Темперамент та властивості нервової системи

У навчально-виховній роботі важливо відрізняти вікові особливості  від індивідуальних, щоб правильно визначити необхідні виховні заходи. Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях, пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах. Особливості їх вияву залежать від виховання дитини. Індивідуальні риси характеру, як свідчать дослідження, досить яскраво виявляються вже в дошкільному віці. У навчально-виховній роботі особливо важливим є індивідуальне ставлення до дітей. А. С. Макаренко радив вихователям завжди пам'ятати, що люди являють собою дуже різноманітний матеріал для виховання, і було б неймовірним верхоглядством намагатися "втиснути" його в загальний для всіх еталон.

Індивідуальні відмінності між людьми вивчає диференційна психологія. Психологія праці, мистецтва, навчання та виховання, застосування психологічних закономірностей завжди вимагають попереднього пізнання індивідуальних відмінностей між людьми. Без таких знань неможливо готувати молодь до праці, до свідомого обирання професії. Діяльність і поведінку людини зумовлюють не лише соціальні умови життя, а й індивідуальні особливості її психофізичної будови. Це виразно виявляє і темперамент особистості [4,с. 364]. 

Отже, темперамент – індивідуально–типологічна характеристика людини, що  виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу їхніх психічних процесів. Нам відомо з теоретичних аспектів вчення про темперамент, що він є є вродженим,  і може змінюватись лише під час взаємодії з навколишнім світом та спілкуванні з іншими людьми.

 

 

1.2 Основні властивості нервової системи та тем

пераменту

 

 

Уперше науковий підхід до з'ясування фізіологічних  основ темпераменту застосував І. Павлов у своєму вченні про типи вищої  нервової діяльності у тварин і людини. Ці основи він вбачав у особливостях функціонування кори великих півкуль головного мозку, її умовно-рефлекторній діяльності. Спираючись на експериментальні дані, він показав, що нервові процеси в корі головного мозку характеризуються певними властивостями, які у своєму поєднанні утворюють типи вищої нервової діяльності (типи нервової системи). Такими властивостями є сила, врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування. Сила нервової системи виявляється в її здатності витримувати сильні тривалі або часто повторювані збудження, не переходячи в стан гальмування. Урівноваженість нервових процесів — це рівень балансу між процесами збудження і гальмування. Не завжди ці процеси відповідають один одному. Ступінь урівноваженості може бути різним. Рухливість нервових процесів визначається легкістю переходу від збудження до гальмування і навпаки  [1, с. 241-249].

Певне поєднання  цих властивостей утворює тип  нервової системи. Павлов виділив чотири їх види:

1) сильний, неврівноважений;

2) сильний, урівноважений,  рухливий;

3) сильний, урівноважений,  інертний;

4) слабкий.

На його думку, ці типи вищої нервової діяльності відповідають чотирьом типам темпераментів: холеричному, сангвінічному, флегматичному  і меланхолійному. Він вважав темперамент найзагальнішою характеристикою кожної людини, яка накладає відбиток на всю її діяльність.

Якщо схематично подати поєднання властивостей нервової системи, то можна побачити неповноту  такої класифікації. Сильний тип  нервової системи є достатньо  розчленованим, а слабкий — ні, врівноваженість виявилася розчленованою, а неврівноваженість залишилася без зміни. Очевидно, логіка дослідження повинна була б вимагати довершення такої схеми.

Павлов зробив спробу з'ясувати природу темпераменту. Проте, ототожнюючи тип темпераменту з типом нервової системи, він  звів психічне до фізіологічного, що є виявом фізіологічного редукціонізму (деякого спрощення, зведення складного до простого) в психології.

Б. Теплов і В. Небилицин, продовжуючи вивчати  властивості нервових процесів на основі електроенцефалографічних методик  і статистичного оброблення експериментальних даних, довели, що деякі індивідуальні особливості умовних рефлексів у людини пов'язані між собою. Кожна така взаємопов'язана система індивідуальних особливостей залежить від однієї загальної причини, а саме, від певної властивості нервової системи. Наприклад, від сили процесів збудження і гальмування залежать ступінь згасання умовних рефлексів, різниця в силі умовної реакції на сильний і слабкий подразники, вплив стороннього подразника на чутливість до основного подразника. Вони виділили чотири основних властивості нервової системи:

1) динамічність  — характеризує легкість і  швидкість утворення мозковими  структурами нервових процесів  під час формування умовних  реакцій збудження чи гальмування;

2) лабільність  (лат. labilis — нестійкий) — характеризує швидкість виникнення і згасання процесів збудження;

3) сила;

4) рухливість.

