Міжнародні валютні відносини на сучасному етапі розвитку світового господарства

     Конкретну ініціативу у створенні нової  валютної системи, яка могла б  успішно функціонувати після  завершення Другої світової війни, взяли на себе країни, що традиційно відігравали у ній провідну роль. Це Велика Британія і Сполучені Штати Америки. Внаслідок тривалих переговорів з'явилося Спільне комюніке експертів і наприкінці червня 1944 р. в Атлантик-Сіті (США) зустрілися представники 44 країн для підготовки Бреттон-Вудської конференції. Ця зустріч формально давала змогу учасникам вносити ті чи інші поправки, що і відбувалося, особливо щодо квот-внесків, але реально англо-американський план поставив учасників конференції перед фактом неминучого диктату своїх умов найбільш розвинутою країною [8; 315].

     Основою Бреттон-Вудської системи була ідея пристосування валют окремих країн до національних валютних систем провідних на той час держав світу — США і Великої Британії. Згідно з договором основними інструментами міжнародних розрахунків ставали золото і так звані резервні валюти^*, статус яких одержали американський долар і англійський фунт стерлінгів.

     Країни, що підписали Бреттон-Вудську угоду, мали право вільно через свої центральні емісійні банки обмінювати наявні у них резервні валюти за офіційною ціною на золото, і навпаки. Однак оскільки незначний золотий запас Великої Британії не давав змоги виразити золоту ціну фунта стерлінгів, а також з інших економічних причин фунт стерлінгів із самого початку виконував роль резервної валюти лише частково. Він використовувався як резервна валюта переважно колоніями та домініонами Британської імперії. Отже, фактично Бреттон-Вудська валютна система спадкувала, з одного боку, рештки грошової системи "золотого стандарту", а з другого — принципи національної валютної системи США. Офіційно цю систему стали називати золотовалютним стандартом, а неофіційно — золотодоларовим стандартом.

     На  конференції було підписано "Заключний  акт", складовими частинами якого були статути Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР). Бреттон-Вудська система вступила в дію після подання державному Департаменту США ратифікаційних грамот 2/3 країн — учасниць конференції.

     Угода про МВФ передбачала встановлення міжнародного співробітництва у сфері валютних відносин, забезпечення стійкості валютних курсів, поступову відміну валютних обмежень і впровадження оборотності валют. МБРР повинен був згідно з угодою забезпечити розвиток довгострокових кредитів і позик, насамперед країнам, які особливо постраждали від війни.

     Наприкінці 60-х — на початку 70-х років ця система фактично вичерпала свої конструктивні можливості, оскільки асиметрія резервних і звичайних валют до краю загострили суперечності між США і Великою Британією, з одного боку, і західноєвропейськими країнами та Японією — з другого. [21; 319]                                     2.4. Особливості формування Ямайської валютної системи   

     Ямайська  валютна система (Кінгстонська), угода (січень 1976р.) країн – членів МВФ в Кінгстоні ( Ямайка ) і ратифікована більшістю членів у квітні 1978 р. Другі зміни в Уставі МВФ.

Основні принципи :

1. Введений стандарт Спеціальних Прав Запозичення(СДР) замість золото – девізного стандарту
2. Юридично завершена демонетизація золота: відмінені його офіційна ціна, золоті паритети, припинений розмін доларів на золото. Згідно Ямайської угоди золото не повинно слугувати мірою вартості та пунктом відрахунку валютних курсів
3. Країни отримали  право вибору любого режиму валютного курсу
4. МВФ, який зберігся на уламках Бреттонвудської системи, закликав посилити міждержавне валютне регулювання      СДР - спеціальні права запозичення – ( резервна валюта кошикового типу) - це безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних рахунках у МВФ. Складається з 5-ти  валют -США(39%), марка ФРН-21%, єна –18%, французький франк –11%, фунт стерлінгів – 11%. Курс розраховується на базі курсу щоденно вищеназваних курсів названих валют.    У січні 1976 р. у м. Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, що стала основою четвертної світової валютної системи — Кінгстонської (Ямайської), яка набула чинності 1 квітня 1978 р.

    Головні положення Кінгстонської валютної системи були юридичне оформлені  у серії поправок до Статуту МВФ, суть яких така:

    • кожна країна — член МВФ на свій розсуд може вибирати режим курсу власної валюти, тобто фактично узаконювався режим "плаваючих" курсів, до яких більшість країн прийшла раніше, коли в березні 1973 р. було введено режим "плаваючих" курсів для своїх валют всупереч вимогам Статуту МВФ;

    • золото перестає бути еталоном вартості в міжнародній валютній системі  і відповідно відміняється його офіційна ціна, яка становила на початок 1976 р. 42,2 од. СДР за 1 унцію. При цьому  відпадали всілякі обмеження  на операції центральних банків з золотом і на переоцінку ними наявних золотих резервів за ринковими цінами;

    • відбувається процес повної демонетизації  золота — виведення цього благородного металу з внутрішньої сутності грошово-валютних відносин, як це було при системі золотомонетного стандарту, і перетворення його на звичайний, хоча і стратегічний, товар з правом вільної купівлі-продажу на світових валютних аукціонах. На основі цього відбулася відміна зобов'язань країн — учасниць Кінгстонської системи використовувати золото в операціях з МВФ і відміна повноважень Фонду на прийняття від цих країн золота;

    • юридичне надання права кожній з  валют країн — учасниць Кінгстонської системи виконувати роль резервної валюти, однак у перспективі перевага надавалася СДР (з перетворенням останньої в головний резервний актив міжнародної валютної системи);

