Евтаназія. Релігійний аспект

   Хвороба в ісламі - випробування або спокута гріха. Дана думка знаходить підтриму в Корані : «Якщо Господь миттєво карав би людей за їх проступки, то не лишилось би життя на землі. Відтак для кожного свій термін. І коли прийшов їх час, тобто , час смерті, то вони не в змозі відкласти його або прискорити» [22, 16.61]. Прочитавши цитати напрошується висновок, що захворювання тіла – це шанс заслужити прощення своїх гріхів, а час смерті відомий одному Богові.

   Проте що у людини є не лише право, а навіть обов’язок лікуватися пише Шаміль Аляутдинов : « Смерть – це один з найбільш яскравих прикладів відсутності в людини права вибору в певних життєвих ситуаціях. Людина не може вибирати, коли їй помирати, але в неї є повинність лікуватися і протистояти хворобі, навіть коли вона за рішенням лікарів є смертельною. Виявляючи силу волі, людина може вилікуватися, але це не означає що від не помре. Просто час його смерті ще не настав. Зворотньою моментом буде коли людина захворіє не серйозною хворобою, але лікаря чи матерільних можливостей не буде поряд, щоб допомогти, що сричинить смерть. Це означатиме, що час прийшов» [6. с. 20].

   У законодавствах багатьох країн у питаннях, що стосуються евтаназії дуже велику роль відіграє фінансова сторона проблеми. Непоодинокі випадки, коли вона відіграє визначальну роль. Фінансові пролеми, що пов’язані з підтримкою життя хворого в термінальному стані, в ісламі не вважаються вартими уваги. Якщо матеріальна сторона людини не дозволяють забезпечити собі належний догляд , допомога є моральним обов’язком суспільства.

   Але коли мова йде про хворого, який знаходиться в комі без надії на одужання, Ісламський Кодекс Медичної Етики, право остаточного вироку надає лікареві. «Враховуючи священність людського життя, все ж таки, лікареві рекомендується критично оцінити стан свого пацієнта. Якщо він, спираючись на свої достовірні медичні знання, впевнений, що людині неможливо повернути життя, нема сенсу підтримувати організм штучними методами. Обов’язок лікаря – підтримувати процес життя , а не умертвіння. Проте в любому випадку, лікар не повинен вдаватися до активних дій для підтримки людського життя.»  [4. с. 65]

   Якщо лікування безперспективне, воно перестає бути обов’язковим. Це стосується хірургічних та фармацевтичних методів, а токож, на думку вчених, систем штучної підтримки людського життя. До обов’язкових потреб людського організму  відносяться їжа, вода та гігієна, і поки людина жива, їй не можна в них відмовляти. В червні 2003 року цю позицію підтвердила Ісламська Європейська Рада по фетвам і дослідженням. В останній день своєї 11-ої сесії, яка проходила в Стокгольмі, було прийнято заяву : «Пацієнту заборонено вбивати себе, іншим також зоборонено вбивати його, навіть якщо пацієнт дозволяє зробити це. В першому випадку мова йде про сомогубство, а в іншому – про вбивство». Але допустимим є припинення штучної підтримки життя у випадку настання клінічної смерті. « Ці препарати допомагають пацієнтам дихати і забезпечують їх кровообіг, але в тому випадку, коли ці люди пережили клінічну смерть і втратили всі відчуття по причині серйозних пошкоджень мозку, діяльність таких апаратів не має сенсу, оскільки ці машини не лише дорого обходяться лікарням, але й можуть бути дуже необхідними іншим пацієнтам». Межею між життям та смертю є смерть мозку. Це рівноцінно біологічній смерті, тому вся апаратура штучної підтримки життя може бути відключена.

