Темперамент – біологічний фундамент особистості

     Астеніки малоконтактні, суб'єктивні в оцінках. Часто мають проблеми в особистому житті, великі труднощі в налагоджені міжособистісних контактів.  

     Пікніки вміють висловлювати свої почуття, схильні до спілкування та співробітництва, коливань настрою, добре переключаються з одного виду діяльності на інший, але їх працелюбність недовготривала.

     Атлетики - схильні до лідерства, мають проблеми у спілкуванні, особливо, якщо змушені вступати в контакт із подібними собі. Їх галаслива та самозакохана поведінка пригнічує представників інших типів і може викликати несподівану для них зустрічну агресію. Але вони блискуче проявляють себе в екстремальних умовах (війна, стихійне лихо, аварія).  

     Сучасний  представник конституціональної теорії особистості В. І. Куликов запропонував розрізняти два типи конституції  людини на основі пропорції її тіла: кінцівковий та тулубний. Кінцівковий - ноги довші за тулуб, короткий тулуб, низька талія. Тулубний - довгий тулуб, висока талія, короткі кінцівки. Тулубний тип - мислителі (правдиві, логічні, раціональні, здатні до творчості, схильні до розумової праці, стійкі до стресу). Кінцівковий тип - артистичні натури (домінування образного мислення, схильність до перебільшень, емоційність, рішучість, нераціональність, цінують власну незалежність, мають широкі, інколи нестандартні життєві цінності та норми моралі).

     Інша  цікава проблема: вплив статі на психічну діяльність особистості. З  точки зору відомого санкт-петербурзького дослідника професора Ігоря Кона, специфіка впливу статі на характер полягає в тому, що жінки переважають чоловіків у вербальних здібностях, а чоловіки відзначаються більшою агресивністю, математичними здібностями та здатністю орієнтуватися у просторі. Нейрофізіологи стверджують, що зв'язки між великими півкулями головного мозку жінок більш численні, ніж у чоловіків. Тому в них синтез інформації (на відміну від чоловіків) відбувається в обох півкулях. Цей факт може пояснити й витоки знаменитої жіночої інтуїції, коли жінка, розглядаючи другорядні факти, раптом робить безпомилкові висновки. Крім того, більш високі показники розвитку у жінок лінгвістичних, аналітичних здібностей та їх схильність до роботи, що вимагає тонкої координації рухів (вишивка, гаптування, в'язання) пов'язані, очевидно, із більшою відносною активністю лівої півкулі їхнього мозку. Навпаки, творчі та мистецькі здібності та здатність точного орієнтування у просторі, що є притаманним для представників сильної статі, обумовлені більшим розвитком правої півкулі мозку.

     Жінки легко пристосовуються, на індивідуальному  рівні, до вимог зовнішнього світу, але в той час, в наслідуванні загальноприйнятим вимогам, вони більшою  мірою, ніж чоловіки, схильні орієнтуватися  на групові норми поведінки (тобто  робити так «як люди роблять»). Чоловіки більш різноманітні у своїх проявах  взаємодії зі світом при значно меншій здатності до виживання у складних умовах. Тому чоловіки самореалізовуються в більш різноманітних формах поведінки при значно більшій схильності до виродження.

     Так специфіка впливу статі на психіку  обумовлена еволюцією. А саме, чоловіки пристосовуються до нових ситуацій (за рахунок більш різноманітних  форм поведінки), а жінки будучи більш  психічно стабільними (що обумовлюється  їх функціями продовження роду), закріплюють ці нові психічні особливості  в своїх дітях. Таким чином, дані науки вступають в протиріччя з так званою «логікою здорового  глузду», коли жінок завдяки їх підвищеній емоційності суспільство традиційно оцінює як схильних до психологічної  нестабільності.

     Оцінюючи  конституціональні теорії особистості  Е. Кречмера, а особливо В. Шелдона, важливо звернути увагу на десятки і навіть сотні досліджень, які вони свого часу ініціювали вже самим фактом своєї появи. Цей імпульс призвів до значної кількості відкриттів у різних галузях психології. Таким чином, можна сказати, що праці представників конституціонального підходу мають значний інтерес для нащадків.

     Основним  недоліком гуморальної та конституційної теорій було пояснення темпераменту лише біологічними чинниками і недооцінювання ролі середовища і соціальних умов у формуванні психологічних властивостей індивіда. 

     Третій  підхід до пояснення суті темпераменту пов'язаний з вченням І. П. Павлова про діяльність центральної нервової системи.

     Великі наукові    досягнення   має   І. П. Павлов,  який відкрив властивості вищої нервової діяльності. Він показав, що вроджене поєднання цих властивостей і характеризує те, що називається темпераментом. На відміну від попередників, Павлов взяв для дослідження не зовнішню будову тіла, як це робив німецький психіатр Кречмер, і не будову судин (П. Ф. Лесгафт), а організм як ціле і виділив в ньому мозок, як такий компонент, який, по-перше, регулює діяльність всіх органів і тканин; по-друге, об’єднує і синхронізує діяльність різноманітних частин в системі; по-третє, відчуває на собі дію всіх органів і під впливом імпульсів, які вони посилають, функціонально перебудовується, забезпечуючи підтримку життя в органах і тканинах; по-четверте, являється органом зв’язку  організму з зовнішнім світом. Дослідження властивостей нервової системи, здійснені в межах нервової теорії темпераменту, довели складність їх структури, зумовлену багатоаспектністю роботи мозку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Вчення  Павлова про темперамент. Фізіологічна основа темпераменту.

 

   Методом умовного рефлексу І. П. Павлов розкрив  закономірності вищої нервової діяльності і основні властивості нервових процесів – збудження і гальмування. Основні властивості нервових процесів наступні:

1. сила   збудження і гальмування;

 

2. врівноваженість збудження і гальмування;

 

3. рухливість  цих процесів.

 

   Послідовники  й учні І. П .Павлова зазначили, що найбільш значним відкриттям І.П.Павлова  було не вчення про темперамент чи другу сигнальну систему, а відкриття  ним загальних властивостей нервових процесів - збудження і гальмування. 

   Сила нервових процесів являється показником працездатності нервових клітин і нервової системи в цілому. Сильна нервова система витримує велике і довготривале навантаження, в той час як слабка при цих умовах «виходить з ладу». 

   Врівноваженість нервових процесів – це певний баланс процесів збудження і гальмування. Ці процеси можуть бути врівноважені один з одним по силі, а можуть бути неврівноваженими – один з них може бути більш сильним, чим другий. 

   Рухливість процесів збудження і гальмування – це швидкість зміни процесу збудження процесом гальмування. Оточуючий світ постійно змінюється і ці зміни часто бувають різкими і несподіваними. Нервові процеси повинні "встигати" за ними. Рухливість нервових процесів виявляється в здатності змінювати поведінку залежно від умов, швидко переходити від однієї дії до іншої, від пасивного до активного стану чи навпаки. Протилежною рухливості є інертність нервових процесів. Нервова система інертніша тоді, коли потребує більше часу чи зусиль для переходу від одного процесу до іншого. 

   Але, як показали дослідження Павлова, особливості  вищої нервової діяльності обумовлені не однією із властивостей, а завжди їх сукупністю, поєднанням у певних співвідношеннях. Три властивості  нервової системи можуть створювати різні поєднання. Таким чином, Павловим була створена класифікація основних типів вищої нервової діяльності.

   Найбільш  часто зустрічаються чотири типи. З них три І. П. Павлов відніс до сильних і один – до слабкого типу. Сильні в свою чергу діляться на врівноважені і неврівноважені, а врівноважені – на рухливі (лабільні) і спокійні (інертні).

   Порівнюючи  типи нервової системи з традиційною, класичною типологією Гіппократа - Галена, російський фізіолог співвідносить тип вищої нервової діяльності з типом темпераменту таким чином: 

   1) слабкий тип нервової діяльності (слабкістю процесів збудження і гальмування, мала рухливість (інертність) нервових процесів) – меланхолік; 

   2) сильний неврівноважений тип нервової діяльності ( сильний процес збудження і менш сильний процес гальмування) – холерик; 

   3) сильний врівноважений (процес збудження збалансований з процесом гальмування (рухливий) ) – сангвінік; 

4. сильний врівноважений, інертний ( зовні більш спокійний, «солідний» ) - флегматик.

