Підготовка до іспиту з міжнародної інформації

Регіональна інформаційна політика ЮНЕСКО (за документами 1989-1995 років)

У відповідності  із концепцією "вільного потоку інформації", проголошеною ЮНЕСКО наприкінці 1989 років, був прийнятий середньостроковий  план на 1990-1995 роки – "Комунікація  на службі людству". Він містить  такі 4 основні мети:

1) інвестиції в  інфраструктуру, збільшення та модернізація  комунікативних мереж у країнах,  що розвиваються;

2) підготовка людських  ресурсів, віддання пріоритетів  освіті, відповідній технології  та прикладним дослідженням;

3) підготовка праць  з проблем соціокультурного впливу  комунікаційних медіа та нових  технологій на культурну ідентичність  народів;

4) розвиток програм,  націлених на освіту тих, хто  користується комунікаційними медіа,  з метою навчити їх критично  орієнтуватись в отриманій інформації  і вміти зробити відбір її, щоб зреагувати на можливі  маніпуляції і захистити свої  права громадян.¹

В рамках цього середньострокового плану була прийнята Нова стратегія  в галузі комунікації, основними  положеннями якої є:

• сприяння вільному, більш широкому та збалансованому розповсюдженню інформації як на міжнародному так і на національному рівнях;
• розвиток всіх засобів, що можуть укріпити позиції країн, що розвиваються в світових інформаційних потоках.

З метою їх реалізації ЮНЕСКО та ООН провели 4 семінари: у м. Віндхук (Намібія, 1991 рік), Алма-Ата (Казахстан, 1992 рік), Сантьяго (Чілі, 1994 рік), Сана (Йемен, 1996 рік), Софія (Болгарія, 1997 рік). Результатом  цих семінарів стало прийняття  декларацій, які мали схожий зміст  і спільну мету: сприяння незалежним і плюралістичним засобам масової  інформації відповідно у Африці, Азії, Латинській Америці та Карибському  регіоні, арабських державах, країнах  Центральної та Східної Європи.

Учасники семінарів, посилаючись  на Загальну декларацію прав людини, що проголошує право на інформацію одним  із основних прав людини та принципи "вільного потоку інформації", проголошені  у 1989 році, наголошували, що свобода  преси, як складова частина свободи  слова, є одним із головних елементів  сучасної демократії, і тому підтримка  незалежної, плюралістичної та вільної  преси суттєво необхідна для  демократичного та економічного розвитку будь-якої країни. Висвітлюючи реальні  факти обмеження діяльності журналістів  у світі (наприклад, в Африці, щонайменше 17 журналістів, за даними Віндхукської декларації, утримуються у в'язницях, 48 були вбиті в період 1969-1990 рр.), створення  урядом штучних бар'єрів на шляху  їх діяльності: обмеження закупівлі  паперу, цензура, системи ліцензування та контролю, учасники закликали світове  співтовариство в особі Генеральної  Асамблеї ООН, а також Програми розвитку ООН (ПРООН), ЮНЕСКО та Міжнародної програми розвитку комунікацій (МПРК):

• розглянути законодавство країн даних регіонів, а також практичні приклади обмежень з наступним винесенням рекомендацій на розгляд відповідних урядів;
• сприяти забезпеченню прав журналістів та їх асоціацій;
• заохочувати співпрацю друкованих ЗМІ різних країн з метою підвищення кваліфікації журналістів та збільшення інформаційної бази видань, тощо.

Учасники семінарів запропонували  такі загальні для всіх регіонів напрямки підтримки вільної преси:

1. Сприяння втіленню ідеї "вільного потоку інформації": створення інформаційних центрів для доступу до світових мереж інформації, ознайомлення з новими технологіями, обміну новинами між країнами.

2. Підготовка спеціалістів: сприяння розвитку національних та регіональних семінарів та курсів підготовки спеціалістів з питань міжнародних принципів свободи слова, незалежності журналістів; технічних та економічних (маркетинг, реклама, податки) аспектів діяльності ЗМІ; обміну викладацьким складом між країнами тощо.

3. Безпека журналістів: підтримка права журналістів на безпечне виконання своїх професійних обов'язків і створення центів їх підтримки в рамках проекту "Міжнародна свобода обміну інформацією" (IFEX – International Freedom of Information Exchange).

4. Неурядове мовлення: заохочувати незалежні від уряду та офіційної позиції засоби масової інформації, які б замінили існуючі нині контрольовані державою ЗМІ.

5. Професійні асоціації: надати допомогу журналістам у створенні дійсно незалежних асоціацій, синдикатів та професійних союзів.

6. Економічні питання: вирішення проблем з постачанням газетного паперу, альтернативних засобів друку та розповсюдження газет та журналів, а також альтернативних шляхів отримання дешевих кредитів та зниження податкового тиску на друковані видання.

