Знову ж таки, як і за радянських часів, незважаючи на те що економічні результати нової господарської політики виявилися  плачевними, російське керівництво, нітрохи не бентежачись, продовжує  вельми підозрілу економічну стратегію. Довжина цього шляху буде залежати тільки від довготерпіння російського  народу [9, c. 109].

     Те, що реформування за латиноамериканським  зразком - заняття тупикове, зрозуміло  навіть при поверхневому розгляді розвитку цих країн. Жодна з них не може вважатися високорозвиненою. Більше того, останні події в Аргентині, Перу, Колумбії, Венесуелі свідчать про великі економічні проблеми. Так  зване чилійське економічне диво - не що інше, як блеф, автором якого  є фахівці з МВФ [9, c. 111].

     Китайські економісти при формуванні стратегії  реформи народного господарства КНР уважно вивчали латиноамериканський  досвід. Висновок був зроблений приблизно  наступний: сама по собі ринкова економіка  ще не є гарантом створення процвітаючого  суспільства. Країни Латинської Америки  мають більш стару ринкову  економіку (більше 500 років), а США - набагато більш молоду (менше 250 років). Так  чому ж США багаті, а країни Латинської Америки - бідні?

     Відповідь полягає в тому, що не стільки  ринок, скільки його структура є  гарантом успіху чи неуспіху економічного розвитку.

     Насправді при ринковій економіці країна тільки тоді може домогтися високого рівня  життя для свого населення, коли, як кажуть економісти, національна  економіка спеціалізується на високо еластичній продукції по доходу. Слід пояснити, що до високо еластичного виробництва відноситься перш за все наукоємна продукція [12].

     В кінці XVIII ст. у Великобританії відбулася  промислова революція. Англія стала  світовим виробником самих передових  технологій того часу, «майстерні світу» і довго насолоджувалася самим  високим рівнем життя.

     Приблизно в 1895 р. Великобританію обходять з економічного розвитку США. Чому? Тому, що відтепер самі передові технології виробляються в США. Уявімо на хвилину, що у Громадянській війні США (1861-1865) перемогли б не промисловці-сіверяни, а плантатори-жителі півдня. У такому разі сучасні США нітрохи не відрізнялися б в економічному відношенні від країн Латинської Америки [10].

     Країни  Латинської Америки в переважній більшості спеціалізуються на виробництві  низько еластичній продукції (корисні копалини, кава, нафта, м'ясо, пшениця і т. п.). Саме тому, поки така ситуація буде тривати, Латинська Америка приречена бути бідною.

     США - багата країна, тому що вони є найбільшими  виробниками високо еластичній продукції (комп'ютери, літаки, автомобілі, сама наукомістка техніка). Саме тому США процвітають [11].

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ЯПОНІЇ

     2.1.Соціально-економічні показники економічного розвитку Японії

 
 

     Торговий  баланс Японії за лютий 2011 року склав 0.56Т, що більше на 0.37Т або 194.7% в порівнянні з попереднім місяцем, і відображає ситуацію коли відбувається підвищення експорту і зниження імпорту, а значить приводить до здешевлення національної валюти [43].

     За  даними Міністерства фінансів Японії, за 2008-2009 роки профіцит торгового балансу  виріс в 6 разів: у вересні 2008 року він становив 90 млрд. ієн (1 млрд. дол.), у вересні 2009 року - 529,6 млрд. ієн (5,7 млрд. дол.). У порівнянні з вереснем 2008 року, в 2009 році профіцит у торгівлі з Росією змінився дефіцитом і склав 52,65 млрд. ієн (580 млн. дол.) [48].

     Роком раніше в Японії був зафіксований профіцит торгового балансу в  розмірі 90 млрд. ієн (1 млрд. дол.).

     Дефіцит торгового балансу Японії з Росією у вересні 2009 р. склав 52,65 млрд. ієн (580 млн. дол.) Обсяг експорту з Японії до Росії знизився на 87% - до 25,42 млрд. ієн (280 млн. дол.), обсяг імпорту до Японії з Росії скоротився на 33% - до 78,01 млрд. ієн (860 млн. дол.) [46].

     Рис 2.1. Торговий баланс Японії з 01.01. 2004 р. по 01.01. 2009 р. 

     На  рис 2.2 показані зміни стану платіжного балансу Японії в період з 2004 р. по 2009 р.

