Технологiя використання психолого-педагогiчноi дiагностики в соцiально-педагогiчнiй роботi

Міністерство  освіти і науки  України

Національний  педагогічний університет  імені М.П. Драгоманова

Інститут  соціальної роботи та управління 
 
 

Кафедра соціальної педагогіки 
 
 

ТЕХНОЛОГІЯ  ВИКОРИСТАННЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ В  СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІЙ РОБОТІ

 (курсова робота) 
 
 

студента 32 групи

Інституту соціальної роботи та управління

Спеціальність «Соціальна педагогіка. Практична психологія»

(заочна  форма навчання)

ПОЛОНЧУКА ІВАНА ВАСИЛЬОВИЧА

Науковий  керівник:

                                                                                 ВАРЕНІЧ ВІКТОРІЯ ВАЛЕРІЇВНА

                                                                викладач кафедри соціальної педагогіки 
 
 

                                                  
 
 

                                              

                                             

                                               Київ-2010 
                                                   ЗМІСТ

 

 

                                                ВСТУП

           Актуальність дослідження. Реалізація освітніх завдань на сучасному етапі розвитку освіти передбачає перегляд змісту і методів організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах. На жаль, сучасна система освіти не повною мірою сприяє цілісному розвитку особистості як учня, так і педагога, не стимулює індивідуум до ґрунтовного, духовно-креативного розуміння природної соціальної дійсності. Як результат цього більшість випускників не мають умов для  психолого-соціального зростання й підтримання психічного здоров'я, для формування соціальної гармонії з навколишнім світом.

     Основною  причиною дисгармонійного розвитку особистості є те, що навчально-виховний процес здійснюється як моносуб'єктний. Такий підхід має односторонній, технологічний характер, оскільки основна  увага зосереджується на діяльності педагога. Учитель виступає в ролі суб'єкта навчально-виховного процесу, а учень - у ролі об'єкта.

     Навчально-виховний процес здійснюється без конкретного  адресата, користувача, замовника, організовується  з усіма і для всіх, не забезпечує єдності всіх ланок системи неперервної освіти і виховання, наступності у визначенні цілей, завдань, видів діяльності. Він спрямований переважно на розумовий розвиток особистості, що забезпечує здобуття певної суми знань, умінь і навичок. При цьому процес гармонійного особистісного розвитку індивіда, його фізичний, психічний, соціальний і духовний розвиток залишається стихійним і нерегульованим. З двох способів соціалізації (стихійного і регульованого), які повинні перебувати в гармонії, в більшості випадків має місце  перший, тобто стихійний.

     Аналіз  науково-дослідної та експериментальної  роботи в навчальних закладах дає  підставу стверджувати, що традиційна система виховного процесу має  очевидні обмеження щодо цілісного  психолого-соціального розвитку особистості учня, оскільки педагог не керується психолого-педагогічним змістом освітньої і корекційно-виховної діяльності вихованців, мало або зовсім не орієнтується в конкретних психолого-соціальних запитах особистості учнів. У результаті в більшості учнів загальноосвітніх навчальних закладів процес становлення особистості проходить проблематично, що приводить у багатьох випадках, як показали дослідження, до деструктивного розвитку дітей. Дана проблема є складною та багатогранною і розглядається дослідниками з різних галузей: в психології (Г.С. Абрамов, Л.І. Мнацакаян,  Л.М. Фрідман, И.Ю. Кулагіна, Н.П Бурмака, Я.Л. Коломинський.); педагогіці (А.Й. Капська, І.Д. Зверєва, В.М. Оржеховська,  З.Г. Зайцева, А.И. Кочетова, О.І. Власова, С.Г. Карпенчук. ); соціології (А. Габіані, Р.Я. Левін, О.О Яременко, О. Сердюк, О. Балакірєва).

     Саме  тому стає нагально-актуальною проблема впровадження науково-дослідної та експериментальної роботи з питань упровадження у практику діяльності загальноосвітніх навчальних закладів технологічних систем психолого-педагогічної діагностики та проектування соціального розвитку особистості учнів.

     Психолого-педагогічна  діагностика та комплексний аналіз передбачають вирішення наступних завдань:

         a) діагностика фізичного, психічного, соціального та духовного розвитку учнів;

     б) системно – динамічний аналіз розвитку особистості на основі кількісного аналізу зовнішніх та внутрішніх факторів впливу, визначення рівня актуального розвитку особистості (конструктивного, деструктивного);

     в) на основі результатів психолого-педагогічної діагностики, первинне прогнозування, проектування  та якісно-описовий аналіз розвитку і корекції дитини.

     Об’єкт  дослідження –  психолого-педагогічна діагностика.              Предмет дослідження – особливості використання психолого-педагогічної діагностики в соціально-педагогічній роботі.

     Метою роботи є  дослідження специфіки використання психолого-педагогічної  діагностики в соціально-педагогічній роботі.

