Проблеми і перспективи розвитку міграційних процесів Західної Європи

До основних спонукальних мотивів та причин міжнародної міграції трудових ресурсів можна віднести: неоднаковий економічний розвиток країн, відмінність в оплаті праці, диспропорції в нагромадженні капіталу в різних сегментах світової економіки, безробіття в економічно слаборозвинутих країнах, відсутність перспектив професійного росту для більшості здатних людей; економічна нестабільність у країні і невизначеність шляхів виходу з неї; відсутність безпеки громадян; економічне зростання у країні перебування трудового мігранта, де є попит на робочу силу; [15, с.116]

За останні роки до цих традиційних чинників міжнародної трудової міграції добавились і такі, як прискорення інтеграційних процесів, розвиток інформатизації та інших комунікативних зв’язків.

Головною причиною міграції робочої сили є розрив між різними групами країн у рівні економічного розвитку і відповідно у рівні і якості життя населення. Ще у ХІХ столітті Е. Равенстайн сформулював «закони міграції», загалом положення про те, що основним фактором міграції є економічний: міграційні потоки спрямовані у більш розвинені економічно райони у посилюються із розвитком технічного прогресу і розвитку транспорту і комунікацій [35, с.4].

Основна частина мігрантів виїжджає з економічних міркувань, беручи до уваги передусім різницю у рівнях доходів у країнах-донорах і країнах-рецепієтах. Разом з тим, економічна мотивація міграції може бути досить різноманітною. Згідно неокласичної мікроекономічної теорії міграції (М.Тодаро, Л. Маружко) рішення про переселення базується на аналізі пов’язаних з ним витрат і прибутку, одним із ключових компонентів якого є оцінка вигоди від розриву у заробітках. За даними МОП, при схожій кваліфікації працівників середній заробіток у країнах з низькими доходами складає не більше 20% такого у країнах з високими доходами. Нерідко розрив буває 10-кратним, а іноді і 30-кратним [35, с.5].

Прагнення розширити свої життєві можливості і перспективи, отримати доступ до сучасних систем соціальних послуг, в особливості до повноцінної освіти, також відображається на міграційних намірах. Ілюстрацією може слугувати швидке збільшення кількості іноземних студентів у розвинених країнах світу.

Хоча традиційно у числі основних причин , що впливають на міжнародну трудову міграцію населення називають бідність, як показує практика, її роль неоднозначна і відносна. Згідно із дослідженнями, більшість міжнародних мігрантів, відносяться скоріше до середніх соціальних шарів, аніж до категорій населення, що живуть у крайній бідності. Ця категорія навпаки відрізняється низькою територіальною мобільністю.

Найменш розвинуті, відсталі країни, не дивлячись на найбільше відтавання від розвинутої частини світу, не відносяться до основного числа донорів мігрантів, оскільки в них ще не склалися умови для масової еміграції. ЇЇ стримує переважання у цих суспільствах аграрного населення з низькою територіальною мобільністю, явна нехватка грошей на переїзд у більшості населення, низький рівень освіти, дефіцит або відсутність кваліфікації. Еміграція відбувається переважно із тих країн, що розвиваються, які вже досягли певних економічних успіхів.

Згідно теорії світових систем (С. Сассен, А. Портес), залучення країн, що розвиваються у світову ринкову економіку і виникнення у них ринкових відносин призводять до руйнування традиційних систем соціальних зв’язків. Це викликає появу нових мобільних верств із колишніх сільських жителів, які переміщуються у міста і не знаходять там роботи, що і породжує відтік населення у інші країни. Певні аналогії можна провести з колишніми соціалістичними країнами, у яких період економічних реформ співпав із масовою еміграцією.

Наступний комплекс факторів міграції пов’язаний із різницею у стані політичного і правового середовища в окремих групах країн. Їх кількісним вираженням можуть слугувати показники так званої якості державного управління, розроблені Всесвітнім банком. Вони підтверджують неблагополучну політичну і правову ситуацію у СНД, Південній Азії і Африці на південь від Сахари, звідки йдуть основні потоки мігрантів. Вони ж свідчать про відносну стабільність цієї ситуації у розвинених країнах Заходу, у які спрямовані великі контингенти переселенців, офіційно зареєстрованих у цьому статусі і нелегальних.

