Вплив статі на характер ігрової діяльності

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра педагогіки і психології (дошкільної)

 

 

 

 

 

 

Курсова робота на тему:

 

"Вплив статі на характер

ігрової діяльності"

 

 

                                        

                                             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………………… 3                                                                                                               

 Розділ І. Теоретичне обґрунтування проблеми.

          1.1 Статево-рольова диференціація…………………………………….. 6                                                     

          1.2 Ігрова діяльність дітей дошкільного  віку…………………………. 16         

 Розділ ІІ. Експериментальне вивчення проблеми.

          2.1 Залежність статі від характеру ігрової діяльності…………………17

          2.2 Аналіз і обробка результатів………………………………………… 29

Висновки………………………………………………………………. 33

Література.

Додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

    Нині коли пріоритетними цінностями суспільства стали повага до людини, віра в її сили й можливості, в педагогіці активізувався пошук адекватних цьому форм і методів роботи з дітьми. Серед них вирізняється ігрова діяльність, яка для дитини є нагальною потребою, а для педагога – способом реалізації різноманітних завдань навчально-виховного процесу освітньої установки.

На сучасному етапі  розвитку науки на теренах пострадянських держав найбільшого поширення набуло психологічне обґрунтування гри, що поєднує в собі погляди вчених, які розробили історичний підхід до походження гри, розуміння її соціальної сутності та психологічного механізму як діяльності дитини. Воно започатковано відомими психологами ХХ століття – Л.С.Виготським, О.В.Запорожцем, В.В.Зеньківським, О.М.Леонтьєвим, С.Л.Рубінштейном, Д.Б.Ельконіним, Б.Г.Ананьєвим, П.П.Блонський та ін.

Помітний внесок у  розробку теорії ігрової діяльності здійснено експериментальною психологією.

Гра вводить дитину в  соціальне життя того часу, в якому  вона живе і, виконуючи функцію зв’язку з минулим, вступає засобом соціального успадкування, яке  для дитини є не менш важливим за біологічне.

Гра – це своєрідна  пізнавальна діяльність соціально-культурного характеру, яка дозволяє дитині привласнювати соціальний  досвід і навчатися перетворювати світ; гра – це така форма життєдіяльності дитини, об’єктивні властивості якої еквівалентні реалізації й актуалізації сутнісних потреб і можливостей особистості; дослідники гри відзначали її багатовекторний вплив на дитину – зв’язок з фізичним розвитком, удосконалення психічної сфери, вихованням і навчанням, підготовкою підростаючого покоління до майбутньої трудової діяльності; універсальність, всеосяжність гри сприяє гармонійному розвитку дитини; колективна гра є доступною для дітей формою соціального життя, природним способом орієнтації у моральних ставленнях і засвоєння норм моральної поведінки.

Психологами неодноразово наголошено на необхідності педагогічного  керівництва грою – під впливом  раціонально організованої ігрової  діяльності позитивні зміни дитячої  особистості відбуваються ефективніше.

Гра є провідним видом  діяльності дітей дошкільного віку. Іграшки і дитяча гра тісно  пов’язані між собою. Іграшка  сприяє появі того чи іншого виду гри. Очевидно, що різні іграшки надають  різні можливості для розвитку особливостей сприйняття, мислення, для розвитку особистісних якостей. Прості спостереження підтверджують, що набір іграшок й ігор у хлопчиків і дівчаток розрізняються.

Наприкінці ХХ століття людство відкрило для себе новий  гендерний світ. Вимогою часу, на наш погляд, стало нове розуміння освітнього досвіду видатних гуманістів-педагогів. Це дає відповідь на багато запитань, які ставлять батьки і педагоги стосовно гендерного виховання хлопчиків та дівчаток, принципів гендерної рівності у вихованні обох статей.

В сучасних психолого-педагогічних дослідженнях дедалі частіше робляться спроби розглянути процес формування особистості як представника конкретної статі, носія певних вихідних якостей, що визначають зміст поведінки індивіда як чоловіка або жінки, хлопчика або дівчинки. Інтерес до цієї проблеми зумовлений не лише тим, що категорія статі – одна з найважливіших історико-культурних, соціальних і клінічних проблем, а насамперед тим, що сучасні вимоги індивідуального підходу до формування особистості не можуть бути виконані без урахування психологічної статі дитини.

Всупереч усталеним  уявленням, що статева приналежність  індивіда є суто біологічним явищем, статева ідентичність, тобто усвідомлення себе особою певної статі, - це складний біосоціальний процес, у якому поєднуються онтогенез, статева соціалізація і розвиток самосвідомості. Сутність статевої диференціації полягає у становленні психологічної статі, що ґрунтується на статевому самоставленні і ціннісних орієнтаціях статевої позиції особистості, яка реалізується у спілкуванні і діяльності. Досліджували дану проблему такі науковці як: З. Фрейд, У. Мішель, Х. Уолпол, П. Массен. Великий внесок у дослідження цієї проблеми вніс І. С. Кон.

