Молодіжний та дитячий рух як система

     У 90 роках спостерігається поширення  вивчення молодіжного руху, воно стає більш багатоплановим. В Україні  молодіжний рух почав інтенсивно розвиватися і досліджуватися після 1991 року. Вагомий внесок щодо розвитку знань з проблем молодіжного  руху в Україні внесли: А. Булавін, В. Головенько, А. Корнієвський, М. Пашко, В Прилуцький, Н. Головатий. Поряд  з цими головними дослідниками здійснюється дослідження різноманітних аспектів молодіжного руху на місцевому рівні. Серед тернопільських дослідників  проблеми молодіжного руху можна  назвати: М. Окаринського, Ю. Поліщука.

     На  сучасному етапі розвитку молодіжного  руху є докладною праця А. Корнієвського  і В. Головенька: «Український молодіжний рух: історія і сьогодення». У  цьому посібнику автори визначають місце та роль молодіжного руху в  житті суспільства, розглядається  його історія та генезис в Україні. Велике місце приділяють автори проблемі діяльності молодіжних організацій  в умовах тоталітарного режиму, аналізуючи при цьому особливості розвитку молодіжного руху в діаспорі та сучасний стан.

     Суттєву інформаційну базу можна почерпнути із наукового дослідження під  авторством А. Корнієвського В. Якушина: «Молодіжний рух та політичні  об’єднання в сучасній Україні». Дослідники аналізують суть та особливості молодіжної політики, а також політичних партій, рухів припартійних молодіжних організацій  в умовах перехідного періоду.

     1.1 Молодіжний рух як соціальне явище

     Слід  зазначити, що не лише в українській  юнологічній науці, а і в колишній радянській, частина спеціалістів-юнологів глибоко займалася проблемами молодіжного  руху – як наслідок в кінці 70-х  років навіть виділилася навчальна  дисципліна „Міжнародний молодіжний рух”, яка введена із 1981 року у  педагогічних вузах. Проте, розробка проблем  молодіжного руху не привела до однозначного розуміння суті молодіжного руху як соціального явища, а отже, відповідно не визначено чітке трактування  цієї категорії, яка є основоположною. Поширення отримали п’ять основних точок зору. Коротко прокоментуємо  їх.

     Перша точка зору, полягає у тому, що молодіжний рух розглядається через  зв’язок зі світовим революційним процесом як відображення участі в  ньому молодого покоління. Як конкретний приклад доцільно навести з цього  приводу наступну цитату зі словника „Научний комунізм”: „марксизм-ленінізм розглядає молодіжний рух як соціальну  силу, що пов’язана з боротьбою  робітничого класу, і яка спрямована на вирішення завдань корінного  оновлення суспільства. З цієї точки  зору молодіжний рух носить неоднозначний  характер. Він включає у себе різноманітні ідеологічні та політичні течії: з одного боку, демократичні, прогресивні, з іншого – лівацькі, праві, націоналістичні”. Власне такий підхід до Молодіжного  руху був властивий для ХІХ  ст у радянський період.

     Друга: Молодіжний рух у радянський період ототожнювали лише з комсомолом. Доречними  будуть слова доктора історичних наук А.А. Галагана: „Такого поняття, як молодіжний рух у науковому  розумінні цього слова у радянському суспільстві останніх 60 років просто не було. Фразеологічно, як словосполучення вираз „молодіжний рух” вживався як синонім комсомолу. Протягом шести десятиліть адміністративно-командної системою було приписано вважати, що ніякого молодіжного руху немає і бути не може”.

     Третя думка полягає у тому, що молодіжний рух – це сукупність лише молодіжних організацій. Польський дослідник  Б. Ратусь вважав, що „молодіжний рух  постає як сукупність різноманітних  щодо ідеологічної орієнтації та політичної належності організацій, а також  спортивних, туристичних, культурологічних та інших”. Таке трактування сьогодні є не зовсім точним.

     Четверта: дослідники визначають молодіжний рух  як певну частину активну молоді. Як приклад такої думки можна  навести цитату із „Довідника з  соціальної молодіжної політики”: „молодіжним  рухом є прогресивна частина  молоді країни, яка бореться за своє соціальне становлення”. Цю думку, про те, що молодіжний рух – це лише частина молоді доводять і останні  статистичні дослідження. Зокрема, у 2002 р. в Україні лише 5% молодих  людей є членами громадських  організацій. Для прикладу, у Франції  такий відсоток є значно вищим  – 38%.

     П’ята – найбільш продуктивна думка, яка  пов’язує суть молодіжного руху із соціальною або громадсько-політичною активністю молоді. Такий підхід відображений у працях О. Головенька, а також  і у „Большой советской енциклопедії”, де сказано, що „молодіжний рух –  це боротьба молоді за задоволення  її соціально-економічних вимог, а  також її участь у загальнополітичній боротьбі. У молодіжному русі класового  суспільства існують різні напрямки, які відображають соціальну структуру  цього суспільства, кожний напрямок пов’язаний з інтересами певних класів і соціальних груп”.

     Підсумовуючи  вище наведені трактування зазначимо, що існує п’ять підходів до поняття  „молодіжний рух”, а саме:

     1) зв’язок із світовим революційним  рухом;

     2) ототожнення молодіжного руху  з комсомолом;

     3) ототожнення молодіжного руху  лише з молодіжними організаціями;

     4) сприймання молодіжного руху  як певної частини молоді;

     5) молодіжний рух – соціальна  громадсько-політична активна молодь.

     Виходячи  з того, що останній підхід на сьогоднішній день є найбільш доцільним, різні  автори по-своєму трактують це поняття. Доречно розглянути та прокоментувати найбільш цікаві підходи до дефініції  „молодіжний рух”, яке сьогодні є найбільш вживаним в Україні.

     Зокрема, Ареф’єв О.Л. підкреслює, що „молодіжний  рух є масовою формою вираження  соціальної активності молоді, яка  спрямована на зміну (чи збереження і  зміцнення) системи існуючих громадських  відносин”. Луков В.А. розуміє під  поняттям молодіжний рух „спосіб  самодіяльної участі молоді в процесі  зміни і спадкоємності поколінь через специфічні колективні форми  її соціальної активності”.

     Більш точно визначає молодіжний рух у  статті „Деякі методичні питання  вивчення політичних відносин молоді у буржуазному суспільстві” Косенко  Є.І. Автор під молодіжним рухом  розуміє масову організовану соціально-політичну  активність, яка спрямована на реалізацію як специфічних вимог і цілей  молодого покоління, так і цілей  інших громадських груп, об’єднань, інтереси яких відповідають інтересам  молоді. Організована політична активність проявляється у формі участі молоді в широких соціальних рухах.

     Найбільш  повним, з нашої точки зору, можна  вважати визначення терміну молодіжний рух, яке знаходимо у праці  Головенька В.А. „Український молодіжний рух у ХХ столітті”. Автор трактує  молодіжний рух як один із компонентів  суспільно-політичної системи, представлений  певним чином організованими молодіжними  структурами, що тією чи іншою мірою  усвідомлюють свою власну специфічність, здійснюють визначену діяльність, спрямовану на реалізацію цих інтересів, а також  створення специфічної і власної  ролі в суспільстві.

     Дитячий рух – вважається складовою молодіжного  руху, хоча має право на певну  самостійність. Це обумовлюється наступними причинами:

     - невизначеність у вікових межах  поняттях молодь і діти;

     - відповідно до статутів молодіжних  організацій до їхнього складу  можуть входити молоді люди  віком від 14 років, а іноді  ще молодші;

     - дитячі організації у своєму  складі обов’язково повинні мати  осіб старших вікових категорій.

     Молодіжний  рух, як форма вияву соціальної активності молодого покоління є найефективнішим  механізмом взаємодії нових поколінь з суспільством. У рамках молодіжного  руху, молода людина не лише проходить  соціалізацію, здобуває необхідний досвід, але й само реалізується. Молодіжний рух є осередком формування молодіжного  стилю життя, культури. Сьогодні юнологи  розрізняють дві форми молодіжного  руху: організований молодіжний рух  та неформальні молодіжні ініціативи (неформальний молодіжний рух).