У числі причин міграції також вказується демографічний дисбаланс між різними групами країн, що обумовлений їх різницею у щільності населення, в темпах його зростання і рівні народжуваності. Однак цей дисбаланс можна вважати причиною міграції із відносно бідних країн у багаті тільки тоді, коли демографічне зростання у перших стабільне, а збільшення економічно активного населення не супроводжується відповідним нарощуванням робочих місць, і тим самим породжується відносний надлишок трудових ресурсів, котрий відтікає в інші країни, які навпаки потребують притоку робочої сили через демографічну кризу [35, с.7].

Інтенсивність потоків у розвинуті країни також у великій мірі залежить від рішень їх урядів відносно кількості і складу мігрантів, яких вони приймають, від ефективного контролю кордонів і регулювання зайнятості іноземців.

Таким чином, різниця в умовах і якості життя, а також потреба розвинутих суспільств і додатковій робочій силі при її відносному надлишку у світі, що розвивається перетворює їх у міграційний магніт, який притягує великі людські потоки. Перспектива збереження різниці соціально-економічних, політичних і демографічних показників, що вимальовується у недалекому майбутньому, обіцяє продовження інтенсивних міграційних процесів [35, с. 9].

1.3 Соціально-економічні наслідки міграції робочої сили

В результаті міжнародної трудової міграції мають місце різні наслідки цього процесу як в країнах-експортерах, так і в країнах-імпортерах робочої сили. Звичайно, мова йде в першу чергу про примусову міграцію, що є масштабною, оскільки добровільна міграція є, як правило, незначною, і тому не може мати якогось суттєвого впливу на соціально-економічний розвиток обох сторін. Країни-експортери і країни-імпортери робочої сили мають від цього процесу як вигоди, так і втрати.

Країни-експортери отримують такі вигоди:

-                   зниження рівня безробіття, і як наслідок, зменшення соціального напруження в країні;

-                   підвищення рівня кваліфікації емігрантів через ознайомлення з передовою технологією і організацією праці;

-                   отримання грошових переказів від своїх емігрантів, що підвищують рівень доходів сімей на батьківщині;

-                   збільшення доходів сімей сприяє зростанню їх платоспроможності, попиту на товари та послуги, в тому числі і на вітчизняні;

-                   приріст податкових надходжень до бюджету від грошових переказів емігрантів;

-                   приріст податкових надходжень до бюджету від прибутку фірм, що займаються працевлаштуванням робочої сили за кордоном;

-                   приватні інвестиції емігрантів на придбання житла, транспорту, землі, цінних паперів, розвиток сімейного та іншого бізнесу, в освіту, охорону здоров’я тощо.

Крім вигод від міжнародної трудової міграції країни-експортери робочої сили мають і втрати, а саме:

- зниження об’єму випуску продукції і зменшення об’єму ВВП;

- скорочення податкових надходжень через зменшення числа платників    податків;

- виїзд вчених, висококваліфікованих працівників, що призводить до сповільнення темпів науково-технічного прогресу і втрати найкращої частини трудових ресурсів;

- тривале перебування за кордоном одного з членів сім’ї часто приводить до розпаду таких сімей, особливо молодих; старіння структури трудових ресурсів;

Серйозною для цих країн є проблема адаптації робітників, які повернулися після тривалого перебування за кордоном і відвикли від місцевих умов праці і життя. [16, с.171].

Країни-імпортери, що приймають робочу силу, отримують від цього такі переваги:

-                   іммігранти, переважний вік яких складає 20 – 40 років, поліпшують демографічну ситуацію розвинутих країн, які потерпають від старіння свого населення;

-                   збільшується об’єм робочої сили в складі якої переважають висококваліфіковані спеціалісти, через що підвищуються темпи економічного зростання і науково-технічного прогресу;

-                   збільшується об’єм випуску продукції і національного доходу, зростає конкуренція на внутрішньому ринку праці і як наслідок знижується ціна робочої сили;

-                   заповнюються вільні соціально непривабливі робочі місця (домогосподарок, сміттярів, вантажників тощо);

-                   приріст податкових надходжень до бюджету внаслідок підвищення темпів економічного зростання.

Очевидно, що країни-імпортери трудових ресурсів мають більше переваг і вигід від міжнародної міграції робочої сили, ніж країни-експортери. Але цей процес створює їм і певні проблеми, а саме:

-                   зростання конкуренції за вільні робочі місця призводить до підвищення соціальної напруги в країні: якщо свої громадяни вимагають вищої заробітної плати, то іноземні згідні працювати і за нижчий заробіток;

-                   загострення міжнаціональних, расових і міжрелігійних конфліктів виникають між іммігрантами та корінним населенням;

-                   додаткова конкуренція на внутрішньому ринку праці призводить до зростання безробіття; зростає злочинність, корупція та інші негативні явища [16, с.175].

Міграція населення призводить до надмірного розростання великих міст у країнах-рецепієнтах, демографічного старіння і фемінізації у країнах-донорах. Адаптація іммігрантів майже завжди супроводжується значними труднощами, а нерідко і конфліктами. Результатом масової еміграції може стати депопуляція (скорочення чисельності населення), навіть незважаючи на високий природний приріст у цих країнах [15, с.121].

                                          Висновки до першого розділу

Отже, міжнародна міграція робочої сили є однією із форм міжнародних економічних відносин. У цілому, процес міжнародної міграції є досить суперечливим. З одного боку – це фактор суспільного розвитку людства, більш повного використання трудових ресурсів, можливості суттєвого підвищення добробуту мігрантів та членів їх сімей. З другого боку, цей процес розвивається нерівномірно відносно окремих груп країн світового господарства. В умовах його суттєвої неоднорідності основні переваги від міжнародної міграції робочої сили мають розвинені країни, хоча існує ряд негативних чинників, що спостерігаються під час притоку робочої сили. Позитивні економічні ефекти від цієї міграції межують з негативними, які теж мають місце практично у всіх країнах.

Розділ ІІ. Міжнародна міграція та її вплив на інтеграцію Західної Європи

2.1 Міграційна ситуація у країнах Західної Європи

До середини ХХ століття країни Західної Європи не притягували масштабних імміграційних потоків на відміну від США і Канади. Європа сама була постачальником іммігрантів. Однак після Другої світової війни ситуація змінилася. У другій половині минулого століття західноєвропейський регіон перетворився на центр імміграції, що породило гострі соціально-економічні, культурні, а нерідко і політичні проблеми [30, с. 50].

Розглядаючи міграційну ситуацію в Західній Європі, варто виходити з того, що країни Європейського Союзу переважають загальносвітові показники щодо чисельності легальних та нелегальних мігрантів, які становлять 41% сукупного населення (16,8 млн чол.) проти 1,7% населення Земної кулі. Ці країни також переважають загальносвітові показники щодо частки трудящих-мігрантів у складі мігрантського населення та їх питомої ваги у сукупній робочій силі. З 80 млн легальних та нелегальних мігрантів у світі наймані робітники становлять 25 – 30 млн чол., або 36 – 37% усіх іноземців, що проживають за кордоном. В ЄС цей показник становить 33% з урахуванням тільки легальних мігрантів (4,7 млн чол. із 14,2 млн чол..) та 50% - з урахуванням усіх мігрантів [25, с.234].

Інтенсивний потік мігрантів останніми роками особливо відчутний саме на Європейському континенті: після 1923 року щорічно сюди прибувають 1 -2 млн іноземців, що дуже турбує офіційні власті європейських країн та загострює соціально-політичну обстановку в країнах ЄС, особливо Південної Європи.

Це пов’язано не тільки з розмахом міграційних потоків, а й зі складом самих мігрантів, до яких належать: трудящі-мігранти, які отримали запрошення на роботу та члени їх сімей; біженці та особи, які звернулися за клопотання про отримання політичного притулку; нелегали, що комплектуються за рахунок шукачів притулку; нелегали, що комплектуються за рахунок відмовників (біженців та дисидентів, яким відмовлено у праві на проживання та працевлаштування), туристів та студентів з простроченими термінами в’їздних віз.

Для Європи міграція створює додаткові навантаження не тільки на інфраструктуру країн, а й зумовлює для державних органів країн-імпортерів мігрантів комплекс складних проблем, пов’язаних з регулюванням в’їзних міграційних потоків, починаючи з встановлення квот на в’їзд, розробки та коригування процедур розгляду та видачі в’їзних віз та закінчуючи заходами боротьби з дискримінацією іммігрантів у галузі умов праці та життя, встановлення правил для їх адаптації до життя на новому місці та для натуралізації мігрантів чи процедур висилки іммігрантів з країн тимчасового проживання.

Європа має багатий досвід роботи з міграційним «матеріалом». Адже вона вже пережила три хвилі, а на початку 90-х її «накрила» вже четверта хвиля міграції із різкою зміною географії.

Якщо до цього основний потік іноземців спрямовувався з півдня на північ (з південних країн Європи та Африки), то новим домінуючим напрямком міграції в Європі став Схід – Захід (країни СНД, Югославії, Східної Європи).

За значенням прибулого населення для потенціалу трудових ресурсів країни ЄС можна поділити на три групи: