Евтаназія. Релігійний аспект

   Тому неабиякий  інтерес  сучасної філософської  думки до евтаназії спричинений  не лише з досягненнями сучасної  медицини, але й суттєвими змінами  в системі цінностей суспільства,  питанням пріоритетності прав людини на вибір.

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. СТАВЛЕННЯ ОСНОВНИХ СВІТОВИХ РЕЛІГІЙ ДО ЕВТАНАЗІЇ

2.1. Християнство

 

    Офіційна позиція релігійних організацій до евтаназії має здебільшого негативний характер. Кожна з релігій трактує явище евтаназії по-своєму, посилаючись як на історичну практику так і на основи віровченння. Іноземний дослідник Дж. Шовальтер писав, що релігійна опозиція по відношенню до всіх форм евтаназії базується на вірі в божественну природу страждання або «у виняткове право Бога визначати межі людського життя».

   Не можна сказати, що точка зору християн на рішення про кінець життя одноголосна – так як християнство - це різноманітність релігійних течій, починаючи від Свідків Єгови, лютеран, католиків і закінчуючи православними.

Проблема евтаназії, що входить до предметної галузі вивчення науки біоетики, викликає безліч суперечок у всіх релігійних колах. Ці проблеми активно обговорюються, насамперед християнськими мислителями та діячами. Тому, розглядаючи аргументи «за» і «проти» евтаназії, варто розглянути позицію богословів.

   Християнське віровчення виходить з того, що людське життя – це священна, недоторканна вартість, фундамент усякого добра, джерело активності і суспільного співжиття. Життя – це дар Творця, Бога. Тому людина не має права вирішувати жити їй чи ні. Евтаназія тлумачиться як акт вбивства, до якого не може уповноважити жодна мета. Життя християнина – це життя Сина, який приймає все, що посилає йому Отець. Віруючі приймають смерть такою, якою її дає Бог, у час і спосіб визначений Абсолютом.

   Евтаназія, як і вбивство, самогубство, аборт засуджується у документах католицької церкви, зокрема, непримиренна позиція висловлюється у Декларації Конгрегації віровчення 1980 р. : « Необхідно заявити зі всією рішучістю, що ніщо і ніхто не в змозі дозволити убивство ні стосовно самого себе, ні стосовно будь-кого іншого, що знаходиться під його відповідальністю, не може погодитися на це ні прямим ні непрямим чином» [3].У численних зверненнях папи Іоана  Павла ІІ зазначається, що науковці і лікарі покликані застосовувати свої знання та енергію на служіння життю. Вони в жодному випадку не можуть злегковажити цим, адже не можуть виступати в ролі господарів життя, вони є його відданими слугами.

   Однією з вагомих причин засудження евтаназії християнськими богословами є осмислення ролі страждання в житті особистості. Терпіння, біль, страждання, згідно з віровченням, має особливе значення, як засіб єднання з муками Христа, має спокутувальну, освячуючу, рятівну дію. У Біблії сказано : «Людина народжується на страждання, як іскри, щоб прагнути вгору» [23, Йов.5:7].        Отож, християнський погляд на страждання відкидає їх марність та безглуздість. Хоча терпіння, муки є злом, але Бог перетворює зло на благо, оскільки абсолютного зла не існує. Біль і страждання були відкуплені Христом. Ісус обожнив, освятив страсті, помираючи, освятив саму смерть, змінив її сенс, перетворивши в інструмент спасіння. У стражданнях і смерті відтворюється образ і таїнство Христа. Християнською відповіддю прихильникам евтаназії є підтримка умираючого, допомога, супроводження в останню дорогу. Любов, терпеливість, високий професіоналізм тих, хто проводжає життя до самої смерті. Тут доречно згадати про практичну реалізацію подібної позиції. Зусиллями як релігійних так і світських діячів постала своєрідна інституція підтримки умираючих – хосписи. Це медичні заклади широкого профілю, головною метою яких є різнобічна підтримка людини перед лицем смерті, полегшення процесу розставання з життям.

   Біблійне «не убий» невідривно пов’язано з негативним відношенням християнства до самогубства. Церква говорить про приреченість самовбивці на вічну погибіль, відмовляє в захороненні за християнським обрядом. Кажучи «не вбий» , найчастіше маємо на увазі здоров’я і життя людей. Хто їх нищить чинить гріх. Господарем життя є тільки Бог, і тільки Він один може приймати рішення стосовно життя. Втручання людини у справи життя – це узурпація Божого права. Ми самі не спроможні нікому дати життя, оскільки навіть під час зачаття дитини стаємо лише інструментом в руках Творця. Тому не маємо права нікому ані забирати, ані скорочувати життя. Адже це є найбільший дар Божий.

   Людське життя не є справою людини. Заповідь «не вбивай» поширюючись на всіх, поширюється також і на самого себе. Не можна вбивати інших, не можна вбивати себе. Згідно з християнським ученням, страждання , особливо під час останнього моменту життя мають особливе місце у спасаючому Божому плані. Хворий спасається терпінням. Вони є свідченням участі у Христових стражданнях і в його спасительній жертві. Тому не повинен дивувати факт, що християни  надають перевагу поміркованому вживанню знеболюючих засобів, аби добровільно прийняти принаймні частину страждань у злуці зі страждаючим і розп’ятим Христом. При цьому було б нерозсудливо вважати героїчніть такого роду загальним правилом. Навпаки, людська і християнська розсудливість пропонують для більшості хворих людей вживання ліків, здатних зменшити біль чи позбутися його, навіть якщо вони можуть спричинити подвійний вплив на підсвідомість. До тих людей, які не в змозі виявити свої думки чи висловитися , можна логічно припустити їх бажання прийняти знеболююче відповідно до поради лікаря.

   Доцільно буде  розглянути позиції найбільших  течій християнства відносно питання евтаназії. Більшість  протестантів приймають сучасний арсенал терапії, який направлений на підтримку життя, однак, якщо надії на одужання мало, більшість розуміють і приймають доцільність припинення лікування. Одним з прикладів неоднорідності думок протестантів є питання евтаназії.                Православна церква розглядає смерть не  як біологічну подію, а як субстанцію наповнену прихованого духовного сенсу, і  одночасно – великим благословінням. Вона не має позиції відносно рішень, пов’язаних з кінцем життя, оскільки рішенням християнина є молитва, а не думки про життя і смерть.

   Відповідно до того, що православна церква вважає кожну смерть, яка настала внаслідок  самогубства, викликом Богу – будь яке медичне діяння , яке не направлене на продовження життя, розглядається як не етичне з точки зору догматики самої церкви. Комітет церкви по біоетиці проголосив : «Завжди існує вірогідність помилкового діагнозу або несподіваного пороту хвороби, можливо, навіть дива». Саме тому не дозволяється ні обмеження лікування, ні відмова від нього, навіть той, хто знаходиться при свідомості і просить про відміну лікування (яке може врятувати йому життя) , моральним обов’язком лікаря є вмовити пацієнта дати згоду на лікування. Припустимі знеболюючі, але лише в таких дозах, які не зможуть призвести до смерті хворого. Утримуватися від штучної підтримки життєдіяльності  або відмовлятися від неї не можна, навіть в тому випадку, коли відсутні будь які перспективи на одужання.

   Слово «евтаназія» походить від грецького «хороша смерть», тому православна церква розглядає хорошу смерть, як «спокійну смерть без болю і страждань». З іншого погляду, сучасні міжнародні визначення активної евтаназії «вбивство з милосердя» – категорично не припускаються православною церквою за жодних поважних на те умов.

   Думка всього  християнського світу викладена у «Енцикліці», «Евангелія Життя» Святійшого Отця Івана Павла ІІ, яка вийшла 1995 р. Зокрема, у розділах: «Я вбиваю і оживляю» (стор. 32, 39), «Драма евтаназії» (стор. 64, 65) Святійший Отець Іван Павло ІІ пише: «...евтаназія є серйозним порушенням Закону Божого як морально неприпустиме свідоме вбивство людської особи. Ця доктрина спирається на природне право і Святе Письмо, передана Традицією і викладається особливою й загальною Магістерією Церкви. Практика евтаназії містить у собі зло, притаманне залежно від обставин самогубству або вбивству...». Так пояснює Папа Іван Павло ІІ Глава Вселенської Апостольської Церкви евтаназію. [3]

       Дискусії між противниками і прихильниками евтаназії безкінечні.  Вони являють собою «...не що інше як «майновий конфлікт» за право власності на власне життя». Парадоклально звучить чи не так? Примирення сторін не буде до тих пір, поки суспільство не вирішить – ким є людина стосовно власного життя, господарем чи просто охоронцем? Якщо власником, то тоді вона може чинити так, як вважає за потрібне, якщо ж лише сторожем, тоді вчинки зможе диктувати як релігія, так і соціум. Позиція християнсва виражена більш ніж чітко, звичайно котолики як завжди на крок попереду, але всі релігійні структури одноголосно визначають евтаназію, злом, злочином проти Бога, наслідком порушення якого будуть вічні гоніння в потойбічному житті.

 

 

2.2 Іслам та евтаназія

 

   З арабської евтаназія перекладається як «милосердне убивство». Але мова йде не про умисне прискорення смерті або умертвлення невиліковно хворого з метою позбавлення його страждань. Якщо розуміти евтаназію саме так, то відповідь мусульманських богословів однозначна – це заборонено. Якщо хвора людина сама просить позбавити її життя – тоді це прирівнюється до самогубства – одному з найбільших гріхів у всіх релігіях світу, якщо таке рішення приймає сам лікар – то це буде розглядатися як посягання на убивство.

  В одному з хадісів послідовник Пророка передає такі слова : « Серед тих хто був до вас, був один чоловік, у якого появився нарив, і коли він почав причиняти йому сильні болі, то він діставши стрілу проколов нею болячку. І кров з нього текла, поки він не помер. Тоді сказав ваш Господь : «Я закрив йому двері до раю».

   Однак не все так однозначно. Перш за все мусульмани підтримують поділ евтаназії на активну і пасивну. В першому випадку по відношенню до безнадійно хворого, що знаходиться присмерті, застосовують активні дії по прискоренню смерті. Пасивна евтаназія – це відмова від дій, які сприяють підтримці життя смертельно хворого. У тому випадку, коли всяка терапія дозволила б лише на короткий час підтримати життя людині, в нестерпних болях, йому дозволяють померти. В ісламі це не рахується евтаназією, як такою і є допустимим.

   Хворому невиліковною хворобою дають спокійно померти природнім шляхом в короткі терміни. Звичайно, таке відповідальне рішення повинно прийматися кваліфікованими, віруючими в Аллаха лікарями, власне хворим та його рідними, причому кожен випадок розглядається окремо.

   В якості умисного убивства в ісламі розглядається спроба полегшити страждання хворому, викликаючи смерть ін’єкцією або відключенням від спеціальної апаратури, смерть в такому випадку розглядається як самогубство. Фактично допускається, що будь який хворий має право відмовитися від медикаментозного втручання, однак прохання використати смертельну ін‘єкцію – розглядається як зовсім інша справа. У випадку, коли є хоч найменший шанс повністю зцілити людину, не можна відвертатися від милості Аллаха, потрібно продовжувати лікування.

   Людське життя саме по собі являється цінністю, яку необхідно берегти в будь яких умовах, незалежно від обставин. Іслам не визнає поняття «виправдання смерті ,щоб уникнути страждань». Аллах говорить в Корані : «Не вбивайте самих себе! Воістину, Аллах Милостивий до вас!» [22, 4:29]. Абд ар-Рахман Сааді, в тлумаченні до цього аяту, робить висновок, що заборона мусульманам вбивати один одного і вбивати самих себе розповсюджується і на погрози щодо свого життя, і на вчинки , які можуть призвести до загибелі.

    В Ісламі евтаназією, вважається дія, коли хворим приймаються препарати, котрі викликають смерть, а також якщо хворого позбавляють того, що необхідно йому для життя. Цікавим є той факт, що самогубство, так як і вбивство, щоб позбавити страждань є недопустимими.Замах на самогубство, в ісламі розглядають, як злочин і є великим гріхом. Шаріат перераховує і виокремлює ті випадки, коли вбивство людини не рахується злочином (тобто виключення із загального правила священності людського життя). В цьому переліку не згадується про «вбивство з милосердя» чи про дозволеність такого вбивства.

   Застерігаючи від самогубства, пророк Мухаммед говорив «Той, хто вб’є себе залізною зброєю, буде завжди носити її при собі в пеклі. Той хто використає отруту, що померти, завжди питиме її в пеклі. Той, хто стрибне з гори, щоб померти, буде вічно падати в глибини пекла».

   Тим не менше у болю та страждання є і зворотня сторона, не менш важлива для кожного мусульманина. Витривалість і терплячість високо ціняться Аллахом : «Воістину терпеливим воздасться повністю і без всякого рахунку» [22, 39.10]. Пророк Мухаммед вчив : «Коли віруючий страждає від болю, навіть коли вона не страшніша ніж звичайний поріз чи укол, Аллах прощає йому його гріхи і наслідки його помилок зникають, подібно тіні і листя, що падає з дерев». В поданій цитаті чітко прослідковується схожість догматики ісламу і християнства, в якому тема страждання є ключовою задля спасіння душі.

   В той час, коли у людини не лишається сили, щоб боротися з болем на допомогу йому повинна прийти міцність віри та духу. Мусульманин знає, що покірність перед фатумом, стійка витривалість всіх фізичних страждань, стане його заслугою в Судний День, коли він постане перед своїм Богом. Мусульманин не повинен нехтувати милістю Аллаха, він повинен лікуватися від посланих йому хвороб. Про це свідчить цитата Пророка : «Шукайте зцілення, раби Аллаха, так як від кожної хвороби Господь створив ліки».

Для того щоб у тяжко хворого в муках і стражданнях не виникало гріховних думок він повинен бути оточений турботою рідних і близьких йому людей. Моральна підтримка і співчуття рідних та друзів допоможуть йому зосередитися на своєму духовному потенціалі і допомогти витримати фізичні стражання.

   Враховуючи всі норми шаріату, був створений Ісламський кодекс медичної етики, який виголошує : «Вбивство з милосердя , так само як і сомогубство, знайде підтримку в атеїстичному світогляді, який вважає, що після нашого життя на землі слідує пустота. Потреба вбивства, щоб полегшити страждання відкидається, так як нема в світі такого болю, якого неможливо полегшити медикаментозно або відповідною нейрохірургією» [4. с. 65].

  З поданої цитати можна зробити однозначний висновок, що іслам забороняє позбавлення життя в любих формах, так само тут сказано, що від будь-якого болю можна знайти ліки. Такий оптимізм повністю спирається на Коран та ідею того, що все створив Аллах, включаючи страждання й радість. Хвороби, які завдають шкоду людській душі та тілу, несуть в собі інколи покарання Господнє, інколи спокутування гріха. Важливим також є правильне ставлення до хвороби, а також вірний діагноз та форма лікування. « Від кожної хвороби є ліки. Якщо воно не буде вірно вибране, то людина буде виліковуватися по волі Творця».