Також Павлов створив спеціальні типи вищої  нервової діяльності. Павлов разом  із загальними типами (темпераменту), властивими людині і тваринам, розрізняв спеціальні типи, характерні тільки для людини, оскільки вони відображають співвідношення між першою (образною) і другою (мовно-мислительною) сигнальними системами: художній, розумовий, змішаний.

Художній тип  вирізняється яскраво вираженою схильністю до образно-емоційного мислення. Це не означає, що у нього не розвинене словесно-логічне мислення. Люди цього типу надзвичайно гостро, яскраво, повно і безпосередньо сприймають дійсність (вони, наприклад, здатні ясно, іноді до галюцинації, уявляти собі предмети і явища)йё, у них розвинена уява, добре виявлені здатність відтворювати дійсність у художніх образах, картинність мови (що властиво багатьом артистам, художникам, музикантам).

Розумовий тип  відзначається підвищеною схильністю до словесно-логічного (абстрактного) мислення, здатністю до аналізу і систематизації, реагування не стільки на конкретні явища, скільки на їх узагальнення. Перша сигнальна система в нього розвинена, просто абстрактне мислення переважає над образним.

Змішаний тип  має ознаки як художнього, так і розумового типу.

Учення про спеціальні типи вищої нервової діяльності обґрунтування  і подальшого розвитку в дослідженнях І. Павлова та його учнів не набуло. Тому є розбіжності в думках щодо природи і змісту другої сигнальної системи, а самі думки мають гіпотетичний характер.

І. Павлов вважав, що художній тип не поступається розумовому в  розвитку мовних і логічних можливостей. "Художників" вирізняє синтетична стратегія сприймання і оброблення інформації, завдяки чому вони схоплюють  дійсність цілком, не розчленовуючи, а "мислителі" вдаються до аналітичної стратегії сприйняття і освоєння дійсності. Синтетична стратегія властива правій півкулі, аналітична - лівій, тому домінування правої півкулі може зумовити появу "художників" (домінування першої сигнальної системи), а лівої - "мислителів" (домінування другої сигнальної системи). Є й інші погляди.

Зв'язки художнього і  розумового типів із властивостями  нервової системи не з'ясовані. І. Павлов припускав, що "мислителям" мають  відповідати меланхоліки, а "художникам" - холерики, Л. Калінінський доводив, що успішність застосування виразних засобів мови залежить як від розвитку другої сигнальної системи, так і від наявності у суб'єкта слабкої нервової системи. Н. Висотська пов'язала артистичні здібності (емоційну виразність, артистичність і пластичність) з властивостями нервової системи. В учнів із вираженими артистичними здібностями частіше слабка нервова система, а сильна нервова система, як було виявлено в її дослідженні, заважає емоційній виразності.

У лабораторії Б. Голубєвої довели, що з першою сигнальною системою пов'язані образно-дійовий стиль сприйняття, мислення і пам'яті, лабільність нервової системи і домінування правої півкулі; з другою - вербально-логічний стиль пізнавальної діяльності, інертність нервової системи і домінування лівої півкулі.

Це не означає, що кожен  великий художник, артист, письменник, музикант має слабку нервову систему, високу рухливість нервових процесів і переважання збудження над  гальмуванням, оскільки тип темпераменту е лише складником унікального внутрішнього світу людини.

             Темперамент, як динамічна характеристика психічної діяльності особистості має певні властивості, які позитивно або негативно позначаються на його проявах. розрізняють такі основні властивості темпераменту, як синзетивність, реактивність, пластичність, ригідність, ризестентність, екстравертованість та інтровертованість.

Сензитивність - міра чутливості до явищ дійсності, що стосуються особистості. Незадоволення потреб, конфлікти, соціальні події в одних людей викликають яскраві реакції, страждання, а інші ставляться до них спокійно, байдуже. Відомий радянський психолог Б. Ананьєв вважав, що сензитивність повязана з орієнтувальною рефлекторною діяльністю і входить до структури темпераменту. Вважається, що існують не лише окремі різновиди чутливості як потенційні властивості окремих аналізаторів, а й загальний для певної людини спосіб чутливості, що є властивістю сенсорної організації людини загалом. Сензетивність на думку Б. Ананьєва - це порівняльно стійка особливість особистості, в якій виражається тип нервової системи людини і яка відіграє свою роль у здібностях людини до різних видів діяльності [7, с.88].

Реактивність - це особливості реакції особистості на подразники, що виявляються в темпі, силі та формі відповіді, а найяскравіше в емоційній вразливості, і відображаються на ставленні особистості до навколишньою дійсності та до самої себе. Бурхливі реакції при успіхах або невдачах у будь-якій діяльності позначаються на різних особливостях темпераменту. Реактивність як особливість темпераменту виразно виявляється при психічних  травмах- у реактивній депресії (пригніченість, рухова та мовна загальмованість), в афективно шокових реакціях  (реакціїна катастрофи, аварії, паніка), для яких характерна або безладна рухова активність, або повна загальмованість, ступор [6, с.158-179].

Пластичність - виявляється у швидкому пристосуванні до обставин, що змінюються. Завдяки пластичності певні сторони психічної діяльності перебудовуються або компенсуються завдяки пластичності вищої нервової системи. Слабкість, неврівноваженість або недостатня рухливість типу нервової системи за належних умов життя та виховання набирають позитивних якостей.

Ригідність - особливості, протилежна пластичність, складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини. У пізнальній діяльності ригідність виявляється в повільний зміні уявлень призміні умов життя, діяльності; в емоційному житті - у заляклості, млявості, нерухливості почуттів; у поведінці - у негнучкості, інертності мотивів поведінки та моральноетичних вчинків при цілковитій очевидності їх недоцільності.

Резистентність - міра здатності опиратися негативним або несприятливим обставинам. Досить яскраво ця особливість виявляється  у стресових ситуаціях, при значному напруженні в діяльності. Одні люди здатні опиратися найскладнішим умовам діяльності або обставинам, що несподівано склалися (аварії, конфлікти, асоціальна бравада), а інші розгублюються, легко здають позиції, стають нездатними продовжувати роботу, хоча за звичайних умов з ними цього не трапляється, незважаючи на втому, важкі умови праці.

Екстравертованість  та інтравертність - спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших (екставертність) або на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення (інтравертність). Вважають, що екстраверсія та інтраверсія як властивості темпераменту - це прояви динамічних, а не змістових сторін особистості. Екстравертованим типам властиві сила і рухливість нервових процесів і у зв′язку з ними імпульсивність, гнучкість поведінки, ініціативність нервових процесів, замкнутість, схильність до самоаналізу, а тому цьому властиві ускладнення соціальної адаптації [10,с.203-212]. 

            Отже, тип нервової системи є природною, вродженою властивістю нервової системи, що може дещо змінитися під впливом умов життя діяльності. На основі кожного типу формуються різні системи умовних нервових зв'язків, але сам процес їх формування залежить від типу нервової системи. Тип нервової системи додає своєрідність поведінки людини, накладає характерний відбиток на весь вигляд людини – визначає рухливість його психічних процесів, їхню стійкість, але не визначає ні поведінки, ні вчинків людини, ні його переконань, ні моральних засад,які формуються в процесі індивідуального життя людини в процесі виховання.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Психологічні особливості підлітків різних типів темпераменту

 

 

Доведено, що чітко вираженого типу темпераменту не існує. Темперамент відображається на характері, волі, мисленні, пізнавальній діяльності дитини. Темперамент не є сталою властивістю особистості, він змінюється залежно від умов її життя і виховання. Кожний тип темпераменту має свої переваги та недоліки. Для правильної організації виховання, боротьби з недоліками і поліпшення спілкування підлітка з людьми необхідно знати, до якого типу темпераменту він належить. Кожному темпераменту відповідає певний тип нервової системи. Уміння його визначати необхідне для правильного спрямування розвитку особистості підлітка, розуміння особливостей його поведінки, запобігання небажаним його реакціям тощо [19].

Для визначення типу нервової системи послуговуються такими показниками: