Розвиток інформації в Україні

     Розв’язання зазначених вище складних проблем можливе лише за умови копіткої та узгодженої роботи законодавчої та виконавчої гілок влади і стане запорукою забезпечення свободи слова в Україні, а через це — реалізації стратегічного курсу на побудову соціальної, правової, демократичної держави.  

2.2. Інформаційно-пропагандистська діяльність органів державної влади  
 

      Складна та суперечлива ситуація, в якій відбувається становлення України як незалежної європейської держави, вимагає адекватного врахування загальносвітових тенденцій суспільного розвитку. Провідною є радикальна трансформація суспільних відносин, спричинена стрімким розвитком інформаційних технологій. Проголошений Президентом України курс на побудову демократичного суспільства європейського типу та соціальної правової, демократичної суверенної держави передбачає радикальне реформування всіх сфер суспільного життя, формування нових засад соціального ладу. Важливою передумовою його успішності має стати глибоке осмислення спадщини та способів досягнення означених орієнтирів.

     Проблема відкритості, гласності або, як іноді кажуть, публічності державної влади є надзвичайно складною та багатоаспектною і зачіпає самі основи функціонування держави.

     Ступінь відкритості влади обумовлює насамперед чинний в країні політичний режим та відповідний панівний тип комунікації. Сучасна політична наука виокремлює три основні типи політичних режимів: демократичний, або узгоджувальний, авторитарний та тоталітарний, або мобілізаційний. Відповідно панівним типом комунікації при узгоджувальному режимі є комунікація горизонтальна, при авторитарному — вертикальна, а при мобілізаційному — відцентрова.

     Відповідно до типу політичного режиму формується і політична система, найважливішою складовою якої є державна влада. Саме тип політичного режиму і визначає особливості функціонування влади, зокрема і рівень її інформаційної відкритості.

     Мобілізаційна держава-партія, яка намагається контролювати всі сфери суспільного життя, принципово закрита. Ще Платон, який запропонував історично перший проект тоталітарної держави у своєму трактаті “Держава”, вважав природною мінімальну відкритість влади. Піддані громадяни такої держави, що, за влучним визначенням І. Сталіна, є “гвинтиками великого механізму ” принципово не потребують інформації про діяльність держави. Всі, хто може осмислити цю інформацію, тобто філософи, у термінології Платона належать до еліти і таким чином належать до керівництва держави. Завдання ж воїнів та нижчих прошарків виконувати завдання, що визначені інтелектуальною елітою. Основою інформаційною функцією такої держави є пропаганда, що сприймається як поширення, нав’язування певних ідей. Засадничою ознакою функціонування державного апарату є культ таємності. Останнє найліпше ілюструє плакат сталінських часів: “в такие дни подслушивают стены, недалеко от болтовни и сплетни до измены”.

     Про авторитарну державу іноді кажуть як про втілену бюрократичну утопію. Таємниця є характерною особливістю функціонування бюрократії, що підкреслювали практично всі значні науковці: від К. Маркса до М. Вебера. Натомість демократична держава, що має діяти поруч та під контролем громадянського суспільства, проголошує відкритість одним з основних принципів своєї діяльності. Варто зазначити, що нині у демократичних студіях панівною є парадигма Монтеск’є, в основі якої — розуміння демократії як системи узгоджувальних механізмів.

     Інформаційна відкритість влади є необхідною умовою успішного функціонування зазначених вище механізмів пошуку та досягнення суспільного консенсусу. А, отже, і функціонування узгоджувального політичного режиму. Відкритість є невід’ємною характеристикою демократичної, відповідальної перед громадянами держави.

     Останній висновок підтверджує і той факт, що у сучасних демократичних країнах органи влади виступають чи не найбільшими виробниками інформаційного продукту на національному рівні. Наприклад, у США понад 60 % відомостей про діяльність держави продукується самою державою.  

     Таким чином, саме держава значною мірою забезпечує наповнення інформаційного простору вітчизняним продуктом, а через це здійснює вплив на формування громадської й індивідуальної свідомості громадян країни. Необхідно усвідомлювати, що зусилля щодо інформування населення про діяльність держави сприяють становленню громадянського суспільства, насамперед через формування відповідних настроїв і уподобань.

