Внимание и ее роль в учебной деятельности

Довільна увага виникає за наявності у суб'єкта мети або завдання бути уважним до якого-небудь зовнішнього предмету або до внутрішньої розумової дії. Вона в основному направлена на регулювання зовнішніх сенсорних і моторних дій і внутрішніх пізнавальних процесів. Навмисна увага може стати довільною, коли суб'єктові необхідно проявити вольове зусилля для того, щоб направити і зосередити увагу на об'єкті, який необхідно пізнавати або з яким треба діяти. Особливо велике значення має довільна увага в учбовій діяльності, оскільки засвоєння наукових знань вимагає від учня великих вольових зусиль, направлених на здійснення складних розумових дій.

В деяких випадках довільна увага може стати, за визначенням Н.Ф. Добриніна, післядовільною. Це може мати місце у тому випадку, коли мета не залишає проявляти увагу, але зникають вольові зусилля. Така увага починає виявлятися, коли діяльність, що вимагає вольових зусиль, стає захоплюючою і здійснюється без особливої скрути. Післядовільна увага найбільшою мірою може забезпечити високу продуктивність пізнавальної і практичної діяльності [26, c.120]

              Увага означає зв'язок свідомості з певним об'єктом, його зосередженість на ньому. Особливості цієї зосередженості визначають властивості уваги. До них відносяться: стійкість, концентрація, розподіл, переключення і обсяг уваги.

              Стійкість полягає в здатності певний час зосереджуватися на одному і тому ж об'єкті. Ця властивість уваги може визначатися периферійними і центральними чинниками. Експериментальні дослідження показали, що увага схильна до періодичних мимовільних коливаннь. Періоди таких коливань, за Н. Н. Ланге, дорівнюють зазвичай двом-трьом секундам, доходячи максимум до 12 секунд. Якщо прислухатися до цокання годинника і намагатися зосередитися на ньому, то буде щось чути, щось не чути. Інший характер носять коливання нашої уваги при спостереженні більш складних фігур, - в них поперемінно то одна, то інша частина буде виступати як фігура. Такий ефект, наприклад, дає зображення усіченої піраміди: якщо придивлятися до неї протягом деякого часу, то вона буде по черзі здаватися то опуклою, то увігнутою [19].

Зосередженість, або концентрація, - це утримання уваги на одному об'єкті або однієї діяльності при відверненні від всього іншого. Зосередженість уваги зазвичай пов'язана з глибоким, дієвим інтересом до діяльності, будь-якої події або факту. Ступінь або сила зосередженості - це концентрація або інтенсивність уваги. Концентрація - це поглинання уваги одним об'єктом або однієї діяльністю. Показником інтенсивності є неможливість відвернути увагу від предмета діяльності сторонніми подразниками. Наприклад, дитина збирає новий конструктор. Вона повністю поглиблена справою, не відволікається ні на хвилину, не помічає, як плине час, не реагує на телефонні дзвінки, її можна гукнути, покликати обідати - вона не відповідає, а часом навіть і не чує. У цьому випадку можна говорити про велику концентрацію та інтенсивність уваги [11].

              Розподіл уваги виражається в умінні одночасно виконувати декілька дій або вести спостереження за декількома процесами, об'єктами. У деяких професіях розподіл уваги набуває особливо важливе значення. Такими професіями є професії шофера, льотчика, педагога. Вчитель пояснює урок і одночасно стежить за класом, нерідко він ще і пише що-небудь на класній дошці. З точки зору фізіології розподіл уваги пояснюється тим, що, за наявності в корі головного мозку оптимальної збудливості, в окремих її ділянках є лише часткове гальмування, в результаті чого ці ділянки в змозі управляти одночасно виконуваними діями. Чим краще людина опанував діями, тим легше їй одночасно виконувати їх [27, с.159].

              Перемиканням уваги називається свідоме й несвідоме переміщення уваги з одного об'єкта на інший. Переключення уваги являє собою переміщення по корі ділянки з оптимальною збудливістю, регульоване головним чином сигналами другої сигнальної системи. Здатність до швидкого переключення уваги в сильній мері залежить від рухливості нервових процесів. Деякі люди можуть легко і швидко переходити від однієї діяльності до іншої і відразу ж починають виконувати її з повним розумінням. Це люди, у яких увага рухома, гнучка. Для інших перехід від одного до другого пов'язаний з деяким зусиллям: їм треба деякий час, щоб «зібратися з думками», «увійти в роботу». Це люди з мало рухомим увагою.
Здатність швидкого переключення уваги особливо гостро потрібна в тих випадках, коли потрібно негайно реагувати на короткочасне і несподіване роздратування. Такі завдання постійно постають перед льотчиком, шофером, паровозним машиністом. Якщо потрібно, щоб в деякий момент увагу було приготовлено до сприйняття якого-небудь подразнення, слід заздалегідь дати сигнал [29].