7. Обладнання та технологія: консультації про технології для малих ЗМІ від ЮНЕСКО, Міжнародного союзу електрозв'язку, МПРК, Міжурядової програми по інформатиці, а також Загальної програми по інформації ООН, а також створення ними мереж розповсюдження, центрів документації та баз даних з метою надання доступу до міжнародної інформації, довідковим посібникам, текстам, CD-ROM та іншим видам навчальних матеріалів.

9. Дослідницька діяльність: рекомендувати засобам масової інформації, науково-дослідним інститутам та іншим структурам здійснювати дослідження впливу комунікації на суспільство, на культуру народу тощо.

НАТО

У квітні 1949 року Північноатлантичний  договір заснував Альянс незалежних держав, об'єднаних спільними інтересами задля збереження миру і захисту своєї свободи шляхом зміцнення політичної солідарності та забезпечення обороноздатності, достатньої для стримування, а в разі потреби і відсічі будь-яким спрямованим проти них формам агресії. Створений відповідно до Статті 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй, яка підтверджує невід'ємне право на індивідуальну чи колективну оборону, Альянс є спілкою вільних держав, об'єднаних рішучістю зберегти свою безпеку, спираючсь на взаємні гарантії і стабільні стосунки з іншими країнами.

Організація Північноатлантичного договору (НАТО) передбачає таку структуру, яка уможливлює досягнення обраної мети. Це—міжурядова організація, у якій всі держави-члени зберігають суверенність і незалежність. Вона є форумом, де держави-члени консультуються з будь-якого питання, що виникає, та ухвалюють рішення стосовно політичних і військових проблем, котрі заторкують їхню безпеку. Ця організаіия має необхідні органи, які забезпечують консультації і співробітниіггво між ії членами у політичній, військовій, економічній, науковій та інших — невійськових — галузях.

Першочергове завдання НАТО — захищати свободу й безпеку усіх її членів політичними та військовими засобами, згідно з принципами Статуту Організації Об'єднаних Націй. Грунтуючись на ідеалах демократії, прав людини і верховенства права. Альянс від моменту заснування спрямовує свою діяльністі, на встановлення справедливого порядку й міцного миру в Європі. Ця його найвища мета лишається незмінною. Крім того. НАТО є трансатлантичною сполучною ланкою, що поєднує безпеку Північної Америки з безпекою Європи. Нарешті. НАТО — це конкретний вияв ефективних спільних зусиль її членів задля підтримки своїх колективних інтересів.

Основним принципом діяльності Альянсу є дотримання спільних зобов'язань і здійснення суверенними державами співробітництва на основі неподільності безпеки членів Альянсу. Саме на таких засадах розвиваються нині нові, основані на співробітництві структури безпеки, котрі відповідають інтересам нової Європи.

Північноатлантичний блок через  ЗМІ здійснює вплив не лише на країни-партнери, а й на світову громадську думку  в цілому. Саме для виконання цих  функцій і було створено Бюро НАТО з інформації та друку; Службу друку  та ЗМК; Комітет НАТО у справах  інформації та культурних зв’язків. Всі  ці органи діють відповідно до Робочого плану Ради північноатлантичного альянсу (РПАС), який у своїй частині, присвячений  інформаційній діяльності, передбачає:

• проведення спільних засідань;
• поширення інформації через дипломатичні канали та посольства держав-членів НАТО;
• поширення інформації за допомогою електронних засобів комунікації;
• групові видання Альянсу;
• організацію семінарів та конференцій стосовно питань безпеки;
• надання стипендій для вивчення демократичних інститутів та інше

Щодо Бюро інформації та друку  НАТО, то воно опікується також двома  програмами надання стипендій на наукові дослідження. В рамках першої програми, заснованої в 1956 р., надаються стипендії аспірантам та іншим громадянам країн — членів НАТО з метою підтримки наукової та дослідницької роботи у галузях, пов'язаних з діяльністю Альянсу. Друга програма, започаткована в 1989 р., передбачає надання стипендій громадянам країн Центральної та Східної Європи для наукових досліджень, присвячених демократичним інститутам Заходу.

За підтримання щоденних контактів із засобами масової інформації відповідає Служба друку та засобів масової інформації, якій доручено передавати журналістам офіційні заяви та повідомлення, організовувати інтерв'ю з Генеральним секретарем, відповідати на запити журналістів та забезпечувати відвідання НАТО представниками засобів масової інформації.

Існує низка неурядових організацій, котрі підтримують НАТО і відіграють важливу роль у поширенні інформації про цілі та політику Альянсу. Бюро інформації та друку НАТО допомагає цим організаціям у здійсненні їхньої діяльності. До них. зокрема, належать національні Атлантичні комітети чи асоціації, національні та міжнародні структури, такі, зокрема, як Північноатлантична асамблея, що об'єднує парламентарів держав-членів НАТО, Міжсоюзницька конфедерація офіцерів запасу, де представлені 12 держав — членів НАТО.

