Міжнародні лізингові операції

         Територіальні умови застосування Конвенції полягають у наступному:

лізингоодержувач  і лізингодавець повинні знаходитися  в різних країнах. Постачальник може знаходитися в одній із двох держав або третій країні. Однак при цьому  необхідно, щоб держави, у яких знаходяться  лізингодавець і лізингоодержувач, і держава постачальника були країнами, що ратифікували Конвенцію, або всі сторони угоди фінансового лізингу застосували до їх правовідносин (договорові постачання і договорові лізингу) права одного з договірних держав.

         Часові  умови застосування Конвенції полягають у тім, що цей документ вживається до угод фінансового лізингу, коли договір постачання і договір лізингу укладені в день вступу Конвенції в силу або після цієї дати у відношенні країн-учасниць договору.

         Крім цього, для  більш ефективного впровадження механізму міжнародного лізингу в Україні наступним етапом має стати внесення змін до діючих законодавчих актів у сфері цивільних відносин, оподаткування, митного і валютного контролю, і безперечно, до спеціального Закону “Про фінансовий лізинг” для уникнення протиріч укладання та виконання угод. Особливе місце треба приділити правам, обов'язкам і відповідальності сторін, які  знайшли відображення в Конвенції:

• власник устаткування - лізингодавець не несе відповідальності за збиток, не відшкодовує збитки, заподіяні цим устаткуванням ні користувачеві, ні третім особам. Це зв'язано з тим, що устаткування і постачальника вибирає його потенційний користувач. Функція лізингодавець складається тільки у фінансуванні угоди, лізингоотримувач, що не є стороною договору постачання, має право безпосередньо звертатися з претензіями до постачальника устаткування.
• користувач устаткування, наділений тільки частиною прав, властивих власникові майна. Зокрема, лізингоотримувач не має права без згоди лізингодавця анулювати договір постачання.
• лізингодавець вправі зажадати дострокової виплати сум майбутніх періодичних платежів або розірвати договір лізингу, однак Конвенція не дає визначення «істотного» порушення договору, залишаючи це на розсуд сторін, тому то саме порушення в одному договорі може спричинити його припинення, а в іншому - немає.
• лізингодавець має можливість передачі приналежних йому прав на устаткування третім особам. Однак це не звільняє лізингодавця від його зобов'язань за договором лізингу, не змінює природу договору лізингу і не впливає на його регулювання. Це означає, що якщо до передачі прав лізингова угода регулювалася Конвенцією, то і після передачі прав до цих відносин продовжує застосовуватися Конвенція. Крім цього, уведення даної особливості дозволило не виключити зі сфери дії Конвенції такий розповсюджений вид лізингу, як левередж-лізинг.

         Таким чином, Конвенція  встановлює загальні норми регулювання  міжнародних лізингових операцій, що у залежності від конкретних умов можуть уточнюватися учасниками угоди  за їхнім розсудом. Основною особливістю  концепції, покладеної в основу даної угоди, є прийняття в увагу економічно і юридично тісно зв'язаних між собою тристоронніх відносин виготовлювача устаткування (постачальника), лізингодавця цього майна і лізингоотримувача, причому істотно враховуються інтереси останнього. Очевидно, що приєднання до Конвенції більшої кількості країн, вдосконалення норм діючого українського правового механізму набагато полегшить розвиток міжнародної кооперації у сфері лізингу тому що Конвенція є уніфікуючим документом, що усуває ряд недоліків при здійсненні угод.

         Лізингова операція набуває міжнародного характеру, якщо лізингова компанія та орендатор  знаходяться у різних країнах. Угода  за якою лізингова компанія купує  устаткування у національної компанії-виробника, а потім надає його в оренду за кордоном іноземному орендатору, називається експортним лізингом.

         Ініціатива в укладанні  лізингової угоди надходить, як правило, від лізингоотримувача. Подальші відносини  між сторонами базуються на основі заявки від лізингоотримувача на купівлю майна і передачу його у тимчасове користування. Заявка повинна містити назву підприємства, технічні характеристики, кількість одиниць обладнання, його економічні параметри, назву підприємства-виробника (постачальника) об'єкта лізингу, пропозиції по сплаті та ін. Одночасно із заявою потенційний лізингоотримувач надає банку-лізингодавцю копію свого статуту та всю необхідну інформацію про свій економічний стан та перспективи його розвитку. В свою чергу лізингодавець здійснює перевірку платоспроможності свого ймовірного клієнта та аналіз лізингового проекту з точки зору можливості повторної здачі майна у лізинг чи його продажу у випадку дострокового розірвання угоди.

         Основним документом лізингової угоди є договір лізингу. Цей договір має бути укладений  у письмовій формі і містити дані про:

- найменування  сторін;

- об'єкт  лізингу;

- строк,  на який укладається договір;

- доставку  і прийом в експлуатацію об'єкта  лізингу;

- розмір  та порядок сплати лізингових  платежів;

- використання  та утримання обладнання;

- умови  повернення об'єкта лізингу;

- умови  страхування об'єкта лізингу;

- права  та обов'язки сторін;

- відповідальність  сторін;

- порядок  вирішення спірних питань;

- форс-мажорні  обставини.

         Лізинговий договір  вступає в силу тільки з дати підписання акту прийому обладнання як об'єкта угоди в експлуатацію. Після підписання акту на лізингоотримувача переходять такі права та обов'язки:

1. лізингодавець звільняється від відповідальності перед  лізингоотримувачем за якість і придатність майна, за гарантійні зобов'язання постачальника, за втрати, що виникають в результаті використання майна;

  2) ризик випадкової втрати, псування, крадіжки майна тощо переходить  на лізингоотримувача;

  3) всі права лізингодавця по  відношенню до постачальника,  що дають можливість прямо  пред'являти претензії щодо якості майна, ремонту і його гарантійного обслуговування, переходять до лізингоотримувача.

         Лізинговий договір  має обов'язково містити розділ про  страхування.

         Лізингові розрахунки можна провести: грошовими платежами, компенсаційними товарами, послугами, а також змішаними платежами, коли з грошовими виплатами допускаються платежі товарами і послугами.

         Платежі, як правило, вносяться за узгодженим сторонами  графіком, що додається до лізингової угоди і можуть мати щомісячну, щоквартальну чи щорічну періодичність. 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІ. РОЗВИТОК ТА АНАЛІЗ ЛІЗИНГУ В УКРАЇНІ  

2.1. Історія розвитку лізингу в Україні 

         Першою подією переходу України до цивілізованого регулювання  лізингових відносин можна відзначити 25 щорічний збір членів Європейської федерації  національних лізингових асоціацій "Євролізинг". В його роботі брали участь 278 делегатів з 26 країн, а також представники найбільших банків Європи і США. Рішенням загального збору "Євролізингу" Україна була прийнята повноправним членом цієї європейської економічної структури. Членство в "Євролізингу" створює додаткові можливості більш тісної співпраці України з європейськими країнами в області лізингу і залучення зарубіжних інвестицій.

         Слід зазначити, що аж до грудня 1997 р. в Україні практично  не існувало законодавчі акти, регулюючі лізингові відносини. Тому багато які правові і податкові питання були не відрегульовані. Так, в Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" було лише загальне поняття "фінансова оренда". Особливість лізингових операцій цього періоду полягала в тому, що ними займалися, як правило, що не спеціалізуються на лізингу організації (підприємства) - банки, бази постачання і ін. Існуючий тоді принцип: закону немає, але лізинг є, і їм варто займатися [18].

         Ситуація почала мінятися з грудня 1997, коли в Україні стали прийматися законодавчі акти відносно лізингу. До них відносяться: 
- Закон України "Про лізинг" від 16 грудня 1997 р.;

- Зразковий  договір фінансового лізингу,  затверджений наказом Міністерства  України у справах науки і  технології від 3 березня 1998 р.;

- Інформаційний  лист Вищого арбітражного суду  України "Про закон України  "Про лізинг" від 23 березня 1998 р;

- Ухвала  Кабінету Міністрів України "Про  порядок реєстрації договорів лізингу". 
               Лізингові відносини в Україні набули свій легальний статус. Закон "Про лізинг" достатній чітко визначив юридичну суть лізингу, круг суб'єктів лізингу, їх права і обов'язки, види лізингу і ряд не менше важливих правових категорій. Але, разом з тим, як після виходу якого-небудь закону, регулюючого принципово новий вид правовідносин, виникла безліч питань, думок, домислів з приводу тлумачення законодавчих норм. Не новина, що Українська економіка гостро потребує інвестицій. Більшість експертів затверджують, що лізинг може сприяти подоланню промислового спаду. До того ж, на думку багато яких фахівців, лізинг сьогодні є єдиним законним і надійним в усіх відношеннях механізмом залучення засобів для українських виробників [18].

               Ринок лізингу в Україні знаходиться тільки на початковому етапі розвитку. Об'їм місцевих лізингових операцій, що фінансуються з внутрішніх джерел, дуже низький, приблизно 20 млн. грн. Вся решта операцій, пов'язаних з лізингом, фінансується іноземними виробниками або різними посередниками. 
Не дивлячись на досягнення у вдосконаленні законодавчої бази, існуюча юридична, регулююча і податкова системи не сприяють розвитку ефективних ринкових відносин, ринків, зокрема, ринку лізингу в Україні. Відсутність альтернативних банківським кредитам джерел довгострокового фінансування створює значні труднощі для лізингових компаній у вдосконаленні лізингових операцій. 
                Залучення міжнародних фінансових агентств для кредитування фінансових установ, у тому числі і лізингових компаній, на умовах довгострокового кредитування повинне стати одним з основних елементів стратегії стимулювання розвитку лізингу в Україні.

               У принципі, не у всіх провідних  країнах заходу існує окремий  закон, який регулює взаємини  в лізинговій діяльності, проте  практично у всіх країнах існують певні пільги, оскільки лізинг стимулює виробництво. Проте в Україні навіть з ухваленням Закону України "про лізинг" залишається багато невияснених питань [18]. 
 
 

2.2. Аналіз  лізингових операцій на ринку  України 

                Аналізуючи ринок лізингових послуг в Україні, то на сьогоднішній день він перебуває на стадії становлення, і очевидним є необхідність збільшення обсягів лізингових операцій, оскільки багато вітчизняних підприємств характеризуються несприятливим станом матеріально-технічної бази (значна питома вага морально застарілої техніки та обладнання, низька ефективність їх використання, незабезпеченість запасними частинами тощо). Проте, темп росту лізингового ринку в Україні не відповідає потребам промисловості та економіки в цілому: потреба в лізингу для оновлення основних засобів підприємств країни  в 70 разів перевищує реальний обсяг ринку лізингу; співвідношення річного обсягу лізингових угод та ВВП в Україні  в 20 разів менше, ніж у країнах, що демонструють швидкі темпи зростання економічного потенціалу.

         Для України, яка  гостро відчуває потребу в оновленні  основних засобів в усіх галузях  економіки, необхідність розвитку ринку  лізингових послуг є особливо актуальною. За експертними оцінками Україна потребує щонайменше 172 млрд. дол. США інвестицій в основні засоби з метою їх оновлення. Адже рівень зносу основних засобів в Україні нині становить у середньому 50%, а в сільському господарстві, промисловості, будівництві, водному і авіаційному транспорті, соціальній сфері - 60% та більше відсотків (сюди входить як рухоме, так і нерухоме майно) [17] .

         Станом на 01.01.2009 року кількість лізингових компаній становила 25, а юридичних осіб, що згідно законодавства мають право займатись лізинговою діяльністю 132. Більшість із них працюють з великими підприємствами (50%) [17].

         На думку багатьох фахівців, гостру потребу в інвестиціях, Україна значною мірою спроможна  задовольнити саме завдяки кращому  використанню потенціалу ринку лізингових послуг. Лізинг у різних своїх формах (фінансовий, оперативний тощо) міг би стати непоганою альтернативою кредитуванню.

         Він дозволяє суттєво  зменшити стартові капіталовкладення, а отже, відкриває широкі можливості для розвитку малого та середнього бізнесу. Про це свідчить досвід багатьох країн світу: у формі лізингових операцій здійснюється близько 46% усіх інвестицій в Ірландії, 35% - в Англії, 30% - США, 26% - Швеції, 20% - Австрії, 17% - у Франції. Тобто, в  розвинутих країнах понад 25 - 40% інвестицій здійснюється через механізм лізингу, а в Україні цей показник близький до 1. Протягом 2008 року фінансовими компаніями та юридичними особами, які не мають статусу фінансових установ, але можуть, згідно з законодавством надавати фінансові послуги, укладено 1841 договір фінансового лізингу (майже 34% загальної кількості договорів за 2007 рік) загальною вартістю 755,1 млн. грн., що становить 21% від загального обсягу укладених угод. На кінець 2008 року, як і в попередніх роках, використання лізингових операцій при заміні основних засобів підприємств залишається середньостроковим інструментом, адже термін дії більшості лізингових угод становить 2-5 років (на загальну вартість 2934,7 млн. грн. або 63,7 від загальної кількості). Загальна вартість чинних лізингових договорів строком до 2 років становить 931,9 млн. грн. (20,2%), строком 5-10 років - 738,5 млн. грн. (16%), більше 10 років - 2,1 млн. грн. (0,05%).