Слід  наголосити й на такому компоненті національної економічної моделі, як обмеження розвитку малого та середнього підприємництва (високий рівень оподаткування особистих доходів, пригнічення цінової конкуренції, значні перепони щодо входження до галузі, значні приховані перепони для імпорту, консерватизм банківської системи).

     Особливості національної банківської системи, яка забезпечила мобілізацію  фінансових ресурсів Японії для здійснення великомасштабних проектів у другій половині ХХ ст., на початку ХХІ ст. не дозволяє стимулювати підприємницьку активність шляхом надання кредитів малим та щойно створеним фірмам. Система перехресного володіння акціями призвела до утвердження моделі, згідно з якою кредити надаються переважно великим компаніям з експортною орієнтацією виробничих та торгових операцій.

     На  сучасному етапі економічного розвитку країни необхідним є формування нової моделі державного регулювання економіки переважно у напрямі децентралізації влади, посилення місцевого саморегулювання, лібералізації правил внутрішнього ринку, підтримки малого бізнесу, підприємництва у сфері послуг, що дозволить посилити позиції країни зокрема на світовому ринку послуг (йдеться про значний потенціал міжнародного туризму).

     У 1995 р. японський уряд запровадив планування науково-техноло гічного розвитку (п’ятирічні Базові плани науково-технологічного розвитку), а також довгострокову стратегію створення інновацій в пріоритетних галузях до 2025 року «Innovation 2025», напрями реалізації якої представлені у табл.3.2.

     Основними чинниками, що визначатимуть долю країни у подальші 20 років, є скорочення чисельності та старіння населення країни; загострення конкуренції за ресурси та ринки збуту внаслідок економічного зростання та посилення зовнішньої економічної експансії азійськими країнами; розвиток мережевого суспільства, заснованого на знаннях; поширення глобалізаційних процесів; зростання чисельності населення у світі; збільшення розриву між «багатими» та «бідними» націями. Відповіддю на виклики сучасного глобалізаційного етапу розвитку стало запровадження стратегії «трьох Е». Екологічність, енергетична безпека, економічне стале зростання є базовими для самодостатнього розвитку національної економіки. Реалізація цих компонентів у національній моделі дозволить як підтримувати у подальшому високий рівень міжнародної конкурентоспроможності, так і забезпечити високий рівень добробуту громадян [34].

     У контексті зазначених чинників японський  уряд визначив ряд пріоритетних сфер науки та технології (табл. 3.2), досягнення лідерства у яких може забезпечити найвищі стандарти життя для населення країни. 

Таблиця 3.2

     Визначення  стратегічних галузевих науково-технологічних  пріоритетів згідно з Базовим  планом науково-технологічного розвитку Японії

     у 2001-2005 рр. 

     На  заходи щодо реалізації даного плану  виділено 24 трлн. ієн (на виконання Базовим планом науково-технологічного розвитку Японії 1995-1990 рр. було витрачено лише 17 трлн. ієн), що становить 1% від ВВП, номінальне зростання якого протягом періоду становило 3,5%. При цьому 46% коштів було витрачено на визначені планом пріоритети, замість запланованих 38% [34].

     У 2001 р. з метою оптимізації менеджменту  проведено реорганізацію 68 національних дослідницьких інститутів, у 2004 р. національні університети, перетворені на корпорації, значно активізували спільні промислово-академічні дослідження, що призвело до створення понад 1000 компаній при університетах, 18 регіонів – кластерів знань та 19 проектів індустріальних кластерів. За цей період три японських дослідника у галузі хімії та один у галузі фізики відмічені Нобелевською премією. На реалізацію Третього базового плану науково-технологічного розвитку 2006-2010 рр. планується спрямувати 25 трлн. ієн. У 2007 р. в сфері науки та технологій було зайнято 827 тис. осіб, а витрати у цій сфері становили 18,5 трлн. ієн, що сягає 3,62% від ВВП (у 2000 р. цей показник становив 3,07% від ВВП) [34].

     Близько 72% коштів було витрачено приватними компаніями, у яких працює переважна більшість науковців – 483 тис. осіб, з яких 90% зайняті у промислових компаніях. Найбільші витрати на НДДКР здійснюють виробники автомобілів - 16,9%, ІКТ – 16,2%, ліків – 8,8%. Близько 40% фінансування, передбаченого Третім базовим планом спрямовуються на розвиток чотирьох галузей: ІКТ (15,8%), науки про життя (13,8%), дослідження довкілля (5,3%), наноматеріали та технології (4,5%) [34].

     У 2006 р. Японія експортувала технологій на суму 2378,2 млрд. ієн, що на 17,3% вище, ніж у попередній рік. Близько 73,9% доходу від експорту надходило від закордонних філій. Японія випереджає європейські країни за рівнем реєстрації патентів, проте відстає від США в абсолютному вимірі. За кількістю винаходів на мільйон населення Японія посідає перше місце у світі й випереджає США у 3,5 рази. На інновації Японія витрачає 136 млрд. дол. США на рік й посідає згідно з соціологічним дослідженням «The economist» друге місце у світовому рейтингу після США (330 млрд. дол. США). Китай (130 млрд. дол. США на рік) наздоганяє Японію. Близько 40% компаній, за даними того самого дослідження, вважають найкращим місцем для інновацій США, 12% - Індію та лише 2% - Японію [34]. 

