Курс лекций по "Международным отношениям"

 

Економічні передумови інтеграції формуються завдяки таким чинникам:

• економічному та інституційному забезпеченню суверенітету;
• оцінці економічного потенціалу і напрямів структурної перебудови;
• розробленню та реалізації обґрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення й приватизації, соціального захисту населення;
• оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії та адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
• запровадженню національної грошової одиниці з включенням її в систему міжнародних розрахунків;
• розв'язанню проблеми зовнішньої заборгованості та розподілу активів колишнього СРСР шляхом відповідних переговорних процесів.

До  основних соціально-культурних передумов інтеграції належать:

• відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів України;
• формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти;
• розвиток контактів з українцями, які проживають за межами України.

  Формування  інфраструктурних передумов насамперед пов'язане з:

• розвитком транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних), необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної держави (національні авіакомпанії, флот, транспортні корпорації);
• розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнародних систем.

 

    Формуючи  інтеграційну стратегію і тактику, слід враховувати особливості України як потенційної учасниці міжнародних економічних угруповань:

• відсутність досвіду державності, необхідність здобуття справжнього суверенітету;
• нерозробленість політико-правових регуляторів та інструментів;
• нерозвиненість ринкових відносин;
• інерція погіршення економічного стану;
• запас соціальної витримки населення, який виснажується.

 

   Значний вплив на інтеграційну мотивацію  та політику України справляють такі чинники:

• збіг періодів дезінтеграційних та інтеграційних процесів;
• розміщення в регіоні, що характеризується інтеграцією високого рівня;
• конкурентоспроможність щодо аналогічних інтересів країн Східної Європи;
• негативний досвід інтеграції в рамках СРСР і РЕВ.

    Інтеграція  України у світове господарство можлива різними, але водночас взаємопов'язаними шляхами:

• через активну та ліберальну зовнішньоекономічну політику; за рахунок формування середовища, сприятливого для іноземного підприємництва й інвестування та транснаціоналізації високомонополізованих підприємств;
• через укладання двосторонніх міждержавних економічних угод та участь у багатосторонніх міжурядових переговорах; за рахунок інтенсифікації
• східноєвропейських інтеграційних процесів та формування передумов інтеграції в західноєвропейські інтеграційні структури.

 

   На процеси включення України до сучасної системи світогосподарських зв'язків впливають конкретні внутрішньо- і зовнішньоекономічні фактори, що формуються в системі передумов, особливостей і шляхів інтеграції.

    Серед внутрішньоекономічних факторів принциповим є перехід України до розвиненої ринкової економіки, для чого потрібні розроблення і реалізація відповідної довгострокової програми. Така програма має, по-перше, враховувати сучасний соціально-економічний стан та особливості України; по-друге, бути адаптованою до еволюціонізуючого зовнішнього ринкового середовища; по-третє, спиратися на досвід переходу до ринкових відносин інших постсоціалістичних країн.

    Важливе значення має такий довгостроковий фактор, як структурна перебудова національної економіки, орієнтована на сучасні техніко-технологічні, економічні, екологічні і соціальні стандарти. Деформована структура національної економіки не відповідає критеріям суверенного розвитку України як з точки зору оптимальних пропозицій самозабезпечення та зовнішньоекономічної спеціалізації, так і з науково-технологічних, соціальних і особливо екологічних позицій. Існує ціла низка негативних проблем пов’язаних із структурою економіки України:

• велика питома вага фізично та морально застарілої техніки в складі основних виробничих фондів (понад 60%);
• диспропорції в системі самозабезпечення ключових галузей життєдіяльності країни (майже повна зовнішня паливно-енергетична залежність; задоволення потреби в електротехнічних і кабельних виробах, продукції текстильної, целюлозно-паперової та медичної промисловості лише наполовину; відсутність виробництва каучуків, ряду продуктів органічного синтезу, устаткування для легкої промисловості, переробних галузей агропромислового комплексу тощо;
• незбалансованість галузевої структури промисловості з точки зору її соціальної орієнтації (потенціал промисловості на 90% формують важкі галузі; питома вага виробництва предметів споживання становить близько 30%, тоді як у розвинених країнах вона досягає 50-60%).

    Включення України до будь-яких інтеграційних угруповань у такому стані, без чіткого бачення перспектив структурної реорганізації, може призвести не лише до консервації, а й до посилення негативних тенденцій у всіх галузях національної економіки. І навпаки, участь України в інтеграційних процесах за умов цілеспрямованої внутрішньої структурної політики дасть змогу ефективніше й швидше виправити деформовану економіку, виходячи з таких пріоритетів структурної переорієнтації:

• науково-технічне та технологічне оновлення виробництва із забезпеченням його конкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації. Зменшення ресурсомісткої за рахунок ефективного використання власних паливно-сировинних ресурсів;
• підвищення рівня внутрішньої збалансованості національної економіки для зменшення зовнішньої залежності в розвитку її ключових галузей за рахунок формування  системи  власної міжгалузевої кооперації та забезпечення повних виробничих циклів;
• формування умов для соціальне орієнтованого розвитку національної економіки за рахунок, з одного боку, цілеспрямованої трансформації її структури, з другого - завдяки забезпеченню балансу споживчого ринку з доходами населення, підвищенню мотивації до праці, фінансовій макростабілізації.

      Отже, необхідною передумовою проведення  ефективної інтеграційної політики  України є синхронізація відповідних процесів із масштабами і темпами розвитку національної економіки під впливом внутрішньоекономічних факторів.

    Дія зовнішньоекономічних факторів інтеграції обумовлена, з одного боку, станом розвитку форм зовнішньоекономічної діяльності, а з другого –  умовами розвитку середовища.

    Зовнішньоторговельна  діяльність України в останні  роки зберегла негативні довгострокові  структурні тенденції в експорті/імпорті  товарів і послуг, а саме:

• переважно сировинна спрямованість експорту, превалювання матеріаломісткого обладнання в експорті продукції машинобудування;
• нераціональність товарної структури імпорту;
• деформована географічна структура експорту та імпорту, аж до монопольної залежності від окремих країн;
• вкрай нерівномірне розміщення експортного потенціалу України.

   На  зовнішню торгівлю впливали й такі несприятливі фактори:

• неконкурентоспроможність більшості підприємств, товарів у якісно нових умовах зовнішньої торгівлі;
• велика зовнішня заборгованість, в тому числі пов'язана з експортно-імпортною діяльністю останніх років;
• відсутність власної національної валюти і неможливість ефективного валютного контролю;
• недієва система митного контролю;
• неврегульованість торговельно-економічних відносин з країнами «ближнього зарубіжжя», і насамперед з Росією;
• нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі інформаційної;
• кадрова незабезпеченість на всіх рівнях здійснення і регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

    Відсутність стратегічних орієнтирів, втрата державного контролю за зовнішньоекономічною діяльністю призвели до хаотичного вивозу українських товарів; створення криміногенної обстановки навколо експорту та імпорту найефективніших груп товарів (нафта і нафтопродукти, чорні метали, продовольчі товари тощо); втрати країною валютних коштів; невиправданої конкуренції між українськими учасниками ЗЕД; демпінгової торгівлі.

    Серед зовнішньоекономічних факторів інтеграції на окрему увагу заслуговують також  ті, що впливають на умови міжнародної  міграції робочої сили, становлення повноцінних валютних відносин.

    Формуючи  власну інтеграційну політику, Україна  має визначитися з відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи із сучасних умов ефективного  функціонування національної економіки (рис. 8.8 та рис. 8.9).

 

    

 

    

    

 
 
 

    

 

    

 
 
 
 

    Рис. 8.8. Поле регіональних інтересів України

 
 
 
 
 

    

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    

 
 
 

    Середньострокові  інтеграційні пріоритети перебувають  у полі двох різноспрямованих векторів. З одного боку, обережне ставлення до участі в інтеграційних угрупованнях країн з високим рівнем наднаціонального регулювання, зумовлене особливостями України як самостійного суб'єкта інтеграції. З другого, неможливість тривалого «позаінтеграційного» розвитку в регіоні, де масштаби і динаміку економічної інтеграції визначають не лише внутрішні, а й потужні зовнішні (глобальні) фактори.

Україна та ЄС

  Проблема  економічної інтеграції для України  є однією з першочергових, а враховуючи, що Україна - одна з найбільших європейських держав, то для неї особливо важливою є інтеграція саме з країнами Європи і, в першу чергу, з країнами-членами Європейського Союзу.

   Слід  зазначити, що найбільш вірогідним варіантом  реалізації проекту входження України  до ЄС є проходження нею інтеграційних процесів разом з країнами-членами Центральноєвропейської зони вільної торгівлі (CEFTA).

   Європейський  Союз першим оцінив глобальність завдання політичної та економічної перебудови, яке постало перед Україною. Він  так само став першим відігравати активну роль у підтримці цього процесу.

   Країни-члени  ЄС чітко та урочисто висловили в  своїй Спільній Пропозиції у листопаді 1994 року намір підтримувати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет  України. Крім того, ЄС і далі висловив підтримку Україні в своєму Плані Дій для України, який було затверджено в грудні 1996 року. Документ визначає дві додаткові задачі: перша - продемонструвати Україні міцний політичний сигнал підтримки з боку ЄС, беручи до уваги бажання України забезпечити тіснішу інтеграцію в європейські структури; друга - досліджувати засоби для поліпшення розвитку існуючої допомоги та зв'язків між ЄС, його країнами-членами та Україною.

    ЄС  запропонував реальну підтримку  Україні шляхом передачі ноу-хау  в рамках своєї програми TACIS, створюючи основу для цієї діяльності, він розпочав переговори для створення рамок, Угоди про партнерство та співробітництво, націлених на посилення діалогу та забезпечення рівноправного партнерства фактично у всіх сферах потенційного співробітництва. Сьогодні ЄС не тільки надає Україні найбільшу фінансову, економічну та технічну допомогу; він також виступає найбільшим торговельним партнером за межами СНД і найбільшим інвестором в Україні, при цьому обсяг і торгівлі, і інвестицій продовжує постійно зростати.