Курс лекций по "Международным отношениям"

 

    Отже, регіональна інтеграція зумовлена, насамперед, потребами розвитку продуктивних сил, які дедалі переростають національно-державні межі, що призводить до неухильного поглиблення міжнародного поділу праці та підвищення взаємозалежності національних господарств. Незважаючи на гостру конкуренцію і міждержавні суперечності, взаємозв'язок національних процесів відтворення стає дедалі тіснішим, відбувається зближення національних економічних і політичних структур, складається господарський регіональний комплекс, формується нова культура спілкування між націями.

    Означивши таким чином найбільш важливі теоретичні аспекти інтеграційних процесів, розглянемо їх практичне значення на прикладі найбільш розвинених інтеграційних об'єднань.

 

 

Розвиток  регіональної економічної  інтеграції

    Європа  має великий досвід та потенціал  регіональної міжнародної економічної інтеграції. Це пояснюється як політичними і соціально-економічними особливостями розвитку європейських країн у період після Другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли остаточно формуються три світових економічних центри (Європа, Північна Америка з домінуючою роллю США, Азія з пріоритетом Японії). Найбільші масштаби, глибина та динаміка притаманні інтеграції європейських країн у рамках Європейського Союзу (ЄС). Нині ЄС являє собою інтеграційне угруповання двадцяти п’яти західно-, центрально- та східноєвропейських країн (Німеччини, Великобританії, Франції, Італії, Іспанії, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу, Данії, Ірландії, Португалії, Греції, Австрії, Фінляндії, Швеції, Чехії, Польщі, Угорщини, Мальти, Кіпру, Словаччини, Словенії, Естонії, Латвії, Литви), які прагнуть до економічної та політичної єдності, частково відмовляючись від своїх національних суверенітетів.

    Історія, структура та принципи функціонування

    Європейського Союзу

 

    Початком  західноєвропейської економічної інтеграції можна вважати 1950 pік, коли Голова Ради Міністрів Франції Робер Шуман та його співвітчизник Жак Моне запропонували створити Європейську федерацію, що ґрунтується на економічному об'єднанні. Як початковий крок передбачалась інтеграція в гірничо-металургійних галузях, де традиційно велась жорстка конкурентна боротьба, насамперед між ФРН та Францією. Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) було створено ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом 1951 p. (Паризька угода) і почало функціонувати з 1952 p.

    1954 p. Бельгія, Нідерланди і Люксембург  запропонували створити Спільний  ринок, а 1956 p. міжурядова конференція  (Венеція) підготувала проекти  створення Європейського економічного  співтовариства (ЄЕС) і Європейського  співтовариства з атомної енергії (Євроатом). Римський договір про створення ЄЕС і Євроатому був підписаний 1957p. і набув чинності з 1958p.

    Римським  договором передбачалося ліквідувати  всі національні бар'єри на шляху  вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили між країнами-учасницями і перейти до вироблення спільної зовнішньоекономічної, сільськогосподарської і транспортної політики.

    Злиття  трьох співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) в Єдине Європейське Співтовариство сталося 1967 р., у 1968 р. було утворено Митний союз країн ЄС з відповідними угодами про таке:

• відміну митних податків і зняття кількісних обмежень;
• введення єдиного митного тарифу для інших країн;
• проведення єдиної зовнішньоторговельної та аграрної політики.

     1972 p. підписується Паризька угода  у верхах про поетапне створення  валютно-економічного та політичного  союзу. З 1973 p. діє угода про  вільну торгівлю між ЄЕС і  ЄОВС, з одного боку, і країнами  Європейської асоціації вільної  торгівлі - з іншого. Цього ж року до Співтовариства вступають Великобританія, Данія, Ірландія.

    1979 p. завершується процес створення  Європейської валютної системи  (ЄВС), вводиться в дію ЕКЮ (замість  європейської розрахункової одиниці,  що використовувалась для спільних  і зведених розрахунків країн Співтовариства з 1958 p.). Емісія ЕКЮ на 50 % забезпечувалась відрахуванням від золотих і доларових запасів і на 50% - національними валютами країн. Валютний курс ЕКЮ розраховувався на базі валютного кошика національних валют країн-учасниць ЄВС з урахуванням їх питомої ваги в сукупному ВНП. Створенням Європейської валютної системи передбачалося зменшити коливання валютних курсів, витіснити з міжнародних розрахунків долар США, стимулювати подальший розвиток інтеграційних процесів через забезпечення передумов формування єдиного валютного ринку Співтовариства.

    У 1981 р. до Європейського Співтовариства приєднується Греція, а в 1986р. – Португалія та Іспанія. Приймається єдиний Європейський акт, яким вносяться зміни до Римського  договору і визначається створення єдиного внутрішнього ринку (ЄВР). Згідно з цим починаючи з 1987p.:

• усуваються митні формальності, які ще залишилися (огляд товарів, перевірка документів);
• усуваються відмінності в технічних стандартах;
• відміняються обмеження конкуренції в наданні держзамовлень;
• нівелюється різниця в рівнях і структурі оподаткування;
• усуваються ліміти на послуги (транспорт, зв'язок, фінанси);
• усуваються валютні обмеження, що залишилися;
• усуваються обмеження щодо прийняття громадян на роботу.

    Ефективність  інтеграції в рамках єдиного внутрішнього ринку оцінювалась експертами ЄС в 170 - 250 млрд. євро.

    З розвитком ЄС сформувалась відповідна інституційна структура наднаціонального регулювання, органами якої є Європейська  рада, Європейське політичне співробітництво, Комісія ЄС, Рада ЄС, Європарламент. Економічна і соціальна рада, Суд і Контрольна палата ЄС (рис. 8.1). До того ж розгалужена інституційна структура ЄС включає ряд консультативних і допоміжних організацій та установ, систему фінансових фондів.

    1991 p. підписано угоду між ЄС і ЄАВТ про створення Європейського економічного простору (ЄЕП). Цього ж року прийнято Маастрихтську угоду, суть якої характеризує новий якісний етап в еволюції ЄС. Передбачалося створення Економічного і валютного союзу (ЄВС).

    

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Рис. 8.4. Інституціональна структура ЄС

    Рада  Європейського Союзу  (більш відома як Рада Міністрів) - найважливіший орган для ухвалення рішень Співтовариства. Не має аналогів у світі. До неї входить по одному представнику від кожної країни-члена в ранзі міністра. Склад  учасників кожного засідання залежить від предмета обговорення (“Загальні питання”, “Економічні і фінансові питання”, “Сільське господарство).

    Повноваження  Ради ЄС:

• повноваження на законодавчу діяльність (ст. 202 ДЄСпв);
• право на висунення та призначення Президента Комісії, Високого Представника ЄС, членів Комісії, Економічного і соціального комітету та Консультативних комітетів ЄСВС, Комітету регіонів, Рахункової палати, Європейського Суду, Правління Європейського центрального банку, Адміністративної ради Європейського інвестиційного банку, Економічного і фінансового комітету, Комітету, передбаченого статтею 36 ДЄС (співробітництво у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах), комітетів з вивчення відповідних проблем Євратому;
• право звільняти з посади членів правління Європейського інвестиційного банку, а також право порушувати питання про звільнення з посади членів Європейської Комісії за рішенням Європейського Суду (ст. 216 ДЄСпв);
• право вимагати від Комісії ініціювання нового правового акту (ст. 208 ДЄСпв);
• обмежені функції контролю за діяльністю Комісії щодо виконання бюджету (ст. 276 ДЄСпв);
• координаційні повноваження в сфері економічної політики та політики зайнятості;
• право наділяти Комісію повноваженнями на здійснення переговорів з третіми країнами чи міжнародними організаціями;
• право на укладання договорів з третіми країнами та міжнародними організаціями;
• право на складання проекту плану бюджету;
• право на встановлення розміру власних коштів

    Чергова зміна головуючої країни-члена відбувається за неухильного дотримання встановленого принципу ротації (двічі на рік, 1 січня та 1 липня). До вступу Австрії, Фінляндії та Швеції послідовність визначалась у алфавітному порядку. З 1 липня 1995 року діє принцип, відповідно до якого не допускається безперервне почергове головування в Раді трьох “малих” держав.