 Практично всі дослідники  підкреслюють виняткову роль  сім’ї у формуванні статево  рольових уявлень і статевої диференціації. Дорослі створюють для дітей середовище, яке на їхню думку, відповідає статевій належності. Для хлопчиків – це передусім усе те, що вкручується, рухається, взаємодоповнюється: машинки, конструктори. Які розвивають інструментальні навички, майстерність. Для дівчаток – м’які, пухнасті, ніжні іграшки, які можна приготувати, якими можна прикрасити. Психологи стверджують, що в дівчаток, як правило, однотипні іграшки, у хлопчиків – різноманітніші за формою та функціональним призначенням.

Предмет: вплив статі на характер ігрової діяльності.

Об’єкт: ігрова діяльність дітей дошкільного віку.

Мета: дослідити вплив статі на характер ігрової діяльності дітей.

Завдання:

— проаналізувати науково-дослідну літературу з даної проблеми;

— дослідити вплив статі на характер ігрової діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                               І Теоретичне обґрунтування проблеми.

1.1

В сучасних психолого-педагогічних дослідженнях дедалі частіше робляться  спроби розглянути процес формування особистості як представника конкретної статі, носія певних вихідних якостей, що визначають зміст поведінки індивіда як чоловіка або жінки, хлопчика чи дівчинки. Інтерес до цієї проблеми зумовлений не лише тим, що категорія статі – одна з найважливіших історико-культурних, соціальних і клінічних проблем, а насамперед тим, що сучасні вимоги індивідуального підходу до формування особистості не можуть бути виконані без урахування психологічної статі дитини.

До будь-якого за своїм  змістом знання дитини про саму себе входить і її самоставлення, що має емоційно ціннісний характер. Таким чином, категорію статі слід розглядати як одну з домінуючих у структурі самосвідомості індивіда й особистості загалом.[25;ст.14]

Соціальні норми, що визначають, чим повинні або  не повинні займатися чоловіки та жінки, називаються соціальними статевими ролями або, щоб коротше, просто статевими ролями, а реальна поведінка, що реалізує і нормативні сподівання або орієнтована на них,— статеролевою поведінкою. Автономним аспектом диференціювання статевих ролей є уявлення про те, чим відрізняються чи повинні відрізнятися одне від одного чоловіки й жінки за фізичними, соціальними та психічними якостями — соціально-психологічні стереотипи маскулінності та фемінінності. Маскулінність – сукупність соматичних, психічних і поведінкових ознак, що відрізняють чоловіка від жінки. Фемінність – сукупність соматичних, психічних і поведінкових ознак, що відрізняють жінку від чоловіка. Такі стереотипи існують як на вищих рівнях культури, у рамках релігійних або філософських систем, які осмислюють природу статевих відмінностей (статевий і сексуальний символізм), так і в повсякденній буденній свідомості (стереотипи буденної свідомості). Природний поділ праці між статями — найдавніша форма поділу праці, причому це диференціювання уявляється людям вічним і непорушним. За словами Ксенофонта, «природу обох статей від самого народження... бог пристосував: природу жінки для домашньої праці й клопотів, а природу чоловіка — для зовнішніх. Тіло й душу чоловіка він улаштував так, що той більше здатний терпіти холод і спеку, мандрівки й воєнні походи, тому він призначив йому обов'язки поза домівкою. А тіло жінки _ бог створив менш придатним для цього і тому, мені здається, призначив їй домашні турботи». Це підкріплюється також посиланням на звичай, за яким «жінці пристойніше сидіти вдома, ніж дбати про зовнішні справи».

Чоловік звичайно буває годувальником, «добувачем», а в сім'ї здійснює загальне керівництво й несе основну відповідальність за дисциплінування дітей, тоді як емоційніша за своєю природою жінка підтримує групову солідарність і забезпечує необхідне дітям емоційне тепло. Хоч би як залучалася сучасна жінка до суспільно-трудового життя, жіноча роль продовжує коренитися передусім у внутрішніх справах сім'ї, де жінка виступає як дружина, мати й господиня дому, тоді як роль дорослого чоловіка корениться насамперед у професійному світі, в його праці, яка зумовлює і його функції в родині — забезпечення їй відповідного статусу й засобів до існування. Навіть якщо (а це цілком можливо) станеться, що середня заміжня жінка почне працювати, надзвичайно малоймовірно, щоб ця відносна рівновага була порушена, щоб чоловік і жінка помінялися ролями або щоб якісна диференціація ролей у цих відносинах цілком згладилася.

