Проблеми розвитку російсько-українських торгових відносин

   На сьогодні тією чи іншою мірою обидві країни задіяні в світових  інтеграційних процесах,  зокрема пов‘язаних із регіональною економічною інтеграцією, що  дає  можливість  дослідити  інтеграційні  інтереси України і Росії та оцінити їх з погляду впливу на економічні зв‘язки між країнами.

   Основні напрями міжнародної економічної інтеграції України та РФ. Оцінюючи основні напрями міжнародної економічної інтеграції (МЕІ) України та РФ, слід насамперед зазначити, що Україна і Росія спільно беруть участь у ряді регіональних угруповань. Передусім це Співдружність незалежних держав (СНД),вони входять також до Чорноморського  економічного  співробітництва (ЧЕС), мають відповідні угоди щодо співробітництва з Європейським Союзом (ЄС). Водночас їх напрями МЕІ дещо різняться між собою. Так, для України більш характерним є європейський напрям МЕІ. Україна проводить консультації з питань укладання угоди про вільну торгівлю  з  Європейською  асоціацією  вільної  торгівлі (ЄАВТ), низка  українських областей  співпрацює  із прикордонними регіонами, Україна також є членом асоціації ГУАМ, до якої крім неї входять Азербайджан, Грузія і Молдова. У свою чергу, РФ входить до складу Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС), Шанхайської організації співробітництва (ШОС), Азіатсько-Тихоокеанського  економічного  співтовариства, членами якого є 21 країна.

   Проте, навіть тоді, коли Україна і Росія виступають як учасники одного й того самого інтеграційного угруповання,  мотивація  їх  діяльності  в  цих об‘єднаннях може помітно відрізнятися. 

   Принципове  значення  має  проблема  співвідношення економічних і політичних аспектів інтеграції, щодо якої інтереси України та Росії не збігаються. І саме це, основне гальмо розвитку інтеграційних процесів у СНД. Росію переважно цікавить політичний аспект співробітництва, тоді як для України основним є економічний [12].  Саме цим можна пояснити те, що РФ фактично блокує створення зони вільної торгівлі в межах СНД. Звідси

висновок, до якого схиляється дедалі більше політиків і експертів: СНД у сучасному вигляді можна розглядати як геополітичне утворення, що відходить у минуле. Це певною мірою стосується й Угоди про формування Єдиного економічного простору, яку Україна підписала із застереженнями, що робить її участь у даному  об‘єднанні  суто  формальною,  оскільки  для  України більшість положень Угоди та Концепції про формування  ЄЕП  або втрачає  обов‘язковий  характер, або  реалізація  їх  стає  неможливою [13].  Крім  того, участь України в ЄЕП ставить питання сумісності щодо розширеної угоди про вільну торгівлю з ЄС. У цьому випадку абсолютно можливим є лише режим вільної торгівлі і з ЄЕП, і з ЄС, але не митний союз.

   Економічні мотиви розвитку співробітництва в рамках ЧЕС насамперед пов‘язані з необхідністю облаштування транспортних комунікацій, розширення практичної дії на цій основі не лише країн Причорномор‘я, а й більшого кола зацікавлених держав. Найвідоміші галузеві економічні проекти ЧЕС пов‘язані з транспортною інфраструктурою й енергетикою. Це зумовлено тим, що в майбутньому прогнозується значне збільшення видобутку нафти й газу в Каспійському регіоні. Країни ЧЕС  виявляють підвищений  інтерес  до  цієї  зони  та шляхів транспортування сировини. Проте серед країн членів ЧЕС, і зокрема між Україною та РФ, щодо цих питань немає єдності [14]. 

   Тож  на  підставі  експрес-аналізу  інтеграційних  пріоритетів України і РФ можна зробити висновок, що вони значною мірою різняться між собою. Це негативно впливає не лише на взаємовідносини країн у рамках зазначених інтеграційних угруповань, а й на функціонування даних об‘єднань у цілому. Тому в перспективі економічні відносини між Україною і Росією доцільно базувати переважно на двосторонній основі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку торговельно-економічних  відносин України та Росії

 

   Існуючі проблеми та шляхи їх вирішення у торгово-економічних відносинах. Як вже зазначалось, що серед країн світу і СНД Росія  потенційно важливий і одночасно один з найбільш складних для України партнерів по економічній співпраці. З того моменту, як дві найбільші із екс-республік СРСР почали будувати свої взаємини в якості суверенних держав, господарська складова системи із двосторонніх відносин виступає фокусом конфліктних зіткнень національних інтересів. Серед цих суперечностей можна виділити такі проблеми:

• історична спільність економік України і Росії, однаково важливих для обох країн.[15]