     Під терміном „неформальний молодіжний рух” розуміють систему молодіжних субкультур і широкої неорганізованої  молодіжної активності в їх взаємозв’язку  між собою та суспільством. Фактично молодіжний рух та неформальні ініціативи створюють обличчя суспільства. Молодіжний рух виникає в процесі  соціально-економічного та соціально-політичного  розвитку суспільства, і їх зміст, форма діяльності значною мірою відбиває соціокультурну, історичну, демографічну, політичну та інші специфіки життя окремої країни.

     1.2 Періодизація молодіжного  руху

     Доцільно  прослідкувати історичні аспекти  розвитку організованого молодіжний рух. Іншими словами дослідити періодизацію молодіжного руху. Періодизація –  це умовний поділ будь-якого процесу  на хронологічні періоди. В цілому розрізняють  чотири етапи у молодіжному русі. А саме: І етап – зародження; ІІ етап – становлення; ІІІ етап –  комсомольсько-піонерський; ІV етап –  відродження. Охарактеризуємо кожний із зазначених етапів.

     І етап – зародження. Умовно цей період починається із ХVІ ст і триває до ХVІІІ століття. Від моменту  існування при церковних братствах  „молодечих” чи „младенчиських”  організацій; пізніше з’явилися (ХVІІ ст) гуртки або кружки на базі вищих  навчальних закладів у великих повітових  містах пізніше виникли різного  роду „земляцтва”, які займалися  самодопомогою, культурним збагаченням.

     ІІ  етап – становлення. (ХІХ – ХХ ст.) він тривав до середини 20-х років  ХХ ст. для Радянської України (Східної  України) і до 30-х років для  Західної України. для цього етапу  характерне існування чотирьох типів  молодіжних організацій: політичних, національних, релігійних, та неполітичних.

     ІІІ етап – комсомольсько-піонерський (тривав до 1980 року) і характерний  існуванням лише однієї молодіжної організації  – ВЛКСМ.

     ІV етап – відродження. (Він триває до сьогоднішнього дня). Саме він є  найцікавішим. Тому ми розглянемо його більш докладно. Вчені юнологи  визначають наступну структуру цього  етапу.

     І підетап (1980-1989 рр.). його характеризують як неформальний рух, тоді було закладено  необхідні умови для створення  широко організованого молодіжного руху. Організована молодіжна ініціатива виникла саме в середовищі „неформалітету”. В цей час виникли Український культурологічний клуб, Товариство Лева, студентське об’єднання „Громада”. Значна частина молодіжних об’єднань того часу утворена на основі спільних інтересів у галузі мистецтва, культури, науки, екологічних, релігійних та суспільно-політичних проблем.

     ІІ  підетап. (1989 – 1990 рр.) в першу чергу  характеризується поширенням масових  молодіжних та студентських громадсько-політичних рухів та виникненням масових  молодіжних громадсько-політичних організацій. У цей час утворюється кількатисячна  організація Сою українського студентства (СУС), Спілка української молоді (СУМ), спілка незалежної української молоді. Кульмінацією цього етапу стало  голодування студентів у жовтні 1990 року на площі Жовтневої революції  в Києві. Акція була активно підтримана – застрайкував увесь Київ. Голодування  студентів стало переломним етапом у свідомості цілого покоління та в розвитку організованого молодіжного  руху.

     ІІІ підетап (1991 – 1992 рр.) характеризується ідеологічною, політичною та організаційною кризою організованого молодіжного  руху. після проведення акції голодування  молодіжні об’єднання постали перед  вибором нових форм роботи в молодіжному  середовищі. Досягнення державної незалежності викликало масовий вихід частини  молоді із молодіжних об’єднань. Спробою  реанімації масової молодіжної ініціативи стало ініційоване Союзом українського студентства друге голодування  студентів у м. Києві. Проте ця акція не стала визначальною подією в молодіжному середовищі. Вона лише стала першопричиною такого явища  як „припартизації” молодіжних структур та масового розпаду молодіжних громадсько-політичних рухів.

     ІV підетап (1993 – 1996 рр.) умовно можна означити як період пошуку та становлення організаційних форм роботи в молодіжному середовищі та налагодження механізмів діалогу між молоддю і державною владою. У цей час набувають значного поширення молодіжні філії при політичних партіях. Молодь шукає самореалізації через участь у партійній роботі. Набуває поширення у студентському середовищі ідея створення незалежних студентських профспілок. У цілому, даний період є своєрідною школою організаційної роботи сучасних молодих політиків.