              Під обсягом уваги в психології розуміють ту кількість вражень, яка може бути з повною ясністю і виразністю сприйнято в одному акті уваги. Можна думати, як те й робили деякі колишні психологи, що в один момент, в одному акті уваги ми можемо схоплювати лише одне враження. У даний час, однак, питання про обсяг уваги піддався вже достатньої експериментальної розробки, і ми з упевненістю можемо стверджувати помилковість такого припущення. Як показали досліди, вироблялися за допомогою особливого приладу, що показує нам ті чи інші зорові враження на дуже короткий час (так званого тахістоскопа), безсвязних зорових об'єктів (наприклад, букв). Зараз ми можемо з повною ясністю і виразністю сприйняти в середньому від 4 до 6. Ця ж цифра характеризує приблизно і обсяг нашої слухової уваги; при найбільш сприятливих умовах одним актом уваги ми можемо охопити приблизно 6 послідовних стукотів. Об'єм уваги значно збільшується, якщо нам даються не окремі, нескладні елементи, а деякі окремі осмислені комплекси (наприклад, короткі слова). У такому випадку вже кожне слово служить для нашого сприйняття як би тільки одним елементом і загальне число окремих схоплених літер може зростати до 6 х 3 = 18 і більше. Всяке об'єднання, будь-яка форма (слів, букв) збільшують число елементів, що схоплюють одним актом уваги. Експерименти з питання про обсяг уваги встановили між іншим існування двох типів уваги: так званого фіксуючого і флуктуірующего. Об'єм уваги осіб, що належать до фіксуючого типу, менше, ніж обсяг уваги осіб типу флуктуірующего, зате сприймане першими сприймається з більшою ясністю і більшої об'єктивної правильністю, ніж сприймане другими [6, с.30].

Увага здійснює вибір тієї інформації, яка буде оброблятися. Центральні механізми переробки інформації в людини можуть мати справу в даний момент часу лише з одним об'єктом. Фіксований обсяг є основною характеристикою уваги. Об'єм уваги не можна змінити за допомогою навчання і тренування [23, с.46].

Не можна бути уважним взагалі, увага завжди виявляється у певних, конкретних психічних процесах: ми вдивляємося, вслухався, принюхується, вирішуємо завдання, пишемо твори, тобто коли підвищена активність пізнавальної діяльності в процесі пізнання або відбиття об'єктивної реальності. Увага - це в першу чергу динамічна характеристика протікання пізнавальної діяльності, вона виражає переважно зв'язок психічної діяльності з певним об'єктом, на якому вона як у фокусі зосереджена. Увага - це виборча спрямованість на той чи інший об'єкт і зосередженість на ньому, заглибленість у спрямовану на об'єкт пізнавальну діяльність [22, c.179].

Увага в житті і діяльності людини виконує багато різних функцій.
Вона активізує потрібні і гальмує непотрібні в даний момент патологічні та
фізіологічні процеси, сприяє організованому і цілеспрямованому відбору надходить в організм інформації відповідно до його актуальними потребами, забезпечує виборчу і тривалу зосередженість психічної активності на одному й тому ж об'ємі або виді діяльності. З увагою пов’язані спрямованість і вибірковість пізнавальних процесів.

Під спрямованістю слід розуміти, перш за все, виборчий характер психічної діяльності, навмисний або ненавмисний вибір її об'єктів. У поняття спрямованості включається також і збереження діяльності на відомий проміжок часу. Недостатньо тільки вибрати ту або іншу діяльність, щоб бути уважним, треба утримати цей вибір, зберегти його. Коли ми говоримо про увагу, то маємо на увазі також зосередженість, заглибленість у діяльність. Чим важче стоїть перед людиною завдання, тим, очевидно, більш напружені, інтенсивніше, поглиблено буде її увага, і, навпаки, чим легше завдання, тим менш поглибленим буде її увага. У той же час зосередженість пов'язана з відволіканням від всього стороннього. Чим більше ми зосереджені на вирішенні даної задачі, тим менше помічаємо все навколишнє. Таким чином, при уважному відношенні до якого небудь предмету він (предмет) опиняється в центрі нашої свідомості, все інше в цей момент сприймається слабо, виявляється, образно кажучи, на периферії сприйманого. Завдяки цьому відображення стає ясним, виразним, уявлення і думки утримуються в свідомості до тих пір, поки не завершитися діяльність, поки не буде досягнута мета. Тим самим увага забезпечує ще функцію - контроль і регуляцію діяльності [17, c.4-41].

Коли ми говоримо про увагу, то маємо на увазі також зосередженість, заглибленість у діяльність. Чим важче стоїть перед людиною завдання, тим напруженішою, інтенсивніше, поглиблено буде її увагу, і, навпаки, чим легше завдання, тим менш поглибленим є її увагу.

У той же час зосередженість пов'язана з відволіканням від всього стороннього. Чим більше ми зосереджені на вирішенні даної задачі, тим менше помічаємо все навколишнє, вірніше, ми помічаємо, що відбувається, але невиразно. Таким чином, при уважному відношенні до якого-небудь предмету, він (цей предмет) опиняється в центрі нашої свідомості, все інше сприймається в цей момент слабо, виявляється на периферії сприйманого. Завдяки цьому відображення стає ясним, виразним, уявлення і думки утримуються в свідомості до тих пір, поки не завершиться діяльність, поки не буде досягнута її мета. Тим самим увага забезпечує ще одну функцію - контроль і регуляцію діяльності [21].

