Продуктивність усіх перелічених пізнавальних процесів може бути оцінена за їхніми продуктами, результатами, отриманими протягом певного відрізку часу. Продуктивність вище там, де за той самий час вдається більше побачити, почути, запам'ятати, пригадати, уявити, вирішити. Неварто змішувати продуктивність з працездатністю. Людина, у якої високопродуктивні (у зазначеному змісті слова) пізнавальні процеси, зовсім не обов'язково має підвищену працездатність, тобто вміння протягом тривалого часу підтримувати заданий темп роботи.

    Збуджуваність, гальмування і переключення характеризують швидкість виникнення, припинення або переключення того або іншого пізнавального процесу з одного об'єкта на інший, переходу від однієї дії до іншої. Наприклад, одним людям потрібно більше, ніж іншим, часу для того, щоб включитися в розумову роботу або переключитися з міркування на одну тему, а потім на іншу. Одні люди швидше запам'ятовують інформацію або пригадують її, ніж інші. Також варто мати на увазі, що зазначені розбіжності не визначають здібностей людей.

    Стосовно предметної діяльності активність означає силу й амплітуду рухів. Вони в активної людини інстинктивно більш ширші, ніж у менш активної. Наприклад, підвищена темпераментна активність у спорті породжує в спортсмена більш широкі і сильні рухи, включені в різноманітні вправи, ніж у того, в кого ця властивість темпераменту виражено слабо. Більш активна людина має більш розмашистий почерк, букви в нього більш високі, а відстань між ними більш значна, ніж у менш активного індивіда. Людині з підвищеною активністю важче дається виконання слабких, тонких, невеличких за амплітудою рухів, у той час як людині зі зниженою активністю важче виконувати сильні і розмашисті рухи.

    Темп роботи в предметній діяльності визначається числом операцій, дій, рухів, виконуваних за одиницю часу. Одна людина віддає перевагу праці у швидкому, інша - у повільному темпі.

    Від активності і темпу роботи залежить продуктивність дій, пов'язаних з рухами, якщо жодних додаткових вимог, крім частоти й інтенсивності, до відповідних дій немає.

    У спілкуванні людей обговорювані властивості темпераменту виявляються аналогічним чином, тільки в даному випадку вони стосуються вербальної і невербальної взаємодії людей. В індивіда з підвищеною активністю мова, міміка, жести, пантоміміка більш яскраво виражені, ніж у людини зі зниженою активністю. Більш активні люди мають, як правило, і більш сильний голос. Темп їхньої мови, так само як і темп емоційно-експресивних рухів, досить високий. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІ. Вплив темпераменту на діяльність та характер особистості. 

2.1. Теоретичні відомості  впливу темпераменту  на індивідуальний  стиль діяльності. 

     Будь-яка  діяльність передбачає певні вимоги до психічних якостей людини. В  одних випадках діяльність потребує сильних і швидких реакцій, в  других – плавних і повільних  дій. Кожен вид діяльності має  свій темп и динаміку, і людина, включаючись  в ту чи іншу діяльність, розвиває в собі потрібні для неї якості. На початку діяльності природні особливості індивіда сприяють успіху в діяльності або гальмують її, але потім при довготривалій зайнятості даним видом діяльності ці особливості адаптуються, їх прояви стають адекватними вимогами діяльності.

     Холерику, наприклад, дуже тяжко спочатку здійснювати  діяльність, яка потребує плавних  рухів, сповільненого і спокійного темпу, так як його природні особливості  протилежні потрібним якостям. Холерик буде проявляти нетерплячість, різкість рухів. Але по мірі накопичення помилок, усвідомлення своїх недоліків у нього будуть розвиватися і закріплюватися нові темп і динаміка психічних процесів, і тим самим темперамент буде підкорятися вимогам діяльності.

     Успішність  діяльності безпосередньо не залежить від темпераменту, оскільки в цьому  разі йшлося б про "кращий" або "гірший" (тобто психологічно недоцільний) темперамент. Потрібно усвідомити, що відмінності в темпераменті - це відмінності не за рівнем можливостей  психіки, а за своєрідністю її проявів.

       Кожний тип темпераменту має  свої позитивні та негативні  сторони, які виявляються в  діяльності. Особливо показово це  виступає на прикладі порівняння  діяльності людей із сильною  і слабкою нервовою системою. Спеціальні дослідження встановили, що слабкість типу виражає  не тільки недолік сили збудливого  і гальмівного, але й пов'язану  із ним високу чутливість, реактивність, а сильна нервова характеризується  низькою чутливістю, що забезпечує  їх приблизно рівний пристосувальний  ефект. Наприклад: У досліджуваних  заздалегідь визначали тип вищої  нервової діяльності і давали  завдання виконувати арифметичні  обчислення "про себе" протягом 40 хвилин. В ході виконання цього  завдання виявили закономірності: учні "слабкого" типу на початковому  етапі розв'язали більше задач,  а з 35 хвилин продуктивність  діяльності зменшувалась (що пояснюється  підвищеною реактивністю), а учням  "сильного типу" необхідний  був час, щоб включитись у  роботу, але вони могли виконувати  завдання довше, не знижуючи  продуктивності. Зрештою, і ті, й  інші виконали майже однаковий  обсяг роботи. Ці дані засвідчують,  що властивості нервової системи  впливають на діяльність не  прямо, а опосередковано - через  індивідуальний стиль діяльності.

       Індивідуальний стиль діяльності - характерна для даного індивіда  сукупність способів, що забезпечують  успішність виконання певної  дії. Для прикладу, інертність нервових процесів має як негативні сторони - повільність протікання нервових процесів, повільне переключання, так і позитивні сторони - тривалість збереження, стійкість психічних процесів. Наприклад: продуктивність праці ткаль - багатоверстатниць безпосередньо не залежить від таких властивостей, як рухливість та інертність. Проте "рухливі" ткалі прагнуть якомога швидше впоратися із виконавчою частиною діяльності, що вдається за рахунок їхньої пластичності. "Інертні" ж роблять все, щоб позбавитися нерівномірності в роботі, а тому більше уваги приділяють підготовчій частині (перевіряють роботу верстатів, чергують там, де може статись обрив нитки), які компенсують притаманну їм ригідність. Тобто індивідуальний стиль діяльності залежить не лише від властивостей нервової системи, а й від властивостей темпераменту. Ймовірно, що їх носій, оволодіваючи професійною діяльності, мимовільно обирає відповідні їм способи виконання дій. Таким чином, в більшості професій риси темпераменту, надаючи своєрідності процесу діяльності, не впливають на її кінцеву продуктивність.

       Недоліки темпераменту можуть  компенсуватися спеціальною підготовкою,  вольовими зусиллями та оволодінням  особливими способами виконання  дій. Психологи, які вивчали  індивідуальний стиль діяльності (В.С.Мерлін, Е.А.Климов), показали, що він не виникає у людини відразу і стихійно.

       Індивідуальний стиль діяльності  виробляється та відшліфовується,  коли людина активно шукає  прийомів та засобів, що допоможуть  досягти найкращих результатів.  Таким чином індивідуальний стиль  діяльності має компенсаторне  значення: врівноважує (компенсує)  властивості індивіда з вимогами  його професії. Але є коло професій, якими неможливо оволодіти лише  за рахунок індивідуального стилю  діяльності, в яких від властивостей  темпераменту може залежати не  лише хід виконання, але й,  у певній мірі, і результат.

       У тих галузях професійної  діяльності, де висуваються досить  жорсткі вимоги до темпу чи  інтенсивності дій( їх ще називають  екстремальними професіями), індивідуальні  особливості динамічних проявів  психіки можуть стати фактором, що впливає на придатність  до діяльності. Наприклад: для  оволодіння навичками жонглювання,  потрібна така властивість нервової  діяльності, як рухливість, тому  жонглерами не можуть стати  носії інертної нервової системи.

       Ще більше значення має лабільність:  лабільні особи навчаються жонглювати  удвічі - утричі швидше за рухливих. Наприкінці першого курсу "інертні"  учні циркового училища жонглювали  лише трьома - чотирма предметами, тоді як лабільні п'ятьма - сімома.

