Україна в сучасній системі міжнародних відносин

   Л. Костенко подає Україну як транскультурний осередок цивілізацій, головна роль якої полягає в тому, щоб стати “золотим містком” між Заходом і Сходом. М. Михальченко, розглядаючи  кожну націю в якості „окремої унікальної цивілізацій” вказує на зовсім іншу роль для України, вважаючи, що „українська цивілізація зароджувалась як етнічна „ ( тобто як результат співжиття різних етносів, включення представників різних народів в український етнос), а українська політична цивілізація існувала лише в періоди повноцінної державності України. [28]

   Таким чином, єдиної точки зору немає, та й бути не може оскільки Україна ще не може на даний момент остаточно самоідентифікуватись, тижиячи до якісно відмінних центрів  сили.. А без цього не може бути й ідентифікації цивілізаційної, для цього потрібний час.

   Оскільки  Україна не знаходиться в епіцентрі  жодної з   цивілізацій, то відповідно   вона не може повністю належати до жодній з них. Інша справа, що Україна розташована в напівпериферії  слов’яно-православної    цивілізації, в периферійній зоні західної(західноєвропейської) і у віддаленій зоні периферії ісламської цивілізації. Тому логічно   зробити висновок, що спорідненість з слов’яно-православною  та західною цивілізацією  більша, ніж з  ісламської, а якщо взяти до уваги недалеке минуле і ступінь залежності від Росії, стає повністю зрозумілим, чому  значна частина території України тяжіє до слов’яно-православної   цивілізації. 

   Щодо перспектив розвитку країни, то   Україна — це держава, розділена на Західну Україну (переважно уніатську, націоналістичну, про-західну) і Східну Україну (переважно православну, російськомовну і про-російську) . Україну можна   назвати моделлю співіснування різних етнічних груп і цивілізацій. Якщо говорити про глобальний розподіл сил, то Україна є важливою другорядною регіональною державою. Тому вона   зацікавлена в збереженні незалежності від найвпливовішої країни регіону. Динаміка світового розподілу сил  вимагає підтримання тісних стосунків між США та Україною. Обидві країни зацікавлені в тому, щоб Росія не розширялася і не стала знову домінувати над своїми сусідами як наддержава.[29]

   Отже, з точки  зору цивілізаційного фактору, Україна займає унікальну позицію, вона є свого роду містком між західним, православним та мусульманським світом. З точки зору глобального розподілу сил, Україна також має унікальну позицію для   забезпечення ефективної рівноваги сил в Євразії.

   Застосування цивілізаційної парадигми  дає Україні методологічну основу для пошуку поля рівноваг інтересів  у складному світі міжнародних відносин.

   Для України, як географічного центра Європи, через територію якої традиційно проходили трансконтинентальні  торгові шляхи, зближення з ЄС вважається приоритетним напрямом її стратегії поступового входження до західної (західноєвропейської) цивілізації.

   Суттєвою  компонентою залишається розвиток відносин з Росією, з якою її пов’язує спільні цивілізаційні парадигми.

   Метою розвитку відносин з кримськотатарським населенням  як перехідною зоною до ісламської цивілізації  має стати розробка моделі діалогу з цією цивілізацією. 

     Таким чином, приходимо до висновку, що цивілізації не були і  не будуть єдиними, незважаючи  на домінуючий вплив процесів глобалізації. Гострота проблем, які постають перед людством, в тому числі і проблема взаємодії цивілізацій, підкреслює необхідність їх раціонального рішення, сполучення різних систем та цивілізацій . Шлях до стійкої прогресивної еволюції, вирішення міжцивілізаційних конфліктів передбачає організацію глобального діалогу цивілізацій у вигляді ноосферної концепції єдиної системно-цивілізаційної безпеки, по вертикалі – військової, економічної, інформаційної тощо, по горизонталі – інтегруючу безпеку всіх цивілізацій. Це дозволить  виявити  елементи спільності окремих локальних цивілізацій, спільно використовувати  переваги окремих компонентів локальних цивілізацій, з’ясувати витоки та попередити конфлікти між ними, налагодити діалог  цивілізацій.

   Україна, збагачена досвідом співіснування  різних народів та конфесій, має  зайняти в цьому процесі гідне  місце.