Проблеми і перспективи розвитку міграційних процесів Західної Європи

Варта уваги та обставина, щодо цієї програми включено пункти щодо легальної імміграції на територію Союзу. Ще одна важлива відмінність — виокремлення зовнішньополітичного виміру міграційної політики. Нове формулювання, очевидно, передбачає перетворення питань міграції та притулку на складову спільної зовнішньої політики Євросоюзу [1, с. 38].

Для реалізації Гаазької програми у червні 2005 р. Європейська Рада затвердила план дій. Відповідно до нього впродовж п’яти років передбачено створити прозорі та зрозумілі спільні правила легальної імміграції. Водночас триватиме подальша координація дій у запобіганні нелегальній міграції за повної поваги прав мігрантів, у тому числі тих, хто перебуває на території ЄС у неврегульованому статусі.

З метою безпеки посилюватиметься скоординований контроль на зовнішніх кордонах ЄС. Нові члени Євросоюзу мають повністю інтегруватися до Шенгенської системи, контроль на кордонах з ними і між ними буде припинено. У зв’язку з цим буде створено нову шенгенську інформаційну систему, введено біометричні показники до ідентифікаційних документів громадян. У перспективі діятиме єдина консульська служба ЄС, першим кроком до якої має бути організація спільних консульських центрів, до них звертатимуться за візами у будь-яку країну ЄС громадяни третіх країн.

План дій передбачає також завершення формування спільної європейської системи притулку, що включатиме запровадження єдиної процедури розгляду клопотань шукачів притулку і надання єдиного статусу біженця

Наступним пріоритетом названо максимізацію позитивного впливу міграції на суспільство та економіку, головним чином шляхом поліпшення інтеграції мігрантів, запобігання їхньої ізоляції та соціального виключення.

У грудні 2005 р. Єврокомісія затвердила Політичний план щодо легальної імміграції, прийняття якого ознаменувало документальне підтвердження зміни курсу імміграційної політики ЄС від раніше цілком обмежувальної до прагматичнішої і відкритішої.

Легальна імміграція, за висловом віце-президента та комісара ЄС з питань юстиції та внутрішніх справ Франко Фратіні, має стати відповіддю на демографічні та економічні виклики, що постали перед Європою, а також на міграційний тиск на її кордони. Мета затвердженого плану полягає у використанні потенціалу міграції для розвитку Європи, в тому числі шляхом щонайповнішої інтеграції тих іноземців, які вже перебувають на її території, а також регульованого залучення нових контингентів іноземних працівників. 

«Дорожня карта імміграції», як назвали план, містить кілька розділів. Перший присвячений розробці необхідного спільного законодавства щодо в’їзду і перебування громадян третіх країн з метою працевлаштування, а також гарантій їхніх прав і свобод. Окрему категорію становитимуть кваліфіковані спеціалісти, які користуватимуться режимом найбільшого сприяння. Врегульовуватиметься також порядок залучення сезонної робочої сили з-за кордону. Планується оформляти сезонним робітникам багаторазові багаторічні візи, за якими вони мали б право періодично в’їжджати на територію ЄС. Квота імміграції до ЄС встановлюватиметься для кожної країни окремо і залишатиметься в компетенції національних урядів.

У другій частині плану йдеться про поширення інформації щодо можливостей легальної міграції та працевлашутвання в ЄС. Наприклад, планується створити європейський WEB-портал імміграції. Третій розділ присвячено діяльності з інтеграції іммігрантів та членів їхніх сімей на ринку праці та в суспільстві країн прийому, що передбачає мовне навчання, соціальну орієнтацію тощо. Нарешті, заключний розділ плану стосується міграційного менеджменту, який мають здійснювати в тісній співпраці з країнами походження мігрантів. Наприклад, щоб запобігти проблемам, з якими країни походження стикаються внаслідок «відпливу мізків», планується заохочувати зворотну міграцію, обертову міграцію тощо.

Таким чином, дедалі очевидніша тенденція до заохочення іммігрантів, передовсім висококваліфікованих, без чого ЄС не зможе укріпитися як конкурентоспроможний світовий центр. Уже досягнуто домовленості про спрощення процедури прийому науковців із третіх країн, які наберуть чинності через два роки. Активна політика проводитиметься й щодо міграції некваліфікованих сезонних працівників. Вірогідними є підходи, що є типовими для традиційно іммігрантських країн, таких як США чи Канада [1, с.154].