       Отже, є коло професій, якими неможливо  успішно оволодіти лише за  рахунок індивідуального стилю  діяльності. Очевидно, що такі властивості  темпераменту, як висока тривожність,  ригідність, емоційність, низький  тип реакцій, не сприятимуть  успішності екстремальної діяльності, якою є праця диспетчера аеропорту,  залізниці, льотчика - випробувача,  космонавта, рятівника, пожежника.  Тут потрібна професійна придатність  - сукупність певних властивостей темпераменту індивіда які зумовлюють успішність складної професійної діяльності. В цьому випадку доцільно застосовувати професійний відбір - спеціальну процедуру визначення професійної придатності, яка здійснюється на підставі психологічної діагностики властивостей темпераменту. Таким чином, йдеться не про абсолютну, а про відносну рівноцінність властивостей темпераменту стосовно відповідних для цього умов діяльності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.2. Темперамент в  структурі характеру. 

     Природною основою характеру являється  темперамент, визначаючий тип вищої нервової діяльності. Темперамент визначає в характері такі риси, як врівноваженість або неврівноваженість поведінки, велику рухливість або інертність, підвищений або знижений тонус проявленої активності, комунікабельність або некомунікабельність (замкненість), легкість або важкість пристосування до нових обставин або нових обов’язків і т. д.

     Темперамент впливає і на інші прояви характеру, наприклад, на тонус почуттів, зовнішню виразність рухів, мову; він відбивається на вольових проявах: в одних випадках воля може проявлятися в вигляді  поривів, в інших – рівно, методично; темперамент проявляється в здатності  виконувати роботу, яка потребує терпіння і витривалості.

     Але потрібно пам’ятати, що темперамент  органічно зв’язаний в характері  і з іншими психічними властивостями  і ці властивості можуть, з однієї сторони, послаблювати ті чи інші прояви і маскувати їх, з іншої –  підсилювати в залежності від  потреб життя, а також від раніше сформованих соціальних установок, моральних понять і звичок людини.

     Властивості характеру, набуті звички і навики змінюють поведінку людей і прояви їх темпераментів. І. П. Павлов, імовірно, це мав на увазі, коли відрізняв флегматиків активних від флегматиків лінивих. Те саме можна сказати і про сангвініків, із яких один може виступати як активний діяч, а інший – як пусте, неспокійне базікало, який шукає собі розваги. Картина поведінки одного і другого флегматика, одного і другого сангвініка залежить перш за все від властивостей їх характеру.

     Отже, всі компоненти психічного складу людини органічно зв’язані  і взаємодіють  один з одним в єдиному, цілому характері особистості і дуже важко буває відділяти одне від  другого. В характері кожного  індивіду домінують певні спрямування і інтереси, які характеризують основну життєву направленість людини. Але в залежності від конкретних задач, які вирішує людина, а також в залежності від стану організму можуть проявлятися і згасати, гальмуватись то одні, то другі властивості характеру. Залишаючись самим собою, людина, однак, може міняти тонус рухів і дій і регулювати свої почуття, стримувати імпульси від органічних потреб і залишатись на рівні висунутих їй моральних вимог.

  Темперамент не визначає шлях розвитку специфічних  особливостей характеру, темперамент  сам перетвориться під впливом  якостей характеру. Розвиток характеру  і темпераменту в цьому змісті є взаємообумовленим процесом. 
 
 
 

  Розділ  ІІІ. Діагностика  типу темпераменту. 

  3.1. Визначення темпераменту шляхом тестування. 

1. В анкеті  для визначення темпераменту  запропоновано 15 емпіричних ознак,  що характеризують типи темпераментів.  Порядковий вибір більшої відповідності  однієї з чотирьох ознак треба  визначити в два бали, менш відповідної  в один бал, дві ознаки, що  залишилися  у нуль балів.

2. Зазначте  в анкеті у вільному від  тексту місці.

3. Підрахуйте  суму балів по стовпцях Тип  темпераменту, за яким набрана  найбільша сума, є для вас стержневим. 

Анкета  для визначення темпераменту