     У відповідності з поставленою  метою були визначені наступні  

     завдання:

1. Проаналізувати зміст психолого-педагогічної діагностики в науковій літературі.
2. Огляд  видів діагностики, які можливо використовувати соціальному педагогу у своїй професійній діяльності.
3. Висвітлення принципів та вимог щодо використання психолого-педагогічної діагностики.
4. Провести аналіз методів психолого-педагогічної діагностики.
5. Виокремити найбільш практичний метод психолого-педагогічної діагностики що використовується в соціально-педагогічній роботі  та охарактеризувати його.
6. Дослідити переваги та недоліки використання діагностичних методик.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                           
 
 

РОЗДІЛ  І. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА  ДІАГНОСТИКА  ЯК ОДИН З НАПРЯМІВ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ.

1. Сутність психолого-педагогічної діагностики.

 

Діагностична функція - одна з основних в діяльності соціального педагога. Мета соціально-діагностичної технології і процес її досягнення показує, чого може досягти соціальний педагог у даній ситуації. Задача – це те, що необхідно вирішити для її досягнення. Найближча мета – це можлива зона найближчого розвитку. Вона дозволяє підготуватися для досягнення малого, проте реального, та створити умови для цілеспрямованого розвитку подальшої діяльності з розробки способу досягнення прогностичної цілі соціально-педагогічної роботи з клієнтом. Кожна наступна ціль передбачає можливість більш повного вирішення соціально-педагогічних проблем клієнта. Поділ цілей на найближчу і наступну дозволяє більшою мірою індивідуалізувати соціально-педагогічну роботу з конкретною людиною.

Головні завдання:

• одержати необхідної повноти інформацію, необхідну для постановки діагнозу і забезпечити кваліфіковану реалізацію наступних етапів (під етапів);
• уточнити соціально-педагогічні проблеми клієнта;
• підготувати необхідну інформацію для прогностичної діяльності в кожній ситуації.

Діагностика — загальний спосіб отримання  вичерпної інформації про процес або об'єкт, що вивчається. Діагностика  — найважливіший компонент соціальної технології (мета — діагноз —  прогноз — програма — упровадження — аналіз). Разом з тим в практиці соціальної діяльності сформувалися власне технології діагностики, які включають принципи, алгоритм процедур і способів перевірки різних методів дослідження.

Вивчення  досвіду соціальних діагностів з  вибору цільової технології дозволяє виділити в ній основні функціональні етапи. Особливості здійснення соціального діагнозу визначаються багатьма факторами. Серед них:

- рівень  професійності спеціаліста; 

- специфіка  об’єкта і проблеми;

- мотивація  діяльності педагога чи працівника, стиль професійної діяльності.

Для соціального  педагога на етапі здійснення соціального  діагнозу характерно:

1. Прагнення  як можна краще і докладно  пізнати індивідуальність об’єкта  соціальної діагностики. Його  цікавить інформація:

- про  патологію, характерну для об’єкта роботи (характер патології та її причини; динаміка розвитку і виявлення патології на період роботи з ним – прогресивна, стабільна чи змінна; перспективи розвитку патології, її розповсюдження, обов’язковість попередження; зниження рівня негативного виявлення і стабілізація);

- про  індивідуальні потенціали клієнта,  на які можна опиратися в  соціально-педагогічній роботі з  ним: потенційні можливості у  вирішенні та зниженні рівня  патології; компенсація, корекція можливостей клієнта; індивідуальний позитивний потенціал особистості клієнта загалом;

- про  індивідуальні можливості об’єкта  в самовдосконаленні, вирішенні  своєї соціально-педагогічної проблеми, мотивація відносин до вирішення  соціальних проблем, позитивний  досвід самостійного вирішення тих чи інших проблем, активність і наполегливість у роботі з клієнтами інших спеціалістів.

2. Прагнення  визначити соціально-педагогічні  проблеми, їх ієрархію і особливості  впливу на об’єкт впливу.

3. Прагнення  визначити соціально-педагогічні  можливості життєдіяльності клієнта:

- усвідомлення  позитивних і негативних вирішень  соціально-педагогічних проблем  клієнта; 

- можливість  підвищення позитивності соціально-педагогічної  ролі роботи з клієнтами; 

- участь  у соціально-педагогічній роботі  з клієнтами та їх оточенням.

5. Прагнення  зібрати необхідну первинну інформацію для діагностичної роботи і виявити її джерела. Опираючись на ці джерела, соціальний педагог збирає в кожній конкретній ситуації інформацію, на основі якої приймає рішення про діагностовану дійсність.

Безпосередня  підготовка до реалізації вибраної цільової технології практичної діяльності включає:

- аналіз  вибраної цільової технології, виділення  матеріальних, технічних, методичних  і організаційних аспектів цільової  технології;

- вирішення проблем підготовки;

- випробування  деяких методик; 

- планування  виконавчої діяльності за часом  і місцем;

- підготовка  клієнта чи об’єкта до роботи;