Бюро інформації та друку  НАТО надає необхідну допомогу неурядовим організаціям та інформаційним центрам  у країнах — учасницях РПАС, зокрема у тому, що стосується програм  відвідування НАТО, семінарів, конференцій  та видавничої діяльності.

Атлантичний альянс здійснює свою політику в галузі безпеки за допомогою таких засобів:

• збереження військового потенціалу, достатнього для того, щоб запобігти війні і забезпечити ефективну оборону, забезпечення загального потенціалу, необхідного для врегулювання криз, які можуть впливати на безпеку держав-членів;
• активне сприяння діалогу з іншими державами;
• розвиток нового, побудованого на співробітництві підходу де європейської безпеки, зокрема сприяння заходам. покликаним надати поступу процесові контролю над озброєннями та роззброєння.    

ОБСЕ

Організація з безпеки  і співробітництва у Європі ( попередня  назва Нарада з питань безпеки  і співробітництва в Європі, була заснована як політичний консультативний  процес). Секрітаріат ОБСЕ знаходиться  у Відні (Австрія). До організації  входять 53 країни з Європи, Центральної  Азії та Північної Америки.

3 січня 1995 року вона  набула статусу міжнародної організації.  ОБСЕ є урядовою організацією. До компетенції ОБСЕ входить  проведення саммітів, форумів, нарад,  політичних консультацій з питань  безпеки та співробітництва в  Європі, взаємовідносин в різних  сферах між ОБСЕ, НАТО, ЗЕС, ЄС, СНД, з питань прав людини  і демократії.

Мета діяльності:

• забезпечення безпеки в регіоні ОБСЕ;
• співробітництво в галузі економічної науки, техніки і оточуючого середовища;
• демократія і права людини;
• миротворчість.

Напрями діяльності:

• запобігання та врегулювання конфліктів;
• діяльність в гуманітарній сфері (забезпечення дотримання прав людини).

ОБСЕ була створена в 1975 році. В цьому ж році в Хельсінки  була проведена Нарада з питань безпеки, в результаті якої  був прийнятий  Хельсінський акт (який ніс в собі рекомендації для країн Європи з  питань співіснування). В гуманітарній сфері увага приділялась:

• покращенню розповсюдження і доступу до усної, печатної, кіно-, радіо- та телевізійної інформації та розширенню інформаційного обміну;
• заохоченню співробітництва в галузі інформації на базі коротко та довгострокових угод;
• покращенню умов здійснення журналістської діяльності на теріторії іншої держави-учасниці.

Заключний акт був підписаний Високими Представниками 32 Європейських держав-учасниць, Канади і США. В  ньому перед країнами-членами  ОБСЕ були поставлені такі головні задачі:

1. необмежений доступ та можливість розповсюдження інформації;
2. вільний обмін ідеями у формі слова чи зображення (незалежно від територіальних та мовних бар’єрів)

Мадридська  зустріч держав-учасниць ОБСЕ (1980-1983 р.) завдяки загальному погіршеню відносин Схід-Захід була присвячена питанням роззброєння. Хоча були внесені і конкретні положення про покращення умов праці журналіста та свободу доступу до іноземних носіїв інформації, але в цілому ці завдання  не були втілені в життя.

Віденська зустріч (1986-1989 р.) було досягнуто згоди про роведення у 1989 році у Лондоні Інформаційного форуму. У заключному документі Віденської зустрічі в розділі, який стосувався інформації, увага була зосереджена на заохоченні співробітництва у галузі інформації та покращення умов роботи журналістів.

В Лондоні з 18 квітня по 21 травня 1989 року відбувся Інформаційний форум. Мандат, узгоджений у Відні передбачав розгляд питань Заключного документу. Основними пропозиціями, винесеними на обговорення були:

• сприяння співробітництву і здійсненню спільних проектів на комерційній основі з метою створення сучасних засобів зв’язку;
• узгодження технічних норм і стандартів, що стосуються засобів розповсюдження, передачі та зберігання інформації;
• стандартизація, інтегрування та кодування інформації;
• усунення перешкод на шляху отримання і розповсюдження інформації через ЗМІ;
• та інші, які були подані раніше (насамперед покращення умов роботи журналістів у всіх країнах-учасницях).

В Парижі, згідно з рішенням Віденської зустрічі, з 30 травня по 23 червня 1989 року пройшла І  Нарада конференції з питань людського виміру ОБСЕ. Результатом її стало узагальнення накопиченого досвіду на основі принципів ОБСЕ та положень Хельсинського Заключного акту.

Він був викладений у Парижській хартії для нової Європи яка констатувала, що “ера конфронтації і розколу Європи скінчілася”. Основними принципами є: