Загальний інтелектуальний розвиток старших дошкільників

-- визначати приналежність конкретного  об'єкта до того чи іншого  заданому класу і, навпаки,  розглядати задане через ланцюг  одиничних предметів;

-- об'єднувати предмети на основі самостійно виділених загальних ознак і називати утворену групу відповідним ім'ям (так зване випереджаючий узагальнення, без застосування практичних дій);

-- розподіляти об'єкти по класах (безпосереднє здійснення дій  класифікації).

Чим обгрунтовано виділення таких завдань? Перш за все нової освітньої парадигмою, розкритої Ф.Ш. Терегуловим і В.Е. Штейнбергом відповідно до теорії П.Я. Гальперіна. Її суть полягає в одночасному розгортанні діяльності як у зовнішньому, так і внутрішньому планах, а не тільки позиція організації перекладу пізнавальної діяльності ззовні всередину. У цьому випадку навчання здійснюється послідовно: через пізнання, переживання, оцінку, використання результатів у самостійної чи спільної з іншими цікавою дитині діяльності.

Крім того, вибір завдань обгрунтований і особливостями інтелектуального розвитку дітей старшого дошкільного віку, такими, наприклад, як:

-- елементарна опосередкованість  встановлення деяких відносин  між предметами, заснована на узагальненні свого колишнього досвіду;

-- намітився процес упорядкування  інформації;

-- зростаюча результативність пізнавальних процесів: здатність до довільного смисловому запам'ятовування і відтворення, плановому сприйняття предметів і явищ, цілеспрямованого вирішення поставлених пізнавальних і практичних завдань;

-- початок розвитку знакового опосередкування;

-- прояв диференційованого відбору  мовних засобів у висловлюваннях в залежно від ситуації і учасників спілкування та ін

Вирішуючи завдання інтелектуального розвитку, можна наповнити заняття  конкретним змістом, реалізуючи будь-яку  інноваційну програму дошкільної освіти та пам'ятаючи про те, що інтелектуальні вміння формуються поступово, не стільки в ході фронтальних занять, скільки в активній самостійної повсякденної діяльності дітей, де у них є можливість неспішно поміркувати над своїми діями, в чомусь утвердитися, в чомусь засумніватися. Педагогу ж відводиться в даному випадку роль співучасника дитячих відкриттів, який не поспішає вказати шлях рішення задачі або проблеми, а мудро і тактовно підтримує дитини на шляху самостійного пошуку.

Зміст таких занять з дітьми досить складно, але в той же час є для поступового і систематичного формування елементарних інтелектуальних вмінь, які, у свою чергу, послужать основою подальшого розвитку та засвоєння більш складних понять. Це важливо ще й тому, що для нового витка інформації та технологізації суспільства потрібний новий рівень мислення, який грунтується на твердженні: «Розум, добре влаштований, коштує набагато більше, ніж розум, добре наповнений ». Розуміння педагогами дошкільних освітніх установ основ інтелектуального розвитку дітей і сприятиме підготовці дошкільнят до засвоєння потрібної інформації без шкоди їх здоров'ю, розвитку і збереженню пізнавального інтересу на наступних щаблях освіти.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2.Методики інтелектуального розвитку старших дошкільників

Методика розвитку почуття гумору у старших дошкільників

 