Висновки до третього розділу

              В останні десятиріччя міжнародна міграція набула величезних масштабів. Щорічно 800-900 млн легальних і нелегальних іммігрантів переміщуються по усьому світу у пошуках кращого життя. Значна частина їх спрямовується до країн Європейського Союзу. Із іммігрантами прийшли і проблеми: країни Європи із відносно однорідних у етнічному, конфесійному та соціокультурному сенсі перетворюються у багатонаціональні, багатоконфесійні, багато культурні, і цей процес не є безболісним. Європейці сприймають іммігрантів, як чужинців, що руйнують основи західної цивілізації. На цьому підґрунті зростають расова ненависть, ксенофобія, націоналізм та інші негативні явища. Підняли голову націоналістичні пратії – неонаціоналісти, які усе частіше знаходять підтримку серед населення. Також ускладнює обстановку нелегальна міграція, яка створює як економічні так і соціальні проблеми.

              Імміграційна політика завжди була прерогативою національних урядів. Однак останнім часом у зв’язку із загостренням проблеми імміграції перед Європейським Союзом постало питання про необхідність проведення єдиної імміграційної політики. Поки що на цьому шляху зроблено перші кроки. Європі продовжує загрожувати «імміграційних вибух», але керівними органами ЄС розробляються довгострокові заходи на перспективу, які повинні знайти адекватні відповіді на нагальні питання міграційних процесів.

Висновки

Міграція населення – це переміщення людей, пов’язане із зміною їх постійного місця проживання. Потрібно розрізняти зовнішню (виїзд за кордон) і внутрішню (переміщення всередині країни) міграцію населення.

Процес міграції тісно пов’язаний з такими поняттями, як еміграція, імміграція, рееміграція, репатріація.

Міжнародна міграція робочої сили – це переміщення населення через державні кордони для того, щоб вступити в трудові відносини з роботодавцями іншої країни. До трудових мігрантів відносяться комерсанти-«човники», а також особи, що виїжджають за кордон у службові відрядження (за відсутності контракту з іноземними роботодавцями).

Міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування економічних зв’язків у світовій системі господарства. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є взаємопов’язаних країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку.

Причини міжнародної міграції робочої сили дуже різноманітні. Але при усій їх багатоплановості загальними є економічні, соціальні, політичні і демографічні відмінності між більш чи менш розвинутими регіонами. Але названі відмінності – це тільки схематичний перелік основних умов формування і реалізації міграційного потенціалу населення, який доповнюється комплексом інших обставин і модифікується під впливом тих чи інших суспільних процесів.

В результаті міжнародної трудової міграції мають місце різні наслідки цього процесу як в країнах-експортерах, так і в країнах-імпортерах робочої сили. Звичайно, мова йде в першу чергу про примусову міграцію, що є масштабною, оскільки добровільна міграція є, як правило, незначною, і тому не може мати якогось суттєвого впливу на соціально-економічний розвиток обох сторін. Країни-експортери і країни-імпортери робочої сили мають від цього процесу як вигоди, так і втрати.

Міграційні дослідження у різних країнах ґрунтуються переважно на семи прямих основних джерелах даних про міжнародну міграцію: поточному обліку, прикордонній статистиці, адміністративних джерелах, статистиці виданих дозволів на роботу, реєстрах населення, переписах і вибіркових обстеженнях.

Характерна для нинішнього світу інтенсифікація міжнародних міграцій, що є наслідком і водночас одним із вагомих чинників глобалізації, повною мірою спостерігається і на Європейському континенті. У зв’язку з цим така важлива складова інтеграційних процесів, як пересування людей рухом є предметом спільних політичних рішень Європейського Союзу Тому важливим питанням залишається формування спільної імміграційної політики країн ЄС. Вона стосується ситуації всередині співтовариства і його міграційних відносин із третіми країнами. Для України міграційна політика об’єднаної Європи становить подвійний інтерес. По-перше, до ЄС із нашої держави спрямовується численний еміграційний потік. Активно розвивається також співпраця у сфері нелегальної міграції як серйозній загрозі регіональній безпеці. По-друге, євро інтеграційні наміри України передбачають , окрім іншого, досягнення відповідності європейським стандартам у сфері міграційного законодавства.

Створення єдиного європейського міграційного простору відбувається поступово, іноді нерівномірно і з очевидними труднощами, проте цілком послідовно. Урахування цього процесу в Україні є необхідним, оскільки вона належить до нього як географічно, так і політично (внаслідок євро інтеграційної політики), а головне – фактично, завдяки сотням тисяч українців, які працюють, навчаються та живуть в Європі.

              В останні десятиріччя міжнародна міграція набула величезних масштабів. Щорічно 800-900 млн легальних і нелегальних іммігрантів переміщуються по усьому світу у пошуках кращого життя. Значна частина їх спрямовується до країн Європейського Союзу. Із іммігрантами прийшли і проблеми: країни Європи із відносно однорідних у етнічному, конфесійному та соціокультурному сенсі перетворюються у багатонаціональні, багатоконфесійні, багато культурні, і цей процес не є безболісним. Європейці сприймають іммігрантів, як чужинців, що руйнують основи західної цивілізації. На цьому підґрунті зростають расова ненависть, ксенофобія, націоналізм та інші негативні явища. Підняли голову націоналістичні пратії – неонаціоналісти, які усе частіше знаходять підтримку серед населення. Також ускладнює обстановку нелегальна міграція, яка створює як економічні так і соціальні проблеми.

              Імміграційна політика завжди була прерогативою національних урядів. Однак останнім часом у зв’язку із загостренням проблеми імміграції перед Європейським Союзом постало питання про необхідність проведення єдиної імміграційної політики. Поки що на цьому шляху зроблено перші кроки. Європі продовжує загрожувати «імміграційних вибух», але керівними органами ЄС розробляються довгострокові заходи на перспективу, які повинні знайти адекватні відповіді на нагальні питання міграційних процесів.

Список використаної літератури:

1.      Актуальные проблемы Европы. Западная Европа перед вызовом иммиграции: Сб науч. трудов / РАН ИНИОН. Центр науч.-информ. исслед. глобал. и регион. пробл. Отд. Зап. Европы и Америки; под ред. Т. Кондратьева и др. – М.,2005. – 220 с.

2.      Андрусенко Н. Європейська «блакитна картка» - іспит для українських роботодавців: [Організація міграції кваліфікованої робочої сили] /Н.Андрусенко // Праця і зарплата. – 2007. - №40. – С. 2.

3.      Бублій М. Трудова міграція та її вплив на ринок праці в Україні /М.Бублій // Держава та регіони: Сер.: Державне управління. – 2007. - №1. – С. 30 – 34.

4.      Відякіна М. Формування спільної політики ЄС з питань трудової міграції / М. Відякіна // Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво. – Луцьк, 2006. – Т. 1. – С. 343- 346.

5.      Відякіна М. Сутність селекційної міграційної політики країн ЄС /М.Відякіна // Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво. –Луцьк, 2007. – С. 303 – 306.

6.      Вовканич С. Розвиток інтелектуального потенціалу та зовнішньо міграційні процеси / С. Вовканич // Регіональна економіка. – 2004. - №2. – С. 25 – 35.

7.      Гайдуцький А. Масштаби трудової міграції українців за кордон / А.Гайдуцький // Економіка та держава. – 2007. - №8. – С. 82 – 86.

8.      Генералова Ю. Вплив міграційних процесів на економічне зростання України / Ю. Генералова // Актуальні проблеми економіки. – 2006. - №4. – С. 181 – 185.

9.      Дахно І. Міжнародна торгівля: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 296 с.

10. Дробко Е. Проблема переміщення трудових мігрантів, імміграційна політика ЄС із залучення висококваліфікованої робочої сили /Є.Дробко, М. Відякіна // Проблеми ровитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах: Матеріали 111 Міжнародної науково-практичної конференції, м. Луцьк, 13 – 13 жовтня 2006 р. – Луцьк, 2006. – С. 194 – 197.

11. Еко У. Міграційні процеси в третьому тисячолітті / У. Еко // Всесвіт. – 2001. - № 1 – 2. – С. 143 – 144.

12. Карагалова М. Миграция: проблемы и последствия / М. Карагалова //Современная Європа. – 2007. - № 4. – С. 150 – 151.

13. Кухарська Н. Міжнародна економічна діяльність України /Н.Кухарська , С. Харчіков. – Харків: Одісей, 2006. – 456 с.

14. Леуш Л. проблеми трудової міграції в ЄС / Л. Леуш // Європейські інтеграційні процеси та транскордонне співробітництво. – Луцьк, 2006. – Т. 1. – С. 346 – 348.

15. Міжнародні ринки ресурсів: Нач. посіб. / А. Яценко, Я. Дубинюк, Т.Марена. Під ред. Ю. Макогона. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 194 с.

16. Міжнародна економіка: Навч. посіб / Під ред. О. Гупала. – К.: «Хай-Тек Прес», 2007. – 323 с.

17. Нагорнова О. Основні спонукальні мотиви і наслідки зовнішньої трудової міграції / О. Нагорнова // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: Фінансова політика та інвестиції: Зб. наук. праць. – Луцьк, 2000. – вип. – ІХ. - №3. – С. 32 – 38.

18. Нікітіна М. Світове господарство та міжнародні економічні відносини: просторові аспекти розвитку: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 192 с.

19. Орешкин В. Розсип и международная миграция трудовых ресурсов /В.Орешкин // Мировая экономика и международные отношения. – 2004. - №3. – С. 74.