Темперамент та властивості нервової системи

Міністерство  освіти і науки України

Відкритий міжнародний  університет розвитку людини «Україна»

Хмельницький інститут соціальних технологій

Соціально-гуманітарний факультет

 

 

Кафедра психології

 

Курсова робота на тему:

 

“Темперамент та властивості нервової системи ”

 

 

 

 

                                                                                                      Студентки 2 курсу

                                                                                                               групи ПС-21

                                                                                           денної форми навчання,

                                                                                                             ацукаку А.О.

                                                                                               Науковий керівник:

                                                                                                     Кондратюк С.М.

 

 

 

 

 

Хмельницький  – 2013

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………..…………………………….........................3

РОЗДІЛ 1  Науково-теоретичні засади вивчення властивостей нервової системи та темпераменту

1.1 Історичні аспекти вчення про темперамент………..........................................5

1.2 Основні властивості нервової системи та темпераменту ..............................10

1.3 Психологічні особливості підлітків різних типів темпераменту……...…...16

 

РОЗДІЛ 2 Ексериментальне дослідження властивостей нервової системи та темпераменту

2.1 Методики, які  використовують для визначення темпераменту та властивостей нервової системи………………………………………………….............25

2.2 Тест – опитувальник Г.Ю. Айзенка для діагностики типів темпераменту.29

2.3 Методика  еспрес – діагностики невроза К. Хека та Х. Хесса.......................33

2.4 Опитувальник структури темперамента В.М. Русалов (ОСТ)

ВИСНОВКИ……………………………………………………………

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Актуальність  теми дослідження: говорячи  про темперамент,  мають на увазі психічні відмінності між людьми - розходження за глибиною, інтенсивністю, стійкістю емоцій, емоційною вразливістю, темпом реакції, енергійністю дій та іншими динамічними, індивідуально-стійкими особливостями психічного життя, поведінки та діяльності людини. Проте темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Однак, при всьому розмаїтті  підходів до проблеми, вчені і практики визнають, що темперамент - біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота. Темперамент відбиває динамічні аспекти поведінки, переважно вродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічним особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тому, що різні властивості темпераменту даної людини не випадково поєднуються один з одним, а закономірно зв'язані між собою, утворюючи певну організацію, структуру, що характеризує  темперамент.

Отже, темперамент  є найбільш стійкою характеристикою  особистості людини, яка майже  не змінюється впродовж життя і виявляється у всіх сферах життєдіяльності. Знання темпераменту дозволяє виявити всебічність можливостей людини з метою використання потенціалу їхніх сильних особистісних властивостей. В нормальних умовах темперамент має прояв лише в особливостях індивідуального стилю і не визначає результативність діяльності. В екстремальних ситуаціях вплив темпераменту на ефективність діяльності суттєво підсилюється, бо попередньо засвоєні форми поведінки стають неефективними і необхідні додаткова енергетична або динамічна мобілізація організму, аби впоратися з несподіваними чи дуже сильними впливами-подразниками. Тому кожній людині потрібно мати уявлення про типи темпераменту і властивості нервової системи, про власний тип темпераменту, вміти визначати особливості темпераменту іншої людини за поведінковими виявами. Все це і зумовлює актуальність нашого дослідження.

Мета дослідження: теоретичне та експериментальне вивчення властивостей нервової системи та темпераменту у підлітковому віці.

У відповідності до сформульованої мети поставлені такі завдання дослідження:

1. здійснити теоретичний аналіз властивостей нервової системи та темпераменту у зарубіжній та вітчизняній літературі;
2. вивчити властивості нервової системи та темпераменту;
3. підбірати експериментальні методики для дослідження властивостей нервової системи та типів темпераменту.

Обєкт дослідження: індивідуально-типологічні властивості особистості.

Предмет дослідження: властивості нервової системи та типи темпераменту підлітків.

            Гіпотеза:   існує взаємозв'язок між типом темпераменту у підлітків і ступенем вираженості предметної та соціальної ергічних, предметної та соціальної пластичності, предметного та соціального темпу, предметної та соціальної емоційності, контролю. 

          Експериментальна база: Деражнянська ЗОШ І-ІІІ ступенів Деражнянського р-н, Хмильницької обл. У даному дослідженні приймали участь 14 учнів підліткового віку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

НАУКОВО–ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ

ВЛАСТИВОСТЕЙ  НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ТА ТЕМПЕРАМЕНТУ

 

1.1 Історичні аспекти вчення про темперамент

Темперамент (від лат. temperare - змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини - їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. Не однакові за змістом і метою дії подразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально. Одні реагують активно, жваво, глибоко емоційно, довго переживають вплив подразника, а інші - спокійно, повільно, швидко забуваючи про те, що на них впливало. Деякі люди надто афективно реагують на події, на ставлення до них - спалахують гнівом, діють агресивно, а дехто в цьому разі виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де він потрібний. Отже, темперамент можна визначити як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.

Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини дали підстави поділити людей  на кілька груп або типів темпераменту [3, с.407-408]. Вчення про темперамент започатковане славнозвісним давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовник (римський лікар Гален ) обстоювали гуморальну теорію (від лат. humor - рідина, соки організму - кров, флегма, жовч), згідно з якою темперамент спричинює перевага в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров’ю, жовчю та слизом (лімфа, флегма). На основі цього погляду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (від лат. sanguis - кров, перевага в організмі крові), флегматичний (від грецьк. phlegma - слизь, перевага в організмі слизу), холеричний (від грецьк. chole - жовч, перевага в організмі жовчі) та меланхолійний (від грецьк. melas - чорний, похмурий та chole - жовч, перевага в організмі чорної жовчі)  [2,с. 304]. Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичного погляду. Але описані Гіппократом характерні риси темпераменту досить точно визначають особливості окремих типів темпераменту.

Відомо, що емоційні прояви і вчинки людей в різних ситуаціях життя не є однаковими. Одні миттєво приймають найважливіші рішення, другі довго вагаються перед тим як здійснити той чи інший вчинок. Одна людина зберігає спокій в усіх ситуаціях, а інша навіть від незначної неприємності може впасти у відчай. Такі відмінності значною мірою можна пояснити темпераментом конкретної людини. Темперамент можна визначити як природну особливість поведінки, типову для даного індивіда, яка виявляється в динаміці, темпі, швидкості, ритмі та інтенсивності його реакцій на життєві впливи. Вчені віддавна звернули увагу на можливість поділу людей на декілька груп або типів темпераменту за індивідуальними особливостями реагування на різні життєві ситуації. Відомі три основні теорії пояснення суті темпераменту, з яких перші дві мають лише історичне значення.

Основоположником (конституційної) теорії є Е. Кречмер започаткував її (XX ст. н. е.). Головною ідеєю цієї теорії є функціональна залежність темпераменту від будови (конституції) тіла. Е. Кречмер виділив чотири конституційні типи (астетичний, атлетичний, пікнічний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них притаманний відповідний темперамент [].

1) Астетичний (гр. leptos - слабкий, soma - тіло), для якого характерні тендітна будова тіла, високий зріст, витягнуте обличчя, довгий ніс. Плечі вузькі, нижні кінцівки довгі та худі. Він назвав їх астеніками (гр. astenos - слабкий);

2) Пікнік (гр. pyknos - товстий, повний), велика кількість жирової тканини, надмірна повнота, малий або середній зріст, великий живіт, кругла голова на короткій шиї;

3) атлетик (гр. athlon - боротьба, сутичка), добре розвинена мускулатура, міцна будова тіла, високий або середній зріст, широкі плечі та вузькі стегна, випуклі кістки обличчя;

4) диспластик (гр. dys - погано, platos - сформований), будова безформна, неправильна. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями будови тіла (наприклад, занадто високий зріст).

Е. Кречмер стверджував, що у здорових людей існує залежність між будовою тіла та психічними якостями, характерними для певних психічних захворювань, але не яскраво вираженими. Тому він залежно від визначених типів будови тіла вирізнив три типи темпераменту: 1) шизотимік - лептосоматична, чи астенічна, будова тіла; 2) цикле-тимік - пікнічна будова тіла; 3) іксотимік - атлетична будова тіла. Типологія Кречмера була і є досить популярною в країнах Західної Європи.

Подібно до того, як у Європі поширювалася конституційна  типологія Е. Кречмера, в Америці  набувала популярності концепція У. Шелдона, сформульована в 40-ві роки XX століття. Його погляди на типологію близькі до концепції Кречмера, за якою тіло та темперамент - це два параметри одного й того самого об'єкта, котрим є людина. Якості темпераменту У. Шелдон назвав залежно від функцій певних органів тіла: вісцеротонія (лат. viscera - нутрощі), соматотонія (гр. soma - тіло) та церебрототонія (лат. cerebrum - мозок). Людей, відповідно, назвав вісцеротоніками, соматотоніками і церебротоніками. Якщо окремі параметри мають однакову інтенсивність, то це змішаний тип.

Основним недоліком  гуморальної та конституційної теорій було пояснення темпераменту лише біологічними чинниками і недооцінювання ролі середовища і соціальних умов у формуванні психологічних властивостей індивіда. Гуморальна та конституційна теорії темпераменту мають серйозні недоліки. Вони обстоюють як першооснову темпераменту фізіологічні системи організму, які не мають для цього необхідних властивостей. Крім того, ці теорії не враховують відмінностей темпераменту здорового та хворого організму, пояснюють відмінності темпераменту лише дією біологічних чинників, а тому не все виявляють в його сутності. Але цілком ігнорувати ці теорії в поясненні виявів темпераменту не можна. Відомо, що порушення функції гуморальної та ендокринної систем організму зумовлюють розвиток деяких видів психопатії, що впливають на особливості типів темпераменту. Це, зокрема, шизофренічні, маніакально-депресивні психози, невмотивовані настрої, психастенії та ін.

Третій підхід до пояснення суті темпераменту пов'язаний з вченням І. П. Павлова про діяльність центральної нервової системи. На відміну від гуморальної та конституційної теорій, вчення І. П. Павлова базується на виділенні мозку як компонента організму, що регулює діяльність усіх тканин та органів; об'єднує й узгоджує діяльність складових організму як системи; відчуває на собі вплив усіх органів, внаслідок чого функціонально перебудовується; виступає органом зв'язку організму із зовнішнім середовищем [12,с.217-220].

І. П Павлов у  відомій "Відповіді фізіолога психологам" підкреслював, що завдяки надзвичайно великій пластичності вищої нервової діяльності ніщо в ній не залишається незмінним, непіддатливим, а все завжди може бути досягнуте, замінене на краще, аби тільки були створені відповідні умови. Індивідуальні особливості людини слід відрізняти від вікових особливостей, яких людина набуває впродовж дозрівання або старіння організму. Індивідуальні якості, наприклад швидкість реакцій, міра активності, вразливості тощо, виявляються незалежно від віку без особливих змін.

Водночас з  віком під впливом умов життя  та виховання індивідуальне досить своєрідно, яскраво виявляється  в пізнавальній діяльності, емоційно-вольовій активності, рисах характеру, інтересах, що дає підстави вважати людину більш  або менш здібною, емоційно вразливою або "товстошкірою", вольовою чи слабкою, сміливою чи боязливою.

На деяких етапах вікового розвитку, наприклад у підлітковому віці, трапляється так, що вікові та індивідуальні особливості людини важко диференціювати. Імпульсивність, нестриманість, вразливість підлітків, якщо не зважати на обставини, в яких вони виявляються, легко витлумачити як вияв індивідуальних рис і вікових особливостей [5,с.200].