Міжнародні валютні відносини на сучасному етапі розвитку світового господарства

Основні принципи:

1. Основа – золотомонетний стандарт
2. Склався режим вільно плаваючих курсів валют з врахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих крапок. Якщо ринковий курс валюти падав нижче паритета, що був заснований на їх золотому вмісту, то боржники розраховувались золотом по міжнародним зобов’язанням, а не іноземними валютами
3. Кожна валюта мала золотий вміст. Встановлювались золоті паритети. Вільна конвертованість валют в золото. Золото використовувалось як загальновизнані світові гроші.      

   На початку першої світової війни більшість країн переходить до регулювання валютних відносин; увесь платіжний оборот всередині країни і валютні перекази підлягають контролю та регулюванню.[14; 59]

У роки першої світової війни золотомонетний стандарт було відмінено більшістю країн. У багатьох країнах впроваджується золотозлитковий стандарт (Великобританія, Франція).

     Першою  в історії світовою валютною системою була система, що спиралася на єдині  правила обігу золотого грошового товару і відома під назвою системи золотого стандарту. Юридичне вона була оформлена на Міжнародній конференції в Парижі в 1867 р.

     Система золотого стандарту, або золотого монометалізму, характеризується тим, що при ній  роль загального еквівалента закріплюється за золотом, а в обігу функціонують золоті монети або грошові знаки, розмінні на золото. Система золотого стандарту була встановлена у Великій Британії ще наприкінці XVIII ст., проте широке поширення в світі вона набула в останній чверті XIX ст.: в Німеччині в 1871—1873 рр., Франції в 1878 р., Японії — 1897 р.

     Золотомонетний  стандарт як класична форма золотого монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом усіх функцій грошей. Майже протягом XIX ст. і початку XX ст. золото відігравало головну роль у міжнародній грошово-валютній системі. Ера класичного золотого стандарту розпочалася в 1821 р., коли після завершення наполеонівських війн Велика Британія зробила фунт стерлінгів конвертованою в золото валютою. Невдовзі і США зробили те саме з американським доларом. Найбільшої сили система золотого стандарту досягла в період з 1880 до 1914 рр., тобто до початку Першої світової війни.

     Існувало  три форми золотого стандарту  — золотомонетна, золотозливкова та золотовалютна. Розглянемо переваги і недоліки кожної з них.             При золотому стандарті в його класичній золотомонетній формі не існувало будь-яких валютних обмежень. Золото можна було вільно продавати й купувати, перевозячи його з однієї країни до іншої. Ціна на валютний метал встановлювалася на основі закону вартості, тобто визначалася кількістю суспільно необхідної праці, витраченої на видобуток та транспортування дорогоцінного металу. Не обмежувалися державою й операції з платіжними документами, цінними паперами та засобами кредиту (векселі, чеки тощо), а також вивіз капіталу та переведення прибутків з-за кордону. Система золотого стандарту була адекватною умовам вільної конкуренції, необмеженого ринку і відповідного цим умовам механізму ціноутворення.[18; 106]

     Режим золотомонетного стандарту був  насамперед режимом стабільних валютних курсів. Така стабільність була результатом дотримання державами, що запровадили цю систему, встановлених конкретних "правил гри". Так, країни, в яких спостерігався відплив золота, завдяки дефіцитності їх платіжного балансу знижували внутрішні ціни, а країни, до яких спрямовувалися потоки золота, підвищували їх. Тільки дотримуючись таких "правил гри" можна було успішно подолати порушену рівновагу платіжних балансів, спричинену припливом і відпливом золота.

     Із  самого початку свого існування  система золотомонетного стандарту забезпечувала надзвичайну валютну стабільність. Достатньо сказати, що тільки австрійський талер та американський долар після війни за незалежність були єдиними провідними валютами Європи і Північної Америки, які були девальвовані протягом століття перед Першою світовою війною, фунт стерлінгів і французький франк зберегли незмінним золотий вміст з 1815 по 1914 рр.

     Однак система золотомонетного стандарту мала не тільки переваги, а й суттєві недоліки. По-перше, вона була занадто жорсткою, не досить еластичною, дорогою. По-друге, система встановлювала пряму залежність грошової маси, що була в обігу в окремих країнах та на світовому ринку, від видобутку і виробництва золота. Відкриття нових родовищ золота та збільшення його видобутку призводило в цих умовах до періодичних інфляційних процесів, які охоплювали як окремі країни, так і світовий ринок.

     Однак найсуттєвішою вадою системи  золотомонетного стандарту було те, що за цих умов практично повністю виключалася можливість проведення окремими державами власної грошово-валютної політики, спрямованої на вирішення внутрішніх проблем країни. Це пояснюється тим, що безпосередньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперової емісії й інфляційне знецінення національних грошей були відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Це обмежувало можливості державного втручання у сферу грошових і валютних відносин, їх цільового регулювання, використання у конкретних напрямах економічної політики.

     Система золотозливкового стандарту — перехідна  форма золотого стандарту. Вона встановилася в ряді високо-розвинутих країн Заходу (крім США) після Першої світової війни і проіснувала до Великої депресії 1929—1933 рр. Суть цієї урізаної системи золотого стандарту полягала в тому, що національні валюти провідних західних країн (Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже, були розмінні на валютний метал, але вже не в будь-якій кількості, як це було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш як 12,4 кг кожний. Отже, обмін національних грошових знаків на золото був обмежений певними, досить великими сумами.              Після першої світової війни на початку 20-х років XX ст., було рекомендовано перейти до золотодевізного стандарту. 
 
 
 
 
 
 
 

     2.2. Основні принципи Генуезької валютної системи    

     Генуезька світова валютна система (1922р.) :

• Друга світова валютна система;
• Юридично оформлена міждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції у1922р.;

Основні принципи :

1. Основа – золото і девізи ( іноземні валюти існували для міжнародних розрахунків) (Грошові системи  30 країн базувались на золото – девізному стандарті. Національні кредитні гроші стали використовуватись як міжнародні платіжно–резервні кошти. Однак, у міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений ні за однією валютою, фунт стерлінгів і долар США сперечалися за лідерство в цій сфері
2. Збережені золоті паритети. Конверсія валют у золото стала здійснюватись не тільки безпосередньо ( США, Франція, Великобританія), а й побічно, через іноземні валюти ( Німеччина та ще 30 країн )
3. Відновлений режим вільно змінних валютних курсів.Вільне коливання курсів без золотих точок ( в 30-х роках)
4. Валютне регулювання здійснювалось у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій та нарад
5. Під впливом закону нерівномірності розвитку після першої світової війни валютно–фінансовий центр перемістився із Західної Європи до США.

Причини виникнення:

• Виріс валютно-економічний потенціал США. Нью-Йорк перетворився у світовий фінансовий центр, збільшився експорт капіталу. США стали ведучим торговим партнером більшості країн
• США перетворився із боржника в кредитора. Заборгованість США в 1913 р. досягла 7 млрд. дол., а вимоги – 2 млрд. дол.; до 1926р. зовнішній борг США зменшився більш ніж  в два рази, а вимоги до інших країн зросли в 6 разів ( до 12 млрд. дол.)
• Відбувся перерозподіл  офіційних золотих резервів. У 1914 – 1921рр. чистий приток золота в США  ( в основному з Європи склав 2,3 млрд. дол.; в 1924р. 46% золотих запасів капіталістичних країн були акумульовані у США 9 в 1914р. – 23%)
• США були майже єдиною країною, що зберегла золотомонетний стандарт  і курс долару до іноземних валют підвищився на 10 – 90 %.         США розвернули боротьбу за гегемонію долару, однак отримали статус резервної валюти лише після другої світової війни
• Валютна стабілізація закінчилась світовою кризою в 30-ті роки.

     В інших країнах, зокрема в тих, які зазнали поразки в Першій світовій війні, а також у багатьох колоніальних та залежних країнах була впроваджена система золотодевізного  стандарту, що основана на золоті та провідних  валютах світу. Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, почали називатися девізами.

