Евтаназія. Релігійний аспект

   Першість у  питанні легалізації евтаназії сьогодні займає Голландія. Саме там 2 квітня 2002 р. було прийнято «Закон про припинення життя за бажанням чи допомогу в самогубстві», яким було легально закріплено можливість здійснення асистованого суїциду та евтаназії. Відповідно до цього закону кожен, хто досяг 16 років, має право самостійно визначити порядок та спосіб завершення свого життя. Для фізичних осіб у віці від 12 до 16 років для здійснення цього акту необхідним є згода своїх батьків чи інших законних представників. Лікар, який здійснює евтаназію, повинен бути впевнений у тому, що прохання хворого є самостійним, багаторазово повторюваним та добре обдуманим, а страждання особи, які вона відчувала, є тривалими та нестерпними. Окрім цього, вимагається проінформувати пацієнта про його стан та перспективи стосовно видужання. Схвалення евтаназії відбувається лише за колегіальним рішенням з  урахуванням думок інших лікарів. Другою державою в світі, яка законодавчо сприйняла ідею легалізації евтаназії, є Бельгія. 23 вересня 2002 р. парламент цієї держави ухвалив закон, за яким евтаназія та допомога в самогубстві стали легальними згідно з умовами, ідентичними до тих, що і в законодавстві Голландії. Відповідно до закону, право на евтаназію мають особи, що досягли 18 років.

   В Україні є  декілька дискусійних думок з приводу цього питання. З одного боку, згідно зі ст. 27 Конституції України «кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини»[2. ст. 141]. Отже, право на життя належить до сфери відповідальності держави за  його здійснення, а тому на державу покладається обов’язок захищати це право. Не вважається етичною евтаназія і згідно з «Етичного кодексу медичної сестри України» (ст. 10). Крім того, ч. 4 ст. 281 ЦК України містить положення, відповідного до якого «забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя», а ст. 52 Основного законодавства України про охорону здоров’я вже прямо і остаточно встановлює, що «медичним працівником заборонено здійснювати евтаназію – навмисне прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань» [5. ст. 356].

   У нашій країні  порушення питання про легалізацію  евтаназії несвоєчасне і недоречне,  адже сприйняття українським  суспільством медичної сфери позбавлене достатнього рівня довіри щодо надання ефективної лікарської допомоги. За відсутності належного діагностування можливість застосування евтаназії викличе негативні правові та моральні наслідки в розвитку медичної допомоги України.

   Також слід зазначити, що в Україні немає традицій правдивого інформування хворого щодо його хвороби. Доказом є ст. 39 Основ законодавства України про охорону здоров’я «Пацієнт має право ознайомитись з історією  своєї хвороби та іншими документами для подальшого лікування, але в особливих випадках, коли повна інформація може зашкодити його здоров’ю, лікар в праві її обмежити. В такому випадку він інформує членів сім’ї або законного представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси пацієнта. Таким же чином лікар діє, якщо пацієнт знаходиться в непритомному стані».

   Однак хвороби,  страждання та смерть – явища  природні, а тому суспільство  повинно подбати і про гідну  смерть людини. Саме тому питання,  як допомогти людині гідно  подолати останній рубіж свого  буття, як позбутися приреченим страху і страждань, пов’язаних із завершенням життя, залишається актуальним і одним з гуманістичним напрямів розв’язання цієї проблеми є створення хосписів.

   Хоспис – це стаціонарний медичний заклад, в якому невиліковно хворі закінчують своє життя. Тут не лише зменшують фізичні страждання, а й допомагають духовно підгодовуватися до смерті [21. с. 121].

   Проблема евтаназії  до наших днів лишається невирішеною.  До неї відносяться по різному,  в кожному осередку суспільства  вона породжує безліч дискусій,тим самим завойовуючи собі як прихильників так і противників.

   У випадку повної  легалізації евтаназії більшість всеодно буде вважати, що евтаназія (як спосіб умертвіння невинного) є безперечним злом. Аргументом може виступити зростання зловживань. На прикладі нашої держави,при бідності медицини евтаназія може перетворитися на спосіб умертвіння самотніх людей похилого віку, дітей-інвалідів, осіб, які хворі раком або СНІДом.      Визнання евтаназії законом може також позбавити законодавство стимулу фінансування досліджень пошуку більш ефективних способів лікування. З іншої сторони , не можна закривати очі на те, що евтаназія фактично існує в медичній практиці. Очевидно , що з плином часу, нагальність вирішення правового регулювання даної проблеми лише зростатиме.

   З розвитком практики трансплантації органів з’являються нові проблеми, які напряму пов’язані з вирішенням евтаназії. Орган людини, яка, за висновком медичної експертизи, всеодно помре в короткий проміжок часу, міг би врятувати другу людину, давши реальний шанс вижити. А скільки помирає так і не дочекавшись донора? Чи не слідує з цього що внаслідок своїх догматичних, релігійних переконань втрачається відразу два життя.

   Це дає ще одну можливість говорити про те, що про евтаназію не слід судити так категорично. Не всі життєві ситуації вимірюються нашими теоретичними переконаннями, а люди, які в реальному житті стикнулися з цією проблемою починають відноситися до неї по іншому. Проте, не зважаючи на всю складність проблеми, потрібно продовжувати шукати шляхи її вирішення, погоджуватись на компроміси та уникати впадання в крайнощі.

 

 

ВИСНОВКИ

 

   Традиційні релігії відповідають на виклики та погрози сучасного світу в залежності від своїх віроповчальних основ і щодо евтаназії не виявляють єдиної думки. Хоча активна евтаназія розглядається як неприпустиме явище більшістю з традиційних релігійних вчень, в кожному з них знаходяться представники, які вважають за можливе ввести певні міри щодо подальшої реалізації подібної практики. Вбивство з милосердя – це концепція атеїстичного світогляду, проте і штучна підтримка життєдіяльності не завжди є виправданою. Відповідь на питання про гуманність евтаназії залежить від того, що саме розуміється під дефініцією «смерть» .

    В історії  можна виділити три етапи розвитку еволюціонування розуміння явища евтаназії. Для Стародавнього світу евтаназія – благо, насамперед тому, що життя не являє собою жодної цінності, Середньовіччя характеризується неприйняттям евтаназії в силу релігійної заангажованості суспільства, в епоху Нового часу евтаназія – це скоріше, особистий вибір кожного.

   Релігія наділяє віруючого відповідальністю за свої вчинки, за своє житття. Невіруюча людина співвідносить свої вчинки та своє життя з моральними принципами. Система релігійних заборон створює етику меж прийнятної людської поведінки, тим самим захищаючи людину, як біологічний вид, схильний до знищення та самознищення. Саме тому евтаназія так гостро постала перед нами, як одна з моральних проблем суспільства.

   Розглядаючи позицію християнства, чітко зрозуміло, що воно цілком і повністю проти евтаназії. Основні аргументи базуються на тому, що життя дане Богом, народження і смерть в руках Божих. Тому людина не має права посягати на те, що дане нам Творцем, навіть якщо сама того дуже потребує. Папа римський Іоанн Павло ІІ назвав евтаназію порушенням закону Божого, а національна конференція католицьких єпископів в США в 1991р. прийняла резолюцію, що проголошувала : «Життя – дар, яким ми можемо розпоряджатися, але ніякої влади над ним ми не маємо. Людина є часткою Бога, оскільки душа її безсмертна, тому що вона частка божественного в християнському розумінні, а тому людині заборонено вчиняти замах на себе».

Іслам також проти  евтаназії. Мусульмани вірять, що лише Аллах вірішує, скільки людині жити. «Не вбивайте людину, крім як по закону, тому що це заборонив Аллах», виголошує Коран [22, 17.33]. Згідно Ісламському кодексу медичної етики, « вбивство з милосердя», так само, як і суїцид, знайдуть підтримку лише в атеїстичному світогляді, який проголошує, що на землі після нашого існування пануватиме пустота. Прохання вбивства, щоб уникнути страждання не може бути задоволеним. Іслам з осудом ставиться до самогубства, проте, на відміну від християнства, не з огляду на релігійні догми, а через прагнення захистити людину. Мусульмани не відмовляють самогубцям у похороні. Цікавим є факт, що у мусульманських країнах, не зважаючи на терпиме ставлення до самогубців, чи не найменше вчиняється самогубств, ніж у християнському світі, де ставлення до суїциду є непримиренним.

В дхармічних релігіях протиріч по даному питанню більше, ніж у  будь якій іншій з традиційних  релігій. Суть всього буддизму, укладається  в чотири істини: жити – означає страждати, причина страждань – бажання, звільнення від страждань можливе лише шляхом позбавлення бажань, спосіб звільненя від страждань – це дотримання вчення Будди, завдяки чому віруючий може досягти нірвани - вічного блаженства й абсолютного спокою. Віруючий може бути винагороджений за гідно витримані на землі страждання «вічним життям». Головні моральні заповіді буддизму забороняють убивати будь яку живу ітоту. Буддизм закликає до смирення та покірності, тим самим поєднавши дві істини християнства та ісламу.

Ставлення до самогубства, а згодом і до евтаназії, зокрема офіційне, завжди орієнтувалося на релігійні погляди самогубців і сам факт вчиненя суїциду. Світові релігії поширюють свій вплив не лише на громадську думку, мораль, але й на ухвалення законів щодо легалізації евтаназії. Одна з причин непримиренного ставлення церкви до самогубства полягає в тому, що остання не хоче допустити, аби людина розпоряджалася своїм життям сама, адже людині тоді буде дозволено все. Правильна ця позиція чи ні, достеменно сказати не можна. Найперше тому, що релігія тримає людство в покорі століттями, сформована чітка система цінностей, які мають на нас далеко сильніший вплив ніж ми звикли припускати. Розвиток плюралістичних ідей сучасності, вседозволеність, правове регулювання, все це в порівнянні з релігією не має того впливу на людство. Хтось з мудрих сказав, що хочеш мати владу, створи релігію. Всі рано чи пізно звертаються до ідеї Абсолюту.

   Авторську позицію по відношенню до проблеми евтаназії можна визначити так : легалізація евтаназії  в сучасному суспільстві передчасна, насамперед тому, що існує ряд перешкоджаючих цьому проблем.

   Найперше це проблеми медико-біологічного характеру. Сучасна ера прогресу просто не дає можливості встановити чітке правове регулювання проблеми евтаназії. Те що декілька років було на межі реальності, сьогодні є можливим.

   По-друге, проблеми соціального характеру. Скільки людей – стільки й думок. Однозначної думки досягнуто не буде ніколи, виною тому та сама ера вседозволеності. Людський егоїзм зашкалює, градус національного пафосу вказує на гарячку.

   По-третє, проблеми морально-етичного та релігійного характеру. Те що дозволить мораль та етичні принципи не може бути дозволене релігією. Досягнення компромісу зведене до нуля. Людство звикло звертати свої вчинки, навіть відповідальність за них на «силу, що зверху». Саме тоді, мораль відступає на другий план. Як правильно діяти, в яких ситуаціях ми не можемо знати наперед, в цьому сенс нашого існування. Достовірно можна сказати, що керування власним розумом, з вірою в серці буде вірним рішенням. Щодо питання смерті, то вона ніколи не була гуманною, по відношенню до людини. Вона сама обирає собі час. Але  у випадках, коли можна прийняти її як найбільше благо, саме цим і виступає евтаназія, людство має право вирішувати. Життя – це насолода, тому потрібно використати її до останнього подиху.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

Джерела:

1. Закони ХІІ таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана // Памятники римского права: [тексты: для юрид. вузов : Перевод]. – М.: Зерцало, 1997. – 608с.

2. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // ВВР. – 1996. – №30. – С.3–141.

3. Iван Павло ІІ. Енцикліка Evangelium Vitae, № 65.

4. Исламский кодекс  медицинской этики. – Кувейт, 1981.– 65 с.

5. Цивільний Кодекс України : від 16.01.2003.// ВВР України. – 2003. - №40-44. – 356 с.

 

Монографії, навчальні  посібники, підручники:

6. Аляутдинов Ш. Ответы на ваши вопросы об Исламе / Под ред. проф. А. С. Конурбаева. – М. : Фонд «Мир образования», 2003. – 20 с.

7. Бэкон Ф. О достоинстве и приумножении наук / Ф. Бэкон // Бэкон Ф. Сочинение : в 2-х томах / Пер. сост., лбщ. ред. и вступ . ст. А. Л. Субботина. – М. : Мысль, 1977. – Т.1. – 560 с.

8. Ельштейн Н. В. Медицина и время. Валгус, Таллин.,1990. – 352 с.

9. Энгельс Ф. Произхождение семьи, частной собственности и государства / Ф.Енгельс. – М., 1953.– 89 с.

10.Легенды и сказания Древней Греции и Древнего Рима. – М., 1988.– 191 с.

11. Капинус О. С. Эвтаназия как социально-правовое явление : монография / О.С. Капинус. – М. : Буквоед , 2006. - 4 – 23 с.

12. Керимов Д. Методология права / Д.Керимов. – М., 2000.– 110 с.

13. Коновалова Л. Прикладная этика / Л.Коновалова. – М., 2001. – 156 с.

14. Ламонт К. Сочинения. / К.Ламонт. – М., 1984. – 278 с.

15. Плутарх. Жизнеописание Ликурга / Плутарх. // Избранные жизнеописание : В 2-х т. Т. 1. М., 1986.– 108 с.

16. Судо Ж. Эвтаназия / Ж.Судо. – Москва 1987.– 180 с.

17. Акопов В. Сборник докладов І международ.конф. «Общество, медицина, закон» / В.Акопов. – Кисловодск, 1999. – 225 с.

18. Сгречча Е. Биоэтика / Е. Сгречча, В. Тамбоне. – М., 2002. – 420 с.

 

Наукові статті у фахових виданнях:

19. Безаров О. Евтаназія в контексті медичної практики ( за результатами соціологічного опитування в м. Чернівці ) / О.Безаров. // Буковинський медичний вісник . – 2005. – №1. – 149 с.

20. Гусейнов А. Этическая мысль. Науч.- публицист. чтения / А.Гусейнов. // Активная и пасивная эвтаназия. – М., 1990. – 480 с.

21. Котюк І. Правові та морально-етичні аспекти евтаназії та її альтернатив / І.Котюк, А.Мусієнко. // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2002. – №2.– 121 с.

 

Інтернет-ресурси:

22. Коран [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://musulmanin.com/koran-na-russkom.html -

23.Святе Письмо Старого  та Нового Заповіту [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://jesuschrist.ru/bible/#.Tztcn-UcUZ8

24.Церква і світ на початку третього тисячоліття [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://old.risy.org.ua/ukr/resourses/religdoc/uackp_doc/uackp_socdoc/.