Міжнародні лізингові операції

         У залежності від  типу майна розрізняють:

- лізинг рухомого майна – лізинг транспортних засобів, що не мають жорсткої прив’язки до нерухомих об’єктів (автомобілів, тракторів, комбайнів, літаків тощо), і майна, що легко переміщується;

- лізинг нерухомості – лізинг будівель, споруд, залізничного транспорту та іншого майна, що має жорстку територіальну прив’язку;

- лізинг “секондхенд” – лізинг машин і обладнання, що уже були у використанні або морально застаріли за час зберігання. Лізинг обладнання, що вже було в експлуатації, на внутрішньому ринку країни може мати перспективу у зв’язку із скороченням платоспроможного попиту на певні товарно-матеріальні цінності, із розбалансованістю оптової торгівлі засобами виробництва, з відносно невеликими масштабами діяльності товарних бірж. У цьому випадку об’єкт лізингу передається у використання не по первісній, а по оціночній вартості. Підприємство – постачальник самостійно або через лізингову компанію надає в лізинг майно, що було в експлуатації і яке на даний час простоює. Таким чином воно компенсує свої збитки від вимушених простоїв. Передбачивши в договорі лізингу термін, коли може знадобитися майно, підприємство-постачальник отримує його назад і знову зможе використовувати. Користувача лізингу в даному випадку може приваблювати відносно невисока вартість майна. 
- груповий (великомасштабний) лізинг, або “біг-тікет-лізинг” застосовується при оренді майнових комплексів або дорогого майна (заводів, бурових платформ, літаків, суден) і є різновидом лізингу нерухомості.

         В залежності від  сектора ринку, де здійснюються лізингові  операції, розрізняють: 
- внутрішньонаціональний лізинг, коли всі учасники угоди знаходяться в одній країні; 
- зовнішній (міжнародний) лізинг, коли в лізинговій угоді хоча б одна із сторін одночасно належить різним країнам. Цей вид лізингу включає також угоди, що укладаються між лізингодавцем і лізингоотримувачем однієї країни, якщо хоча б одна із сторін здійснює свою діяльність і має капітал спільно із зарубіжною фірмою ( є спільним підприємством).

         Міжнародний лізинг можна розділити на такі види: 
- експортний лізинг, коли виробник майна або посередницька фірма продає його лізинговій компанії, а та, в свою чергу, укладає угоду з лізингоотримувачем майна, що знаходиться за кордоном;

- імпортний лізинг – це угоди, в яких лізингодавець купує об’єкт лізингу в іноземної фірми , а потім надає його вітчизняному лізингоотримувачі; 
- транзитний лізинг, при якому майно продається лізинговій компанії з іншої країни, а вона, в свою чергу, укладає угоду з орендарем, що знаходиться в третій країні;

- спеціальний лізинг, пов’язаний із здійсненням великого промислового будівництва.

         За цільовим призначенням лізинг може бути [17]: 
- дійсний, якщо при проведенні угоди отримання податкових і амортизаційних пільг не є головною і визначальною метою. Цей вид лізингу називають ще нормативним лізингом;

- фіктивний (спекулятивний) лізинг полягає в тому, що угода переслідує мету одержати високий прибуток за рахунок отримання необґрунтованих податкових і амортизаційних пільг.

         У залежності від  способу фінансування розрізняють  такі види лізингу: 
- лізинг за рахунок власних коштів передбачає використання власного капіталу для фінансування лізингових програм. Слід відмітити, що придбати предмет лізингу на власні кошти можуть дозволити собі тільки банки, великі промислові або спеціалізовані лізингові компанії, що мають солідний капітал за умови економічної стабільності країни. Число цих компаній незначне. Тому найбільш поширеною схемою фінансування є лізинг за рахунок залучених коштів. Це означає, що лізингові компанії для фінансування великих і дорогих лізингових проектів змушені вдаватися до позичок. У країнах з розвиненою економікою при здійсненні угод такого лізингу лізингодавець, крім доходу у вигляді процентів і швидкого відшкодування капіталовкладень за рахунок звільнення від оподаткування амортизаційних відрахувань і процентних платежів у перші роки лізингу, отримує також винагороду за організацію фінансування. 
- роздільний лізинг, або лізинг з частковим фінансуванням лізингодавцем. Це найскладніший різновид лізингу, оскільки пов’язаний із залученням різних каналів фінансування і використовується, як правило, для реалізації дорогих проектів. Особливістю цього лізингу є те, що лізингодавець, купуючи предмет лізингу, сплачує із своїх коштів не всю суму, а близько 75-80%. Решту суми він бере як позику в одного або кількох кредиторів, або дольову участь може мати постачальник. Виплачується борг по мірі отримання від кількох клієнтів лізингових платежів протягом усього строку лізингу. На Заході понад 85% всіх лізингових угод побудовані на основі роздільного лізингу. У зв’язку з тим, що в нашій країні лізинг робить лише перші кроки і лізингові компанії ще фінансово слабкі, є всі підстави для застосування роздільного лізингу. Крім того, тут можуть бути вигоди і для банків, оскільки можна скоротити базу оподаткування за рахунок віднесення відсотків за надану позику на витрати своєї діяльності.

