Влияние семейного воспитания на агрессивное поведение детей дошкольного возраста

Автор: Пользователь скрыл имя, 04 Ноября 2012 в 17:21, курсовая работа

Описание работы

Напружена, нестійка соціальна, економічна, екологічна обстановка, що склалася в даний час у нашій країні, зумовлює ріст різних відхилень в особистісному розвитку і поведінці дітей. Серед них особливу тривогу викликає не тільки прогресуюча відчуженість, підвищена тривожність, духовна спустошеність дітей, але і їхній цинізм, жорстокість, агресивність.
Важливість сім'ї як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя, і по тривалості свого впливу на особистість жоден з інститутів виховання не може зрівнятися з сім'єю. У ній закладаються основи особистості дитини.

Содержание

ВСТУП……………………………………………………………………….
3
РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ В ПСИХОЛОГІЇ………..
5
Основні підходи до вивчення агресивної поведінки в теорії психології…………………………………………………………………….
5
Взаємозв’язок сімейного виховання і психологічних особливостей агресивної поведінки у дітей дошкільного віку…………………………..
15
Висновки до 1 розділу. ……………………………………………………
21
РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ НА АГРЕСИВНУ ПОВЕДІНКУ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ………………………………………….
23
2.1. Програма емпіричного дослідження психологічних особливостей агресивної поведінки дошкільнят…………………………………………
23
2.2. Аналіз констатувального дослідження……………………………..
31
Висновки до 2 розділу………………………………………………………
35
ВИСНОВКИ………………………………………………………………..
36
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….
38
ДОДАТКИ………………………………………

Работа содержит 1 файл

ЗМІСТ.doc

— 612.00 Кб (Скачать)

Одним з найбільш відомих  представників поведінкового підходу у вивченні агресивної поведінки є А. Басс. Він визначає фрустрацію як блокування процесу інструментальної поведінки і вводить поняття «атаки» - акта, що формує в організмі ворожі стимули. При цьому атака викликає сильну агресивну реакцію, а фрустрація - слабку.

А. Басс вказав чотири чинники, від яких залежить сила агресивних звичок:

● частота та інтенсивність випадків, в яких індивід був атакований, фрустрований, роздратований. Індивіди, які отримали багато негативних стимулів, будуть ймовірно реагувати більш агресивно, ніж ті, які отримали їх значно менше.

● часте досягнення успіху за допомогою агресії призводить до сильних атакуючих звичок; успіх може бути внутрішнім (різке послаблення гніву) і зовнішнім (усунення перешкоди або досягнення винагороди);виробиляється тенденція до атаки;

● культурні та субкультурні норми, що встановлюються людиною, можуть забезпечити у неї розвиток агресивності;

● темперамент, а саме, такі його складові, як імпульсивність, інтенсивність реакцій, рівень активності, незалежності людини.

А. Басс вважає, що незалежність має відношення до самоповаги і до захисту від групового тиску. Для таких індивідів існує більше подразників у їхній постійній взаємодії з оточуючими. Важливим компонентом незалежності є тенденція до непослуху.

Іншим відомим представником  біхевіоризму є А. Бандура. Його підхід до проблеми агресивності орієнтований більшою мірою на парадигму інструментального  обумовлення, причому центральне місце він відводить научінню шляхом спостереження за зразком. Бандура вважає, що якщо вихователі дитини (батьки, вчителі) виявляють агресивність, то й дитина, наслідуючи їх, стане агресивною. Якщо ж представник такої моделі поведінки буде покараний за агресивність, це зменшить прояви агресивності у дитини. Таким чином, агресивність - продукт научіння. Вона розвивається, підтримується або зменшується в результаті спостереження сцен агресії і врахування її видимих наслідків для агресивної людини [2].

