Розвиток інтеграційних процесів в Азії

1) статичні ефекти — економічні наслідки, які виявляються негайно після утворення митного союзу як його безпосередній результат;

2) динамічні ефекти — економічні наслідки, які виявляються на віддаленіших стадіях функціонування митного союзу.

Розглянемо спочатку статичні ефекти приєднання країни до митного союзу. Утворення митного союзу означає надання взаємних торгових преференцій (наприклад, скасування тарифів) його членами один одному і введення загального митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі відносно третіх країн.

У результаті взаємного усунення мит можуть виникнути два види взаємно-протилежних статичних ефектів:

а) ефект створення торгівлі (твірний ефект — переорієнтація місцевих споживачів з менш ефективного внутрішнього джерела постачання товару на ефективніше зовнішнє джерело (імпорт), яка стала можливою внаслідок усунення імпортних мит у рамках митного союзу;

б) ефект відхилення торгівлі (потоковідхиляючий ефект) — переорієнтація місцевих споживачів із закупівлі товару у ефективнішого позаінтегрального джерела постачання на менш ефективне внутрішньоінтеграційне джерело, яка відбулася внаслідок ліквідації імпортних мит у рамках митного союзу.

Якщо внаслідок утворення митного союзу виникає ефект відхилення торгівлі, то добробут країн, які не беруть в ньому участі, погіршиться, оскільки обмежені ресурси використовуються менш ефективно, ніж в умовах вільної торгівлі. З іншого боку, добробут країн-учасниць може погіршитись, якщо ефект відхилення торгівлі за своїми вартісними розмірами буде меншим за ефект створення торгівлі. Як правило, здебільшого внаслідок створення митного союзу відзначаються обидва ефекти, але ефект створення торгівлі більший за ефект відхилення торгівлі, отже, інтеграція у цілому веде до підвищення добробуту країн-учасниць[10, C. 240].

Крім розглянутих ефектів створення та відхилення торгівлі, які виявляються негайно після утворення інтеграційного союзу, до статичних ефектів інтеграції належить скорочення адміністративних витрат на утримання митних та прикордонних органів. Внаслідок зменшення сукупного попиту на імпорт з країн, що не входять у союз, можуть поліпшитись умови торгівлі групи країн, які у нього входять.

Після того, як інтеграція набуває сили, виникають динамічні ефекти, які можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для національної економіки.

Позитивні наслідки від утворення союзу такі:

— зростає конкуренція між виробниками з різних країн, яка стимулює зростання цін, призводить до покращання якості товарів, стимулює створення та впровадження нових технологій тощо;

— країни-учасниці користуються перевагами економії масштабу виробництва, що дає змогу збільшувати обсяги виробництва та скорочувати витрати;

— збільшується приплив іноземних інвестицій, оскільки корпорації з країн, що не входять до союзу, прагнуть зберегти за собою певний сегмент закритого митним бар'єром ринку за рахунок створення підприємств всередині країн, що інтегруються;

— Опозиція кожної з країн-учасниць інтеграційного угруповання на торгових та економічних переговорах є вигіднішою порівняно зі становищем окремої країни, що не входить до союзу, і це може забезпечити для країни-учасниці вигідні умови торгівлі або інші переваги.

Основні негативні наслідки, з якими може бути пов'язане приєднання до союзу, такі:

— за певного збігу обставин ресурси можуть відпливати із менш розвинених у економічному відношенні країн—членів союзу до розвиненіших або у напрямку до географічного центру союзу для зниження транспортних витрат;

— якщо встановляться тісніші інтеграційні зв'язки між окремими фірмами країн-учасниць, може виникнути олігопольний зговір, який веде до зростання цін на відповідну продукцію; може зрости кількість зливань, що посилить панування монополій;

— від збільшення масштабів виробництва може виникнути ефект втрат, пов'язаний з формуванням надто великих компаній, які стають неефективними через зайву бюрократизацію та інші чинники;

— за певних обставин витрати на функціонування союзу можуть бути надзвичайно високими, особливо за відсутності належного контролю за здійснюваними ним витратами. Ці проблеми стають відчутнішими зі зростанням ступеня втручання у справи окремих держав з боку органів союзу. Якщо, наприклад, деякі витрати будуть вигідні для певної країни, вона буде наполягати на їх збільшенні, розуміючи, що вони фінансуються за рахунок внесків усіх країн-учасниць[23, C. 346].

