Молодіжний та дитячий рух як система

     ЗМІСТ

     ВСТУП

     РОЗДІЛ  1. Стан дослідженості молодіжного руху в Україні

     1.1 Молодіжний рух як соціальне явище

     1.2 Періодизація молодіжного руху

     РОЗДІЛ 2. Молодіжний та дитячий рух як система

     2.1 Проблеми та протиріччя молодіжного  руху

     2.2 Сучасна оцінка якості молодіжного  та дитячого руху

     Висновки

     Список  літератури

     Додатки

     ВСТУП

       Молодь  знаходиться в авангарді суспільного  прогресу. Неможливо собі уявити не лише політичного, але й економічного і культурного життя в ХХ столітті поза молодіжним ракурсом. Під час, роль молоді в тій чи іншій історичній події важко переоцінити. Молодь завжди гостро реагує на соціальні  та політичні процеси і, як не парадоксально, є першою жертвою цих перетворень.

       Молодіжний  рух як форма вияву активності молодого покоління є найефективнішим  механізмом взаємодії з суспільством. В рамках молодіжного руху молода людина не лише проходить соціалізацію, здобуває необхідний досвід, але і  самореалізовується.

       Молодіжні рухи виникають у процесі соціально-економічного та соціально-політичного розвитку і є відображенням соціокультурної, історичної, демографічної, політичної та інших специфік кожної окремої  країни, кожної окремої ситуації.

       Молодіжні рухи Заходу несуть в собі довгу  історію зміни та розвитку. Вони пройшли тривалий культурний та історичний шлях від самодіяльних клубів за інтересами до найпотужніших у суспільстві  утворень. Зараз ми можемо констатувати, що молодіжні рухи стали практичними  засобами самореалізації багатьох молодих  поколінь. Вони є засобами, що відкривають  канали зв’язку, комунікації в середовищі одного покоління, виявляючи та репрезентуючи  його інтереси перед суспільством в  цілому.

       Тому  дослідження процесу становлення  молодіжного руху в його організованій  та неформальній формі є дуже актуальним питанням суспільної науки. Особливо актуальним є вивчення процесу формування та становлення молодіжного руху в  країнах перехідного періоду, зокрема  в Україні.

       Перехід від тоталітаризму до плюралістичної демократії, розвиток ринкових відносин, трансформація соціальних структур суспільства, посилення процесів соціальної диференціації, створюють основу для  втілення в життя цінностей та принципів політичного плюралізму. Це знаходить відображення у виникненні в середовищі молоді широкого спектру найрізноманітніших громадсько-політичних рухів, організацій, об’єднань та неформальних ініціатив. Цей процес є недостатньо вивчений у вітчизняній та світовій науці.

       Українське  суспільство знаходиться в процесі  соціальної диференціації та виокремлення політико-економічних та культурних інтересів конкретних соціальних верств та соціально-демографічних груп населення. Відповідно, паралельно з цим процесом, відбувається формування молодіжного  руху України.

       Перехід від тоталітарного до демократичного суспільства має не лише ряд спільних рис для всіх країн колишнього СРСР, але й притаманну кожній країні національну специфіку. В першу  чергу, це пов’язано з тим, що Україна  успадкувала від СРСР не лише соціально-класову  структуру, але й цілий комплекс проблем, пов’язаний із політичною системою, політичною, правовою та економічною  культурою. Специфікою України в  даному разі є національно-культурні  особливості, структура і сутність місцевої політико-економічної системи.

       Особливості молодіжного руху окремих країн  визначаються у значній мірі сутністю політичної системи та адаптацією державної  політики стосовно молоді до її безпосередніх  потреб. Від цього залежить векторність  молодіжної ініціативи, рівень її радикалізму  та безкомпромісності; кількість молодіжних організацій та їх політизованість; поширення неформального руху та рівень девіації в молодіжному середовищі.

       Політична система України вступила в нову фазу свого розвитку. Демократичні інституції поступово закріплюють  свої позиції. Підвищується рівень політичної культури всього населення України  і молоді зокрема. Нові умови дають  широку можливість розвитку молодіжної ініціативи, самореалізації молодого покоління.

       Слід  відзначити наявність розбіжностей у поглядах вітчизняних і зарубіжних науковців щодо визначення самого терміну "молодіжний рух". Одні розглядають його конкретно-історичну сутність крізь призму розвитку соціальної активності молоді, інші -- як "складову частину молоді", чи як "сукупність молодіжних громадських об’єднань" тощо. Представники вітчизняної науки пропонують розглядати цей рух, по-перше, як одну з рухливіших і мінливіших форм соціальної активності молоді, її соціально-політичних громадських ініціатив; по-друге, як один із засобів участі молоді у суспільних процесах через колективні (як зорганізовані, так і неструктуровані) форми прояву її самодіяльності на засадах спільних інтересів; у більш вужчому розумінні – як систему молодіжних громадських об’єднань (1).

       На  жаль, у нас залишається досить поширеним підхід до молодіжного  руху, втілений у концепції – "молодіжний рух – сукупність молодіжних організацій". Тобто, молодіжну активність досліджують  лише в її організаційній формі, полишаючи  поза предметом вивчення неформальний рух молоді, що є набагато потужнішим і впливовим. Найбільшими прихильниками  цієї концепції були польські науковці Б.Ратусь, Ч.Козловський та Е.Пардусь. Цього напрямку дотримуються і деякі  сучасні вітчизняні дослідники. Передовсім вивчається саме та активність молоді, яка виражена в організаційній формі.

       Проте, з часом, науковці позбуваються рудиментів формалістського підходу і намагаються  ширше охопити явище. Так, видатний вітчизняний фахівець у сфері  вивчення молодіжної проблематики В.Головенько порівнює молодіжний рух із своєрідною політичною системою, головне завдання якої – визначення та реалізація молодіжної політики суспільства. У свою чергу, молодіжний рух включає в себе ряд підсистем, основними з яких є організаційно-інституаційна, регулятивна  та інформаційна (2).

       На  думку авторів, найбільш повно визначає молодіжний рух Є.Косенко:"під  молодіжним рухом, як правило, розуміють  масову організовану соціально-політичну  активність, спрямовану на реалізацію як специфічних вимог і цілей  молодого покоління, так і цілей  інших громадських груп, об’єктивні інтереси яких, відповідають інтересам молоді. Організована політична активність виявляється у формі участі молоді у широких соціальних рухах. Вузькоцільові рухи, як правило, мають чітко обмежену молодіжну базу та спрямованість на відбиття безпосередніх інтересів молоді. Зазнаючи впливу провідних політичних рухів і партій, вони, разом з тим, являють собою самостійні ідейно-політичні утворення. До таких рухів можна віднести, наприклад, рух школярів і учнів вузів за академічні права, різного роду виступи під прапором культурних перетворень. Вузькоцільові рухи являють собою необхідну та важливу форму боротьби молоді за свої соціально-економічні інтереси і одночасного залучення до боротьби (3)."

       Пристосовуючи це визначення до сучасної ситуації у  молодіжному русі України можна  зробити певні висновки:

       ·  по-перше, в Україні наявні як масова організована соціально-політична активність (у вигляді організованої в громадські організації, творчі спілки тощо, молоді та неформальної самоорганізованої молодіжної ініціативи, під час "молодіжні субкультури"), так і вузькоцільові рухи, які взаємно доповнюються;

       ·  по-друге, сучасний молодіжний рух в Україні найбільш адекватно виражений саме у вузькоцільових рухах, вплив яких на молодь, на даному етапі, переважає усі інші.

       Структуризація  українського суспільства викликала, відповідно, і структуризацію своєї  складової частини – молодіжного  руху в усіх його проявах.

       Вийшовши  з етапу масових громадсько-політичних акцій, молодіжний рух зорієнтувався  на зорганізованому боці, як найбільш ефективній формі захисту своїх  інтересів.

       За  допомогою організації, молоді люди мають можливість повніше зреалізувати свої інтереси, запити та потреби, тобто, само реалізуватися як особистості; молодіжні організації дозволяють адекватно відрегулювати стосунки молоді з державою, її структурами. Вважається, що саме молодіжні організації є інструментом найбільш дієвої соціалізації молодого покоління.

       Проте, не звертаючи уваги на популярність тези про соціалізацію молоді в об’єднаннях, досі не існує єдиного повного  визначення терміну "молодіжна організація". Наприклад, О.Корнієвський розглядає  молодіжну організацію – як добровільне  об’єднання молодих громадян, що утворюється  для реалізації і захисту їх різнобічних, зокрема, специфічних (як особливої  вікової категорії населення) колективних  інтересів з метою об’єднання зусиль молоді для участі в соціально-економічних, суспільно-політичних, державотворчих процесах (4).

       Власне  з цим визначенням можна погодитися. Молодіжні організації на добровільних засадах об’єднують молодих людей  задля захисту їх певних спільних інтересів. Крім того, як правило, ці інтереси дійсно є специфічними, в силу вікової  ознаки членства в цій організації. Зокрема, організація може мати вузько фаховий напрямок, або ж навпаки  – загально громадський, чи навіть – політичний.

       Молодіжні організації переважно виникають  в наслідок усвідомлення неформальною групою молодих людей необхідності "акту формалізації" своїх внутрішньо групових відносин, задля ефективності досягнення спільних цілей. Актом формалізації і є створення організації. Іншими словами, відбувається формалізація внутрішньої  ієрархії та відносин.

       Використовуючи, слідом за К.Зайдельманом, тезу "група  – головна соціальна форма  молоді", прихильники теорії "peer group" визначають організовані молодіжні  структури єдиною самодіяльною формою соціалізації молоді (5). При чому ігнорується  суспільне замовлення на створення  молодіжних організацій як засобів  інтеграції молодого покоління в  структуру суспільства. Соціальне  замовлення зовсім не передбачає існування "peer group", як основи організації  молоді. Самодіяльна група може бути створена власними силами чи ініційована "дорослими" на початку діяльності організації, пізніше як самодіяльність або група однодумців взагалі  зникає, тим самим, саме існування молодіжної субкультури автоматично втрачає доцільність.

       Молодіжні організації не завжди виникають  у результаті самодіяльності "peer group", а можуть бути ініційовані  як державою, так і політичними  партіями, громадськими об’єднаннями тощо. Тим більше, передумовою створення  молодіжних об’єднань на сьогодні виступають не молодіжні субкультури, а спільність тих чи інших інтересів, задля досягнення яких, молодь, під  час не протиставляючи себе дорослим, об’єднується в організації.

       Отже, ми прийшли до висновку, що головним джерелом утворення молодіжних об’єднань  як організованої частини загального молодіжного руху є спільність інтересів  та мети, досягнення яких можливе лише в умовах цієї організації.

       Виходячи  з даного твердження, випливає необхідність класифікації молодіжних організацій. На сьогодні існує кілька підходів до визначення критеріїв такої класифікації. Так, марксистський підхід передбачає передовсім класову приналежність  членства тієї чи іншої організації. Психологічний підхід розглядає  та класифікує молодіжні структури  виходячи з ролі "peer group" у процесі  виникнення організації. Юридичний  підхід за головний критерій вважає реєстрацію організації та статутно оформлену  задекларовану мету діяльності.

       Найбільшого поширення в навколонаукових  колах набув ідеологічний підхід, тобто, класифікація молодіжних організацій  виходячи з їх ідеологічно-політичних орієнтацій. Однак, слід зазначити, що хоча вплив політичних структур та ідеологічних течій на організований  молодіжний рух досить значний, однак  він все ж не є визначальним. Існує цілий ряд молодіжних організацій, які абсолютно політично чи ідеологічно  не заангажовані. Тому, намагаючись класифікувати молодіжні структури, слід як головний критерій розглядати не ідейно-політичне забарвлення, а характер діяльності організації.

РОЗДІЛ 1. Стан дослідженості молодіжного руху в Україні

     1. Стан дослідженості молодіжного руху в Україні

     Враховуючи, що „юнологія” є наукою про молодь та її фундації (організації), а також  беручи до уваги те, що громадські молодіжні  організації є вагомим фактором соціалізації – подальші наші лекції ми присвятимо розгляду саме організованого молодіжного руху на теренах нашої  України.

     Молодіжний  рух в Україні існує доволі давно, однак досліджень з проблеми молодіжного руху є на даний час  доволі мало. Це пояснюється тим, що в радянський час молодіжний рух  на Україні не існував. Пізніше у 80 роках починаються розвиватися  тенденції описового характеру, що до діяльності молодіжного руху в основному неформальних.