              Психічна діяльність не може протікати цілеспрямовано і продуктивно, якщо людина не зосередиться на тому, що вона робить. Візьмемо людину, захоплену малюванням. Вона цілком заглиблена у свою роботу, зосереджена на ній, обдумує, який колір вибрати, як розташувати предмети на аркуші. При цьому вона може не чути про що говорять присутні, не відгукуватися, якщо її покличуть. У цьому випадку говорять, що вона зосередила увагу на тому, що робить, відволікаючись від всього іншого. Це свідчить, що людина не може одночасно думати про різні речі і виконувати різноманітні роботи. Тому в кожний окремий момент її свідомість прямує на ті предмети і явища, які є для нєї найбільш важливими і значними.

1.3.           Фізіологічні основи та порушення уваги.

              Увага являє собою складне психічне явище. Настільки складне явище може бути пояснено тільки на основі широко діючих фізіологічних закономірностей.

              На людину впливає одночасно величезне число подразників. Однак доходять до свідомості лише ті з них, які є найбільш значущими. Виборчий, спрямований характер психічної діяльності людини складає сутність уваги. На відміну від пізнавальних процесів увага свого особливого змісту не має. Вона виявляється як би у середині психічних процесів і невіддільно від них, характеризуючи динаміку їх перебігу. Деякі дослідники зводять увагу до виборчої активності особистості. Це точка зору теорії установки, що розробляється школою Д.І. Узнадзе. Увага людини має соціальну природу. Вона породжена трудовою діяльністю і є однією з основних психологічних характеристик трудового процесу. Увага виявляється в зовнішніх ознаках, таких, як міміка, різноманітні рухи і т. д. Згідно з поглядами ІМ. Сєченова, увага людини має рефлекторний характер [5, с.111].

Для розуміння фізіологічних основ уваги велике значення мають роботи російських фізіологів І. П. Павлова і А. А. Ухтомського.

Згідно з уявленнями І. П. Павлова, увага відображає наявність
в корі великих півкуль вогнища збудження, який в свою чергу, є проявом безумовного орієнтовного рефлексу. Таке вогнище збудження за рахунок процесу негативної індукції гальмує сусідні області кори великих півкуль, і при цьому вся психічна діяльність організму зосереджується на одному
об'єкті [33, с.130].

Первинний факт, в якому висловлюється увага, полягає в тому, що деякі моменти, як би виступаючі на передній план, набувають панівне, домінуюче значення для перебігу психічних процесів. Фізіологічної основою уваги відповідно до цього є той характер процесів в нервовій системі, який отримав свою найбільш розгорнуте вираження в принципі домінанти Ухтомського.

Домінанта є вогнище збудження, що привертає до себе хвилі збудження з найрізноманітніших джерел. Зовнішнім виразом домінанти є стаціонарно підтримувана робота або робоча поза організму. У вищих поверхах і в корі півкуль принцип домінанти є фізіологічною основою акту уваги і предметного мислення. Те, що акт уваги має таїти в собі стійке вогнище збудження при гальмуванні інших центрів, ця думка намічалася ще у Ферье, а потім розвинена Вундтом, Мак-Дугаллом, Еббінгаузом. У літературі є вказівки, що різноманітні слабкі подразнення при процесі уваги сприяють її концентрації. Цонефф і Меуманн знаходили, що концентрація уваги посилюється при порушенні дихального і судинного центру. Це можна розуміти так, що іррадіації з довгастого мозку здатні підкріплювати домінанту в корі. Перша фаза: досить стійка домінанта, що намітилася в організмі під впливом внутрішньої секреції, рефлекторних впливів тощо, привертає до себе в якості приводів до порушення найрізноманітніші рецепції. Стадія зміцнення готівкової домінанти по перевазі. Друга фаза: з безлічі діючих рецепції домінанта виловлює групу рецепції, яка для неї особливо біологічно цікава. Це - стадія вироблення адекватного подразника для даної домінанти та разом стадія предметного виділення даного комплексу подразників з середовища. Третя фаза: між домінантою (внутрішнім станом) і даними рецептивний змістом (комплексом подразників). Встановлюється міцний («адекватний») зв'язок, так що кожний з контрагентів (внутрішній стан і зовнішній образ) викликае й підкріплює виключно один одного, тоді як інше душевне життя перейде до нових поточних завдань і новоутворень. У вищій психічного життя інертність панівного порушення, тобто домінанта переживається моменту, може служити джерелом «упередження», «нав'язливих образів», «галюцинацій»; але вона ж дає вченому то махове колесо, «керівну ідею», «основну гіпотезу», які позбавляють думку від поштовхів і строкатості і сприяють зчепленню фактів в єдиний досвід. Поки домінанта в душі яскрава і жива, вона тримає у своїй владі все поле душевного життя. Все нагадує про неї і про пов'язані з нею образах і реальності [31].