Розвиток інтеграційних процесів в Азії

           Головною метою АТЕС є сприяння економічному зростанню країн Азітсько-Тихоокеанського регіону. Для цього визначені пріоритетні напрямки співробітництва: сприяння регіональній торгівлі, інвестиціям, рухові фінансових ресурсів, розвиткові людських ресурсів, передачі технологій, промисловому співробітництву і розвиткові інфраструктури [6, C. 282].

           Як довгострокову мету в процесі інтеграції  визначено формування до 2020 р. системи вільної торгівлі та інвестицій. Отже сьогодні АТЕС знаходиться тільки на початковому рівні інтеграції.

             Організаційна структура:

1.      Зустрічі на вищому рівні.

2.      Міністерські зустрічі.

3.      Зустрічі старших посадових осіб.

4.      Група видатних діячів.

5.      Тихоокеанський діловий форум.

6.      Комітет торгівлі й інвестицій.

7.      Економічний комітет.

8.      Бюджетно-адміністративний комітет.

9.      Робочі групи.

10. Секретаріат.

       Зустрічі на вищому рівні („Зустрічі у верхах”) вирішують кардинальні питання політики АТЕС. Так, саме на такій зустрічі в 1994 р. в м. Богр (Індонезія) було вирішено сформувати систему вільної торгівлі й інвестицій до 2020 року. На зустрічі в 1996 р. в м. Маніла (Філіппіни) була досягнута домовленість про здійснення з 1997 року практичних заходів по лібералізації торгівлі. Зустріч 1998 р. в Куала-Лумпурі (Малайзія) була присвячена пошукам виходу з фінансової кризи, яка охопила країни Південно-Східної Азії.

         Міністерські зустрічі відбуваються щороку. Вони конкретизують механізм виконання рішень, прийнятих на вищому рівні. Тут узгоджують й уточнюють робочі програми для комітетів АТЕС і десяти робочих груп. На Міністерській зустрічі в 1997 р. в м. Ванкувер, наприклад, були визначені сектори „прискореної добровільної лібералізації” торгівлі, мінімізація торговельних обмежень в цих секторах, яку передбачено здійснити ще до 2010 року [4, C. 229].

          Група видатних діячів має за мету визначення перспектив розвитку торгівлі в регіоні. Вона готує огляди економічної ситуації, розробляє пропозиції про методи стимулювання торгівлі й регіонального співробітництва, надає рекомендації щодо лібералізації торгівлі й інвестицій.

           Тихоокеанський діловий форум складається з представників ділових кіл. Він виявляє методи й засоби щодо розширення торгівлі й інвестицій в регіоні.

           Комітет з торгівлі й інвестицій визначає перешкоди на шляху лібералізації торгівлі й інвестицій й пропонує заходи по їх подоланню [10, C. 453]         

          Економічний комітет являє собою форум, на якому фахівці й урядовці обмінюються думками з економічних питань, пропонують аналітичні розробки щодо економічних тенденцій і проблем в регіоні, готують відповідну інформацію й рекомендації для старших посадових осіб.

            Робочі групи займаються практично реалізацією проектів. Таких груп 10: аналіз даних з торгівлі ї інвестицій; сприяння торгівлі; інвестицій;науки й техніки в галузі промисловості; розвитку людських ресурсів; регіонального співробітництва в галузі енергетики; збереження морських ресурсів; телекомунікацій; транспорту, туризму рибальства. [6, C. 283].

            АCЕАН була створена в 1967 р. у складі п'яти країн – Сінгапуру, Малайзії, Таїланду, Індонезії, Філіппін. У 1984 р. до угрупування приєднався Бруней, в 1995 р. – В'єтнам, в 1997 р. – Лаос і М’янма, в 1999 р. – Камбоджа. У 60-80 -х рр. успіхи в економічній інтеграції були мінімальними: створена зона преференційної торгівлі і побудовано декілька спільних виробничих об'єктів. Але в 90-і рр. інтерес до економічної інтеграції зріс. У 1982 р. на саміті АСЕАН в Сінгапурі приймається рішення про створення в майбутньому зони вільної торгівлі. Проте потім була поставлена реальніша мета – добитися зниження мит у взаємній торгівлі до 5% і здійснити повну ліквідацію митних бар'єрів в торгівлі перших шести членів об'єднання до 2010 р., а для інших країн – до 2015 р.

               На базі АСЕАН за участю Китаю, Японії і Південної Кореї, а також як асоційовані члени ще Індії, Австралії і Новій Зеландії в кінці 2005 р. пройшов засновницький Східноазіатський саміт.

             Окрім АСЕАН, в АТР з 1989 р. діє і інша економічна організація – Азіатсько-тихоокеанське економічне співробітництво – АТЕС, яка об'єднує більше 20 країн і територій.