    Перелік питань, з яких передбачено одностайне ухвалення рішень (присутні всі члени Ради або їх представники, і жодна з країн-членів не голосує “проти”):

    · свобода пересування і проживання

    · оподаткування 

    · культура

    · промисловість 

    · програми технологічного розвитку

    · призначення Генерального Секретаря  Ради

    · поправки до пропозиції Комісії

    · неприйняття поправок Європейського  Парламенту, а також відхилених Комісією поправок Європейського Парламенту в рамках процедури співучасті Парламенту в ухваленні рішень та процедури співпраці (пошуку спільної позиції).

 

    Європейська Комісія:

    Складається з 20 членів (комісарів), які обираються за принципом їх «загальної компетенції» і «щодо яких існує гарантія їх назалежності». Головування здійснює Президент Комісії.

    Кожна країна-член делегує щонайменше одного, щонайбільше - двох членівПрезидент  ЄК призначається Європейською Радою  після затвердження у Європейському  парламенті. Решта членів Комісії - кандидати на посаду члена ЄК - “висуваються” урядами 15 держав-членів за погодженням з новообраним Президентом і проходять процедуру  заслуховування  в комітетах Європейського Парламенту. Повний склад Комісії має бути затверджений ЄП.

    Термін  службових повноважень Комісії - 5 років

    Комісія діє як колегіальний орган (тобто, не існує рішень окремих комісарів, а лише рішення Комісії як єдиного  цілого). Згідно зі статтею 219  ДЄСпв, рішення Комісії приймаються абсолютною більшістю голосів, тобто принаймні 11 голосами. Колегія комісарів в повному складі несе колективну політичну відповідальність, в першу чергу, перед Європейським Парламентом.

    Функції комісії:

    1. Виключне право на законодавчу ініціативу

    2. Контроль за дотриманням первинного та вторинного європейського права;

    3. Втілення в життя політики Союзу

    Обмеження “монополії” на законодавчу ініціативу:

    1) протягом перехідного періоду  (5 років) з часу набуття чинності  Амстердамською Угодою Комісія  поділяє право законодавчої ініціативи  з Радою у таких сферах як  зовнішні кордони, надання політичного притулку, імміграція та частково візова політика;

    2) правові акти ЄЦБ взагалі опиняються  поза монополією ЄК на право  законодавчої ініціативи;

    3) Комісія  не має виняткового  права на ініціативу в двох  галузях міжурядової співпраці  - СПБЗ та СОППКС ( в цих сферах повноваження поділяються між національними урядами та ЄК)

    4)  в області політики зайнятості  та економічної політики Рада  в деяких випадках приймає  рішення, керуючись лише рекомендаціями  Комісії.

 

    Європейський  Суд:

    15 суддів та вісім Генеральних адвокатів. Призначаються урядами країн-членів ЄС терміном на шість років. Судді обирають зі свого складу Голову Європейського Суду строком на три роки. Кожні три роки відбувається часткова заміна суддів та Генеральних адвокатів

    Завдання: Забезпечення дотримання права в процесі тлумачення та застосування Договору про заснування Європейського Співтовариства та деяких частин Договору про Європейський Союз.

    Здійснює  функції:

    1) Конституційного суду - бо здійснює перевірку дотримання договірних положень країнами-членами Співтовариства;

    2) Адміністративного суду - бо розглядає позови фізичних і юридичних осіб проти правових актів чи бездіяльності службовців Співтовариства;

    3) Цивільного Суду - бо розглядає справи, пов’язані з відшкодуванням збитків, заподіяних службовцями Співтовариства при виконанні ними своїх посадових обов’язків і здійснює перевірку вимог про відшкодування збитків, висунутих проти Співтовариства;

    4) Арбітражного Суду - бо розглядає правові спори між країнами-членами;