Молодіжний та дитячий рух як система

     V підетап (1996 – 1999 рр.) означений  активними спробами очолити загальноукраїнський  молодіжний рух , та забезпечення  інтересів молоді в освітній  та політичній сферах. Значної  популярності набула ідея створення  єдиного представника інтересів  молодіжного руху перед державою  та міжнародними організаціями  (УНКМО). У цей період спостерігається  активізація участі активістів  різних молодіжних організацій  у виборчих кампаніях. Молоді  люди почали самі висуватися  в органи місцевого самоуправління, а також виступали в ролі  ініціаторів створення широкої  громадської підтримки в молодіжному  середовищі тієї чи іншої партії  чи окремого політика.

     VІ  підетап (1999 р. – та триває  по сьогоднішній день) розпочався  в наслідок усвідомлення частиною  молодіжних активістів необхідності  політичного оформлення своїх  інтересів у вигляді політичної  партії та боротьби за владу  задля реалізації цих інтересів.

     Таким чином, організований молодіжний рух, пройшовши ряд певних періодів свого  розвитку сьогодні перебуває на новому етапі свого існування, який передовсім характеризується активною участю молоді як окремої соціально-демографічної  групи з власними економічними, соціальними  та політичними інтересами, оформленими  у вигляді політичних структур у  „великій політиці”. 

     РОЗДІЛ 2. Молодіжний та дитячий  рух як система

     Молодіжний  рух сьогодні розглядається як своєрідна  політична система такої верстви  населення як молоді. Це відбувається тому, що:

     – молодь це специфічна, важлива соціальна  група населення у структурі  всього суспільства;

     – молодь є об’єктом і суб’єктом  молодіжної політики;

     – за трактуванням політологів – політична  система одна із форм соціального  руху матерії, пов’язана із особливою  формою діяльності людей – політикою.

     Здійснюючи  молодіжну політику суспільство  повинно мати механізм, систему з  допомогою якої воно може її розробити  та реалізувати. Таким чином, молодіжний рух як систему можна представити  в вигляді своєрідної таблиці (мал.1).

     Отже, молодіжний та дитячий рух як система  складається із трьох підсистем: інституційної (організаційно-інституційеної); законодавчої (нормативної); інформаційної (комунікативної). В свою чергу, до інституційної  підсистеми належать: а) державні структури; б) громадські структури. До законодавчої підсистеми входять: а) нормативно законодавчі  акти; б) статути. Інформаційна підсистема складається із: а) молодіжних засобів  інформації; б) інших молодіжних видань.

     Основні підсистеми молодіжного та дитячого руху як системи.(Див. ДОДАТОК)

     2.1 Проблеми та протиріччя  молодіжного руху

       Молодіжний  рух як форма вияву соціальної активності молодого покоління є  найефективнішим механізмом взаємодії  нових поколінь із суспільством. У  рамках молодіжного руху молода людина не лише проходить соціалізацію, здобуває необхідний досвід, але й самореалізовується.  Молодіжний рух є середовищем, в  якому йде формування локальних молодіжних культур та стилів життя, що пізніше, зазнавши певних модифікацій, поширять свій вплив на культуру та спосіб життя суспільства в цілому. Тому дуже важливо, щоб молодіжний рух як сукупність різних організацій, неформальних об‘єднань, течій являв собою активну складову громадянського суспільства з дієвими механізмами саморегуляції, самоорганізації та контролю, що дозволить й надалі розвивати українські демократичні інститути.

       Особливості розвитку молодіжного руху, його організованого сегменту визначаються значною мірою  сутністю політичної системи та адаптацією державної політики до потреб молоді. Від цього залежить: спрямованість  молодіжної ініціативи, ступінь її радикалізму та безкомпромісності; кількість молодіжних організацій  та ступінь їхньої політизованості; поширення неформальних рухів та популярність субкультур у молодіжному  середовищі.

       Міністерством юстиції України впродовж 2006 р. було зареєстровано 255 молодіжних організацій, а у 2007 р. ще 269 організацій молодіжного  спрямування різного рівня –  від загальноукраїнських до міських  та районних.  Активнішу динаміку зростання кількості зареєстрованих організацій демонструють тільки громадські організації професійного спрямування (об’єднання лікарів, вчителів-правників, податківців тощо), яких у 2007 р. по Україні  легалізовано близько 380 (2006 р. – 300) та громадські організації оздоровчого  та фізкультурно-спортивного спрямування: у 2007 р. таких організацій по Україні  легалізовано 376 (2006 р. – 365). Така активність свідчить про бажання молоді брати  участь в організованому молодіжному  русі, а значить й претендувати на державну підтримку своїх ініціатив.

