Вплив статі на характер ігрової діяльності

Відтворюючи у грі  діяльність дорослих, дитина виявляє  чутливість до особливостей здійснюваної ролі, чітко виявляє те, що мама , лікар, шофер, роль яких вона грає. У грі розкривається загальний зміст праці і способи соціальних відносин.

НА думку О.В.Запорожця  у засвоєнні правил і дій у грі формується навчальна діяльність дитини. В ігровій діяльності, яка є моделлю людських суспільних відносин, починає формуватись особистість. У грі дитина входить в життя дорослих, засвоює морально-етичні норми відносин в колективі, підкоряє їм свої бажання.

У грі формується мотиваційна сфера особистості. Безпосередні бажання, як спонука до дії, підкоряються необхідному, «треба»,       починають домінувати, специфічно людські мотиви (О.М.Леонтьєв). виникає осмислена орієнтація в навколишній дійсності. 

Моделювання у грі  людської діяльності, між особових відношень спричинює те, що дитина в ігровій мовній ситуації вчиться ставати на позиції іншої дитини, судити про деякі речі і дії з її позицій.

В ігровій діяльності зароджуються у дитини вищі почуття-співпереживання, співчуття. В реальних стосунках з оточуючими дитині ще важко збагнути оцінний смисл відношень дорослих – для цього треба поставити себе на місце дорослого. В грі ж вона, виконуючи ті чи інші дії, програє не тільки  свою роль, а й почуття, настрої стани героя. Входячи в емоційний стан героя, дитина плаче згідно з роллю « хворої доньки» і одночасно радіє з того, що в неї це гарно виходить. Це сприяє формуванню у неї прагнення допомагати іншому, співчувати йому в біді, радіти з радості товариша.

Завдяки цьому у дитини виникає довільність у поведінці. Дослідження З.В. Мануйленко, В. К. Котило та інших показали, що саме в грі завдяки взятій на себе ролі дитина починає довільно, за власним бажанням підпорядковувати свою поведінку вимогам, які визначаються роллю. Їх поведінка опосередковується правилами суспільних відносин, обов’язками. Беручи на себе роль дорослого, наприклад, шофера, вона переймає його обов’язки і виконує їх. В грі дитина вчиться підкорятись правилам. Присутність партнерів викликає необхідність керуватися правилами гри, контролювати  правильність її виконання. Гра дисциплінує дитину, готує її до оволодіння нормами поведінки в колективі. Ігрова діяльність спонукає дитину до самоконтролю, щоб регулювати свої дії [29;ст.7]. 

          Гра є соціальним за своїм походженням та змістом історичним утворенням, зумовленим розвитком суспільства, його культури. Це особлива форма життя дитини в суспільстві, діяльність, у якій діти в ігрових умовах виконують ролі дорослих, відтворюючи їхнє життя, працю та взаємовідносин.

Характеризуючи гру  дошкільнят, Л.В.Виготський зазначив, що передусім її рольовий характер. Якщо в ранньому дитинстві центральним моментом гри було оволодіння предметами та способами дій з ними , то тепер на перший план виходить людина, її дії, стани та стосунки з іншими людьми.

Оскільки рольова гра  існує лише в соціальному середовищі, то дитина вчиться гратися під  прямим чи опосередкованим впливом  дорослих, що свідчить про соціально  обумовлений характер рольової гри.[10;ст.42]

Мотиви гри лежать у самому її змісті. Виконувані в ній дії самі по собі цікаві дитині, вони зумовлені її безпосередніми спонуканнями, потребами та інтересами. Дитину цікавить не так результат, як сам процес гри .Її привертає не стільки практичний ефект, результат гри, скільки сам процес ігрової діяльності. Досить згадати, як довго і старанно маля зводить будівлю з кубиків, щоб потім її зруйнувати і почати будувати нову. Отже, на відміну від праці гра, - непродуктивна діяльність.Разом з тим в грі є активне прагнення до певної мети, оперування предметами, розмови, стосунки з іншими людьми тощо, що й зумовлює результативність гри , яка виражається передусім не в матеріальних продуктах, а в тих пізнавальних, емоційних та інших надбаннях, що формується в дитини у процесі ігрової діяльності.

Гра дошкільнят є засобом  відображення навколишньої дійсності, способом освоїти діяльності та взаємовідносини  дорослих, по-іншому недоступні для  дитини.

Зміст ігрових дій  визначається завданнями, що їх розв’язують  люди для досягнення певної мети. При цьому іграшки та інші різноманітні предмети заміщують ті об’єкти, що використовуються в практичних діях дорослого.

Гра завжди будується  відповідно до певних правил. Характерна для неї умовність (перейменування використовуваних предметів, що мають заміщувати інші, тощо ) не є обов’язковою для виникнення сюжетно-рольової гри, а з’являється в процесі її здійснення. Сама уява розвивається умовами ігрової діяльності і є важливим компонентом психічного акту перейменування предметів під час гри.

Гра на цьому етапі  символічна за своїм змістом, що суттєво  впливає на розвиток дитячої психіки. Так , досвід використання символів, заміщення  одних об’єктів іншими допомагає  в майбутньому оволодівати соціальними  знаками. Розвиток символічної функції формує класифікаційне сприймання, суттєво розвиває змістовну сторону інтелекту та інші суто людські якості.

Гра сприяє розвитку довільної  уваги та пам’яті у дитини. В  умовах гри діти краще зосереджуються і більшості запам’ятовують. Свідомі цілі (зосередити увагу, запам’ятати, відтворити) раніше і легше вирізняється дітьми саме в грі. Особливу спонукальну роль при цьому відіграє потреба в емоційному спілкуванні з однолітками: неспроможних запам’ятати правила гри бути уважними до вимог ігрової ситуації просто виганяють.

Рольова гра вимагає  від кожної дитини певних комунікативних здібностей, впливаючи тим самим  на розвиток мовлення. Вона позитивно  впливає на розвиток інтелекту: в  грі дитина вчиться узагальнювати  предмети та дії, використовувати узагальнені  значення слів тощо.

Від мислення через предметне  маніпулювання дитина поступово  переходить до мислення уявленнями (коли вона дає предметну не його власну, добре відому їй назву, а іншу, необхідну  в певній ігровій ситуації). При  цьому конкретний предмет слугує своєрідною зовнішньою опорою думки про уявний предмет та реальні дії з ним. Таким чином, у рольовій грі розвивається здатність діяти у внутрішньому мисленому плані. Основу переходу до розумових дій становить “згортання" та узагальнення ігрових дій [10;ст.44].

Гра для дошкільника  є засобом відображення навколишньої дійсності, способом проникнення в  діяльність і стосунки дорослих. У  грі дитина проникає в ті сфери  життя людей, які поза грою їй недоступні. Відтворюючи близькі її розумінню  сторони життя й праці людей, їхні взаємини, вона набуває досвіду спілкування, опановує правила людського співжиття. Дитина переживає, оцінює відтворюване, виявлення своє ставлення до навколишнього. Гра – шлях дітей до пізнання світу, в якому вони живуть і який покликані змінити.

Зміст ігрової дії  відповідає практичній меті. Дитина тут  не зраджує реальності. Вона може порушувати логіку дій, якщо погано обізнана з  нею або якщо особливості ігрового предмета диктують іншу логіку. Ігрова  дія вільна від багатьох обов’язкових операцій, тобто від способів дії, які існують у реальній діяльності. Іграшки або якість предмети у грі замінюють ті об’єкти, що функціонують у практичних діях дорослого.

Наприклад, дитина може їхати  верхи на палиці або на стільці, відчуваючи себе на коні; може годувати ляльку тістечками з піску тощо. Проте у грі не кожен предмет може стати ким або чим завгодно. Так, олівець, паличка або сірник придатні для того, щоб показати людину, яка йде, а м’яч, кулька – ні. Це залежить і від того, чи можна виконати певну ігрову дію конкретним предметом.

Отже, у грі панує  дух хаосу. Вона формується  за певними  правилами. Характерна для неї умовність  не є обов’язковою для появи сюжетної рольової гри, а з’являється в  процесі її здійснення. Граючись, діти перейменовують предмети, якими оперують. Факт перейменування і заміщення предметів у грі досліджували багато науковців, по-різному його поясняючи. Причини заміщення вбачали в діяльності фантазії дитини. Аналіз ігрової дії є важливим компонентом складного психічного акту перейменування предметів у грі. Завдяки йому дитина засвоює набуті враження, видозмінюючи образи.

Заміщення предметів  у грі та зміна способів і предметних умов дії стають можливими завдяки  тому, що ігрова дія завжди узагальнена. У ній дитина відтворю загальне, типове в об’єктах гри. Так, граючись у лікаря, вона зображує його зовнішні типові дії, хоча, звичайно, при цьому спираючись на враження певної особи, а виконання від конкретної особи. Узагальнена ігрова дія є водночас і скороченою порівняно з предметною дією  (водієм машини досить тільки керувати й сигналити і зовсім не обов’язково вмикати передачі, гальмувати тощо). З віком дії дитини стають дедалі узагальненими та скороченими. Наприклад, молодші дошкільники, годуючи ляльку, старанно відтворюють усі дії, старші можуть лише один раз піднести ложку до рота, у них ця дія стає схематичною.

За будь-яких змін умов гри незмінними залишаються зміст  і порядок дій, відповідаючи тим  практичним діям, які виконуються  в житті для досягнення певної мети. Дитина не зраджує реальності в самому змісті гри. Так, в одному експерименті запропонували дітям, що гралися в щеплення від віспи, спершу зробити щеплення від віспи, а потім протерти руку спиртом. Діти категорично заперечували, зазначаючи, що  "так не буває".