Психологічні труднощі усунення агресивних потягів полягають в тому, що людина, яка поводить себе подібним чином, легко знаходить безліч розумних виправдань своєї поведінки, повністю або частково знімаючи із себе провину. А. Бандура виділив такі типові способи виправдання агресорами своїх дій:

● зіставлення власних агресивних дій з особистісними вадами або вчинками людини, що опинилася жертвою агресії, з метою доказу того, що в порівнянні з ними, вчинені дії не представляються такими жахливими, якими здаються на перший погляд;

● виправдання агресії по відношенню до іншої людини будь-якими ідеологічними, релігійними або іншими міркуваннями;

● заперечення своєї особистої відповідальності за скоєні агресивні дії;

● зняття з себе частини  відповідальності за агресію посиланням на зовнішні обставини або на те, що дана дія була скоєна під тиском тиском іншої людини або під впливом обставин, що склалися, наприклад, необхідності виконати чийсь наказ;

● поступове пом'якшення агресором своєї провини за рахунок знаходження нових аргументів і пояснень, що виправдовують його дії [15].

Фрустраційна теорія агресії була опублікована в 1939 р. групою психологів Єльського університету США на чолі з Д. Доллардом і поклала початок інтенсивним експериментальним дослідженням агресії. Відповідно до цієї теорії, виникнення агресивної поведінки завжди обумовлено наявністю фрустрації, і навпаки, наявність фрустрації завжди тягне за собою якусь форму агресивності.

Агресія в рамках даної теорії визначається як «акт, метою якого є шкода, завдана деякій особистості або об'єкту», а фрустрація як «умова, що виникаєу випадку цілеспрямованих реакцій на перешкоди» [9].

Ствердження однозначності відношення між агресією і фрустрацією викликало критику, і вже в 1941 р. один зі співавторів даної теорії, М. Міллер опублікував дещо видозмінену концепцію, зробивши припущення, що фрустрація може викликати безліч різних реакцій і що агресивність є лише однією з них. Замість операційної обумовленості агресії він ввів поняття «провокація агресії», залежно від сили, яку мала агресія:вона могла або спостерігається, або ні [9].

Значний внесок у розвиток теорії фрустрації внесли роботи С.Розенцвейга. У концепції С. Розенцвейга поняття фрустрації розроблено найбільш докладно: введено уявлення про фрустраційну толерантність (стійкість до фрустратора, тобто до причин, що викликають фрустрацію) і змістовні аспекти реакції людини в умовах фрустрації, а саме, напрямок агресії (екстра -, інтра- , імпунітівних реакціях) і тип реакції (з фіксацією на перешкоді, на его-захисті, на задоволенні потреб).

Фрустраційна теорія агресії набула великого поширення, тому що була єдиною загальною теорією агресії та насильства. Однак, виняткова увага до фрустрації призвела до того, що цілий клас негативних подразників був виключений з розгляду разом з концепцією агресії як інструментальної реакції. Насправді фрустрація - це лише одна з багатьох причин агресивності.

Гуманістичний напрям у психології, представлено в роботах К.Роджерса, А. Маслоу, В. Франкла та інших,він досліджує і пояснює прояви агресії у відповідності зі своїми основними положеннями.

К. Роджерс [24], розглядаючи людину спочатку як конструктивну, вважає, що агресія та насильство є вимушеними діями індивіда на обмеження його свободи, можливості вибору. Це відповідь організму на попередній досвід, який сприймажться як загрозливий, який не відповідає уявленню людини про себе. К. Роджерс пише: «Я знаю, що через захисні реакції і страхи, люди можуть вести себе жорстоко, незріло, антисоціально. Однак мій досвід роботи з ними надихає мене і дає мені сили, так як я весь час переконуюся в позитивному напрямку їхнього розвитку на глибинному рівні точно так само, як і у всіх нас » [24].

Основна тема гуманістичної психології - це використання внутрішнього досвіду  для дослідження та зміни особистості. Прагнення до актуалізації є основним у поведінці людини. Оптимально актуалізуючи його, людина живе повноцінно в кожен момент свого життя. Згідно з К.Роджерсом, людина з самого народження має необхідність у прийнятті себе, що означає, безумовно, позитивне ставлення до неї, визнання її індивідуальності тощо. Причому необхідною умовою є безумовне прийняття людини, як оточуючими, так і нею самою. Безумовне прийняття себе означає прийняття всіх своїх якостей як нормальних, незалежно від оцінки інших. Якщо ж людина орієнтована тільки на думки оточуючих, вона відчуває напруженість, тривогу, занепокоєння з приводу подібних оцінок. Вона прагне виправдати їхні очікування і вимоги, тому людина уже не є вільною, вона обмежена у виборі власних дій. Таким чином, агресія є результатом конфлікту між власними цінностями особистості і зовнішніми цінностями (порушення конгруентності). К. Роджерс вважає: «Якщо ми здатні звільнити індивіда від захисних реакцій, відкрити його сприйняття, як для широкого кола своїх власних потреб, так і для вимог оточення і суспільства, можна вірити, що його подальші дії будуть позитивними, творчими і просунуть його вперед . Немає необхідності говорити, хто буде його соціалізувати, так як одна з його власних дуже глибоких потреб - це потреба у відносинах з іншими, в спілкуванні. У міру того, як він буде все більше ставати самим собою, він буде в більшій мірі соціалізованим - відповідно з реальністю. Немає необхідності говорити про те, хто повинен стримувати його агресивні імпульси, так як у міру його відкритості всім своїм імпульсам, його потреби у отриманні та поверненні любові будуть такими ж сильними, як і його імпульс вдарити, образити тощо. Він буде агресивним в тих ситуаціях, де направді має бути використана агресія, але у нього не буде нестримно зростаючої потреби в агресії »[25].

Прояви агресії різні: від прямого  фізичного впливу (застосування сили) словесних образ і залякування опонента до непрямих спроб здійснити примусове управління поведінкою іншої людини вже відомими агресивними способами, що переходить у хворобливий стан і не піддається соціалізації. Але відомі й такі вчинки і дії, які одними учасниками групового конфлікту інтерпретуються як прояв агресії, а іншими - як активність, наполегливість і послідовність у досягненні цілей.

У першу чергу потрібно розділити  навмисну і ненавмисну агресію. Яскравим прикладом ненавмисної агресії  може служити випадкове поранення людини під час перевірки зброї або при мимовільному пострілі [31].

Крім представленої класифікації часто використовується класифікація категорій агресії, запропонована А. Бассом. На його думку, агресивні дії можна описати на підставі трьох шкал: фізична - вербальна; активна - пасивна і пряма - непряма. Їх комбінація дає вісім можливих категорій, під які потрапляє більшість агресивних дій [14].

1.Фізичні агресія - використання  фізичної сили проти іншої  особи. 

2. Непряма агресія - під цим терміном розуміють як агресію, яка не прямо спрямована на іншу особу (плітки, злобні жарти), так і агресію, яка ні на кого не спрямована, - вибухи люті, що проявляються в криках, тупанні ногами, битті кулаками по столу . Ці вибухи характеризуються ненаправленістю і невпорядкованістю.

3. Схильність до роздратування  - готовність до прояву при  найменшому збудженні запальних, різких, грубих дій.

4. Негативізм - опозиційна міра поведінки, зазвичай спрямована проти авторитету або керівництва; ця поведінка може наростати від пасивного опору до активної боротьби проти сталих законів і звичаїв.

5. Образа - заздрість і ненависть до оточуючих, обумовлені почуттям гніву, образи на весь світ за дійсні або уявні страждання.

6. Підозрілість - недовіру і обережність по відношенню до людей, засновані на переконанні того, що оточуючі мають намір заподіяти шкоду.

7. Вербальна агресія  - вираз негативних відчуттів як через форму (сварка, крик, вереск), так і через зміст словесних відповідей (погроза, прокляття, лайка).

8. Почуття провини  - ця категорія виражає ступінь переконання людини в тому, що вона є поганою людиною, яка робить неправильні вчинки та наявність у неї докорів сумління.

Деякі автори вказують на певну залежність агресивності дітей  від структури родини. Є дані, які свідчать про те, що агресивні діти походять із багатодітних або не повних родин. Агресія дитини може бути реакцією на розлучення батьків. При цьому, способи реагування на ситуацію різні, залежно від статі і віку дитини. У дітей дошкільного віку агресія не зріла й носить іноді безпричинний характер.

