Технологiя використання психолого-педагогiчноi дiагностики в соцiально-педагогiчнiй роботi

- постановка  задач практичної роботи перед  виконанням.

Для реалізації технології спеціалісту необхідно мати певну інформацію. До неї відноситься:

- сама  технологія з описом її матеріального,  технологічного, організаційного і  методичного забезпечення;

- професійні та методичні можливості суб’єктів реалізації цільової

технології;

- потенціал  оточення реалізації цільової технології.

При організації  такої роботи в спеціалізованих  закладах цим займаються спеціально підготовлені особи. Як правило, проводиться  диференціація діяльності й кожен  спеціаліст виконує свій блок роботи.

Алгоритм  процедур типової технології припускає: ознайомлення з клієнтом (чи соціальним процесом) - постановку задач - виділення предмету діагностики - вибір основних показників або критеріїв - вимірювання і аналіз показників - формулювання і оформлення висновків – висновки - постановку соціального діагнозу.

Одним з об’єктів діагностики виступає особа (дитини, доросла людина). У  рамках соціально-педагогічної діагностики  особи необхідно:

- виявлення  специфічних соціальних якостей,  особливостей розвитку і поведінки; 

- уточнення  соціальної ситуації розвитку;

- визначення  ступеня розвитку або деформації  різних властивостей і якостей,  обумовлених перш за все включенням  людини в різні соціальні зв’язки  (соціальні установки, позиції,  процеси адаптації і соціалізації, комунікативні здібності, психологічна сумісність і т.п.);

- ранжування, опис особливостей об’єкта, що діагностуються;

- побудова  “соціального портрета” особи. 

У числі  обов'язкових документів, що складаються  соціальним педагогом, — медико-психолого-педагогічна  характеристика клієнтів, яка відноситься до числа документів внутрішнього користування і не підлягає розголосу.

Основою вживання будь-якої діагностичної технології є освоєння теорії, на яку вона спирається. Без цього соціальний працівник  може вчинити серйозні помилки в аналізі, інтерпретації і висновках з результатів дослідження. Так, наприклад, в контексті біхевіористичної, когнітивної, та інших психологічних теорій і напрямів передбачаються різні варіанти і моделі технологій діагностики в соціальній роботі.

Процес вирішення проблеми соціальним працівником включає:

1). збір  інформації зі всіх джерел, що  відносяться до справи;

2). оцінку  інформації;

3). визначення  проблеми;

4). планування  дій; 

5). складання  докладного чіткого плану дій; 

6). здійснення  плану дій;

7). оцінку  результатів. 

        У технології соціальної діагностики виділяють ряд процедурних етапів:

- знайомство  з клієнтом, визначення завдань,  виділення складу ситуацій, що  діагностуються, параметрів цієї  ситуації, вибір основних показників  або критеріїв;

- вимір  і аналіз показників;

- формулювання  висновків діагнозу.

        При здійсненні соціального діагнозу важливо визначити міру технологічності та творчості. Соціальний діагноз як процес має творчий характер. Але він також має певно визначений алгоритм дій, використання процедур і засобів вирішення проблеми. Найбільш повно охарактеризував технологічність творчого аналізу й діагнозу проблем соціального розвитку В.І. Вернадський. Він рекомендував дотримуватися правил:

- проводити  детальний аналіз;

- бачити  за окремим загальне;

- не  обмежуватися описанням явищ, а  глибоко досліджувати їх сутність  і зв’язок з іншими процесами; 

- не  уникати питання “чому?”; 

- прослідковувати  історію ідей;

- збирати  якомога більше відомостей про  предмет досліджень з літературних джерел;

- вивчати  загальні закономірності наукового  пізнання;

- поєднувати  науку з іншими галузями знання, з суспільним життям;

- не  тільки вирішувати проблеми, але  й знаходити нові, невирішені.

Соціальна діагностика є необхідною ланкою перетворюючої практики в циклі: діагноз — прогноз — програма — упровадження. Вона є важливим технологічним інструментом і, перш за все, збагачує кадри соціальних служб теоретичними і емпіричними знаннями, допомагає глибше зрозуміти соціальні проблеми і перспективи їх розвитку[30;38].

Соціально-педагогічне  прогнозування.

Мета  соціально-педагогічного прогнозування  – виявити, що реально в даній  ситуації можна вирішити на початковому  етапі роботи. Прогнозування соціально-педагогічного  розвитку ситуації, виховання людини – один із найбільш важких етапів діяльності діагноста, що передбачає знання особливостей характеру соціальної проблеми, вміння спеціаліста в прогностичній діяльності. На результат прогнозування впливає наявність достатньо повної інформації про об’єкт соціального діагнозу з одного боку, особистісний досвід діагноста, інтуїція – з другого.

Професійність діагноста полягає в тому, щоб  об’єктивно опиратись на технологічність  діагностування, застосовуючи творчий  підхід. Прогноз може мати характер:

- індивідуально-прогностичний; 

- індивідуально-корекційний; 

- корекційно-компенсаторний  розвиток і виховання. 

За результатами прогностичної діяльності соціальний педагог робить висновки, які включають:

- опис  перспектив можливого індивідуального,  індивідуально-корекційного розвитку чи виховання;

- формулювання  соціально-педагогічних проблем  клієнта. 