Отже, ігрова дія – це цілком реальна дія. Вона не вигадана, не фантастична і відрізняється від неігрової своєю мотивацією: мотив ігрової дії-у виконанні самої дії.

Діти цілком віддаються грі й водночас відокремлюють  гру від дійсності. Так, дитина в  процесі гри може виходити з виконуваної ролі й на якусь мить ставати сама собою, щоб внести якісь корективи у гру, проілюструвати партнера щодо дальшої поведінки або зробити йому зауваження з приводу порушення правил.

Тобто гра дошкільників – це творча рольова гра.

Передумови виникнення рольової гри складаються в ранньому дитинстві. Та не тільки вона впливають на розвиток гри. Головним рушієм стає прагнення дитини нових взаємин з дорослими. У міру того як дитина проникає у світ людських предметів, засвоює предметні дії, її дедалі більше цікавить те значення, яке вони мають для людей. А це неминуче вводить її у сферу людських взаємин, розкриває їй не тільки ставлення людини до предмета, а й самі взаємини між людьми. Тепер дитина вже не просто веде поїзд, а вступає у стосунки з начальником станції, провідниками, пасажирами. Так виникає сюжетна або рольова гра, у якій реалізується ставлення дитини до предметів, так і її взаємини з іншими дітьми, учасниками гри.

Творча рольова гра  набуває особливого розвитку в дошкільному  віці є основною формою гри дошкільнят. Упродовж дошкільного дитинства вона зазнає значних змін, що стосуються насамперед сюжету і змісту гри. Сюжет-це та сфера навколишньої дійсності, яка знаходить відображення угрі. Під змістом гри розуміють те, що саме дитина відображає в ній з життя й діяльності дорослих. Зміст гри дошкільника розвивається в такому напрямі: від предметної діяльності людей через відображення людських стосунків – до підкорення певним правилам людських взаємин між людьми, правилами спілкування. Це відбувається не стихійно, а під впливом дорослих.

На різних вікових  етапах виконання дітьми ролей має  свої особливості. У молодших дошкільників роль визначають предмети, що випадково  опинилися напохваті: якщо це лікарська  трубка, то з’являється лікар, а якщо газета й окуляри – тато. Зміст гри полягає у відтворенні дій виконуваних людьми з цими предметами, тому ігрові дії є максимально розгорнутими. Малята швидко перевтілюються у грі: кожний новий предмет зумовлює зміну ролі. Вони ще не вміють розвивати свій задум, а тим паче – стежити за задумом партнера по грі. Тому зв’язки між учасниками гри невмотивовані, легко руйнуються, а сюжет гри часто міняється. Діти грають не разом, а поруч.

Роль набуває організаційного  значення, визначає правила гри. Дії стають узагальненими і згорнутими, а на перший план виступає використання результату дії іншим учасником гри. Діти вже не просто відтворюють окремі дії, а об’єднують і підкоряють їх одна одній. Виникає колективна гра.

   У старших дошкільників  головним стає виконання правил, що випливають з ролі та обумовлені сюжетом гри. Зростає роль задуму, вміння узгоджувати свої дії з діями інших дітей. Гру зумовлюють провідні інтереси дитини. Вона стає спільною, справді колективною. У ній найкраще відтворювати діяльність і взаємини дорослих.

У колективній грі, крім взаємин між учасниками гри як виконавцями ролей, встановлюються реальні взаємини. Дитині не байдуже  з ким гратися. Вона обирає собі партнера. Між ігровими та реальними взаєминами існує взаємодія: в одних іграх у дитини одні обранці, в інших – інші. Залучення до гри особистого ставлення, вибору, симпатій створює сприятливий грунт для підвищення її виховної ролі в житті дитини.

На основі спільних ігор з розгорнутими відносинами виникають  ігри за правилами. Їм притаманне свідоме підкорення певним правилам, що випливають із взаємин між учасниками гри. Змістом ігор уже є не роль й ігрова ситуація, а правило й завдання (хоча можлива наявність сюжету й ролей). Такими є гра в піжмурки, настільні ігри. Будь – яка гра з правилами містить у собі певне завдання. Розвиток ігор полягає в дедалі більшому усвідомленні ігрового завдання. Отже, мотивом гри залишається ігровий процес, але опосередкований для дитини ігровим завданням.

Дитині, особливо на початку  дошкільного віку, легше дотримуватися правил, якщо вони випливають з певної ролі і виправдані нею, а не нав’язані зовні. Тому ігри з правилами з’являються пізніше за рольові. Проте вони можуть переміститися на ранній ступінь за допомогою, наприклад, певних атрибутів(паперового хвоста, вусів тощо), через які дитина може увійти в роль (кішки або миші) і природно підкоритися правилам гри. Як свідчать експерименти, введення сюжету і ролі у гру дітей молодшого та середнього дошкільного віку підвищує ефективність виконання ними правил. Поступово значення уявної ситуації та ролі зменшується, а значення правил зростає [29;ст.9].