Молодіжний та дитячий рух як система

       Заслуговуює також на увагу доповнення, яке  зробив В. Криворученко: „...Молодіжна політика охоплює всі сфери життєдіяльності молоді, включає в себе всі питання, пов’язані з формуванням і вихованням молоді, охоплює всі процеси соціалізації, всю сукупність ідей щодо місця і ролі молоді у суспільстві та їх реалізацію. Молодіжна політика є сукупністю дій всіх державних і громадських інституцій, проте кожний її суб’єкт, соціальна інституція здійснює її диференційовано у відповідності до своїх потреб і можливостей з урахуванням місцевих умов” [17, с.60].

       В Україні на початку 90-х років минулого століття проблемами молодіжної політики почали займатися молоді депутати Верховної Ради України, працівники Міністерства України у справах молоді і спорту, науковці Українського науково-дослідного інституту проблем молоді. У першу чергу це були: А. Матвієнко, А. Толстоухов, В. Борзов, В. Барабаш, О. Яременко, М. Головатий,  
В. Плохій, І. Хохлєнков [18, с.56]. Проблеми здійснення державної молодіжної політики на регіональному рівні були досить глибоко вивчені і узагальнені М. Перепелицею [15]. Питання становлення молодіжного руху в нових політичних умовах стали предметом дослідження В. Головенька, О. Корнієвського [19].

       Першим  документом, який на державному, політичному  рівні започаткував нову державну молодіжну політику в Україні, стала Декларація „Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні”, яка була прийнята як Закон України 15 грудня 1992 р. Слід зазначити, що ця Декларація виявилася настільки сміливою і прогресивною, що пізніше окремі її положення, іноді в дещо зміненому вигляді, перейшли і до Конституції України, інших законів та нормативних актів [18, с.57].

       У Декларації, зокрема було зроблено визначення державної молодіжної політики: „Державна молодіжна політика –  це системна діяльність держави у  відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в  законодавчій, виконавчій, судовій  сферах і ставить за мету створення  соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України” [20, с.23]. Саме це визначення як методологічний орієнтир ми й використовуватимемо у нашому дослідженні.

       Узагальнюючи  визначення молодіжної політики, які  даються в законодавчих актах  України, інших державних документах, в наукових роботах з цієї проблематики, можна дійти висновку, що вона є  певною системою ідей, теоретичних  положень стосовно місця, ролі та перспектив молоді у суспільстві, закріплених  у законодавчих, нормативних актах, інших документах, а також діяльністю суб’єктів молодіжної політики щодо втілення цих теоретичних положень у реальність. Молодіжна політика здійснюється у суспільстві в усіх сферах життєдіяльності молоді як в її інтересах, так і в інтересах суб’єктів молодіжної політики. Суб’єктами її провадження є всі суспільні інституції, що взаємодіють безпосередньо чи опосередковано з молоддю, а також сама молодь, її громадські організації.  

     Висновки

       Таким чином, можна стверджувати, що молодіжна  політика – це комплексне явище, яке  є результатом практичної, науково-теоретичної, ідеологічної та іншої діяльності соціальних інституцій стосовно молоді. Її можна  розглядати як інтегральну функцію  багатьох змінних: діяльності держави, партій, громадських, релігійних організацій  тощо.

       Молодіжна політика – це діяльність усіх суспільних інститутів, у тому числі партій, громадських організацій, інших  інститутів громадянського суспільства, з метою соціалізації молодого покоління, його інтеграції в суспільні процеси. Молодіжна політика включає в себе багато елементів і має складну структуру.

       Державна  молодіжна політика – це політика, діяльність держави, спрямована на молодь, на підростаюче покоління, це наявність законодавчо закріплених ідей стосовно місця і ролі молоді у поступальному розвитку суспільства, а також системи різноманітних державних заходів, що сприяють реалізації цих ідей.

       Метою обох цих видів політики є створення  необхідних соціально-економічних, політико-правових, організаційних умов і гарантій для соціального становлення, розвитку і вдосконалення як окремої молодої людини, так і всього молодого покоління.

       Як  видно з вищесказаного, своєрідністю здійснення як молодіжної політики в цілому, так і державної молодіжної політики зокрема є те, що молодь, її громадські об’єднання одночасно є як об’єктом, так і суб’єктом її здійснення.

       Це  випливає з місця молоді у суспільному  житті. Як було заявлено на сороковій  сесії Генеральної Асамблеї ООН, „молоді люди відіграють подвійну, з першого погляду, суперечливу  роль: з одного боку, вони активно  сприяють процесу соціальних змін, а з іншого, – стають його жертвами” [9, с.17]. Це вимагає від суспільства постійно приділяти увагу підростаючому поколінню, сприяти його соціальній адаптації.

       У результаті цього молодь стає і суб’єктом, і об’єктом суспільних перетворень, здійснення молодіжної політики: по-перше, самі молоді люди з метою підвищення ефективності їх впливу на суспільне життя намагаються об’єднатися, зорганізуватися в громадські структури, неформальні молодіжні об’єднання і, по-друге, суспільство в ході реалізації молодіжної політики, завданням якої є створення необхідних соціально-економічних, політико-правових, організаційних умов і гарантій для соціального становлення, розвитку і вдосконалення як окремої молодої людини, так і всього молодого покоління, старається допомогти становленню, розвитку молодіжного руху як важливого чинника здійснення цієї діяльності.

       Отож, молодіжний рух одночасно є важливим дієвим механізмом здійснення молодіжної політики. Не можна не погодитися з висновком І. Ільїнського: „Молодь знаходить суб’єктність в міру самоідентифікації, самоусвідомлення своїх інтересів, росту своєї організованості – від стихійного радикалізму до різноманітних типів і форм молодіжних рухів, об’єднань і організацій і перш за все громадсько-політичних. Плюралістичний молодіжний рух, забезпечуючи розмаїття, взаємодоповнюваність та альтернативність його цілей, завдань, програм, кінець кінцем надає молоді можливість набути певну форму цілісності, єднання в різноманітності, оформляє його в певну суспільну силу, яка може впливати на суспільство в інтересах усього суспільства і самої молоді. Організованість – найважливіший гарант суб’єктності. Суспільство і держава повинні допомогти молоді організуватися, всіма засобами підтримати її об’єднання”

        Список літератури

1. Волков Ю. Г., Добреньков В.И., Кадария Ф.Д., Савченко И.П., Шаповалов В.А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю.Г. Волкова. – Ростов-н /Д.: Феникс, 2001.
2. Головатый Н.Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. – К., 1999.
3. Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. – К., 1997.
4. Кравченко А.И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. Учеб. заведений. – М. Издательский центр «Академия», 2002.
5. Павловский В.В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. – М.: Академический Проект, 2001.
6. Про становище молоді в Україні. Щорічна доповідь президента України Кабінету Міністрів та Верховній Раді України.
7. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003.

Додатки