Вікові та гендерні особливості розподілу уваги дітей молодшого шкільного віку та підлітків

 

Рівненський інститут слов’янознавства

Київського  славістичного університету 
 
 
 

Вікові  та гендерні особливості  розподілу уваги

дітей молодшого шкільного  віку та підлітків 
 
 

                                                 курсова робота

                                                 з загальної психології

                                                 студентки ІІ курсу

                                                 факультету психології та

                                                 мистецтвознавства

                                                 спеціальність «Психологія  »

                                                 Сусол Марії Василівни 
 
 
 
 
 
 

Рівне 2011

    «Вікові та гендерні особливості розподілу уваги дітей молодшого шкільного віку та підлітків» 

Зміст

Вступ

Розділ І   Теоретичні аспекти проблеми розвитку та особливостей уваги як психічної функції.

1. Предмет психологічного вивчення уваги.
2. Психологічні властивості уваги.
3. Психологічні особливості розподілу уваги у дітей молодшого шкільного віку та підлітків.

Розділ  ІІ. Аналіз результатів  експериментного  вивчення розподілу  уваги молодших школярів та підлітків.

 2. 1. Опис методики дослідження та обґрунтування процедури.

2. 2. Аналіз  результатів експериментального  дослідження вікових особливостей  розподілу уваги у молодших  школярів та підлітків.

2. 3. Гендерні  особливості розподілу уваги.

2. 4. Психологічні  поради щодо розвитку та розподілу  уваги у дитячому віці. 
 

Висновки

Література

Додатки 
 
 
 
 

    Вступ

    Будова  усього організму людини дуже складна  і на її вивчення довелося витратити  не малу кількість часу. Протягом поколінь століть формувалися різноманітні галузі  наук які існують і до нині. Звичайно протягом цього шляху існування людей формувалися певні розбіжності які стосувалися уже існуючих гіпотез та теорій. Протягом вивчення було витрачено безліч зусиль і терпіння та цікавість людини призвела до того, що весь світ дізнався про будову організму його функції та властивості, про різні методи лікування захворювань та різноманітних психічних та фізіологічних відхилень в організмі.

    Психологія  одна із відомих наук які існували тривалий час над якими працювали, працюють та будуть працювати велика кількість науковців вчених. Психологія як наука має особливості, що відрізняють  її від інших дисциплін. Як систему перевірених знань психологію знають в основному ті, хто нею спеціально займається, вирішуючи наукові і практичні завдання. Водночас як система життєвих явищ психологія знайома кожній людині. 
   У науковому вжитку термін “психологія” вперше з'явився у XVI ст. Спочатку він належав до особливої науки, що займалася вивченням так називаних душевних, або психічних, явищ, тобто таких, що кожна людина легко виявляє у власній свідомості в результаті самоспостереження. Пізніше, у XVII-XIX ст., сфера досліджень психологів значно розширилася, включивши неусвідомлювані психічні процеси (несвідоме) і діяльність людини. 
   У XX ст. психологічні дослідження вийшли за рамки тих явищ, навколо яких вони протягом сторіч концентрувалися. У зв'язку з цим термін “психологія” почасти втратив початковий, достатньо вузький, зміст, коли він стосувався тільки суб'єктивних, безпосередньо сприйманим і пережитим людиною, явищ свідомості. Проте дотепер, за сформованими сторіччями традиціями, за цією наукою зберігається її назва. 
   

      З XIX ст. психологія стає самостійною  експериментальною галуззю наукових  знань. 
   Що ж є предметом вивчення психології? Насамперед психіка людини і тварин, що включає багато суб'єктивних явищ. За допомогою одних, таких, наприклад, як відчуття і сприйняття, увага і пам'ять, уява, мислення і мова, людина пізнає світ. Тому їх часто називають пізнавальними процесами. Інші явища регулюють її спілкування з людьми, безпосередньо керують діями і вчинками. їх називають психічними властивостями і станами особистості; до їх числа включають потреби, мотиви, цілі, інтереси, волю, почуття й емоції, схильності і здібності, знання і свідомість. Крім того, психологія вивчає людське спілкування і поведінку, їхню залежність від психічних явищ і, навпаки, залежність формування і розвитку психічних явищ від спілкування і поведінки. 
   Людина не просто проникає у світ за допомогою пізнавальних процесів. Вона живе і діє у цьому світі, творить його для себе з метою задоволення матеріальних, духовних та інших потреб. Для того, щоб зрозуміти і пояснити людські вчинки, ми звертаємося до такого поняття, як особистість. 
   У свою чергу, психічні процеси, стани і властивості людини, особливо в їхніх вищих проявах, навряд чи можуть бути осмислені до кінця, якщо їх не розглядати залежно від умов життя людини, від того, як організована її взаємодія з природою і суспільством (діяльність і спілкування). Тому спілкування і діяльність також є предметом сучасних психологічних досліджень. 
   Психічні процеси, властивості і стани людини, її спілкування і діяльність розділяються і досліджуються окремо, хоча в дійсності вони тісно взаємопов'язані і являють єдину мету, що називається життєдіяльністю людини.

    Метою проведення даної курсової роботи полягає  в тому, що студентка повинна закріпити  свої знання із загальної психології, як у теоретичній частині, так  і в практичній. Тому і під час  написання курсової роботи, кожен  із студентів повинен провести відповідне практичне дослідження, до своєї теми курсової роботи.

    Відомо  що завдяки теоретичній частині ми дізнаємося багато чого із психології, з чим ми не раз зустрічалися у своєму житті. Адже відомо наскільки є цікавим предметом психологія, наскільки правдив може  все розповісти про людину, про те який вид темпераменту у неї, її психологічні особливості, психологічні відхилення у людині, та методи попередження або боротьби із ним та ін.

    Практика  є не менш важливішою частино вивчення людини. Завдяки практиці ми можемо побачити все те, про що розповідається у теорії. Тобто, можна сказати, що ми відчуваємо усі аспекти, нюанси, властивості проведення дослідження. 

    Згідно  теми своєї курсової роботи «Вікові  та гендерні особливості розподілу  уваги у дітей молодшого шкільного  віку та підлітків», мною було проведене  дослідження по «Розподіл та переключення уваги». Метою проведення було визначення наскільки діти молодшого шкільного  віку та підлітки спроможні розподіляти  свою увагу.

    Об’єктом  дослідження було дві групи дітей  різних вікових категорій та різної статті. До складу першої групи входили дівчатка та хлопчики молодші шкільного віку, до складу другої групи входили дівчатка та хлопчики підлітки.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ  І  Теоретичні аспекти  проблеми розвитку та особливостей уваги  як психічної функції.

1. Предмет психологічного вивчення уваги

    Особистість, перебуваючи в бадьорому стані, активно, по-дійовому ставиться до предметів  та явищ навколишньої дійсності, до власних  переживань: щось сприймає, запам 'ятовує, пригадує, про щось думає. У таких  випадках вона зосереджує свою свідомість на тому, що сприймає, запам’ятовує , перживає, тобто вона буває до чогось уважною.

    Отже, увага – це особлива форма психічної  діяльності, яка виявляється в  спрямованості і зосередженості свідомості на вимогах для особистості  предметах, явищах навколишньої дійсності  або власних переживаннях.

    Важливою  закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджується на одному, не помічає, що до неї звертається, не помічає  перешкод на дорозі.

    Вибірковість  уваги пояснюється більш вираженою  гальмівною дією вагомих для особистості  предметів і переживань щодо менш значущих, які в цей час на неї  діють. За такого стану предмети уваги  яскравіше відображаються нашою  свідомістю.

    Увага потрібна в усіх різновидах сенсорної, інтелектуальної та рухової діяльності. Увагу порівнюють з термометром, який дає змогу робити висновки про  переваги методів навчання та правильність його організації.

