Розвиток інформації в Україні

      Попри певні зрушення у розвитку національного інформаційного простору та нормативно-правового забезпечення інформаційних відносин, загальна ситуація у інформаційній сфері не відповідає сучасним вимогам, інтересам суспільства і держави. Найнебезпечнішим явищем слід вважати тенденцію до прогресуючого відставання України від провідних країн світу у рівні та темпах розвитку національних інформаційних ресурсів та відповідної інфраструктури. Це створює сприятливі умови для реалізації загроз національній безпеці в інформаційній сфері.

1. Зберігається, а в окремих галузях інформаційної сфери зростає відставання України від провідних країн світу. Недоліки державної інформаційної політики, особливо у сфері друкованих та електронних ЗМІ, негативно впливають на формування громадянського суспільства в Україні, його національно-державної ідентичності, уявлень про нашу країну в світі. Хоча зазначені питання та відповідні доручення Уряду стали предметом окремої тематичної доповіді Президента України до Верховної Ради у 2001 р., є потреба ще раз загострити на них увагу. Недостатня увага приділяється розвиткові та підтримці національних інформаційних агентств — найпотужнішого засобу інформаційної політики. Єдине державне інформаційне агентство — ДІНАУ, що працює в Україні серед десятків недержавних, неконкурентоспроможне, зокрема через слабке фінансове та кадрове забезпечення.

     Повільно і не збалансовано розвивається інфраструктура інформаційної сфери України, значно відстає від сучасних вимог технологічна база галузі, що суттєво гальмує загальне економічне зростання.

     Спостерігаються небезпечні й суперечливі тенденції в розвитку галузі зв’язку та телекомунікацій в Україні. З одного боку, темпи розвитку галузі значно відстають від європейських країн, а з іншого — перевищують можливості національної економіки. Зокрема, щільність телефонізації в Україні (понад 20 телефонів на 100 чоловік населення), яка значно нижча за середньоєвропейські показники, разом з тим відповідає рівню розвитку економіки, що характеризується обсягом ВВП на душу населення понад 2500 доларів (в Україні — 750 доларів на душу населення, а з урахуванням “тіньової ” економіки — до 2000 доларів).

     Фінансовий чинник, а саме — низька платоспроможність населення — обмежує внутрішні інвестиції та сприяє нерівномірності й низьким темпам розвитку галузі зв’язку та телекомунікацій. Наприклад, за умов швидкого зростання орієнтованих на нечисленну групу заможних громадян (до 5 % населення) стільникового, міжнародного та міжміського зв’язку, особливо у найбільших містах, дедалі більше відстають інші види телекомунікацій (місцевий, насамперед сільський зв’язок, телебачення та радіомовлення тощо). Показовим є також гальмування впровадження національної системи супутникового зв’язку, з 1996 р. розгорнуто лише першу чергу цієї системи.

     Наведені обставини визначають і надто повільне підвищення технологічного рівня системи телекомунікацій. Значною залишається частка застарілого аналогового обладнання телекомунікацій, кризовим є стан (фізична зношеність і моральна застарілість) інфраструктури вітчизняного телерадіомовлення, зокрема діючих мереж і технічних засобів, які практично не оновлюються з 80–х років. Назріла необхідність капіталоємного впровадження цифрового обладнання радіомовлення і телебачення замість аналогового. Нерозв’язаною залишається проблема впровадження сучасних інформаційно-аналітичних технологій державного управління, що негативно впливає на економіку та інші сфери суспільного життя.

     Зберігаються неформалізовані процедури прийняття державних рішень, слабким є їх науково-аналітичне забезпечення. Не створено ефективну систему зв’язку державних органів влади з громадськістю, донині держава не стала конкурентоспроможним суб’єктом інформаційних відносин. А відтак не завжди адекватною залишається реакція інформаційних служб органів державної влади і управління на складні політичні процеси як в Україні, так і за її межами.

2. Не адаптованість інформаційної сфери країни до процесів глобалізації та не виваженість державної інформаційної політики створює загрозу обмеження суверенітету країни. Через слабку інтегрованість України в світове інформаційне поле, недостатню активність та конкурентоспроможність її інформаційних структур, уявлення світу про нашу державу формують не вітчизняні ЗМІ, а засоби та інформаційні агентства інших країн. При цьому останні виходять з політичних, економічних та військових інтересів відповідних країн. Формується вкрай спотворений образ внутрішньої та зовнішньої політики України, що негативно впливає на її міжнародний авторитет, шкодить національним інтересам.

