Проблеми розвитку російсько-українських торгових відносин

   Торгово-політичний режим - це сукупність різноманітних інструментів державного регулювання зовнішньоторговельного обігу, закріплених у формі норм національного права та механізмів їх узгодженого регулювання, відповідно до норм та принципів міжнародного права. До спеціальних галузевих принципів міжнародного економічного права належать такі: найбільшого сприяння; національного режиму; преференційного режиму; свободи транзиту; транспарентності; нотифікації.[19,C.48]

   В наш час між Україною та Росією укладена угода про вільну торгівлю, яка базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують реєстраційні функції. Однак, укладені і контингентні угоди між країнами, які передбачають, що режим вільної торгівлі не поширюється на певні групи товарів. Україна та Росія ведуть активну зовнішню торгівлю, тому є необхідність у визначенні торгівельної політики кожної з держав.

   Згідно із законом Російської Федерації «Про основи регулювання зовнішньої торгівлі» торгівельна політика є складовою частиною економічної політики Російської Федерації. Метою торгівельної політики Російської Федерації є створення сприятливих умов для російських експортерів, імпортерів, виробників і споживачів товарів і послуг. Торгівельна політика Російської Федерації будується на основі дотримання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, а також зобов'язань, що витікають з міжнародних договорів Російської Федерації.[20,С.29]

   В Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» не визначено напрями та мета торгівельної політики держави. Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території. Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з законами України.

   Аналіз торгівельних операцій довів, що динаміці показників експортно-імпортних операцій між Україною та Росією притаманна нестабільність. Так за період з 2008 по 2010 р.р. (таблиця 1) товарообіг між державами з 2008р. по 2009 р. зростав, а у 2010р. зменшився на 13418,8 млн. дол. США по відношенню до 2009 та на 7775 млн. дол. США по відношенню до 2008р. і склав 21730,9 млн. дол. США. [21, 22]

   Сальдо експортно-імпортних операцій протягом досліджуваного періоду було від'ємним. Відмічалася тенденція зростання показників експорту з України до Російської Федерації з 2008р. по 2009р та їхній спад з 2009 р. по 20010 р.Таблиця 1

   За даними Митної служби України, в структурі загального імпорту з України до Російської Федерації простежується тенденція підвищення сукупного імпорту з 2008р. по 2009рр. та спад в 2010р. (таблиця 2). [23]

   В структурі імпорту стабільно підвищується частка продукції хімічної промисловості, мінеральних продуктів та руд і продовольчої продукції. Для інших видів продукції характерною тенденцією є збільшення абсолютних і відносних показників у 2009 р. та зниження у 2010р. Відмічається також різке падіння частки продукції машинобудування та металургійної промисловості.Таблиця 2

   Важливою складовою торговельно-економічної співпраці Росії з Україною є напрями і форми взаємного інвестування. Розглянемо показники взаємного інвестування економік України та Росії. Обсяги прямих інвестицій в Україну з Росії за період 2008-2010 рр. постійно збільшувались. З 2008р. по 2010 р. сума іноземного інвестування економіки України Російською Федерацією збільшилась на 389,4 млн. дол. США, з 2009 по 2010р інвестиції збільшилися на 823 млн. дол. США, і на 1212,4 млн. дол. США в 2009р порівнюючи 2008р. з 2010р. Зауважимо що, обсяги прямих інвестицій з України в Росію з 2008 по 2009рр. зменшились з 148,6 млн. дол. США до 99,9 млн. дол. США, але збільшилися на 65,6 млн. дол. США у 2009р. порівняно з 2010р. [21,22]

   Аналіз торгівельного режиму між Україною та Росією показав, що хоча між Україною та Росією укладена угода про вільну торгівлю, загальний експорт та імпорт між країнами зменшується. Існує низка обставин, які негативно впливають на характери та ефективність торгівельних відносин між двома державами. До них слід віднести такі:

• відсутність збалансованого механізму державного регулювання та гнучкого управління в умовах кон'юнктури внутрішнього та світового ринків, яка постійно змінюється. Це обумовлено недосконалістю законодавчої бази регулювання зовнішньоекономічної діяльності, митно-тарифного та нетарифного регулювання, слабким розвитком транспортної інфраструктури;
• недостатність договірно-правового механізму торгово - експортних відносин;
• не завжди українські підприємці додержуються міжнародних домовленостей, правил та норм торгівлі, враховують інтереси партнерів та особливості зарубіжного законодавства.