У комплексному вигляді важко оцінити усі ці аргументи. Для визначення того, наскільки країна виграла від приєднання до союзу, необхідно з'ясувати, що було б, якби вона не стала членом союзу. Необхідно також врахувати, що деякі наслідки, як позитивні, так і негативні, мають довгостроковий характер, залежать від загального стану справ на світовій арені, а інколи мають суто політичний характер і тому знаходяться за межами економічного аналізу (наприклад, політичний вплив, втрата суверенітету). Але загалом у країнах, що створили інтеграційні об'єднання, спостерігаються позитивні зрушення в економіці: зменшуються транс акційні витрати і прискорюються темпи взаємної торгівлі; зростаюча конкуренція між виробниками із різних країн стримує зростання цін, стимулює поліпшення якості товарів і створення нових технологій, зумовлює скорочення відносно неефективних виробництв, приводить до припливу іноземних інвестицій.

Інтеграційні процеси в останні роки охопили практично всі континенти і субконтиненти та призвели до утворення багаточисельних регіональних і субрегіональних торгово-економічних блоків, більшість з яких проголошує своєю кінцевою метою вихід на інтеграційну стадію економічного співробітництва. Всього в світі нараховується близько 20 міжнародних економічних об'єднань інтеграційного типу, які охоплюють основні регіони і континенти земної кулі.

Після того, як інтеграція набуває сили, виникають динамічні ефекти, які можуть бути як сприятливими так і несприятливими для національної економіки. Але найчастіше у країнах, що створили інтеграційні об'єднання, спостерігаються такі сприятливі зрушення в економіці: зменшуються трансакційні витрати і прискорюються темпи взаємної торгівлі; зростаюча конкуренція між виробниками із різних країн стримує зростання цін, стимулює поліпшення якості товарів і створення нових технологій, зумовлює скорочення відносно неефективних виробництв, приводить до припливу іноземних інвестицій.

Розділ ІІ. Сучасні інтеграційні процеси в Азії

2.1 Фактори утворення інтеграційних угруповань в Азії

           На країни Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР) приходиться 60 % світового ВВП, 40% населення і майже 50% світової торгівлі. Найбільшим важливим з  регіональних об’днаннь, існуючих тут, є Асоціація країн Південно-Східної Азії – АСЕАН (Association of South East Asian Nations).

           Перші кроки до міждержавної співпраці  в Південно-Східній Азії було зроблено ще в роки „холодної війни”, проте тоді вона носила яскраво виражений військово-політичний характер і зводилася до участі в глобальному протистоянню двох систем [6, C. 261]

           Країни Південно-Східної Азії мали значний сировинний потенціал і надзвичайно вигідне географічне розташування – на перетині морських торговельних шляхів. Але ефективне використання економічних переваг зводилося нанівець через значну регіональну нестабільність. У той час існували гострі протиріччя між Малайзійською Федерацією та Індонезією, Сінгапуром, який залишив Федерацію та Малайзією, Малайзією та Філіпінами.

         Проголошення АСЕАН було підготовлено всім ходом розвитку об’єктивних тенденцій до регіонального зближення і стало логічним завершенням як цих процесів, так і свідомих, вольових зусиль  державних і політичних лідерів регіону, спрямованих на об’єднання.

         Створення АСЕАН було вже не першим досвідом регіонального співробітництва в післявоєнний період. У 1961 р. Таїланд, Малайзія (у тому вигляді в якому вона існувала на той період) і Філіппіни створили Асоціацію Південно-Східної Азії, котра однак розпалася  у наслідок суперництва  двох останніх, котрі заявили про свої претензії на Сабах. У 1963 р. ці дві держави та Індонезія  запропонували проект створення іншого тристороннього об’єднання  - МАФІЛІНДО (назва утворена з перших складів назв трьох держав учасниць – Малайзії, Філіппін, Індонезії), яке так і не було реалізовано. Головною причиною стали територіальні претензії між Малайзією та Філіппінами та ідеологічна несумісність Індонезії епохи Сукарно з рештою держав регіону. І лише в 1967 р. ці спроби увінчались успіхом. [13, C. 489].

           Створення АСЕАН стало важливим етапом  в історії Азії. Зближенню сприяли, насамперед, географічні у мови – відносна „компактність” і відокремленість регіону від решти Азії гірським хребтом і розлогим гірським простором. Важливу функцію взаємозв’язків острівних і напівострівних держав виконує океан.