         АТЕС була створена в 1989 р. за пропозицією Австралії з метою розвитку економічного співробітництва в басейні Тихого океану. Спочатку в неї входили 12 країн: Австралія, Бруней, Канада, Індонезія, Японія, Малайзія, Нова Зеландія, Філіппіни, Сінгапур, Південна Корея, Таїланд і США. У подальші роки до них приєдналися Китай, Гонконг (Сянган), Тайвань, Мексика, Чилі, Папуа — Нова Гвінея, а в 1998 р. — В'єтнам, Перу і Росія.

             На даний момент в її склад входять: США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія, Республіка Корея, Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Філіппіни, Індонезія, Бруней, КНР, Гонконг і Тайвань, Мексика, Нова для Папуа Гвінея, Кирібаті, Маршаллові о-ви, Чилі, В'єтнам, Перу, Росія.

             Така кількість держав, серед яких як головні промислово розвинені країни, так і нові індустріальні країни, само по собі являє економічну потужність організації, а враховуючи високі темпи розвитку більшості учасників форуму і їх величезний ресурсний потенціал, виводить АТЕС в число впливових угрупувань на міжнародній економічній арені.

         В ході роботи Асоціації в 1977 році створена зона преференційної торгівлі на 20 товарів. Через рік кількість товарів була доведена до 70 при розмірі приференцій в середньому - 20-25%.  Після 1989 року преференції доведені до 50% на 12700 товарних позицій. Перший проект створення зони вільної торгівлі здійснений в 1987 році, а в 1989 році була створена концепція створення трикутників економічного зростання (за пропозицією міністра економіки Сінгапуру). Він отримав назву “Південний трикутник”. У 1992 році відбувся Сінгапурський саміт країн учасниць АСЕАН, на якому прийнято рішення про створення зони вільної торгівлі АВТА [3, C. 364 ].

          Фактично модель АФТА є сукупністю зони вільної торгівлі й митного союзу, оскільки зменшення  тарифів повинно поширюватися не лише на торгівлю всередині АСЕАН, але і на  відносини з зовнішніми партнерами.

          Передбачалося, що перехідний період триватиме з 1993 по 2008 рр., і до його завершення за товарами, включеними до Єдиної схеми зовнішнього преференційного тарифу, ставки імпортного мита повинні знизитися до рівня 0 – 5 %. У середньому по шести країнах, які входили в асоціацію на момент заснування АФТА, Єдина схема охоплює до 87% усіх товарних позицій. Найбільшу кількість „тимчасових винятків” (1654 товарних позицій) зарезервувала для себе Індонезія.

          Однак у вересні 1994 р. на Нараді міністрів економіки країн-членів АСЕАН у Бангкоку було прийнято рішення скоротити термін створення  АФТА з 2008 до 2003 р. На Ханойському саміті 1998 р. початок функціонування АФТА було перенесено на ще більш ранню дату – на січень 2002 р. Для нових країн АСЕАН були відтерміновані строки лібералізації: для В’єтнаму – 2003 р., Лаосу та М’янми – 2005 р.

          Стратегічна мета АФТА – підвищення конкурентоздатності країн-членів на основі усунення торговельних бар’єрів, зростання привабливості держав для іноземних інвестицій, досягнення економічної ефективності в регіоні.

            Основні напрямки діяльності АФТА включають:

1.         Зменшення поставок податків до 0 – 5 % на промислову та сільськогосподарську продукцію, за винятком продукції нафтохімії, автомобілебудування, металургії;

2.         введення спільного ефективного преференційного тарифу;

3.         гармонізація національних стандартів у відповідності з міжнародними нормами;

4.         ліквідація кількісних обмежень у взаємній торгівлі промисловими товарами;

5.         запровадження принципу взаємного визнання щодо сертифікатів якості;

6.         координація макроекономічної політики [13, C. 503].

      На саміті, що відбувся в листопаді 2001 р. у Брунею, було прийнято рішення прискорити перехід до Зони вільної торгівлі; термін її утворення були перенесені з 2003 р. на 2002 р. Таким чином, з 1 січня 2002 р. шестірка провідних країн АСЕАН – Таїланд, Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Філіппіни і Бруней – приступили до формування АФТА. Було досягнуто домовленості про застосування  Інтеграційної системи преференцій АСЕАН. Згідно з нею „старі” члени АСЕАН(Бруней, Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни) повинні розширити тарифні пільги для нових членів Асоціації ( В’єтнаму, Камбоджі, Лаосу та М’янми).

        Запровадження Зони вільної торгівлі уявлялось лідерами країн АСЕАН необхідною умовою створення сприятливого інвестиційного клімату. Договір про формування  Інвестиційної зони АСЕАН підписано 7 жовтня 1998 р.  Цей договір має рамковий характер і включає в себе п’ять головних напрямків:

-         поширення національного режиму на інвесторів з країн-членів АСЕАН до 2010 р. і на інвесторів з третіх держав до 2020 р. зі збереженням винятків;

-         відкриття всіх галузей економіки для інвесторів з країн-членів до 2010 р. та з держав, що не входять у Об’єднання – до 2020 р.;

-         стимулювання зростання капіталопотоків, кваліфікованої робочої сили, спеціалістів і технологій в межах АСЕАН;

-         координація програм інвестиційного співробітництва з метою збільшення капіталовкладень як усередині Асоціації, так і з третіми державами;

-         надання більшої свободи підприємницькому сектору в скеруванні зусиль з реалізації інвестиційних проектів і діяльності, пов’язаної із капіталовкладеннями [13, C. 504].