      Особливого значення проблема інформаційної відкритості набуває за умов переходу від авторитарного політичного режиму до демократичного. Необхідність зміни самої філософії функціонування державного апарату зустрічає певний спротив з боку певної частини державних службовців та окремих політиків, які звикли розв’язувати свої проблеми у спосіб тіньових домовленостей. За таких умов інформаційна відкритість важлива не тільки сама по собі, але насамперед як чинник формування нового типу відносин “держава — суспільство ”, відходу від моделі авторитарної держави. Докладне інформування населення передбачає сприйняття державою суспільства як партнера, а не як учня чи дитину. Формування інформаційних потоків про діяльність держави сприятиме функціонуванню інститутів громадянського суспільства, ініціюватиме їхнє становлення. Як відомо, управління інформаційними потоками дозволяє впливати на інституціональну структуру суспільства, і прикладів тут безліч.

     Інформаційна відкритість нині вже набула ознак абсолютної необхідності. Якщо держава не розповість про свою діяльність, то це зроблять інші. Святе місце пустим не буває. Відомий закон паблік рілейшнз — необхідність випереджаючого інформування. Виправдовуватися завжди важче.

     За сучасних умов глобалізації інформаційного простору вакуум заповнюватиметься не тільки і не стільки вітчизняним інформаційним продуктом. Таким чином, йдеться не лише про становлення демократії, а й про існування незалежної держави як такої.

     Для нинішньої ситуації показовими є недостатні та повільні темпи залучення державних органів влади України до національного сегмента глобальної інформаційної мережі Інтернет. Досі окремі міністерства та відомства не представлені у мережі Інтернет, а загалом інформаційні ресурси органів державної влади всіх рівнів складають лише 1,3 % від загального обсягу ресурсів Укрнету.

     Важливим напрямом має стати впровадження принципів електронного урядування, e–government. Ступінь відкритості державних установ значною мірою залежить від особистих якостей їхніх керівників, що є цілком неприйнятним за сучасних умов. Варто зазначити, що діяльність щодо забезпечення інформаційної відкритості є високопрофесійною діяльністю, яку мають виконувати відповідні спеціалісти. Нині триває невизначеність у справах фінансового забезпечення діяльності органів державної влади щодо надання інформації згідно поданих запитів і звернень, а також репрезентації своєї діяльності, відсутність передбачення її бюджетами тих чи інших установ. У ситуації, що склалася, доречною видається цільова активізація ПР–діяльності органів державної влади. Основна ідея цієї активізації: своєчасне якісне надання інформації про діяльність державної структури усуває переважну більшість проблемних ситуацій навколо висвітлення її діяльності. Розвиток ПР–діяльності органів державної влади відбувається за кількома основними напрямами. Розглянемо їх докладніше.

1. Важливим напрямом  та критерієм ефективності виконання політичного рішення має стати завчасне та оперативне інформаційно-пропагандистське забезпечення, обґрунтування його необхідності із залученням найширшого кола пропагандистських засобів.

2. Держава має  формувати порядок денний інформаційного простору України, пропонувати громадськості провідні теми для обговорення.

3. Провідним  засобом інформаційно-пропагандистського забезпечення має стати подання ініціатив державної влади як сенсацій, основних подій. Одним з механізмів вирішення цього завдання може стати формування атмосфери езотеричності навколо інформації, що надається для ЗМІ органами державної влади. Журналісти мають відчувати себе утаємниченими в справи державної ваги. Під час підготовки матеріалів для мас-медіа необхідно виходити з того, що для ЗМІ часто більш значущим є не так зміст коментаря, як особа, що виступає з ним. Тому досить невеликих обсягів інформації щодо конкретної проблеми, щоб задати необхідну тональність її висвітлення в інформаційному просторі. Головними вимогами до пропагандистської діяльності є оперативність та якість форми подачі інформації.

4. Основним завданням  інформаційно-пропагандистської діяльності держави має стати формування іміджу держслужби як інституції, що репрезентує державу. Напрямами вирішення цього завдання мають стати роз’яснення значної складності механізму прийняття державних рішень, врахування та гармонізації подекуди суперечливих суспільних інтересів, наголос на важливості точної реалізації законодавчо визначених бюрократичних процедур як однієї з ключових засад демократії. Варто зазначити, що вже нині експертні коментарі або статті фахівців державних структур будуть мати значну вагу в формуванні думки ЗМІ з огляду на певний “експертний голод ”, що існує серед працівників ЗМІ.

5. Враховуючи  професійний рівень українських журналістів, доцільно, щоб інформація, яка надається органами державної влади ЗМІ, містила елемент лікнепу для її споживачів, насамперед співробітників ЗМІ. Важливо також, щоб інформація надавала можливість журналістам, які висвітлюють проблему, глибше розуміти її сутність.  

2.3. Державна політика  інформаційної безпеки: ключові напрями  

     Складність та суперечливість процесів становлення України як незалежної європейської держави вимагає адекватного врахування загальносвітових тенденцій суспільного розвитку. Однією з провідних тенденцій є радикальна трансформація суспільних відносин, спричинена стрімким розвитком інформаційних технологій. Зростання інформаційної сфери суттєво впливає на формування та реалізацію національних інтересів України. Змінюються як їхнє наповнення, так і заходи щодо забезпечення. Бурхливий розвиток інформаційної сфери супроводжується появою принципово нових та зростанням небезпечності вже відомих загроз інтересам особистості, суспільства, держави, її національній безпеці. Серед загроз національній безпеці, що сформувалися у процесі інформаційної революції, варто виокремити три основні типи. По-перше, це становлення нової структури світового співтовариства відповідно до реалій інформаційної ери та пов’язана з цим загроза деформації перспектив майбутнього розвитку України за умов збільшення або навіть збереження відставання від провідних країн в інформаційній сфері. На думку провідних світових аналітиків та теоретиків, сучасна економіка має чотири основні сектори: виробництво знання; масове виробництво товарів; видобування ресурсів; “вилучені ”, непотрібні виробництва. За домінуючим сектором економіки країни світу розподіляються на чотири зони. Нині наявна реальна загроза витіснення України у третій, або навіть четвертий світ, де економіку країни складають переважно підприємства з видобутку сировини з відповідними соціальними наслідками.

     По-друге, загроза певного обмеження суверенітету та незалежності країни, значно посилені створенням нових технологій інформаційно маніпуляційного впливу на особистісному рівні та на рівні суспільства і держави через негативні наслідки не адаптованості інформаційної сфери України до процесів глобалізації. У США, ФРН, Великобританії, КНР, РФ та понад 30 інших країнах світу провідною парадигмою національної безпеки стає доктрина “м’якої сили ”, що передбачає досягнення цілей насамперед маніпулюванням свідомістю.

     По-третє, загроза застосування проти України засобів впливу на інформаційну інфраструктуру та пов’язане з цим падіння рівня захищеності національних інформаційних ресурсів і систем їхньої підтримки. Під час воєн “у Затоці” 1991 р. та на Балканах 1995—1999 рр. наочно виявилися визначальна роль інформаційних чинників збройної боротьби та переваги високотехнологічної зброї і нових методів управління боєм, заснованих на сучасних інформаційних технологіях. Глобальні інформаційно-телекомунікаційні системи уразливі для атак комп’ютерних вірусів (сумарні збитки лише від атак вірусу Love Letter склали у 1999 р. 12 млрд. доларів США), інших видів комп’ютерної злочинності. Протягом останніх років в Україні порушено понад 20 кримінальних справ за фактами правопорушень, визначених ст. 198 прим. КК України “Несанкціоноване втручання у функціонування автоматизованих систем ”.

     Нейтралізація зазначених загроз потребує формування потужної системи протидії. Тому поряд з лібералізацією, створенням сприятливих економічних та політичних умов для прискореного розвитку інформаційної галузі розвинені країни посилюють важелі впливу держави на цю сферу. Зокрема, з цією метою органи влади виступають чи не найбільшими виробниками інформаційного продукту на національному рівні. У США інформаційна сфера перебуває під безпосередньою увагою президента, створена Програма національної інформаційної інфраструктури, яка виходить з того, що інформація є найважливішим національним ресурсом, товаром та чинником державного управління.

     Складовою Програми технологічного розвитку ЄС є Європейська стратегічна програма інформатизації, головна мета якої — скорочення технологічного відставання від США і Японії та зменшення залежності в інформаційних технологіях від цих країн.

     На саміті ЄС у Лісабоні навесні 2000 р. ухвалено програму просування Європи до інформаційного суспільства, що передбачає випереджувальний розвиток інформаційної сфери.

     У РФ у 2000 р. прийнято Доктрину інформаційної безпеки, що передбачає формування системи протидії загрозам національній безпеці у інформаційній сфері.