ВИСНОВКИ

     Японія - високорозвинена країна і входить  до "трійки" найважливіших економічних  центрів. Економіка Японії поєднує  в собі традиційні і сучасні елементи.

     Японія  довела головну суть постіндустріального  суспільства - не обов'язково країна повинна  бути багатою сировинною базою для того, щоб процвітати.

     На  розвиток економіки величезний вплив  зробили такі фактори: ефективне  використання іноземної економічної  допомоги; масове оновлення основного  капіталу; розширення внутрішнього ринку; широке використання іноземних науково-технічних  досягнень, закупівлею патентів, ноу-хау  і т.д.

     Треба відзначити, що особливостями сучасної економіки Японії є: рідкісна ініціативність японських підприємців усіх рівнів і сформована система прийняття  рішень; традиційно склалася система  найманої праці, що виявляється в  гармонійному співвідношенні між адміністрацією фірми і найманим працівником; стрімкий розвиток власної науково-дослідної  бази, особливо в галузях , що визначають науково-технічний прогрес, і в  першу чергу в галузі електроніки.

     Ці  фактори останнім часом доповнюються наступними:

     - Гомогенністю японської нації, що виражається в осмисленні необхідної концентрації всіх матеріальних і моральних сил нації на економічний розвиток країни та об'єднання всіх на традиційних японських цінностях;

     - Відсутністю сировинних ресурсів. Японія імпортує 99% необхідних їй природних ресурсів, у тому числі 100% бокситів, бавовни, натурального каучуку, 99,7% сирої нафти, 99,5% залізної руди, що змушує вести постійну модернізацію структури виробництва, впроваджувати матеріало- і енергозберігаючі технології, проводити пошук альтернативних джерел сировини і палива;

     - Вигідним географічним положенням, яке пояснюється тим, що з другої половини 20 століття Азіатсько-Тихоокеанський регіон став стратегічним центром розвитку світової економіки.

     Необхідно відзначити, що в японській моделі широко використовуються психологічні традиції населення, що сформувалися в складних природних і історичних умовах, на базі філософських, релігійних і моральних цінностей, таких як:

• жорстка дисципліна;
• виняткова працелюбність;
• дивовижна акуратність;
• наполегливість, терпіння;
• мінімальні потреби;
• яскраво виражене відчуття колективізму (противагу західному індивідуалізму);
• відданість роботодавцю;
• підпорядкування і повагу старших;
• розуміння свого місця;
• бажання вчитися.

     У сучасних умовах Японія успішно використовує свої економічні та технологічні досягнення, змінює пріоритети в науково-технічному розвитку, приймає радикальні заходи з метою стабілізації і зміцнення  національної валюти, зменшення імпорту  та посилення експорту національних товарів, що дає їй реальні шанси  стати одним з головних лідерів XXI cт. серед високорозвинених країн світу.

     Відтак, Японія прямує у ХХІ ст. як потужна  економічна держава, володіє сучасними продуктивними силами, в яких нестача природних ресурсів перекривається високим рівнем кваліфікації й культури праці робочої сили, активним і гнучким використанням капіталу й можливостей менеджменту, високим рівнем і техніки. Державні органи й підприємці здійснюють політику активної зовнішньоекономічної експансії на світовому ринку й вирішують складні проблеми внутрішнього розвитку.

     Необхідність  модернізації реалізованої економічної  моделі зумовлена невідповідністю  між цілями японського суспільства  та наявними ресурсами для їх досягнення. Японія ставить за мету досягнення абсолютного світового технологічного лідерства. Частка Японії у світовому споживанні значно відстає від аналогічного показника США. Саме тому увага уряду має бути приділена споживачам, розвитку внутрішнього попиту та його насиченню. Джерелом ресурсів для здійснення прориву у базисних інноваціях мають стати кошти транснаціональних компаній, як власні завдяки підвищенню рентабельності глобальних операцій, так і запозичені через механізми міжнародного ринку капіталу. 

АНОТАЦІЯ

     Остапенко О.С. Національна модель економічного розвитку Японії. – Курсова робота. ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», Київ, 2011.

     В останні десятиліття Японія виступає однією з провідних держав, є другою країною світу за величиною основних макроекономічних показників. Її економічний потенціал дорівнює третині американського, але перевершує німецький. Населення Японії складає 2% загальносвітової чисельності, але воно виробляє 11% ВСП і 6,4% по купівельній спроможності ієни.

     Японія  займає одне з провідних місць  у міжнародних економічних відносинах. Вона виступає однією з найбільших капітало- та товаро- експортерів поступаючись лише США, Німеччини і КНР.

     Курсова робота присвячена дослідженню теоретичних  і практичних конкурентних переваг  японської моделі економічного розвитку. В роботі визначено та проаналізовано чинники економічної самодостатності  національної економічної моделі Японії.