Цю  проблему, яка не така проста досліджувало багато дослідників, зокрема І.С. Кон. Насамперед, він визначив що, норми статевого поділу праці аж ніяк не універсальні в різних людських суспільствах. Характер суспільних взаємин між статями залежить не тільки й не стільки від самого статевого поділу праці, кола специфічних обов'язків чоловіків і жінок, скільки від поділу влади, міри суспільного визнання, престижності чоловічих і жіночих занять

Психосексуальний  розвиток — один із аспектів онтогенезу, тісно пов'язаний із загальним біологічним розвитком організму, особливо зі статевим визріванням і дальшою зміною статевої функції. У цьому зв'язку увагу дослідників привертають такі природні рубежі, як стадії пубертату, вік та особливості менархе у дівчаток і першої еякуляції у хлопчиків, вікова динаміка гормональних процесів і сексуальної активності дорослих, фактори, пов'язані з дітородінням, менопауза, ослаблення статевої функції з віком і т. д. Зрозуміти ці явища можна лише в системі життєвого циклу організму. Разом із тим психосексуальний розвиток — результат статевої соціалізації, в ході якої індивід засвоює певну статеву роль і правила сексуальної поведінки. Вирішальне значення тут мають соціальні чинники: структура діяльності індивіда, його взаємини зі значущими іншими, норми статевої моралі, вік і типові форми раннього сексуального експериментування, нормативне визначення подружніх ролей і т. д. Психосексуальний розвиток індивіда, його сексуальна поведінка й мотивація залежать від обох цих чинників, але періодизація, що ґрунтується на стадіях розвитку організму, не може збігатися з періодизацією життєвого шляху особистості.

Чоловіча  модель розвитку істотно відрізняється від жіночої; строки й послідовність фаз, характерні для одного покоління, можуть виявитися непридатними для іншого покоління і т. д.

Не маючи  ж цілісної концепції розвитку особистості, важко оцінити й значення окремих його етапів. 3. Фрейд і його послідовники вважали, що майже всі психосексуальні проблеми й труднощі дорослої людини детерміновані «травматичними переживаннями» її раннього дитинства.     Як висловився англійський письменник Хью Уолпол (1884—1941), трагедія дитинства полягає в тому, що його катастрофи вічні.[17; ст.. 177.]

Хоч які фрагментарні наукові дані, не підлягає сумніву, що психосексуальний розвиток людини, якщо полишити пренатальний період, про який мовилося вище, починається з формування статевої ідентичності маляти, причому вирішальну роль у цьому процесі відіграють дорослі. Визначивши паспортну стать немовляти, батьки та інші дорослі починають навчати дитину її статевої ролі, навіюючи їй, що означає бути хлопчиком або дівчинкою. І хоч різниця в характері соціалізації хлопчиків та дівчаток не завжди усвідомлена, вона дуже суттєва. Якою мірою ці відмінності зумовлені цілями виховання, а якою природними відмінностями в поводженні хлопчиків і дівчаток (наприклад, тим, що хлопчики завжди активніші й агресивніші) — питання відкрите, але ці відмінності існують усюди й так чи інакше переломлюються в свідомості дитини.

Первинна  статева ідентичність, тобто усвідомлення своєї статевої належності, формується у дитини вже до півтора року, становлячи найстійкіший, стрижневий, елемент її самосвідомості. З віком обсяг і зміст цієї ідентичності змінюються, включаючи широкий набір маскулінних та фемінінних властивостей.

Дворічна дитина знає свою стать, але ще не вміє обґрунтувати цю атрибуцію. В 3—4 роки дитина вже усвідомлено розрізняє стать оточуючих людей (інтуїтивно вже немовлята по-різному реагують на чоловіків і жінок), але часто асоціюють її з суто зовнішніми ознаками (наприклад, з одягом) і допускають принципову оборотність, можливість зміни статі (насправді зміна паспортної статі дитини в цьому віці психологічно вже надто складна). Так, 4-річний хлопчик говорить матері: «Ось коли я виросту великим, я стану татом. Зрозуміло. Ну, а коли я буду жінкою?» В 6—7 років дитина остаточно усвідомлює необоротність статевої належності, причому це збігається з бурхливим посиленням статевого диференціювання поведінки та настановлень; хлопчики й дівчатка з власної ініціативи вибирають різні ігри й партнерів у них, виявляють різні інтереси, стиль поведінки й т. ін.; така стихійна статева сегрегація (одностатеві компанії) сприяє кристалізації та усвідомленню статевих відмінностей. 

За якими  ознаками діти визначають свою й чужу статеву належність, до кінця не ясно. Уже в 3—4 роки статева належність асоціюється з певними соматичними (образ тіла, включаючи геніталії) й поведінковими властивостями, але приписуване їм значення й співвідношення таких ознак можуть бути різними. Важливо підкреслити, що усвідомлення дитиною своєю статевої ролі/ідентичності передбачає й певне ставлення до неї. По-перше, це статеролева орієнтація, уявлення індивіда про те, наскільки його якості відповідають сподіванням і вимогам чоловічої чи жіночої ролі. По-друге, це статеролеві переваги, те, якій статевій ролі/ідентичності індивід віддає перевагу; це з'ясовується запитаннями типу: «Ким би ти хотів би краще бути — хлопчиком чи дівчинкою?» — та експериментами, в яких дитина змушена вибирати між чоловічим і жіночим зразком або роллю. Особливо гостро стоїть ця проблема у дітей з порушеннями біологічної статі, наприклад і ендокринною патологією. Незбіг статеролевих переваг і статевої ідентичності, звичайно, так чи інакше проявляється; в поведінці дитини і стає предметом обговорення та оцінки з боку дорослих і ровесників (оцінка статеролевої адекватності).