2.3 Ефективність інтеграційних об’єднань Азії

           Стосовно оцінки економічних успіхів АСЕАН у дослідників, які системно вивчають дане питання, є серйозні розбіжності. Найпоширеніша серед фахівців думка, що АСЕАН – це передусім регіональна спільнота з високим рівнем колективної ідентичності. На користь цього твердження свідчать такі “слабкі місця” АСЕАН, як неузгодженість політичних курсів, високий рівень суперництва та конфліктність інтересів. Справді, за останнє десятиріччя Асоціація спромоглася лише на скромний прогрес в економічному співробітництві та створенні численних інституцій без будь-яких наднаціональних функцій. Характеризуючи АСЕАН з позицій теорії регіональної інтеграції, філіппінський дослідник Ренато Круз де Кастро кваліфікує Асоціацію як “сердечний союз” (entente cordiale).

            У 2002 р. країни формату АСЕАН+3 домовилися про проведення політики „діалогу” на рівні міністрів фінансів один раз на рік і на рівні заступників міністрів для узгодження заходів у галузі фінансової політики. В листопаді того самого року на саміті АСЕАН у Камбоджі Китай і країни Асоціації підписали Рамкову угоду про створення до 2010 року найкрупнішої в азійському регіоні зони вільної торгівлі. Нова економічна угода в регіоні, безумовно, відповідає інтересам країн АСЕАН.

            У 2003 р. під час проведення 9-го саміту АСЕАН Японія уклала з нею Рамкову угоду про всебічне економічне співробітництво, а Китай (разом з Індією) офіційно приєднався до Договору про дружбу і співробітництво, підписаного країнами АСЕАН ще в 1976 році (Балійська угода). З боку АСЕАН було висловлено побажання встановити аналогічні відносини з Росією, Японією і Південною Кореєю, щоб “перетворити Східну та Південно-Східну Азію на регіон миру, стабільності, дружби та співробітництва як умову для забезпечення сталого розвитку”.

              На думку багатьох дослідників даної проблематики, окрім позитивних моментів в утворенні та діяльності нового формату АСЕАН+3 існують і не зовсім чіткі відповіді на деякі питання, при чому з боку самих країн-членів. По-перше, чи здатне нинішнє покоління японської еліти вивести свою країну із тривалої рецесії? По-друге, чи зможе Китай мінімізувати те зростання напруги в суспільстві, яке супроводжує активну модернізацію і при незначних прорахунках політичного керівництва розв’язується соціальним вибухом? Нарешті, чи об’єднається в майбутньому Корея? Очевидно, що відповіді на ці запитання мають для повномасштабної реалізації проекту АСЕАН+3 принципове значення.

               З іншого боку, існує чимало складних проблем, розв’язанням яких мають зайнятися самі члени АСЕАН. Перше місце серед них посідають кризи національної державності в Камбоджі і М’янмі, які набувають там хронічного характеру, а також в “старих” країнах АСЕАН, які мають значний досвід суспільної модернізації, – в Індонезії і на Філіппінах. Характерно, що навіть у країнах зі стабільною соціально-економічною системою, “асеановську” модель інтеграції необхідно корегувати за допомогою партнерських зв’язків держави з елементами громадянського суспільства.

             Наприкінці 2005 р. Азійський банк розвитку повідомив, що з березня 2006 р. у країнах АСЕАН, а також Китаї, Південній Кореї та Японії з’явиться єдина, але поки ще віртуальна валюта – АКЮ (ACU – Asian Currency Unit), яка є аналогом європейському ЕКЮ (ECU – European Currency Unit). При визначенні курсу АКУ враховуватимуться ступінь участі національної валюти в міжнародних розрахунках, розмір ВВП і обсяг зовнішньої торгівлі кожної країни з угрупованням АСЕАН+3.

               Загалом країнам Азії доцільно обрати зразком для наслідування Єврозону і зробити своєю метою створення єдиної валюти і єдиного монетарного простору. Поява AКЮ стане першим кроком у цьому напрямі та може привести до значної координованості валютни курсів у регіоні. У такий спосіб країни рухатимуться курсом створення спільного економічного простору, що вже апробований ЄС. Президент Азійського банку розвитку Харухіко Курода зазначив, що випуск азійської валютної одиниці АКЮ сприятиме розвитку азійського ринку цінних паперів і зміцнить ринок капіталів з метою зменшення впливу зовнішніх факторів.