   Перспективи розвитку українсько-російських відносин. Виходячи з аналізу інтеграційних пріоритетів України та РФ, на даний час можна виокремити чотири основні варіанти  суспільно-економічного  розвитку України[24],  що  безпосередньо стосуються сутності українсько-російських відносин і визначають головні тенденції їх розвитку в перспективі:

1. Рішучий план дій щодо інтеграції до системи Європейського Союзу.

2. Реінтеграція, тобто остаточне приєднання до Росії як домінуючої на євразійському просторі економічної системи та центру геополітичного впливу.

3. «Проміжний стан» між різними суспільно-економічними центрами, опора на власні сили та ситуаційна зміна зовнішньополітичних і економічних пріо-ритетів.

4. «Багатолінійна  еволюція»   та  багаторівневий  і багатоканальний  цільовий розвиток, який спирається  на максимальну підтримку та розвиток самобутньої національної суспільно-економічної системи і доцільно поєднує  політичні  та  економічні  чинники  будь-яких інших реґіональних полюсів росту.

   Відносно  першого  напряму —  європейського  вибору України, то його передусім слід розглядати як стратегію, загальну методологію реформу-вання і розвитку нашої країни. Під європейським вибором потрібно  розуміти  не стільки безпосереднє входження до певних європейських структур, зокрема ЄС, скільки те, що Україна визначила західноєвропейські  норми  і  стандарти як еталонні концептуальні критерії перебудови усіх сфер  суспільно-громадського життя. Власне, іншого вибору в України просто немає: нині західноєвропейська модель розвитку є на нашому континенті найпрогресивнішою, такою, що засвідчує свою високу економічну результа-тивність і соціальну ефективність. Європейські принципи сприймаються і більшою частиною російського суспільства, і це невипадково. Російське суспільство, як і українське, перебувають на етапі трансформації і,  безперечно, по всіх показниках свого розвитку значно поступається західноєвропейським країнам. Тож немає нічого надзвичайного в тому, що як Україна, так і Росія намагаються в основних рисах успадкувати саме ті принципи організації громадського життя, механізми соціально-економічного розвитку, що успішно апробовані Заходом. Отже, можна зробити висновок, що європейська інтеграція України жодною мірою не повинна  розглядатися  як  альтернатива  українсько-російським  відносинам  і  насамперед  їх  економічній складовій. У цьому аспекті варто зазначити, що і європейські країни зовсім не зацікавлені в накопичені конфліктного потенціалу у відносинах між Росією та Україною. Навпаки — ЄС розглядає дружні українсько-російські відносини як гарантію політичного спокою та стабільності в реґіоні. Вступу до ЄС повинен передувати досить тривалий і складний процес реформування, який Україна лише розпочала. Виходячи з цього, можна зробити однозначний висновок, що європейська інтеграція жодним чином не стає  на  перешкоді розвитку  українсько-російських відносин, а навпаки, вони за їх ефективного використання можуть лише сприяти процесу інтеграції. Тому протиставлення європейського і російського векторів української зовнішньополітичної  доктрини  багато  в чому є надуманим і часто просто використовується різними політичними силами як в Україні, так і в Росії для отримання певних дивідендів зокрема під час виборчих кампаній.

   Другий варіант суспільно-економічного розвитку був би найпривабливіший для російської сторони, і фактично саме на його реалізацію спрямована Концепція створення ЄЕП. Якщо Україна погодиться дотримуватись усіх положень Концепції, на чому і наполягає РФ, то в перспективі це приведе до реінтеграції в межах частини постсоціалістичного простору та створення такого об’єднання, де б Росія явно домінувала, тобто до реанімації міні-СРСР.  У даний  момент для цього Росія має досить вагомі економічні важелі. Ситуація в російській економіці й особливо фінансовій сфері досить приваблива. Унаслідок небувалого зростання світових цін на енергоносії та особливо нафту російська казна в останні роки щорічно отримує досить великі суми «нафтодоларів» у результаті чого профіцит російського бюджету в 2008 році досягнув 57 млрд дол., що в кілька разів більше всього українського бюджету[25]. Тому Росія має реальні можливості без особливого риску для себе надати країнам — членам ЄЕП, і передусім Україні, досить суттєві економічні преференції у вигляді пільгових цін на енергоносії, більш ліберального режиму щодо українського експорту тощо. Проте в замін цих привілеїв Україна змушена була б віддати вагому частину свого політичного та економічного суверенітету і, безумовно, втратити усі ілюзії щодо європейської інтеграції. Такий розвиток подій є мало ймовірним. Він є неперспективним не лише з політичного погляду (фактична втрата суверенітету), а й навіть з економічного, незважаючи на перший погляд, на свою привабливість. Така інтеграція сприяла б консервації  на території ЄЕП старих технологій, устаткування, менеджменту і т. ін. Щодо участі України в ЄЕП лише у межах вільної торгівлі, то це, на нашу думку, жодних практичних результатів не дасть. У цьому разі Росія за жодних обставин не погодиться на дотримання принципів вільної торгівлі у повному обсязі, а саме без будь-яких вилучень та обмежень у торгівлі між країнами, оскільки їй це економічно невигідно. Де-юре вказана зона вже існує між країнами, проте, де-факто вона не діє. Тож виникає запитання, а чому РФ погодиться на створення зони вільної торгівлі між Україною й іншими країнами — членами ЄЕП, якщо та однозначно заявляє про свою відмову брати участь у подальших інтеграційних процесах в рамках цього союзу? 