   Це зумовлено тим,  що економіка України і Росії  раніше була єдиною  радянською, і за багато років господарство жодної з цих країн не зуміло стати самостійним. Так одна із найперспективніших галузей України, авіаційна, отримує із Росії до 70% готових виробів і 95% матеріалів. Росія скорочує видобуток нафти, однією з причин є недостатньо розвинена нафтопереробна галузь, тоді як Україна спроможна переробляти 80 млн. тонн нафти в рік, але не використовує свій потенціал навіть на 10%. [16; 72-73]

• утрата керованості економічними процесами, недостатній розвиток ринкових важелів економічного регулювання. [17; с. 20]

   Це спричинило розрив економічних і технологічних зв’язків між обома країнами. Інвестиційна криза, інфляційні процеси, експансія внутрішніх ринків іноземними товарами та інші негативні явища призвели до втрати Україною за цей час понад половину ВВП  57,1%; Росією  - 41,4 %.

• гостра конкуренція в окремих сегментах світового ринку (зокрема, продукція чорної металургії, кольорові метали).
• відмінність конституційних устроїв.
• відмінність самоорієнтації  кожної з країн у геополітичному просторі.
• відсутність узгодженої нормативно-правової бази між країнами. 
• економічна уразливість, залежність країн одна від одної.

    Ці та багато  інших причин не давали можливості  розвиватись економікам обох  країн. Тож не дивно, що економічні  відносини між Україною і Росією  у перші роки їх незалежності  називають застоєм.

   Щоб розібратись  у проблемах у  сучасних  економічних відносинах між Україною  і Росією, слід розглянути історію  їх виникнення. Більшість проблем  виникли з розпадом СРСР (економічна  криза у країнах, несамостійність  економік) та проблеми, що їх набули  країни вже за самостійного  життя (проблеми з газифікацією  України та в електроенергетиці). Отже, проблем у відносинах України  з Росією не зменшується, а  з часом збільшується. Тому не  дивно, що такі індустріально  розвинені країни, як Україна  і Росія, на протязі одинадцяти  років свого незалежного існування  без війн, природних катаклізмів  залишаються у стані глибокої  економічної кризи і масового  збіднення свого населення, із  року в рік демонструють свою  нездатність направити хід подій  в контрольоване русло і навіть  не можуть організувати надійне  і доступне енергозабезпечення  населення і всієї економіки. 

   Але в Україні  і Росії наявні спільні регіональні  інтереси на пострадянському  просторі безпосередньо пов’язана  зі схожістю соціально-економічних  процесів, що відбувались в обох  країнах протягом 1991-1997років. І  ці інтереси реалізуються у  виробничій формі двосторонніх  відносин збереженій з часів  СРСР взаємодоповнюваності господарських  комплексів України і Росії.  Головне у тому, що українська  переробна промисловість сильно  залежить від коопераційних поставок  з інших країн СНД, тому що  структура індустрії в республіках  СРСР формувалась не за принципом  створення замкнутих технологічних  циклів.

   В структурі обробної  промисловості України явно недостатня  доля кінцевих виробів, готових  до реалізації на ринку, відповідно  гіпертрофована вага проміжних продуктів ─ вузлів, деталей, компонентів, які тільки в кооперації з Росією та іншими країнами Співдружності можуть трансформуватися в готову продукцію (Без кооперації з країнами СНД, зокрема з Росією, Україна може забезпечити лише 28% об’єму промисловості машинобудівної продукції). Це можна розглянути на прикладі машинобудування. Машинобудівні заводи Запоріжжя, Луцька, Кременчука, Херсона, Сімферополя використовуються поставки вузлів і деталей з Росії. [16; с. 74]

   Ключем вирішення  проблем у економічній сфері  в українсько-російських відносинах  є узгодження інтересів та  гармонізація підходів обох сторін  до головних напрямів, шляхів  і механізмів розбудови цих  стосунків. Україна має виходити з необхідності використання своїх конкурентних переваг та послаблення негативних чинників, у т. ч. пов'язаних з потужнішим потенціалом Російської Федерації.

   Слід зосередити увагу на стратегічних напрямах, визначених Договором та Програмою економічного співробітництва на 1998 - 2007 рр., зокрема дальшому поглибленні виробничої кооперації, удосконаленні режимів вільної торгівлі, поетапному формуванні спільного ринкового простору. Основний акцент необхідно перенести на розвиток тих сфер співробітництва, які сприяють економічному зростанню України, захисту її національних інтересів, зміцненню економічної безпеки.