3. Недостатня увага до проблем захисту інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів ускладнює діяльність держави щодо забезпечення національної безпеки і обороноздатності держави. Одним з найважливіших аспектів інформаційної безпеки є забезпечення безпеки інформаційного обміну як у спеціальних системах зв’язку, так і в системах зв’язку загального користування.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                           ВИСНОВОК   

     Сьогодні спеціальні телекомунікаційні системи використовують морально та фізично застаріле обладнання, понад 80 % обладнання майже вдвічі перевищило встановлені терміни експлуатації та потребує заміни. Вимагає значного розширення і комплекс телекомунікаційних послуг, що забезпечуються цими системами. Зокрема, швидко зростає потреба органів державної влади і управління у послугах захищеного факсимільного та комп’ютерного зв’язку, передачі даних.

За сучасних умов посилення інформаційного протиборства потребує подальшого удосконалення система захисту інформації у спеціальних телекомунікаційних системах, насамперед переведення їх на апаратуру технічного та криптографічного захисту вітчизняного виробництва. В Україні досі не створено об’єднаної захищеної інформаційно-телекомунікаційної системи органів державної влади, яка б використовувалася, зокрема, в інтересах правоохоронних органів.

     Важливим напрямом інформаційної безпеки залишається забезпечення технічного захисту інформації в міністерствах і відомствах та насамперед в інформаційно-телекомунікаційних системах (ІТС).

    Основною причиною подібного стану є нехтування керівництвом державних установ вимогами захисту інформації, що виявляється у відсутності відповідальних за захист інформації осіб, відповідних відомчих нормативних документів тощо. Потребує нормативного визначення порядок використання всесвітньої інформаційної мережі Інтернет органами державної влади, який би враховував вимоги щодо захисту інформації. Досі спостерігається недостатня кадрова забезпеченість системи захисту інформації. Потребує удосконалення та оптимізації система підготовки кадрів. Нині в Україні фахівців за відповідними спеціальностями готують лише 4 ВНЗ.

     Таким чином, підсумовуючи зазначене вище, можна стверджувати, що нині в Україні проблема забезпечення інформаційної безпеки набуває нового забарвлення та ще більшої гостроти. І, відповідно, потребує значного посилення уваги держави.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                               ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ 

1. Бжезинский  З. Великая шахматная доска. — М.: Междунар. отношения, 2001. — С. 12.

2. Грамши А. Общие вопросы философии и эстетики / Тюремные тетради // Искусство и политика: В 2 т. / Пер. с итал. — М.: Искусство, 1999. — Т. 1. — С. 180.

3. Кастельс М.  Информационная эпоха: экономика, общество и культура: Пер. с англ.; Под науч. ред. О. И. Шкартана. — М.: ГУ ВШЭ, 2000. — С. 314—316.

4. Моль А. Социодинамика  культуры: Пер. с фр. — М.: Прогресс, 1973. — С. 45.

5. Там же. — С. 44.

6. Зильберт Б. А. Социопсихолингвистическое исследование текстов радио, телевидения, газет. — Саратов, 2001.

7. Зиновьев А. На пути к сверхобществу. — М., 2000.

8. Экология и  экономика природопользования: Учеб. для вузов / Э. В. Гирусов  и др. — М.: Закон и право: ЮНИТИ, 1998. — 455 с.

9. Парахонський Б. О., Загороднюк В. П. Гуманітаризація науки — стратегія інтелектуального розвитку України. — К.: НІСД, 1996. — С. 23.

10. Новые пути  формирования научного знания / С.  Б. Крымский и др. — К.: Ин–т  философии АН УССР, 1983. — 283 с.

11. Кастельс М.  Информационная эпоха: экономика,  общество и культура: Пер с  англ.; Под науч. ред. О. И. Шкартана. — М.: ГУ ВШЭ, 2000. — С. 395.

12. Белл Д.  Постиндустриальное общество. —  М.: Академия, 1999.

13. Носов В.  Виртуалистика в общественных науках // Вопр. философии. — 1999. — № 10.

14. Perspectives on national sovereignty and information technology in the 21st century. —Kuala Lumpur: Institute of Diplomacy and Foreign Relations, 2001. — 38 p.

15. Послання Президента  України Л. Кучми до Верховної Ради України від 22.02.00.

16. Патнэм Р.  Глава 5. Отыскивая корни гражданского  общества // Чтобы демократия сработала.  Гражданские традиции в современной  Италии. — М.: Ad Marginem, 1996. — С. 151—201.

17. Гуцал А. Ф., Недбаевский С. И. “Мосты. Украина—Россия”: заминированный эфир // Бюл. рос.–укр. отношений. — 2002. — № 3 // http://www.niurr.gov.ua/ru/ukr_rus/bulletin_3/ guzal.htm.

18. Панарин А.  С. Информационные политические  технологии в условиях “открытого  общества” // Кентавр. — 1994. — № 2. — С. 30.

19. Лотман Ю. М. Культура и взрыв. — М., 1999.