       19 листопада 2005 р. чотирнадцятьма  спілками всеукраїнських молодіжних  та дитячих громадських організацій  України було створено Український  молодіжний форум (УМФ). На установчих  зборах УМФ також одноголосно  було ухвалено рішення почати  підготовку до вступу в Європейський  Молодіжний Форум (ЄМФ). Вступ  у ЄМФ надає можливості користуватися європейськими інформаційними базами, розширює можливості у вирішенні проблем України на європейському рівні, а також дозволяє молодіжним лідерам України долучатися до загальноєвропейського молодіжного руху.

       Фактично  український молодіжний рух постав перед створенням нової, досі безпрецедентної  та доволі абсурдної реальності –  під назвою УМФ було створено спілку спілок молодіжних організацій. Керівництво УМФ наслідувало найгірші традиції УНКМО, який повністю скомпрометований чисельними скандалами з розкрадання бюджетних коштів, виділених на реалізацію державної молодіжної політики.

       Через три роки існування УМФ, попри  його вступ до ЄМФ, є очевидним, що це об‘єднання не представляє інтересів  більшості молодіжних організацій, не користується авторитетом у молодіжному  русі. Водночас на рахунки організацій, що входять до складу УМФ надходить  досить великий обсяг бюджетних  коштів, які мають спрямовуватися на підтримку значно ширшого спектру  представників молодіжного руху. Разом з тим про те, яким чином  вони витрачаються, та й взагалі  про діяльність цих організацій  широкому загалу молоді не відомо.

       Крім  того, що спілки, які входять до УМФ  отримують фінансування на свої програми (Додаток 1), сам Український молодіжний форум як спілка спілок отримав від Міністерства на реалізацію ще двох проектів 490 000 грн. Тобто, загальний обсяг бюджетного фінансування УМФ склав 1125000 грн.

       Отримали  досить суттєве фінансування молодіжні  організації, які, будучи формально (згідно своїм Статутам) незалежними, мають  пряме відношення до своїх „материнських” партій (Додаток 2).

       Крім  того, серед переможців конкурсу є  багато організацій, які існують  швидше на папері податкових звітів, ніж  у реальному молодіжному русі, та пов‘язані з доволі відомими персоналіями. Наприклад, „діяльність” таких організацій, як: Національна  молодіжна педагогічна рада, Українська молодіжна інформаційна агенція, Спілка молодих державних службовців України, Ліберальне Молодіжне Об'єднання, Нові ініціативи молоді, Молодь за податкові реформи, Центр молодіжних ініціатив „Школа лідерів”, Українська федерація молодих медиків, Асоціація молодих депутатів, Всеукраїнська спілка молодих підприємців та бізнесменів, Союз аграрної молоді, Всеукраїнська спілка молодіжних та дитячих громадських організацій „Національна Рада молодіжних організацій України”, Спілка селянської молоді, пов‘язують з директором Департаменту сприяння соціальному становленню та розвитку молоді Міністерства у справах сім‘ї, молоді та спорту Захаренко К. В. Загальна сума фінансування цих організацій склала 2445000 грн.

       Окрім молодіжних громадських організацій, Міністерством у справах сім‘ї  та молоді було надано підтримку проектам дитячих організацій та їх об‘єднань (Додаток 3).

       Таким чином, 23 організації, що складає 16,3 % від  усіх зареєстрованих Міністерством  юстиції всеукраїнських молодіжних організацій, отримали фінансування в  розмірі 5195000 грн., тобто 33,8 % загальної  суми бюджетних коштів, передбачених для державної підтримки молодіжних і дитячих громадських організацій  на виконання загальнодержавних  програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім‘ї.

       Після профінансованих проектів припартійних молодіжок та дитячих організацій, на всі інші 118 всеукраїнських організацій  та величезну кількість інших  напів- та неформальних молодіжних ініціатив  залишилось трохи більше 10 млн грн.