         За характером лізингових платежів розрізняють [17]: 
- лізинг з грошовим платежем, якщо всі платежі здійснюються в грошовій формі; 
- лізинг із компенсаційним платежем, коли платежі здійснюються у вигляді поставки товарів, вироблених на лізингованому обладнанні або у вигляді надання зустрічних послуг;

- лізинг  із змішаним платежем, коли поєднуються перераховані в перших двох випадках форми сплати.

             У залежності від наміру учасників лізинг може бути терміновий (одноразовий, на один строк) і поновлювальний (револьверний) – продовжується по закінченні першого строку контракту.

      Міжнародна  практика напрацювала наступні форми  лізингових угод[2].

      1. Стандартний  лізинг. При цій формі лізингу виробник обладнання продає його лізинговій компанії, яка здає це обладнання в лізинг споживачеві.  При цьому між виробником та лізингоотримувачем не виникають правові відносини. Технічне обслуговування здійснює за окремою домовленістю виробник, а лізингодавець не втручається в питання технічного обслуговування.

      2. Зворотній лізинг («ліз-бек»). Ця форма використовується у випадку, коли фірма відчуває гостру нестачу коштів. Сутність цієї операції полягає в тому, що власник обладнання продає лізинговій компанії обладнання, а потім бере його в лізинг, тобто продавець обладнання перетворюється в лізингоотримувача.

         3. «Мокрий лізинг». Цей різновид лізингу передбачає додаткові послуги лізингодавця лізингоотримувачу. Лізингодавець здійснює утримання обладнання, ремонт, страхування, інколи управління виробництвом.

      4. «Чистий лізинг». В даному випадку всі обов‘язки, пов‘язані з експлуатацією обладнання, виконує лізингоотримувач. Він сплачує податки, здійснює страхування та несе всі витрати, пов‘язані з використанням обладнання. Лізингоотримувач зобов‘язаний утримувати обладнання в робочому стані,  обслуговувати його та після закінчення строку лізингу повернути його в доброму стані  з урахуванням нормального зносу лізингодавцю. Лізингодавець не відповідає за дії, пов‘язані з використанням лізингоотримувачем  майна. Але він несе відповідальність, пов‘язану з  можливими  діями влади чи інших організацій країни, де використовується обладнання.

      5. Лізинг на залишкову вартість обладнання. Використовується по відношенню до обладнання, що вже знаходилось в користуванні. Така форма лізингу діє протягом 1-4 років.

      6. Лізинг з повним обслуговуванням. Подібний до «мокрого» лізингу, але угода передбачає виконання лізингодавцем деяких додаткових послуг. Наприклад, лізингодавець проводить дослідження, що передують придбанню обладнання, здійснює  поставку необхідних сировинних матеріалів  для роботи даного обладнання, надає кваліфікованих спеціалістів для роботи з обладнанням та надає деякі інші послуги.

      7. Лізинг постачальнику. Ця форма лізингу схожа з типом «ліз-бек». Постачальник обладнання виступає в подвійній ролі: продавця та основного лізингоотримувача, який не є користувачем обладнання. Лізингоотримувач зобов‘язаний знайти суборендаторів та здати їм обладнання в суборенду. Для цього не потрібна згода лізингодавця, здача обладнання в суборенду є обов‘язковою.

      8. Оновлений лізинг. Характерним для цієї форми є те, що відбувається періодична зміна раніше зданого в лізинг обладнання більш сучасним. Ця модель досить розповсюджена при лізингу ЕОМ.

      9. Вендор-лізинг. У цьому випадку в ролі лізингової компанії виступає асоціація фірм-виробників спільно з лізинговою компанією чи банком. Ця модель використовується при просуванні на ринок особливо дорогого обладнання. При цьому виробник бере на себе пошук партнерів та технічне обслуговування обладнання об‘єкту лізингу, а лізингова компанія - організаційну розробку проектів, вирішення адміністративних питань, надання консультаційних послуг. 

1.3. Нормативно-правове  регулювання лізингових операцій 

         Міжнародний лізинг розглядається як угода, що може включати необмежену кількість задіяних сторін, суб'єкти якої є резидентами різних держав. В діловій практиці вигідність її застосування в першу чергу спрямована на експорт податкових пільг із країни лізингодавця в країну лізингоотримувача. Окрім цього, на макрорівні сума лізингових угод не враховується в підрахунку національної заборгованості, тобто з'являється можливість перевищити ліміти кредиторської заборгованості, що установлюються Міжнародним Валютним Фондом (МВФ) по окремих країнах.

         Однак у силу того, що лізинг не є однотипним фінансовим продуктом і в кожній країні існують особливості його застосування, в рамках Міжнародного інституту з уніфікації приватного права в 1974 році була створена група з залученням представників лізингових компаній, їхніх регіональних асоціацій, банківських кіл, урядових експертів з багатьох країн світу по створенню уніфікованих правил з міжнародного фінансового лізингу.

         Конвенція одержала назву УНІДРУА «Про міжнародний  фінансовий лізинг», і була підписана 28 травня 1988 року в м. Оттава. Для розширення світової кооперації і усунення бар’єрів здійснення зовнішньоекономічної діяльності 11 січня 2006 року був підписаний Закон України “Про приєднання до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг” [9].

         Метою Конвенції  є усунення наявних юридичних перешкод на шляху міжнародного фінансового лізингу, адаптації традиційних двосторонніх договорів оренди до тристороннього і саме головне - встановлення однакових норм, що регулюють правові взаємини всіх-учасників лізингової угоди.

         З моменту приєднання до Конвенції для регулювання діяльності українського ринку фінансового лізингу необхідно виконання трьох істотних умов: сутності, територіального перебування учасників і часу висновку угоди.

         Так, міжнародний  документ регулює сутність операції, при якій одна сторона (лізингодавець) укладає із специфікацією іншої сторони (лізингоотримувача) договір із третьою стороною (постачальником), відповідно до якого лізингодавець здобуває устаткування на умовах, схвалених лізингоотримувачем у тій мірі, у якій вони торкаються його інтересів, і укладає договір лізингу з лізингоотримувачем, надаючи йому право використовувати устаткування натомість виплати періодичних (лізингових) платежів. Крім того, угода із фінансового лізингу повинна відповідати наступним вимогам:

• лізингоотримувач визначає устаткування і вибирає постачальника, не покладаючись, у першу чергу, на досвід судження лізингодавця;
• устаткування здобувається лізингодавцем згідно з договором лізингу, що укладений або повинний бути укладений між лізингодавцем і лізингоотримувачем, і постачальник обізнаний про це;
• лізингові платежі, що підлягають виплаті за договором лізингу, розраховуються, зокрема, з урахуванням амортизації всієї або істотної частини вартості устаткування.

         У Конвенції закріплений  нерозривний зв'язок двох договорів - купівлі-продажу і лізингу, при цьому лізингоотримувач повинен схвалити умови першого договору, а постачальник має знати, для яких цілей здобувається устаткування.

         Очевидно, що Конвенція  виходить із класичного лізингу, якому властивий тристоронній характер. Тому зі сфери дії Конвенції виключені угоди, що мають двосторонню співпрацю. У першу чергу - прямий лізинг, коли лізингодавець і постачальник виступають в одній особі, і поворотний, коли в одній особі сполучений лізингоотримувач і постачальник.

         Крім цього, норми  Конвенції застосовуються незалежно  від того, чи передбачений договором  лізингу подальший викуп устаткування або наступна здача в оренду.  Це було зроблено не випадково, тому що в деяких країнах обов'язковою  вимогою договору лізингу є вимога права (опціону) на покупку, в інших же країнах, навпаки, наявність такої умови відразу перетворює лізинговий договір у договір умовного продажу (продажу в розстрочку).