    • взаємна домовленість учасників  Кінгстонської угоди про надання  виконавчому органу МВФ — Директорату  — широких повноважень для здійснення нагляду за виконанням країнами своїх зобов'язань за угодою, особливо щодо дотримання ними погоджених валютних курсів.[5; 174]

    Створення Кінгстонської валютної системи  поки що не завершено. Однак уже сьогодні очевидним є той факт, що під  прикриттям СДР продовжує зберігати  своє провідне становище в системі міжнародних валютних відносин долар США як міжнародний платіжний засіб, нерозмінний на золото. Прийняття поправок до Статуту МВФ, які спрямовані на повну демонетизацію золота і витіснення його з міжнародних розрахунків, також відповідає перспективним економічним інтересам США, які намагаються усунути з арени міжнародних валютних відносин найбільш небезпечного конкурента долара. Формально виступаючи за підвищення ролі СДР у міжнародних розрахунках, США фактично мало чим ризикують. Адже досвід майже тридцятирічного використання СДР продемонстрував їх слабку конкурентоспроможність у порівнянні з національними валютами провідних країн світу, насамперед — доларом США. Слід зазначити, що частка останнього становить понад 60% офіційних світових валютних резервів, а частка СДР — лише 2,4%.

    Кінгстонська  валютна система поки що не забезпечує повністю валютну стабілізацію у світі. Кредитні можливості МВФ незначні порівняно з величезними міжнародними фінансовими потоками і дефіцитом платіжних балансів переважної більшості країн світу. Незадоволення країн-партнерів валютним механізмом Кінгстону, який дає змогу США продовжувати доларову експлуатацію інших країн, об'єктивно посилює необхідність подальшої фундаментальної розробки і проведення докорінної реформи світової валютної системи. Насамперед йдеться про пошук шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно-економічної політики як провідних країн між собою, так із іншими країнами світу.

    Нині  в рамках Кінгстонської угоди  намітилась тенденція переходу від  доларового стандарту до багатовалютного, який включає поряд з доларом США німецьку марку, японську єну, англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк, що безумовно означає посилення конкурентної боротьби між трьома світовими валютно-фінансовими центрами: США, Західною Європою і Японією.

РОЗДІЛ 3.

МІСЦЕ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНИХ  ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИНАХ              3.1. Законодавчо – правове забезпечення валютних відносин в Україні  

     Валютне регулювання - це сукупність законодавчих норм і економічних заходів, що реалізуються державними органами з метою формування і вдосконалення національної валютної системи країни з урахуванням структури принципів світової валютної системи, забезпечення валютної стабільності і ефективного формування механізму валютно-фінансових взаємовідносин з іншими країнами.

     Під валютним регулюванням розуміється  діяльність держави та уповноважених  нею органів, спрямована на регламентацію  міжнародних розрахунків та порядок  здійснення операцій з валютними  цінностями. Ринкове і державне валютне  регулювання доповнюють одне одного: при цьому ринкове регулювання основане на конкуренції й породжує стимули розвитку; відповідно валютне регулювання спрямоване на визначення негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин. Здійснення валютного регулювання покладається чинним законодавством на органи державної влади, що проводять економічну та грошово-кредитну політику.

     Напрямки  валютного регулювання:

• формування і оновлення законодавчої і нормативної бази зовнішніх валютно-фінансових відносин;
• формування механізму щоденного валютного контролю, перед яким поставлено завдання забезпечувати дотримання учасниками зовнішньоекономічної діяльності при виконанні валютних операцій валютного законодавства;
• Національний банк України, а також уряд України, керуючись поставленими цілями макроекономічної політики, здійснюють в межах своєї компетенції поточний оперативний вплив на функціонування валютного механізму: визначають режим валютного курсу гривні по відношенню до іноземних валют, регулюють динаміку ринкового валютного курсу, вживають заходи, направлені на забезпечення достатнього рівня і найбільш ефективної структури офіційних золотовалютних резервів, проводять погашення державних зовнішніх боргових зобов'язань, здійснюють вплив на основні види зовнішньоекономічної діяльності, а також на стан платіжного балансу.

   Особливості правового регулювання обігу  і використання валютних цінностей  на території України:

• це регулювання є комплексною галуззю законодавства і в такій якості включає в себе публічно-правові і приватно-правові норми, норми, що регулюють діяльність громадян, банків, органів держави, які здійснюють валютний контроль;

     • постійна зміна вказаних норм і окремих правових пунктів;

     правове регулювання здійснюється різними  відомствами

окремо, хоча в деяких випадках застосовуються спільні

правові акти. [1; 30]

   Етапи законодавчого регулювання валютних операцій в Україні:   I Етап адміністративного регулювання, на якому регулювання здійснювалось державними органами у вигляді нормативів або довгострокових валютних коефіцієнтів.       II Етап аукціонного регулювання, що почався проведенням валютних аукціонів і встановленням біржового курсу валюти.     III Етап продажу валютної виручки і створення валютного резерву України, який в банківському обслуговуванні клієнтів поділяється на два етапи:             • період продажу виручки в цей резерв за офіційним курсом;   • період добровільного продажу 50% виручки на валютній біржі або уповноваженим банком за комерційним курсом.

   Функції Кабінету Міністрів України у сфері валютного регулювання:

• участь у складанні платіжного балансу України;
• забезпечення формування Державного валютного фонду України і розпорядження ним;
• визначення порядку використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.

   Функції Національного банку України у сфері валютного регулювання:

1. здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;
2. складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;
3. контролює додержання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;
4. у разі потреби ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
5. видає обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;
6. нагромаджує, зберігає й використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
7. видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
8. встановлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, курсів валютних цінностей;
9. встановлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;
10. забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.