       Сучасний  молодіжний рух в Україні представлений  не лише організованим рухом (станом на 1 квітня 2007 р. Міністерством юстиції  України було зареєстровано 141 всеукраїнську  молодіжну організацію і спілку), а й неформальною молодіжною ініціативою. Це своєрідна „молодіжна культура”, яка включає в себе різноманітні напрямки, течії та вияви активності молоді.

       Останнім  часом активізували свою діяльність різноманітні екстремістські молодіжні організації, соціальна база яких – маргінальна молодь, витіснена життєвими обставинами на узбіччя життя.

       Одним із напрямів, доволі поширеним серед  радикальної молоді, є неофашистський рух, зосереджений у середовищі „скінхедів”, які нагадують про небезпеку  свого існування доволі частими  „акціями” побиття чи, навіть, вбивства представників країн Африки та Південної  Азії.

       Певною  українською девіацією неофашизму є представники середовища молодих  націонал-радикалів, яке гуртується на основі уламків колись чисельної  УНА-УНСО навколо Д. Корчинського – так зване „Братство”. Ідеологічна платформа „братчиків” – дивна суміш містицизму, анархізму і неофашизму. „Маніфест Православної Революції” Д. Корчинського пропонує молодій людині „для початку сколотити невеличку бригадку або приєднатися до існуючої. Бригадка повинна будуватися навколо літургії на кількох простих поняттях, які відчуженим суспільним формам протиставляють принцип особистої вірності”.

       Поєднання неофашистської практики й „православної” символістики характерне й для представників  іншої екстремістської організації  – „Євразійської спілки молоді”, яка відзначилася зруйнуванням символів української державності на г. Говерла  в жовтні 2007 р. Фактично в Україні  діє відділення цієї організації, яка  базується в Росії. Її ідеологічна  доктрина  розроблена політологом, лідером Міжнародного „Євразійського руху” Олександром Дугіним. В  Україні вона малочисельна (до 100 осіб), утім, разом із представниками таких  організацій, як „Прорив”, „Ми”, „Донбасская  Русь”, націонал-більшовиками Е. Лімонова доволі швидко відмобілізовується для  проведення антиукраїнських акцій.

       Нормативно-правове  забезпечення розвитку молодіжного руху

       Базисом нормативно-правового забезпечення є Декларація „Про загальні засади державної молодіжної політики в  Україні” та закони України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, „Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки”. Останній визначає напрями і комплекс заходів для реалізації Програми, порядок її фінансування, здійснення контролю за виконанням.

       Розв‘язання великого обсягу молодіжних проблем  вирішується на рівні нормотворчої діяльності Президента України шляхом прийняття відповідних розпоряджень та указів, якими визначаються пріоритети стимулювання розвитку молодіжного  руху, наприклад Указами Президента України вiд 28.03.2008  № 279/2008 «Про заходи щодо сприяння розвитку пластового (скаутського) руху в Україні» та від 03.07.2008 № 616/2008 „Про проведення в 2009 році в Україні  Року молоді”.

       Проте слід наголосити, що нормативне регулювання  молодіжної сфери  все ще залишається  надто складним, таким, що не завжди відповідає реаліям життя і потребує внесення певних коректив. По суті це величезний несистематизований масив, нагромадження  різноманітних нормативно-правових актів, де розв‘язання ряду проблем  молоді покладається на національні, державні, галузеві програми з конкретних питань загально-соціального спрямування.

       Неузгодженість  ювенального законодавства, недостатній  рівень фінансування молодіжних програм, обмежені можливості та недостатня ефективність діяльності органів державного управління у сфері сприяння соціальному  становленню молоді об‘єктивно стримують  розвиток формалізованого молодіжного  руху.

       Збереження  наявного принципу розподілу коштів, які повинні спрямовуватися на найширшу підтримку найбільшої кількості  молодіжних ініціатив, й надалі гальмуватиме розвиток молодіжного руху, сприятиме  розквіту корупції в молодіжному  середовищі. Тобто, суспільство отримає  через деякий час „нових лідерів”, які прийдуть у дорослу політику з довгим шлейфом корупційного досвіду. Про розвиток прозорості прийняття  державних рішень, „світлі помисли й чисті руки” можна буде знову забути на досить тривалий час.

       Відсутність можливості підтримки своїх ініціатив  з боку держави, призводить до песимізму  серед молоді щодо використання наявних  шляхів вирішення тих чи інших  проблем, призводить до соціальної пасивності або, навпаки, до радикалізації діяльності.