Після прогнозування наступна дія –  реалізація цілей соціально-педагогічної роботи в безпосередній цільовій технології.  

1.2. Види психолого-педагогічної діагностики.

     Специфіка соціально-педагогічної діяльності обумовлює  характер  і засоби отримання  професійної інформації. Соціальному  педагогу доводиться користуватися  різними видами діагностики, пристосовуючи  їх до власної мети. У цьому сенсі  він є міждисціплінарним фахівцем і повинен володіти методами соціологічного, педагогічного, психологічного дослідження. Діагностика (з грец. diagnosis = dia+gnosis = «роз+пізнання») (англ. diagnostics; нім. Diagnostik) – загальна назва різних методів контролю, перевірки функціонування, прогнозування стану об'єктів або систем.[21, с.73]

     Оскільки  діяльність соціального педагога є  багатоплановою, а її функції різноманітні та опираються  на різні області  наукового знання, у практичній роботі йому буває досить важко зберігати зону своєї професійної компетентності. Це стосується і діагностичної роботи, в якій необхідно відмежувати види діагностики та її методи, пов'язані з різними галузями науки.

     Психологічна  діагностика (психодіагностика) є вимірюванням індивідуально-психологічних властивостей особистості або інших об'єктів, що піддаються психологічному аналізу (група, організація). Її метою є встановлення психологічного діагнозу як висновку про актуальний стан психологічних особливостей особистості (або інших об'єктів) і прогнозу їх подальшого розвитку. Соціальний педагог не ставить психологічний діагноз, але він може виявити або використовувати в якості опорних психодіагностичних ознак наступні фактори ризику:

     а) у молодшому шкільному віці:

     - поєднання низької пізнавальної  активності та особистісної незрілості, які не дозволяють оволодіти  новою соціальною роллю учня;

     - стійке рухове розгальмування  і ейфоричний фон настрою, що  знижують самоконтроль і самоорганізацію  у діяльності та поведінці;

     - підвищене прагнення до вражень у вигляді потягу до гострих відчуттів і бездумних вражень як симптоми і схильності до девіантної поведінки;

     -   підвищений інтерес до ситуацій, що включає жорстокість та агресію як компонент формування дитячої агресивності;

     - невмотивованість, неадекватність  і неефективність поведінки як  вказівка на проблему особистісного  і психічного здоров'я; 

     -  негативне ставлення до навчання, школи, стійка неуспішність, втечі із дому, шкільні конфлікти як ознаки шкільної дезадаптації;

     - поведінкові реакції у вигляді  відмови, захисту, компенсації,  емансипації як наслідок негармонійного ставлення до дитини і незадоволення її потреби в повазі, самоствердженні, досягненнях;

     б) у підлітково-юнацькому віці:

     - збереження інфантильності, крайня залежність від ситуації, схильність уникнення труднощів, слабовілля, відсутність самоконтролю і саморегуляції як несформованість основних передумов особистісного розвитку;

     - поєднання інфантильності з великою  збудливістю, афективністю, що призводить до некерованості поведінки;

     - ранній статевий розвиток у  поєднанні з підвищеним інтересом  до сексуальних проблем, що призводить до істероїдної поведінки, алкоголізації, токсикоманії, наркоманії, бродяжництва, агресії;

     - переорієнтація інтересів на позашкільне оточення, тенденція до засвоєння зовнішніх форм підліткової поведінки, імітації її асоціальних форм як вказівка на середовищну дезадаптацію, деформацію особистісного розвитку і загрозу асоціальної поведінки[22;39].

     Соціальна діагностика - це комплексний процес виявлення і вивчення причинно-наслідкових зв'язків і взаємин у суспільстві, що характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, морально-психологічний, медико-біологічний і санітарно-екологічний стан. Її метою є постановка  соціального діагнозу, тобто науково обґрунтованого висновку про стан соціального здоров'я.

     Джерелами інформації є епідеміологія, дослідження  відносин між соціальним працівником  і клієнтом, бесіди з індивідами, сімейні і групові сеанси, вимірювальні методики і методики спостереження.

     Концентруючи  роботу навколо зростаючої особистості  і її соціального оточення, соціальний педагог може використовувати дані соціальної діагностики про проблеми учасників соціальної ситуації розвитку дитини, аналізувати їх вплив на дітей і прогнозувати наслідки для розвитку дитячої особистості.

     Питання та проблеми дорослого соціального  оточення вельми різноманітні. До них можна віднести небажані, тупікові, кризові та екстремальні ситуації, які є перешкодою до досягнення цілей або заважають задовольняти насущні потреби особистості. При цьому вимагає уточнення суб'єктивне ставлення людини до важких ситуацій, а також ступінь психологічного дискомфорту або рівень стресу, які ці ситуації викликають. Відомо декілька класифікацій психосоціальних проблем клієнтів:

1. дефіцит матеріальних засобів, особистісні недоліки, відсутність

знань і досвіду;

     2) деформація особистості або психічні  захворювання;

     3) розбіжність між очікуваннями  клієнта та інших людей, між  особистісними запитами і рамками соціальної ролі, невизначеність і суперечливість статусних ролей (X. Перлман, 1968).