   Нова ситуація, що склалася в українсько-російських відносинах, обумовлює такі шляхи реалізації наших зовнішньоекономічних інтересів на перспективу:

   - створення умов для розвитку довгострокового економічного співробітництва в пріоритетних галузях;

   - забезпечення економіко-правової бази для повнішого використання вітчизняного науково-технічного потенціалу, виробничих потужностей;

   - повернення позицій, утрачених українськими суб'єктами господарювання в Росії, що передбачає активізацію зусиль промислових та комерційних структур, поновлення попередніх і встановлення нових коопераційних зв'язків з російськими підприємствами, істотне розширення участі суб'єктів господарювання України в інвестиційних проектах, що здійснюватимуться в Росії;

   - реалізація в повному обсязі режиму вільної торгівлі та усунення перешкод на шляху просування українських товарів на російські ринки, зокрема через укладення нової двосторонньої угоди про вільну торгівлю;

   - створення транснаціональних корпорацій, фінансово-промислових груп, спільних виробничих та банківських структур із забезпеченням вигідних для України умов;

   Алгоритм дій на російському напрямі має базуватися на застосуванні нових комплексних підходів до двосторонніх відносин, які відповідали б сучасним політичним реаліям, а також пріоритетним інтересам нашої держави, пов'язаним з європейською інтеграцією. [18; 135]

   Стабільні партнерські відносини з Росією - органічна складова процесу інтегрування України в Європу. При цьому стратегія економічного партнерства має будуватися на фундаменті спільних інтересів, а не залежностей. Росія є найбільшим торговим партнером України, але таким же важливим партнером є для Росії Україна, причому в найпріоритетніших галузях, від розвитку яких залежать рівень відносин Росії з ЄС та ефективність інтегрування у світову систему господарства. Заради своїх взаємних інтересів обидві країни мають зосередити зусилля на виконанні досягнутих домовленостей, що дасть змогу перейти від декларацій до практичних і прагматичних форм співробітництва із взаємним урахуванням своїх життєво важливих інтересів. Ідеться про взаємний розвиток:

   ─  ринків збуту;

   ─ співробітництва  в енергетичній сфері (розвиток  єдиної енергетичної системи; забезпечення енергоносіями, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

   ─ транспортної  мережі;

   ─ спільних виробничих  структур, коопераційних та технологічних  зв'язків;

   ─ фондових ринків  та процесів взаємоінвестування;

   ─ спільного ринку  трудових ресурсів;

   ─ регіонів, спільних  зон господарської діяльності, контактних  територій зі створенням зовнішнього  поясу економічної підтримки  українських інтересів у Росії і російських в Україні.

   Водночас ефективність  реалізації спільних економічних  проектів істотно залежатиме  від рівня взаємодії з ЄС  та іншими міжнародними структурами,  формування раціональних економічних відносин у межах СНД, від виходу на ринки третіх країн з продукцією спільних високотехнологічних виробництв (військовотехнічної, авіаційної, суднобудівної, ракетно-космічної та інших галузей).

   Держава має активно  сприяти зовнішньоекономічній діяльності  господарюючих суб'єктів на "російському  напрямі". При цьому головними критеріями підвищення ефективності української зовнішньоекономічної політики мають бути:

   ─ збільшення обсягів  експорту товарів та послуг (будівництво,  транспорт, туризм,тощо);

   ─ збереження позитивної  динаміки сальдо зовнішньої торгівлі;

   ─ поліпшення структури  експорту та імпорту;

   ─ підвищення конкурентоспроможності  традиційних видів українського  експорту;

   ─ просування на  російський ринок принципово  нових товарів;

   ─ створення сприятливих  умов для інвестицій;

   ─ Захист внутрішнього  ринку від масованого імпорту  російських товарів, аналоги яких  у достатніх обсягах виробляються  в Україні. [18; 125-126]

   Торговий режим між Україною та Росією. Проблеми розвитку. Фундамент міжнародного правопорядку утворюють основні принципи міжнародного права. Вони сприяють стабілізації міжнародних відносин, обмежуючи їх певними нормативними рамками та закріплюють усе нове, що з'являється у практиці міжнародних відносин, сприяючи їх подальшому розвитку.

   Міжнародне регулювання міжнародної торгівлі забезпечується за допомогою загальновизнаних, галузевих, диспозитивних, рекомендаційних та конвенційних принципів. При застосуванні міжнародних принципів та норм необхідно виходити з того, що вони взаємопов'язані й існують у рамках єдиної системи міжнародного права. Дія спеціальних або галузевих принципів, розроблених у міжнародних економічних відносинах, спрямована передусім на формування торгово-політичних режимів. Саме тому проблема створення найбільш сприятливого торгового режиму між Україною та Росією є актуальною темою в наш час.