Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

     Державний вищий навчальний заклад

     «Київський  національний економічний  університет імені  Вадима Гетьмана» 

     Факультет міжнародної економіки  та менеджменту 

     Кафедра міжнародної економіки 
 
 
 
 
 
 

     Курсова робота на тему:  

     «Національна  модель економічного розвитку Японії» 
 
 
 
 
 
 

                                  Виконала:

  студентка 3 курсу, 19 групи,

  факультету  Міжнародної економіки

  і менеджменту,

  спеціальності 6503,

  Остапенко Ольга Сергіївна

  Науковий  керівник:

  проф. Швиданенко О.А. 
 
 
 
 

Київ  – 2011 

ЗМІСТ 

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН СВІТУ 6

1.1. Сутність та фактори економічного розвитку 6

1.2. Моделі економічного розвитку 11

1.3. Особливості азійських моделей економічного розвитку 14

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ЯПОНІЇ 18

2.1.Соціально-економічні показники економічного розвитку Японії 18

2.2. Оцінка економічного росту Японії в умовах глобалізації 23

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ МОДЕРНІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ЯПОНІЇ 28

3.1. Проблеми економічного розвитку Японії в умовах глобалізації 28

3.2. Шляхи вдосконалення національної моделі економічного розвитку Японії 31

ВИСНОВКИ 36

АНОТАЦІЯ 39

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 40 
 

 

ВСТУП

 

     Актуальність  обраної теми. Не дивлячись на те, що постійні дискусії про «японське чудо» вже припинилися, феномен Японії продовжує цікавити фахівців і нефахівців. З початку 90-х років країна вступила в період, що характеризувався збільшенням великої кількості структурних невідповідностей в господарській системі, які призвели до гальмування економічного зростання, наростання невизначеності і, як наслідок, соціальних ускладнень.

     Основні перешкоди, що заважають економіці країни успішно подолати тривалу рецесію, полягають, на думку японських фахівців, в так званій інституціональній стомленості політичної та економічної системи Японії та «підприємницькому консерватизмі», пов'язаному з недостатньо агресивним настроєм ділових кіл. Яскравим прикладом подібного консерватизму може послужити надмірна залежність економіки Японії від найбільших транснаціональних компаній, які колись володіли організаційними структурами і капіталами, необхідними для сприйняття і вдосконалення імпортних технологій. На сьогоднішній же момент вони вже не можуть виступати в якості основної «тягової сили» економіки в силу того, що їх жорстка бюрократична структура ускладнює адаптацію компаній до швидко мінливих умов сучасності. Як показали дослідження, «локомотивом» економіки майбутнього повинні стати гнучкі, орієнтовані на інновації фірми будь-яких розмірів, що мають доступ до венчурного капіталу і здатні в максимальному ступені використовувати творчі таланти індивідів.

     Однак не можна всі складнощі, які випробовує на даний момент економіка Японії, приписувати виключно «інституційній стомленості». Глобалізація світової економіки поставила схожі проблеми перед більшістю урядів сучасного світу. Особливість Японії в цьому випадку полягає в тому, що державний апарат країни характеризувався на всьому протязі повоєнного розвитку дуже жорсткою ієрархічною структурою, що створює перешкоди на шляху його реформування. Якщо в інших країнах зміни взаємин між урядом і великим бізнесом проходять поступово і більш гладко, то в Японії зазначена перебудова всієї внутрішньої інституційної інфраструктури супроводжується цілою низкою політичних та економічних криз.

     Інший чинник гальмування економічного зростання  пов'язаний з очевидним зменшенням здібностей японських фірм до технологічного та інституційного оновлення та з  падінням темпів приросту факторів виробництва. Соціальні зрушення першого десятиліття XX ст., такі, як неминуче старіння населення скорочення пропозиції робочої сили та істотне уповільнення накопичення капіталу внаслідок значних соціальних виплат, можуть призвести до зниження сукупної продуктивності, і в Японії залишиться мало надій на досягнення реального 3% зростання, на яке розраховує уряд.

     Особливий вплив надає глобалізація світової економіки. Стирання державних кордонів для господарської діяльності, набуття  нею загальносвітових масштабів  стали найважливішим фактором швидкої  втрати японськими економічними інститутами  ефективності, яка мала місце в  кінці 80-х і на початку 90-х років. Глобальні масштаби функціонування японських корпорацій спостерігалися і раніше, але в останні роки виявилося відставання корпорацій від змін у світовій економіці. У  нових умовах стала очевидною  необхідність перебудови всієї інституційної  системи національного господарства і особливо радикального перегляду  ролі держави в управлінні економікою.

     Цілі  і завдання роботи. Мета роботи полягає у дослідженні соціально-економічної моделі розвитку Японії обґрунтуванні її конкурентних переваг та визначенні напрямів модернізації її компонентів.

     Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

     - Дослідити теоретичні основи  економічного розвитку країн  світу;

     - Визначити соціально-економічні  показники економічного розвитку  Японії;

     - Проаналізувати економічний розвиток  Японії;

     - Розглянути проблеми економічного  розвитку Японії та шляхи їх вирішення.

     Методологічну основу курсової роботи становлять загальнонаукові  методи - описовий, порівняльний, статистичний та системний, які дозволяють найбільш повно охарактеризувати розвиток і функціонування національної моделі економічного розвитку Японії, а також діалектичний метод пізнання, методи структурного, функціонального і факторного аналізу, принципи логіки і графічні методи дозволяють робити достовірні висновки з досліджуваної теми.

     Предметом даної роботи є Японія та її економіка у розрізі світової глобалізації.

     Об’єктом  курсової роботи є дослідження економічного розвитку Японії та її перспективи  на світовому рівні.

     Огляд літературних джерел. Дослідженню національної економічної моделі Японії присвячені наукові праці:

     Зарубіжні вчені - М. Портера, Х. Такеурі та М. Сакакібара, П. Круга ман, Дж. Лінскольн та М. Герлах, С. Фотель та інші.

     Російські вчені – Белокрилова О.С., Волгин. Н.А., Кочетов Э.Г., Кудров В.М., Масанора М.

     Вітчизняні  автори, нажаль, не приділяють достатньої уваги даній темі, але можна  виділити Трофимова В.В.

     Віддаючи  належне науковим напрацюванням  вітчизняних та зарубіжних вчених з  даної проблематики, слід зауважити, що існує потреба в її подальшому дослідженні. 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН СВІТУ

     1.1. Сутність та фактори економічного розвитку

 
 

     Економічний розвиток – це структурна перебудова економіки відповідно до потреб технологічного і соціального прогресу.

     Економічне  зростання – це збільшення обсягів  реального ВВП в одному періоді  порівняно з іншим. Економічне зростання  являє собою зростаючу здатність  економіки до реалізації своїх виробничих можливостей. Сутність економічного зростання  полягає у розширеному відтворенні  тих самих товарів і послуг з використанням незмінної технології [15, с. 2-4].

     На  відміну від економічного зростання, економічний розвиток можна визначити  як перехід від одного стану економіки  до іншого, коли в новому періоді  не тільки збільшується виробництво  тих самих товарів, а має місце  й виробництво нових товарів  і послуг з використанням нових  технологій порівняно з минулим  періодом.

     Економічне  зростання і економічний розвиток тісно взаємопов’язані. Але зауважимо, що економічне зростання може відбутися  і за умов відсутності економічного розвитку, в той час як економічний  розвиток без економічного зростання  неможливий [16, с. 735].

     Отже, економічне зростання є більш  вузьким за змістом порівняно  з економічним розвитком, адже розвиток економіки створює передумови для  збільшення обсягів виробництва  на якісно новій основі. Можна сказати, що економічне зростання становить  зміст розвитку, є його складовою  частиною. Якщо економічне зростання  відбиває суто кількісні зміни в  економіці, то економічний розвиток – це якісне економічне зростання.

     Основним  показником, що вимірює і економічне зростання, і економічний розвиток, є реальний ВВП. Однак, тільки кількісний вимір цього показника не дає  можливості з’ясувати, чи відбувається економічне зростання, чи – економічний розвиток [15, с. 2-4].

     Крім  реального ВВП для вимірювання  економічного зростання і економічного розвитку прийнятним є і показник реального ВВП на душу населення.

     Переважно економічне зростання розглядають  та використовують як суттєву складову економічного розвитку.

     Кінцева мета економічного зростання – збільшення споживання.

     Економічне  зростання класифікують за темпами  і за типами.

     За  темпами розрізняють високі і  низькі. Світовий досвід свідчить, що нормальними  темпами економічного зростання  є річні темпи на рівні 3-5%.

     Класифікація  за типами розрізняє екстенсивне (збільшення обсягів виробництва досягається  за рахунок використання більшої  кількості виробничих ресурсів, тобто  середня продуктивність праці в  суспільстві не змінюється) та інтенсивне (приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва, тобто за рахунок  підвищення їхньої продуктивності) економічне зростання [20].

     У дійсності важко розмежувати  один тип економічного зростання  від іншого. В реальному процесі  розширеного відтворення вони співіснують, поєднуються. Тому можна говорити про  переважно інтенсивний тип або  екстенсивний тип.

     Темпи економічного зростання, його якісь  повністю визначаються факторами зростання [20].

     Макроекономічні фактори економічного зростання  можуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.

     Фактори пропозиції включають:

• кількість і якість природних ресурсів;
• кількість і якість трудових ресурсів;
• обсяг основного капіталу (основні фонди);
• нові технології – НТП.

     Саме  ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Але слід розрізняти здатність до зростання  і реальне зростання по суті, для  чого важливим є два наступних  фактори.