    Увагу зумовлюють не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті інші об’єкти. Цю здатність називають уважністю. Вона являє собою характерологічну властивість особистості, завдяки  якій людина володіє своєю увагою, а тому своєчасно й активно  зосереджується, скеровує увагу.

    Недостатній розвиток уважності виявляється  в розсердженості та відволіканні, нездатності  без зовнішніх спонук спрямовувати й підтримувати свою увагу  в процесі діяльності внутрішніми  засобами.

    Сутність  уваги, її природу психологи пояснюють  по різному .

    Прибічники  волюнтаристської теорії вбачають сутність уваги виключно у волі,  хоча мимовільна увага не може бути пояснена вольовою діяльністю. Прибічники інших теорій вважають, що у виявах уваги провідну роль відіграють почуття, хоча довільна увага виявляється всупереч почуттям. Шукали пояснення виникнення уваги  також і в зміні змісту самих  уявлень, не враховуючи спрямованості  особистості.

    Оскільки  увага виявляє ставлення особистості  до предмета, на який спрямована свідомість, то вагомість предметів, явищ для  людини відіграє велику роль при зосередженні на них.

      Саме цим пояснюється те, що  людина, зосередившись на якомусь  предметі, не звертає увагу навіть  на сильні подразники, які неї  мають стосунки до того, чим  вона займається, або не мають  для людини ніякого значення. Усе, що особистість вважає  вагомим, стає предметом її  уваги.

    Природа в психології розглядалася представниками різних психологічних  напрямів і  шкіл залежно від їхніх  поглядів на психіку взагалі.

    Представники  англійської асоціативної психології поняття « увага» не включали в  систему психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.

    Представники  інтерспективної психології  ( Гербарт, В.Вундт, Е. Тітченер) вивчали лише внутрішню  суб’єктивну сторону уваги як явище. Увага, на їх погляд, - це стан свідомості, що характеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного, в ній  змісту або перебігу процесів. Виходячи з такого розуміння, В. Вундт, наприклад, обстоював апперцептивно – волюнтаристьсу теорію уваги.

    Увага – це фіксована точка свідомості, найясніше її поле діяльності, зумовлене  переходом змісту свідомості із зони перцепції до зони апперцепції. Яка, на думку В. Вундта, являє собою  особливу психологічну активність, що є виявом невідомої нам внутрішньої  сили.

    Американський психолог Е. Тітченер розумів увагу  як сенсорну якість, яка визначає особливий  стан відчуття в свідомості. Більш  яскравіше відчуття панує над  іншими й набуває самостійності, виокремлюється серед них, підпорядковує  собі менш яскравіші відчуття. Він вважав, що яскравість відчуття зумовлюється нервовими схильностями, але  не розкрив, що являє собою ці нервові схильності.

    Представник фізіологічного напряму у психології Т. Ціген пояснював увага не суб’єктивними  станами, а боротьба відчуттів і  не усвідомлених уявлень за фіксовану  точку свідомості. Уявлення, що перемагає, стає усвідомленим, домінуючим.

    Отже, увага - це стан усвідомлення уявлення. Зміна уявлень є перехід уваги  з одного  уявлення на інше. Акт  зосередженості виникає в результаті асоціативних імпульсів відчуттів, які залежать від інтенсивності, ясності, сили супровідного емоційного тону.

    Французький психолог Т. Рібо, слідом за І. М. Сєченовим, вважав, що уваги без її фізіологічного виявлення не існує. У зв’язку  з цим він висунув теорію рухової уваги. Увага, стверджував він, це не духовий акт, що діє таємничо , її механізм – руховий, тобто такий, що впливає на м’язи у формі затримки. На думку Т. Рібо, людина, яка не вміє керувати м’язами, не здатна зосереджувати увагу.

    Представники  біхевіоризму, розглядаючи психологію як науку про поведінку, у своїй  психологічній системі визначають  увагу лише як орієнтацію поведінки, як установка організму щодо зовнішніх  стимулів.