Дитина дошкільного  віку – це переважно емоційна дитина і саме з цієї причини основними показниками її психічного розвитку в нормі служать характеристики емоційної сфери, які відображають спрямованість її переживання й активності. Так Л. С. Славіна відзначає, що негативні афективні переживання несуть у своїй основі незадоволеність якихось важливих для дитини потреб або конфлікт між ними [26,58]. Особливо часто ці переживання виникають у тому випадку, коли домагання дитини у сферах, які мають для неї велике значення, незадоволені. Однак спостережувана в сфері дорослих тенденція спрощено сприймати процес включення дитини у світ соціальних відносин, приводить до того, що дорослий позбавляє дитину права на так звані негативні емоції або форми поведінки (гнів, страх, агресію тощо.).

Аналізуючи фантазії в дитячому віці, А.І. Захаров відзначає, що, найбільш сильні травмуючі фактори, фізичні покарання дитини і розрив з об'єктом любові, – це переживання, які вимагають свого виходу [10, 54].

Вони можуть виражатися в якості відповідної агресивної реакції. Це відбувається, наприклад, у грі, де дитина відтворює пережиті агресивні сценарії, прагнучи раціоналізувати їх і тим самим зняти нагромаджену негативну енергію.

    1. Взаємозв’язок сімейного виховання і психологічних особливостей агресивної поведінки у дітей дошкільного віку

Однією з головних функцій сім'ї є виховання дітей. Сім'я покликана забезпечити правильну організацію життя дитини. Саме ця роль робить сім'ю необхідною ланкою комплексного підходу до виховної роботи.

Сім'я - це перша громадська ступінь у житті людини. Вона з раннього дитинства спрямовує свідомість, волю, почуття дітей. Під керівництвом батьків дитина набуває свого життєвого досвіду, елементарних знань про навколишню дійсність, вмінь і навичок життя в суспільстві. Враження дитинства залишають відбиток на всьому житті людини. Дитячі переживання впливають на весь подальший устрій, на всю подальшу роботу людини, хоча часто вони й залишаються в області підсвідомого. Людина може забути про них, але вони мимоволі часто визначають її вчинки.

Рівень моральності  батьків, їхні життєві плани, ідеали, досвід соціального спілкування мають вирішальне значення у формуванні моральних якостей зростаючої людини.

Одна з причин впливу сім'ї на дітей полягає у стійкості перших вражень дитини від навколишнього середовища. Їх дитина отримує в сім'ї, на їх основі формується характер.

Сила родини в тому, що її вплив здійснюється постійно, тривалий час і в різних умовах і ситуаціях. Звички, сформовані в сім'ї, такі сильні, що, навіть усвідомлюючи часом їх негативний вплив, людина не може від них звільнитися.

Головна особливість  сімейного виховання полягає в тому, що воно емоційно забарвлене і припускає любов батьків до дітей, і відповідне почуття дітей до батьків. Теплота домашнього мікроклімату, комфортність стану в домашній атмосфері стимулюють дитину до сприйняття існуючих у родині правил, манер поведінки, поглядів і прагнень. Сила впливу батьків - у вірі в них дитини, в її переконанні, що близькі, улюблені їй люди завжди праві, а рішення і вчинки їх справедливі. Діти бажають бути схожими на своїх батьків і несвідомо їх наслідують. Це бажання робить приклад батьків найсильнішою рушійною силою сімейного виховання. Ніщо не впливає на дітей так сильно, як приклад батьків. Спосіб життя батьків - основа їх авторитету у дітей. Вимоги до дітей не повинні розходитися з власною поведінкою. Всі дії батьків знаходяться під постійним, безпосереднім контролем дітей. Це накладає на батьків особливу відповідальність, зобов'язує їх аналізувати свою власну поведінку при дітях.

Информация о работе Влияние семейного воспитания на агрессивное поведение детей дошкольного возраста