     Рис 2.2. Платіжний баланс Японії. Інтервал з 01.01. 2004 по 01.01. 2009 

     На  рис 2.3 ми можемо спостерігати зміни рівня інфляції в Японії за останні 5 років.

Рис 2.3. Інфляція в Японії. Інтервал з 01.01. 2004 по 01.01. 2009

     Рис 2.4. Темпи зростання валового внутрішнього продукту Японії (ВВП Японії),% до аналогічного періоду попереднього року 
 

Рис. 2.4.(а). Структура ВВП Японії 

     У 2007 році зростання ВВП Японії склало 2%. ВВП в 2007 році склав 4272 млрд. доларів за паритетом купівельної спроможності (33,5 тис. дол. на душу населення) або 4384 млрд. доларів за обмінним курсом [46]. 

 

     Рівень  безробіття в Японії склав 5,1% (на 01.10.2009 р.).

     

     Рис. 2.4. (б). Структура ВВП Японії 

     Рис. 2.5. ВВП Японії [43] 

     Структура експорту Японії: транспортні машини, автомобілі, мотоцикли, електроніка, електротехніка, хімікати.

     Структура імпорту Японії: машини й устаткування, паливо, продовольство, хімікати, сировину.

     Частка  країни в світовому експорті становить  більше 1/10. На промислові товари припадає 98% експорту. Частка Японії у світовому  імпорті - близько 1/10. Імпортується в основному сировина і паливо.

     Індекс  промислового виробництва: по відношенню до 2005 року, показники якого прийняті за вихідні 100 балів, індекс промислового виробництва в квітні 2009 склав 74,3 бала.

     Основні сектори народного господарства:

     • Сфера послуг 63%

     • Промисловість 35%

     • Сільське господарство 2% 

     Рис. 2.6. Структура імпорту та експорту Японії (дані 2008 р.) 

     Рис. 2.7. Обсяг зовнішньої торгівлі Японії (дані 2008 р.) 

     Обсяг експорту в річному обчисленні у  вересні 2009 р. впав на 30% - до 5,1 трлн. ієн (56,4 млрд. дол.), обсяг імпорту знизився на 36,9% - до 4,6 трлн. ієн (50,7 млрд. дол.). Величина падіння експорту - ключової складової японської економіки - приблизно співпала з очікуваннями ринку [48]. 

     2.2. Оцінка економічного  росту Японії в умовах глобалізації

 

     На  Заході почали говорити, як Японія, закрита  за своєю суттю, не зуміла впоратися  з глобалізацією економіки, і  нібито це і стало причиною її нинішнього економічного спаду.

       Однак статистика свідчить про  те, що Японія - невід'ємна частина  світової економіки. Для США вона є експортером №3 та імпортером №2, а для Китаю - експортером №3 та імпортером №1.

       У 2000 році японські промислові фірми виробляли 14% своєї продукції за кордоном. Накопичена сума японських інвестицій за кордоном в 2001 році нараховувала 1,2 трлн дол., і вони щорічно приносять доходи (прибуток, відсотки і дивіденди) на суму 54 млрд. дол. На іноземні капітали нині припадає приблизно 20% всіх угод на Токійській біржі [2, с. 61-62].

       Тоді звідки цей імідж «закритості»  Японії? Від недостатнього уміння  японців опановувати іноземні мови або їх «незрозумілої» поведінки й «містичної» посмішки, що означає чи то «так», чи то «ні»? Напевно, певну роль тут відіграє туманне уявлення про те, що Японія колись була закритою країною в буквальному сенсі цього слова, і помилкове переконання, що нібито Японія нещодавно «несподівано вискочила» з відсталого феодалізму.

       Однак при такому підході не  береться до уваги, що до XVII ст. Японія була активною учасницею  міжнародної торгівлі на чолі  з Китаєм (тоді Китай був «світовою фабрикою», що експортує тканини і вироби з фарфору та імпортує в основному срібло з Європи). У свій час Японія навіть була світовим лідером в експорті золота і в імпорті цукру [3, с. 102].

       Після закриття країни перш  за все через справедливі побоювання, що слідом за європейським  проникненням йде колоніалізм,  Японія не почала відставати, а продовжувала розвиватися. Становлення  самодостатньої економіки стимулювало активний товарообмін всередині країни. Незважаючи на те, що країна була розділена на безліч «князівств» (хан), єдиний ринок вже склався (це не стільки феодальна модель, скільки економіка, схожа на європейську епохи абсолютизму).