   Отже, враховуючи всі вище наведені норми з Корану та висловлювання пророка Мухаммеда, можна підкреслити, що евтаназія є недопустимою для ісламу. Пацієнт має бути оточений увагою та підтримкою близьких йому людей. Паралельно з терапевтичними методами полегшення болю, лікар повинен надавати належну моральну підтримку пацієнтові. Дилема виникає тоді, коли доза препарату для полегшення болю зростає до смертельної і може спричинити смерть. Виникає запитання кому бути винним у смерті, кого чекатиме покарання. Межа можливостей сучасної медицини зростає з кожним днем. Все важче стає приймати об’єктивні рішення так як, не все є доступним нашому розумові. У такому випадку величезний тягар лягає на плечі лікарів. Проте не зважаючи на всю релігійну заангажованість ісламського світу ми спостерігаємо значний прогрес у розвитку думки в питаннях, що стосуються евтаназії. Цим іслам значно випереджає християнство. Він так само визнає людське життя найбільшою цінністю, але у окремих випадках підтримує пасивну евтаназію, розглядаючи її як реальну можливість правильного вибору. В ісламі відсутнє поняття «вбивство з милосердя», але в той же час допустимим вважається відключення апаратури у безвихідних ситуаціях. Радує те, що прогрес у медицині сьогодні зменшує перелік безвихідних ситуацій до мінімуму, тим самим даруючи надію на здорове майбутнє.

3.  Дхармічні релігії

   «Життя» та «смерть» є фундаментальними філософськими категоріями, які відіграють важливу роль в побудовах сучасної біоетики. Явище евтаназії є продуктом суперечливого переплетення їх сутнісного змісту.

   У стародавній Індії смерть була своєрідними воротами, через які відбувається повернення до життя, перевтілення душі з одного тіла в інше. Згідно з індійськими міфологічними уявленнями світ розвивається за своїми космічними законами (дхарма), які, однак, знаходяться в нерозривному зв’язку з законами, що керують долями дюдей (карма). Поняттями дхарми і карми пройнята вся давньоіндійська філософія. Вони стали основними дефініціями релігійних систем стародавньої Індії.

   Повнота ж усіх подій, що охоплюють як закони Всесвіту, так і долю останньої людини на землі, постає в коловороті колеса Сансари. Тому народження і смерть – лише етапи духовного існування й передумова подальшого розвитку Душі людини, частина її дійсного життя. Вища мета людини – звільнення від мирського існування, тобто припинення руху «колеса».

    Індія має тривалу історію дискусій щодо практики самогубства, добровільної смерті та евтаназії. Релігійні течії джайнізму, буддизму та індуїзму мають ряд суперечностей, коли стикаються з мораллю щодо таких форм смерті. Деякі форми добровільної смерті підтримуються в кожній традиції за певних обставин. Прямі згадки про застосування практики евтаназії відсутні у класичних текстах індуїзму, джайнізму чи буддизму, тому про прийнятність такої практики можна говорити лише спираючись на різні види добровільної смерті, які ми зустрічаємо у сакральних текстах дхармічних релігій.

В індуїзмі існує ідея хорошої та поганої смерті. Гарна  смерть наступає в старості, коли  добровільне і свідоме усвідомлення приходить у похилому віці. Погана смерть наступає передчасно, внаслідок насильства. Для індусів самогубство з егоїстичних намірів вважається найгіршою смертю. У класичних системах індійської етики смерть класифікують на три види : природна, неприродна і свавільна. Тих, хто помирає природньою смертю піддають традиційному похоронному обрядові ті, що померли внаслідок інших обставин зазнають глузувань та відреченню від общини.

   Смерть грає центральну роль у філософії та релігії Індії, питання пов’язані з оцінкою смерті  в різних її інтерпретаціях часто ускладнюється. Тому для об’єктивної оцінки ситуації що склалася довколо евтаназії важливо розглянути ставлення дхармічних релігій до добровільної смерті.

   Буддисти не одностайні в своєму погляді на евтаназію. Більшість з них проти мимовільної евтаназії. Найбільш загальна позиція полягає в тому, що добровільна евтаназія є неправильною, тому що перебуваючи у стані нестерпних фізичних страждань як наслідок починаються психічні страждання. Тоді лише медитація та правильне використання ліків допоможуть людині досягти людині стану відсутності душевного болю, таким чином позбутися гріховних думок про евтаназію чи самогубство. Буддизм стоїть на позиціях уникнення спроб покінчити з життям. Вони вірять що смерть це лише одне з кіл переродження. Померлий відродиться в наступному житті, якість якого буде залежати від прожитого попереднього, тобто від карми. Це спричиняє дві проблеми. По-перше, ми не можемо знати яким буде наступне життя. Якщо воно буде гіршим, то навіщо зазнавати страждань у цьому? Друга проблема полягає в тому, що несвоєчасний кінець життя псує карму попереднього, що негативно вплине на процес переродження.

   Інші труднощі виникають при погляді на евтаназію як один з видів самогубства. Сам Будда показав свою терпимість до суїциду ченців. Японська буддійська традиція налічує безліч історій про самогубство ченців і самогубства, як наслідок певних політичних дій. В буддизмі кінець життя має величезний вплив на його новий початок, тому стан розуму в момент смерті повинен бути вільним від гніву, ненависті або страху. Це говорить про те, що свмогубство, так як і евтаназія офіційно можливі були для тих, хто досяг просвітлення, а це не було доступним для всіх верств населення.

   Існують кілька точок зору індуїзму на добровільну смерть. Більшість індусів сказали б, що лікар не повинен задовольняти прохання хворого про евтаназію. Адже це призведе до неприродного стану відділення душі від тіла, і як наслідок пошкодить карму і лікаря і пацієнта. Інші індуси щиро вірять, що евтаназія не може бути дозволеною, тому що це порушить священне вчення ахімси (не заподіювати шкоду). Однак деякі представники стверджують, що допомагаючи покласти край нестерпним стражданням помираючого, людина виконує свої моральні зобов’язання, таким чином поліпшуючи свою карму. Суперечливість думок свідчить про неоднорідність індійського суспільства та про його різноманітність в релігійно-світоглядному плані.

   Індуїзм на противагу західній філософській думці меншою мірою зацікавлений на абстрактних поняттях, що є добром, а що злом. Скоріше він націлений на наслідки наших вчинків, адже вся культура і віра в вищу силу становить єдину цілісну світоглядну систему моральних цінностей, які повинен виконувати кожен індус. Саме тому моральність рішень більшою мірою залежить від конкретних культурних, навіть філософських традицій, аніж від віри, проте розходження можуть бути і не настільки  значним на перший погляд.

   Вбивство (евтаназія, вбивство, самогубство) є процесом переродження душі і звільнення її від колеса Сансари. Воно також принесе погану карму вбивці, адже був порушений принцип ненасильства. Коли душа перевтілюється в інше фізичне тіло, то вона буде страждати,так як і раніше тому, що в ньому все ще присутня карма. Вчення про неї вимагає дотримання всіх приписів та норм, перш ніж померти потрібно переконатись чи не лишилось незавершених справ чи нещасть. Тоді необхідно увійти в стан саньясін – той хто відмовився від усього. Ідеальна смерть -  це свідома смерть, саме тому паліативне лікування, яке є поширеною практикою проти евтаназії буде проблемою, адже порушуватиметься психічна активність людини. Стан розуму, що приводить людину до гріховних думок може вплинути на процес реінкарнації, так як думки мають безпосереднє відношення до цього процесу. Як висновок можна зазначити, що однозначної позиції до евтаназії в індуїзмі немає. Вони вважають що добра карма - основа успішного переродження, в той же час добра справа – основа доброї карми. В цьому вся суть дхармічної світоглядної системи.

   В контексті розгляду індійських традицій не можна оминути увагою сикхізм. Сикхи мають велику повагу до життя, яке вони вважають є даром Бога. Тому більшість з них проти евтаназії, вони рахують час народження і смерті має бути залишено в руках Творця. Сикхський гуру визначив самогубство, як втручання в Божий план. Страждання за їхніми словами є частиною процесу карми, тому людські істоти повинні не тільки прийняти його без скарг, а й діяти так, щоб відродитися в кращому житті. Проте все це викликає також ряд суперечностей. Сикхізм вважає, що життя є даром від Бога, але він також навчає, що ми зобов’язані прожити життя відповідально. Тому сикхізм розглядає евтаназію щодо себе та інших як кращий кінець аніж термінальний стан на штучних апаратах.