Дослідженню природи почуття  гумору, його ролі в житті людини присвячені роботи філософів: Арістотеля, С. Афанасьєва, Канта, О. Лука, С. Ш.Монтеск’є, Ф. Ніцше, Л. Саккетті, Л. Фейєрбаха; психологів: І.Беха, Л. Божовича, М. Боришевського, Д. Вайленда, Л. Виготського, О.Запорожця, Б. Ізарда, Н. Казинса, О. Кононко, Б. Ніколенко, З. Фрейда, П. Якобсона; педагогів: Ш. Амонашвілі, І. Зязюна, Я. Коменського, А. Макаренка, В. Леві, І. Підласого, О. Савченко, М. Стельмаховича, В. Сухомлинського. 
          Враховуючи, що моральною основою почуття гумору є життєрадісність, гуманність, товариськість, доброзичливість, тактовність, комунікабельність, вміння безконфліктно контактувати, виявляти увагу, справедливість, ці якості були покладені нами в основу спостереження за особливостями почуття гумору у старших дошкільників. 
           Процес виховання почуття гумору був спрямований на те, щоб сприяти розумінню сутності гумору і виникненню потреби у користуванні ним в різних життєвих ситуаціях; спонукав до інтелектуального, емоційного і естетичного розвитку, вдосконалював комунікативні здібності; впливав на морально-етичну поведінку дітей, їх соціалізацію у суспільстві. 
            В ролі фіксованого змісту виховання виступали: небилиці, жартівливі віршики і пісні, гумористичні оповідання, дотепи, скоромовки, лічилки, голосилки, мовчалки, примовлянки, загадки, народні і рольові ігри, ігри-пастки, ігри-забави, ігри-завдання. Широко використовувались веселі мультфільми, дитячі комедійні фільми, комікси, демонстрація фокусів. 
            Методами активізації були: проблемний підхід, творчі завдання, ситуації успіху і заохочення, вправляння у двох типах відповідей (серйозній і жартівливій), розіграші, метод контрольних запитань, приклад педагогів і батьків. 
У старших дошкільників з’являється моральний критерій, який дозволяє їм судити про вчинки оточуючих. Спостерігається також зростання здатності оволодівати правилами поведінки, взаємостосунків і регулювати їх на основі більшої усвідомленості: діти починають керуватися соціально-значимими мотивами. 
            Особливостями виховання та сформованості почуття гумору в дошкільників є недостатнє розуміння його сутності, обмеження способів включення у повсякденну практику спілкування, переважання примітивних форм вияву, недостатнє стимулювання гумористичних намагань дітей, недотримання умов виховання, за яких відбувається повноцінний розвиток почуттів дітей. 
Для оцінки рівня нахилів і здібностей та здатності до творчої гумористичної діяльності використано такі параметри: оволодіння умінням бачити в завданні комічне, поглянути на ситуацію не лише серйозно, але й гумористично; уміння аналізувати ситуацію; уміння швидко зорієнтуватися; самостійність при виборі оптимального варіанту застосування гумору; прояв емпатійного розуміння співбесідника та осіб, по відношенню яких використовується гумор. 
         У дошкільників поступово сформовуються такі вміння: виділяти головне і суттєве в змісті гумору; узагальнювати висновки; мислити самостійно;мислити критично, творчо, нестандартно; в усіх явищах і ситуаціях знаходити смішні боки.  
         Отже, почуття гумору передбачає вміння розрізняти серйозний і жартівливий стиль спілкування; знання прийомів і правил застосування гумору, реагування на жарти інших; вміння передавати гумористичну інформацію за допомогою вербальних і невербальних засобів спілкування; вміння взаємодіяти з оточуючими, встановлюючи, підтримуючи контакти засобами гумору; виявляти ініціативу у застосуванні гумору, виходити із складних чи конфліктних ситуацій за допомогою гумору.

Методика Ушинського

 
           Розумове виховання як важливий чинник формування особистості у дошкільному віці розглядав К.Ушинський. Вчений створив теорію виховання розумових здібностей дітей відносно до розвитку мовлення, бо розвивати мовлення окремо від думки неможливо ( навіть розвивати його переважно перед думкою досить шкідливо ). Самостійні думки витікають лише з самостійно здобутих знань про ті предмети і явища, які оточують дитину. Обстоюючи принцип наочності у розумовому вихованні, педагог вказував на необхідність того, щоб предмет безпосередньо відображався у душі дитини, і, так би мовити, на очах учителя та під його керівництвом відчуття дитини перетворювалися на поняття, з понять складалась думка, яка втілюється у слові.

      К.Д.Ушинський  був противником формальних, догматичних методів навчання, які дають дітям знання в "готовому вигляді", позбавляючи цим їх самостійного мислити. На його думку, такі методи навчання розвивають лише поверхневе мислення, виробляють лінощі, пасивність, негативно впливають на розумовий розвиток.

    Педагог радить тісно пов’язувати знання з практичною діяльністю дошкільнят, вчити їх спостерігати, порівнювати, думати, тобто "жити розумово". Велике значення надавав правильному регулюванню мислительної і в цілому усієї пізнавальної діяльності дошкільників. Мислення дитини повинно розвиватися одночасно з вихованням волі, емоцій, почуттів, пам’яті, фантазії, характеру.

      К.Д.Ушинський  звертав багато уваги на використання  у роботі з дітьми усної  народної творчості - особливо  цінного матеріалу, що сприяє  розвитку мислення і мови. У  прислів’ях і приказках "є  дещо цікаве, корисне, що слід  дитині зрозуміти, воно являє  собою маленьку розумову задачу".                   

      Навчання, за "твердим" переконанням педагога, повинно не тільки озброїти  дітей системою знань, а й  "вчити їх вчитися". Розумова  активність дошкільників збуджується  і підтримується перш за все  з допомогою методів навчання. В якості ефективного методу радив використовувати бесіду, яка, на його думку, активізує розумову діяльність.

      Ідеї К.Ушинського  про розумове виховання знайшли  своє втілення у концепціях  Є. Водовозової. У книзі "Розумове  і моральне виховання дітей  від першого прояву свідомості  до шкільного віку" вона розглядає  розумове виховання в єдності  з моральним, естетичним, фізичним  вихованням. Турбота про виховання  розуму повинна перш за все  полягати в удосконаленні зовнішніх  органів чуття та у вихованні  процесу уявлень. Процес сенсорного  виховання автор розглядає у  зв’язку з розвитком вищих  психічних функцій, пізнавальних  процесів, що сприймаються у єдності  з розвитком мислення, мови, пам’яті.  Для досягнення позитивних результатів  дитину потрібно вчити усвідомлено  сприиймати навколишній світ  у процесі активної пізнавальної  діяльності, розвивати таку важливу  якість, як спостережливість: "Якщо  вихователь не зумів зробити  цього в ту пору, коли в дитини  починає пробуджуватись спостережливість  до навколишнього, яка має таке  величезне значення для психологічного  життя людини, то розумові здібності  дитини поступово притуплюються,  і, ставши школярем, вона буде  байдуже дивитись на світ".

Теорія  елементарної освіти та методика початкового  навчання Й. Г. Песталоцці

“Подібно до того, як я простежував  початки навчання до їх крайніх меж, я намагався визначити момент, у який починається навчання дитини, і незабаром переконався, що година народження дитини є першою годиною її навчання. З моменту, коли почуття дитини стають сприйнятливими до враження від природи, саме з цього моменту природа починає її навчати”. Ці слова належать великому швейцарському педагогу Йоганну Генріху Песталоцці (1746-1827).

На думку Песталоцці, в основі всякого знання лежать його елементи. Важливо відібрати найпростіші, з яких може почати навчання своїх дітей кожна мати-селянка. В результаті тривалого вивчення він прийшов до визначення основних елементів навчання, що були покладені в основу всієї системи дидактичних принципів і змісту навчання в школі. В навчанні форми відповідає вимірювання, числу – рахунок, слову – мова. Такими чином, елементарне навчання зводиться до уміння вимірювання, рахувати, говорити, що збуджує здатність дитини мислити, дає поштовх до розвитку її здібностей. Й.Г. Песталоцці у “Лист шостий” зазначає: “В довгих пошуках своєї мети чи, вірніше, в невиразних мріях про неї одного разу я зовсім просто звернув увагу на те, як тримає себе і повинна тримати в кожному окремому випадку освічена людина, коли вона бажає належним чином витлумачити і поступово з’ясувати собі який-небудь предмет, що постає перед нею в безладному і невиразному вигляді.

У такому випадку вона щоразу повинна звернути і обов’язкового зверне увагу на три основних моменти:

а) скільки різноманітних предметів вона має перед очима;

б) який вони мають вигляд – які форма і контури їх;

в) як виразити за допомогою звука  слова.

Отже, успіх цієї справи, очевидно, припускає наявність у такої  людини таких розвинутих здатностей:

а) розрізняти неоднакові за формою предмети і уявляти собі їхню сутність;

б) розрізняти ці предмети за кількістю  і чітко уявляти собі їх у вигляді  одного чи багатьох предметів;

в) вже здобуті уявлення про число  і форму якогось предмета посилити за допомогою мови і затримати  в пам’яті.

Я міркував так: число, форма і мова, разом узяті, є елементарні засоби навчання . Отже, мистецтво навчання повинне зробити своїм незмінним законом виходити з цієї троїстої основи і діяти таким чином:

1. Учити дітей розглядати кожний  предмет, доведений до їхньої  свідомості, як окрему одиницю, тобто окремо від тих предметів, з якими він видається пов’язаним.

2. Ознайомити їх з формою кожного  предмета, тобто з його розмірами  і пропорціями.

3. Якомога раніше ознайомити  дітей в усьому обсязі зі  словами і назвами предметів,  про які вони дізналися.

І як навчання дітей повинно виходити з цих трьох елементарних пунктів, так само і перші зусилля мистецтва  навчання мають бути спрямованими на те, щоб за допомогою вашого психологічного мистецтва розвинути основні  здатності – рахувати, вимірювати і говорити, що лежать в основі правильного  пізнання всіх спостережуваних предметів.

Я тепер побачив, що усвідомлення числа, форми і назви будь-якого предмета робить моє розуміння цього предмета певним; завдяки поступовому пізнанню всіх інших його властивостей це розуміння є ясним; внаслідок усвідомлення взаємозв’язку, що існує між усіма відмітними ознаками предмета, це розуміння робиться чітким.

Потім я дійшов висновку, що все  наше пізнання має в своїй основі три елементарні сили:

а) силу вимовляти звуки, з чого випливає здатність до мови;

б) невизначену, чисто чуттєву силу уявлення, з якої виникає здатність  пізнавати будь-які форми;

в) визначену, уже не тільки чуттєву  силу уявлення, з якої випливає усвідомлення одиниці і разом з ним здатність  рахувати й обчислювати.

У процесі безперервного поступального  руху елементарні сили вправляються спільно й рівномірно, і тільки завдяки цьому, по суті, стає можливим в усіх трьох розділах рівномірно переходити.

· від неясних почуттєвих сприймань  до певних;

· від певних сприймань – до ясних уявлень;

· від ясних уявлень – до чітких понять”.

Песталоцці вважав, що таким шляхом мистецтво навчання найтісніше пов’язується з природою, з тією первинною формою, за допомогою якої природа завжди пояснює нам предмети навколишнього  світу.

Педагог різко розмежовує розвиток мислення і нагромадження знань, віддаючи перевагу першому. Головним принципом навчання він вважав наочність як “абсолютну основу всякого пізнання”. Чим більшою кількістю чуттів пізнає учень суть будь-якого предмета, тим краще він з ним ознайомиться.

Песталоцці вимагав вчити дітей  систематично, послідовно, доступно і добиватись міцних знань. Учителям і батькам слід знати вікові і психологічні особливості дітей, бо вони вже змалку потребують керівництва на основі знань психології (“Листи учителю Петерсену” 1782).

Отже, в основу теорії елементарної освіти Й.Г. Песталоцці поклав вимогу гармонійного розвитку всіх сил і здібностей дитини. Теорія широко використовувалась в ХІХ столітті, в народних школах. Він зосередив увагу на проблемах початкового навчання і виховання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Аналіз опрацьованої літератури, спостереження за досвідом роботи працівників  дошкільних закладів показали, що необхідною умовою формування гармонійної особистості  є розумове виховання.