 

   Отже, той чи інший тип вищої нервової діяльності складає фізіологічну основу темпераменту.

   Дослідженнями В. Д. Небеліцина встановлено, що слабкий тип володіє високою чуттєвістю, завдяки якій він успішно може пристосовуватися до умов життя.

   Ці  типи нервової діяльності являються  загальними як для тварин, так і  для людини.

   Неможливо думати, що вказані чотири типи нервової діяльності можуть охарактеризувати всю різноманітність форм поведінки індивіда. Павлов вважав, що ці типи, найбільш часто зустрічаються в дійсності і тому являються основними. Але в проміжках між ними знаходяться інші форми і перехідні типи. Серед людей можливо зустріти багато чисельні варіанти основних типів. Павлов вважав, що потрібно знати ці перехідні і проміжні форми і типи нервової діяльності для того, щоб правильно орієнтуватися в людській поведінці.

   Ці  проміжні типи можуть бути наслідком  вроджених завдатків або утворюються із основних типів в процесі життєдіяльності індивіда під впливом умов життя.

   Тип нервової діяльності вроджений і  тому навряд чи може змінитися. Але  І. П. Павлов експериментально доказав  можливість зміни окремих властивостей типу нервової діяльності. Так,  у  сильного неврівноваженого (невтримного) типу нервової діяльності, у якого сильний процес збудження не врівноважений менш сильним процесом гальмування, виявилось можливим досягти значного збільшення сили гальмівного процесу і врівноважити його з процесом збудження шляхом тренування. Павлов робить висновки: у сильного збудженого типу можливо за допомогою тренування досягти сильного гальмування, достатнього для врівноваження процесу збудження.

   Це  спонукало говорити, наприклад, декілька варіантів невтримного типу. Так, можливий тип, у якого процес збудження  досяг крайньої сили, а процес гальмування ослаблений. Або другий варіант: сильні обидва процеси, але процес збудження перевищує звичайний рівень. А також третій варіант, коли сила процесів гальмування і збудження досягає майже одного рівня.

   Павлов  вважав, що шляхом довготривалого   тренування можна укріпити нервову  систему слабкого типу.

     Вчення Павлова про індивідуальні відмінності динамічної сторони психіки дало поштовх до подальших досліджень в цій галузі. Наприкінці 50-х років 20 ст. були проведені лабораторні дослідження під керівництвом Б.М.Теплова, В.Д.Небиліцина, В.С.Мерліна, які доповнили типологію І.П.Павлова новими елементами. Було розроблено багато прийомів дослідження нервової системи людини, які дали змогу глибше зрозуміти роль індивідуальних особливостей темпераменту в діяльності людини, визначити додаткові властивості нервових процесів. В даний час в психології розрізняють наступні властивості темпераменту: 

   1) лабільність - швидкість виникнення та протікання збудження і гальмування;  

   2) сенситивність ( підвищена чутливість) - визначається тим, яка сила впливу необхідна, щоб викликати в людини реакцію. Якщо у однієї людини ступінь незадоволення потреби не помічається, то в іншого - та ж сама ступінь викликає страждання - другий має більшу сенситивність.  

   3) реактивність (емоційність) - сила емоційної реакції на зовнішні та внутрішні подразники; інтенсивність реагування індивіда на зміни ситуації життя. Основний показник - час, що минає від події до початку відповідної поведінки. Високо реактивні особи імпульсивні, низько реактивні - розважливі і помірковані.  

   4) Активність (резистентність) - характеризується тим, наскільки людина активна під час подолання перешкод, здатна чинити опір несприятливим умовам, що гальмують діяльність. Найбільш яскраво ця якість темпераменту виявляється у протидії опору стресу, у відсутності зниження функціонального рівня діяльності при сильному нервовому напруженні. Загалом активність і реактивність перебувають в обернено пропорційному співвідношенні - чим більш активною є людина, тим вона менш реактивна.  

   

5. Темп  реакцій - протікання психічних процесів та реакцій; Показником є швидкість переробки інформації, що впливає на органи чуттів, час розв'язання логічних задач.