           Асоціація країн Південно-Східної  Азії була створена за рішенням Конференції міністрів закордонних справ Індонезії, Малайзії, Сінгапуру, Таїланду і Філіппін 8 серпня 1967 р. у Бангкоку. Як зазначено в Бангкокській декларації,  Асоціація покликана сформувати рамковий механізм регіонального співробітництва з реалізації таких цілей:

           – прискорення економічного розвитку, соціального і культурного прогресу країн Південно-Східної Азії шляхом спільних зусиль, у дусі рівності та партнерста;

           –   сприяння миру та стабільності на основі збереження справедливості й законності у відношеннях між країнами регіону, дотримання принципів Статуту ООН;

           –   активне співробітництво та допомога на основі  спільних інтересів в економічній, соціальній, культурній, технічній, науковій та адміністративній сферах;

          –   надання взаємодопомоги в підготовці кадрів та досліджень у галузі освіти та професійно-технічного навчання;

          – співробітництво з метою більш ефективного використання сільськогосподарського та промислового потенціалів; розширення торгівлі та покращення транспортних систем; підвищення рівня життя населення;

–        вивчення проблем Південно-Східної Азії;

–        співробітництво з існуючими міжнародними та регіональними організаціями зі схожими цілями та завданнями.

        Не було передбачено жодних спільних військових планів та навчань чи інших форм співробітництва у військовій сфері. Це була асоціація взаємодопомоги в економічній та соціальній сферах[17, C. 380].

         У  Бангкокській декларації  наголошувалося, що АСЕАН  відкрита  для всіх країн Південно-Східної Азії, які визнають її принципи, цілі й завдання. Цим документом був зафіксований статут щорічної конференції міністрів закодонних справ як головного робочого органу АСЕАН, який мав право ухвалювати рішення з реалізації  положень декларації, обговорювати корінні проблеми діяльності Асоціації, вирішувати питання прийому нових членів.

            Угода про дружбу і співробітництво в Південно-Східній Азії, підписана на першому саміті АСЕАН, який відбувся  24 лютого 1976 р., проголосила, що у стосунках Договірні Сторони будуть керуватися такими принципами:

-            взаємна повага незалежності, суверенітету, рівності, територіальної цілісності та національної ідентичності усіх націй;

-            право  кожної нації на існування, вільне  від зовнішнього  втручання;

-            невтручання у внутрішні справи одне одного;

-            урегулювання суперечок мирним шляхом;

-            відмова від погрози чи застосування сили;

-            ефективна співпраця.

Останніми  роками   в   АСЕАН   посилюються   заклики  до  відходу від

деяких засадничих принципів Асоціації [13, C. 501 ].

        Отже, засновниками АСЕАН стали п’ять держав – Індонезія, Малайзія, Сінгарур, Таїланд та Філіппіни. Усі вони мали багато спільних рис: належали до острівної частини Південно-Східної Азії, через їх територіальні води проходили важливі торговельні шляхи; вони були колишніми колоніями; господарство цих країн спеціалізувалося на вивезенні сировини важливої для світового ринку.

            Метою асоціації було об’явлено прискорення економічного розвитку та соцiального прогресу в краïнах-учасницях, захист миру та стабiльності в регiоні, а також надання змоги краïнам-учасницям змоги мирного вирішення спірних питань [24].

           Створення АСЕАН стало важливим етапом  в історії Азії. Створенню цієї організації сприяли такі фактори:

-         географічні умови – відносна компактність, географічна близькість країн, відокремленість регіону від решти Азії гірським хребтом і розлогим гірським простором. Важливу функцію взаємозв’язків острівних і напівострівних країн виконує океан;

-         колоніальна епоха встановила і підсилила важливі „культурно-історичні” зв’язки серед країн регіону;

-         регіональні конфлікти, „холодна війна” – провокували низку некомуністичних країн Південно-Східної Азії до співробітництва;

-         країни мали низький рівень розвитку бізнесу, технологій, порівняно з більш розвиненими країнами;

-         безперервні територіальні і політичні суперечки, відсутність дипломатичних стосунків, підкреслювали потребу в регіональній організації, яка б могла справлятися з такою напруженістю;

2.2 Cучасні особливості  розгортання інтеграційних  процесів  в  регіоні

           Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво – АТЕС( Asian-Pasific Economik Cooperation – APEC) утворено в 1989 л. до складу входять: Австралія , Бруней, В’єтнам, Індонезія, Канада, Китай, Республіка Корея, Кірібаті, Малайзія, Мексика, Маршалові острови, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Росія, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чілі, Японія. Секретаріат організації знаходиться в Сінгапурі. АТЕС має консультативний  характер. Його політика базується на цілій низці спільних декларацій і заяв лідерів держав  з  економічних питань: Сеульська Декларація АТЕС, Бангкокська Декларація про Азіатсько-Тихоокеанске економічне співробітництво, Осакська Декларація дій АТЕС в галузі економіки та інші.