     Це  була друга світова валютна система, юридичне оформлення якої було зафіксовано у міждержавній угоді, підписаній на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 р.[21; 302]

     При системі золотодевізного стандарту країни накопичують для своїх зовнішніх розрахунків певну кількість іноземної валюти економічно найсильніших держав, що є еквівалентом золота.

     Після 1920 р. золотодевізний стандарт особливо поширився в Європі. Центральні банки багатьох країн отримали право зберігати свої резерви або їх частину в цінних паперах і закордонних авуарах ^*, обмінних на золото.

     Країни, які приєдналися до золотодевізного  стандарту, зберігали свої авуари у двох основних фінансових центрах — Нью-Йорку і Лондоні.

     Історичний  досвід показує, що для успішного  функціонування золотодевізного стандарту потрібні такі умови:

• проведення узгодженої політики центральних банків  країн-учасниць;
• країни, які виступають в ролі валютних центрів, повинні постійно підтримувати значний рівень економічної активності і високий попит на імпорт з тим, щоб дати змогу країнам — членам системи вільно купувати необхідні їм резервні засоби;
• резервні авуари країн-учасниць не повинні складатись із короткострокових авансів, що надаються країнами, які виступають в ролі валютних центрів.

    Саме  в цей час відбувається загальна трансформація економічної структури господарювання, що базувалася на ринкових саморегуляторах, у державне регульовану економічну систему, що не могло не вплинути на систему світогосподарських зв'язків, у тому числі й валютних. Така трансформація відбулася на основі теоретичних рекомендацій, розроблених відомим англійським економістом, фінансистом та державним діячем             Дж.М. Кейнсом у 30-х роках XIX ст. Адекватно до цієї трансформації мала змінитися світова система грошово-валютних відносин, перед якою все настійніше ставляться цілком конкретні вимоги. Система мала:

• забезпечувати міжнародний обмін товарами і послугами достатніми платіжно-розрахунковими і кредитними засобами, що користуються довірою учасників валютно-кредитних відносин;
• володіти певним запасом стійкості для можливого найбільш тривалого функціонування, оскільки часті перебудови системи завжди проходять болісно і призводять до дезорганізації зовнішньоекономічних зв'язків протягом певного періоду;
• бути достатньо еластичною, щоб гнучко реагувати на зміни внутрішньої ситуації та зовнішніх умов функціонування світового господарства і пристосуватися до них;
• забезпечувати збалансованість економічних інтересів у валютно-кредитній сфері окремих країн, регіонів та всіх учасників світогосподарських зв'язків.

     Саме  за цих умов провідні вчені-економісти і державні діячі багатьох країн  світу розпочали активний пошук  виходу із складної післякризової ситуації і розробку концепції нової світової валютної системи.[24; 259] 
 

    2.3. Аналіз та основні  принципи функціонування Бреттон – Вудської валютної системи  

     Бреттон-Вудська валютна система (липень 1944р.)

— Третя світова валютна система;

— Створена на валютно–фінансовій конференції ООН в Бреттон–Вудсі ( США);

— Прийнятий на конференції Устав МВФ як органу міждержавного                        валютного регулювання.

  Основні  принципи :

1. Золото – девізний стандарт, оснований на золоті та двох резервних валютах – доларі США та фунті стерлінгів
2. Форми використання золота , як основи світової валютної системи
3. Збережені золоті паритети валют та введена їх фіксація в МВФ
4. Золото – міжнародний  платіжний та резервний засіб 
5. Долар прирівняний до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти. З цією ж метою казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам і урядовим установам по офіційній ціні, встановленій в 1934р., виходячи із золотого вмісту своєї валюти (35 дол. за 1 тройську унцію, рівну 31,1035г.)
6. Курсове співвідношення валют та їх конвертація стали здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених в доларах. Девальвація більше 10% допускалася лише з дозволю Фонду. Встановлений режим фіксованих валютних курсів : ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах ( + 1% по Уставу МВФ чи + 0,75% по Європейській валютній угоді)
7. Вперше в історії створені міжнародні валютно – кредитні організації : МВФ і МБРР. МВФ надає кредити в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів з метою підтримки нестабільних валют, здійснює контроль за дотриманням країнами – членами принципів світової валютної системи. Забезпечує валютне співробітництво країн.