       Ремесла досягли найвищого рівня,  на основі буддизму і конфуціанства  сформувалася особлива трудова  етика. Отже, коли Захід змусив  Японію відкритися, вона була  готова до індустріальної революції.  Потрібні були лише капітал  і технології.

       Капітал був накопичений за  рахунок кількох воєн та експлуатації  власних селян, а технології  і навички менеджменту придбані  за кордоном за гроші. Усього  за 70 років Японія завершила індустріалізацію  економіки, створивши досить широкий  шар середнього класу у великих  містах з більш-менш європеїзованим способом життя і мислення (тобто індивідуалістичним і раціональним) [5].

       Тому стрімкий розвиток після  Другої світової війни - це  не якесь «диво», а швидше продовження  і завершення довоєнного процесу.  Більшість японців в той час  працювали не як раби своїх  компаній, а як люди, що бажали  повернути собі довоєнний рівень  життя. Та епоха співпала з  поширенням у світовому масштабі  способу життя масового споживання, що з'явився в США ще до  війни. Американські серіали про  сімейне життя, в той час  постійно з'являлися на японських  телеекранах, так само як і  в інших країнах, демонстрували  «еталон» і нескінченно підштовхували  населення до купівлі різних  атрибутів «культурного життя» - холодильників, телевізорів, пилососів,  мікрохвильових печей, піаніно  і, нарешті, автомобілів. Японські  підприємства почали виробництво  цих товарів за наявності жорсткої  конкуренції всередині країни.

     Швидке  економічне зростання Японії після  закінчення Другої світової війни отримало назву японського економічного дива, що привернуло до неї увагу всього світу. Прагнення пояснити глибинні причини цього феномену породило величезну кількість книг і статей, опублікованих як в самій Японії, так і в інших країнах [15].

     Внутрішнє громадянське споживання та інвестиції були і залишаються головними складовими ВНП Японії.

       Однак у міру економічного  розвитку внутрішнє споживання досягає своєї стелі - це загальне явище для промислово розвинених країн. Уповільнення зростання економіки завжди загрожує багатьма проблемами. Люди намагаються отримати багатства не за рахунок своєї праці, а шляхом переділу економіки. Фінансове становище підприємств погіршується, що послаблює їх конкурентоспроможність на світовій арені.

       Існують різні способи запобігання  спаду. Одні вдаються до великих урядових витрат, часом шляхом масового випуску державних облігацій, інші намагаються відновити зростання збільшенням експорту. У першій половині 80-х років США використали перший варіант, а Японія - другий. У Японії частка експорту у ВНП досягла 15% (до цього вона становила 10-12%). Японія, на відміну від США, має тепер великий позитивний баланс зовнішньої торгівлі. Хоча Японія купувала велику кількість американських облігацій, тим самим фінансуючи економічне зростання США (для Японії це були найвигідніші інвестиції), довіра до долара істотно знизилася [5].

       У 1985 р. міністри фінансів Великої  сімки домовилися про «контрольованому  і помірному падінні курсу  долара», припускаючи, що їм  вдасться уникнути різкого падіння  цієї світової валюти. Однак кількість  приватних грошей, що щодня обертаються на світовому ринку, набагато перевищує можливості будь-якої держави контролювати курси валют, і курс долара по відношенню до ієни протягом наступних двох років зменшився у два рази. Це означає, що експортні ціни на японські товари підвищилися в два рази в доларовому обчисленні. «Світова фабрика» Японія в результаті втратила конкурентоспроможність (за ціною) своїх товарів [5].

     Японія  вдалася до іншого способу підтримки  зростання - до збільшення урядових витрат і зниження процентної ставки банківських  позичок. За рахунок цих заходів до початку 90-х років японська економіка досягла свого «золотого століття». Однак коли спекулятивні роздуті ціни на акції та землю різко впали в 1990 р., почався нинішній економічний спад. Комерційні банки згортали обсяг видачі нових кредитів, погіршуючи фінансове становище ряду підприємств. Через втрату конкурентоспроможності (рівень заробітної плати став дуже високим, перевищивши аналогічні показники в більшості промислово розвинених країн) японські підприємства ще швидше і у ще більших обсягах почали переміщувати свою виробничу базу за кордон, зокрема в Китай і Південно-Східну Азію [15].