   Джайнізм, одна з дхармічних релігій, проповідує ахімсу, принцип «не нашкодь» по відношенню до всіх живих істот. Вся філософія і релігійна практика джайнів побудована в першу чергу на удосконалення  душі для досягнення вічного блаженства. Всяка душа, що змогла подолати тілесну оболонку, що лишилася від попередніх життів і досягнула стану нірвани називається джиною. Джайнізм вважає, що будь яка істота є індивідуальною і вічною душею. І коли вона повністю досягає мокші, звільняється від сансари то може досягти божественної свідомості. Але для цього потрібно бути аскетом, а не мирянином, тому в релігійних постановленнях більшою мірою приділяється увага релігійному аскетизму. Поглянувши на ситуацію критично то можна виділити три моменти: душа унікальна, не дотримання ахімси – зло, відлучення душі від тіла – це наближення до нірвани. В цьому ракурсі у джайнів вироблені власні заповіді. Зрозуміло, вони включають в себе всі норми загальнолюдської моралі, включаючи заборону вбивства. Але якщо розглядати тяжко хвору людину, що благає про евтаназію, то крізь призму джайнізму, вбивство це погано, але відділення душі від тіла добре? Тоді як людина сама просить про смерть, сам процес умертвіння перестає бути насильницьким, отже можна припустити, що вчення джайнізму допускає евтаназію при особистій згоді хворого. До речі, страждання у джайнів не розглядається як шлях до самовдосконалення.

   Розглядаючи позиції сикхів, індусів, буддистів та джайнів не можна знайти єдиної думки щодо евтаназії як зла чи кращого вибору. Проте більшість схиляється до думки, що звільнення душі від тіла допоможе скорішому досягненню стану вічного блаженства. Але в такому випадку проблемою буде те, що сам процес умертвіння значною мірою негативно вплине на карму і процес переродження. Можливо причиною суперечностей буде недосконалість, навіть частково примітивність релігійних систем Індії? Та все ж таки вони проіснували значно довше традиційних західних релігійних систем з їх суворою догматикою.

   Проте ідея автономії і раціонального вибору в окремих випадках має підтримку в індуїзмі, що наштовхує на думку про те, що людина має обмежене право вибору смерті задля досягнення певних релігійних цілей. Індуїзм значною мірою більше приділяє уваги волі людини, ніж вчинку лікаря. Тому в дхармічних релігіях суперечність поглядів щодо цього питання значно більше ніж будь де інше. З однієї сторони, бажання евтаназії є злом, оскільки свідчить про психічний розлад, що означає, що фізичні страждання заволоділи свідомістю. З іншої смерть є дуже важливим етапом  переродження, і воно не буде благаполучним, якщо самовільно перервати нинішнє. Загально прийнятою є ідея, що евтаназія лише заплямить карму. Буддизм – це гнучка релігійна система, тому на практиці місцеві звичаї будуть відігравати більш важливу роль у взаємовідносинах лікаря і пацієнта, ніж вся буддійська доктрина. У них відсутній моральний обов’язок збререгти життя за будь яких умов – це відречення від загальнолюдських гуманітарних цінностей. Дхармічні релігії бачать смерть не як кінець життя, а просто перехід до іншого життя. Саме ця істина багато в чому робить їхню позицію по відношенню до евтаназії більш лояльнішою на противагу християнській та мусульманській традиціям.

 РОЗДІЛ 3

 МОРАЛЬНІ АСПЕКТИ  ЕВТАНАЗІЇ

  Протягом довгих років тема евтаназії викликає в суспільстві неоднозначне сприйняття. Увага до цієї проблеми лише зросла з розвитком людського прогресу, включаючи технології підтримки життєдіяльності смертельно хворих людей. Актуальність цієї теми важко переоцінити. Насамперед через те, що вона пов’язана з найдорощим що є в людини – з її життям.

   Питання життя нерозривно пов’язане з питанням смерті. Смерть – безжалісна і неминуча, згубна і неуникненна, жорстока і німа, немилосердна «цариця жаху». Нерідко такі й подібні визначення лунають з уст пересічної людини.      «Як лист зелений на дереві рясному : один на землю падає, а другий виростає, - так бо й з родом тілесним та кровним – один умирає , другий народжується» [23,Сир.14.18]. Так Сирах описує реальний стан речей у цьому світі, в який він потрапив внаслідок гріхопадіння наших прабатьків. Прямим наслідком гріха стала смерть , а з нею прийшли біль, терпіння і страждання.