   Принципи третього варіанта фактично застосовувались у торговельно-економічних відносинах між Україною та РФ протягом практично всього періоду їх відносин з певними модифікаціями. Його можна розуміти як так звану модель багатовекторності, коли Україна мала кілька стратегічних векторів зовнішньої політики, насамперед європейський і російський, і в певні періоди залежно від внутрішніх і зовнішніх обставин активніше форсувала той чи інший напрям. Слід зазначити, що така стратегія, незважаючи на її певні недоліки, відіграла відповідну позитивну роль в українсько-російських економічних відносинах, дозволяючи уникати у багатьох випадках кризових ситуацій. Проте багатовекторна модель значною мірою вичерпала свої позитивні можливості. Її ефективно можна було використовувати лише в перші роки  становлення держави як  суверенного

суб’єкта МЕВ, і вона могла сприйматися в той період нашими партнерами, зокрема російськими як свого роду «хвороба зростання». На роках свого існування держави така невизначеність вже не сприймається як усередині так і зовні, тому, посилаючись на неодноразові офіційні заяви Президента України щодо зовнішньої політики України, можна твердити що Україна відмовилася від даної моделі розвитку. 

   Найпрагматичнішим  в  українсько-російських відносинах є дотримання тією чи іншою мірою основних принципів четвертого варіанта розвитку, а  саме «багатолінійної еволюції» до європейських норм і стандартів з подальшим розвитком та вдосконаленням відносин з іншими країнами і насамперед РФ, яка до теперішнього часу залишається основним торго-вельним партнером України, і, як показав проведений нами аналіз, залишатиметься таким принаймні в найближчий перспективі. При цьому слід ураховувати, що розбудова їх винятково на засадах поваги до «суто російських» або «суто українських» інтересів та одночасної зневаги до інтересів іншої сторони чи ігнорування загальних інтересів і кінцевих інтересів нашого  подальшого  розвитку  призводить  до  руйнації системи в цілому. 

    Українсько-російські економічні відносини, потребують докорінної  модернізації  з урахуванням сучасних тенденцій світового розвитку. Однією з особливостей українсько-російських стосунків є те, що більшість їх формувалася на макрорівні та зумовлювалася відповідними міждержавними, міжвідомчими й іншими угодами. Перелік цих угод налічує понад 300 найменувань. Проте, на жаль, більшість із них не працює, або працює недостатньо ефективно. 

    Тому в перспективі двосторонні економічні відносини між Україною та Росією необхідно будувати виходячи із загальносвітових процесів, а саме — активнішої інтеграції обох країн у глобалізовану систему світового господарства. Якщо виходити саме з цих позицій, то можна знайти чимало спільного в інтересах обох  країн.  Це  насамперед  подолання  економічного

відставання від промислово-розвинутих країн, обмеженості  внутрішнього  ринку,  скорочення  виробничого споживання,  значного  відтоку  капіталів  за  кордон. Розвиток економічних відносин на цій основі дасть можливість для активізації входження на ринки Західних країн, передовсім європейських,  українських і російських товарів. Відтак, на мою думку, актуальною є розробка спільної українсько-російської стратегії економічного співробітництва, яка враховуватиме як національні інтереси країн, так і загальні тенденції глобально-інтеграційного розвитку світового господарства. Основою її має стати широке залучення російського капіталу для модернізації та розвитку українських підприємств з одночасним проникненням українського капіталу в російську економіку. Якщо цей процес здійснюватиметься на основі вказаної вище ідеї — «прискорення процесу інтеграції у систему світового господарства», то це буде вигідно для обох сторін.