Сутність моралі та художнього життя в формуванні особистості

Дитячий театр у радянському суспільстві розглядався як цілісна художня і педагогічна система, яка дає театральну освіту і виховує чуйного, талановитого глядача, необхідного театру.

З середини 80-х  рр.. ситуація в театрах для дітей характеризувалася теоретиками і практиками театру як нестабільна: постійна зміна театральних лідерів, нестійка рівновага у творчому житті окремих театрів, яке важко аналізувати і прогнозувати. Театр, практично звільнився від керівництва чиновників, отримав самостійність у виборі репертуару та визначення своєї творчої діяльності. Виникли проблеми самоствердження, самовираження, самодостатності театру як такого.

І тоді театри юних глядачів стали звільнятися від  назви «дитячий» і затверджувати  себе рівними драматичному театру. Цей процес виразився, перш за все, у  вільному формуванні репертуару та відмову театру від виконання виховних функцій.

Коли в 1988 р. Союз театральних діячів (ще Радянського Союзу) провів конференцію з символічною назвою «Театр врятує школу», то це була демонстрація певного інтересу театральних працівників до проблем естетичного виховання і розуміння важливості духовної просвіти та освіти своїх юних глядачів. Однак практика наступних років показала, що задачі «естетичної десятирічки» театр для дітей вирішувати не має наміру, оскільки зайнявся своїми художньо-творчими проблемами. Звільнившись від ідеологічного контролю, самостійно формуючи репертуар, усвідомивши себе повноцінними театрами без розмови про «специфіку», наші дитячі театри стали явно відхилятися від дитячого глядача в бік молоді, молодих дорослих. Театр став вільний в освоєнні широкого діапазону драматургії від античних авторів до сучасних п'єс в застосуванні сучасних художньо-виразних засобів режисури, сценографії, акторської майстерності, які припускають наявність глядача, люблячого і цінуючого мистецтво.

У 20-х роках  минулого сторіччя в Україні виникло  багато нових театральних колективів, в тому числі і Чернігівський театр, який пройшов довгий шлях свого становлення, і вже існує вісімдесят п’ять років, виконуючи свою основну функцію – нести у широкі народні маси українське театральне мистецтво. У 2001 році за високі творчі досягнення та у зв’язку з 75-річчям театру йому було надано високий статус академічного.

Один з найстаріших  в Україні серед обласних театрів, він був заснований у травні 1926 року шляхом реорганізації робітничого  драматичного гуртка при Єлисаветградському (нині – Кіровоград) машинобудівному заводі „Червона зірка” з залученням ряду професійних акторів.

Відкривався театр  виставою „Наталка Полтавка” І. Котляревського. У діючому репертуарі перших років  роботи театру були такі вистави, як „Гайдамаки”  Т. Г. Шевченка, „Суєта” І. Карпенка-Карого, „Мирандоліна” К. Гольдоні, „Живий труп” Л. Толстого та інші.

У передвоєнні  роки великим творчим досягненням шевченківців  була постановка вистави „Фата моргана” за однойменною повістю М. М. Коцюбинського. У березні 1939 року відбулася прем’єра вистави „Тарас Шевченко” за п’єсою Ю. Костюка у постановці Г. Воловика, яку театр підготував до 125-річчя від дня народження Великого Кобзаря.

В його репертуарі були такі вистави, як „Дай серцю волю, заведе в неволю” М. Кропивницького, „Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці” М. Старицького, „Васса Желєзнова” М. Горького, „Розбійники” Ф. Шіллера, „Витівки Скапена” Ж.-Б. Мольєра, „Діти Ванюшина” С. Найдьонова та інші. Першим в Україні Чернігівський театр дав сценічне життя творам свого земляка І. Кочерги „Майстри часу” та „Підеш – не вернешся”, одним з перших в Україні ставить п’єси О. Корнійчука „Загибель ескадри”, „Платон Кречет”, „Богдан Хмельницький” та „В степах України”. Неодноразово театр звертався до постановки п’єс І. Микитенка „Соло на флейті” і „Бастилія Божої Матері”.

В репертуарі театру післявоєнного періоду і в 50-ті роки були такі вистави, як „Безталанна” І. Тобілевича, „Не судилось” та „Циганка Аза” М. Старицького, „У неділю рано зілля копала” за О. Кобилянською, „Украдене щастя” І. Франка, „Платон Кречет”, „Макар Діброва” та „В степах України” О. Корнійчука, „Останні” та „На дні” М. Горького, „Одруження Бєлугіна” О. Островського, „Ревізор” М. Гоголя, „Дві сім’ї” та „Дай серцю волю, заведе в неволю” М. Кропивницького, „Олеся” О. Купріна, „Остання зупинка” Е.-М. Ремарка, „Лисиця і виноград” Г. Фігейредо та інші.

У 60-х роках  в театрі відбулася прем’єра опери  М. Аркаса „Катерина” за однойменною  поемою Т. Г. Шевченка. Вистава мала надзвичайний успіх. Це був справжній  тріумф театру, значна подія у культурному житті не лише Чернігова, а й всієї України. Великий успіх випав на долю ще однієї етапної вистави цього періоду – драматичної поеми „Потомки запорожців” О. Довженка у постановці П. Морозенка. На республіканському огляді у 1964 році вона була визнана кращою і отримала перше місце.

Серед інших  вистав цього періоду варто відзначити такі, як „Загублені душі” та „Доки  сонце зійде, роса очі виїсть”  М. Кропивницького, „Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського, „У неділю рано зілля копала” В. Василька за повістю О. Кобилянської, „Для домашнього вогнища” І. Франка, „Вид з мосту” А. Міллера, „Ніч під Івана Купала” та „Маруся Богуславка” М. Старицького, „Вій” за М. Гоголем, „Пастка” Е. Золя, „Дженні Герхардт” Т. Драйзера, „Коханням не жартують” П Кальдерона, „Весілля в Малинівці” О. Рябова, „Циган” М. Провоторова, „Вуличний бродяга” Р. Вівіані та багато інших.

Минав час. Театр  творчо зростав, розвивався, урізноманітнювався репертуар, . У 70-х – 80-х роках серед кращих вистав театру  треба назвати такі, як „Сорочинський ярмарок” М. Старицького (за М. Гоголем), „Назар Стодоля” Т. Г. Шевченка, „Ревізор” М. Гоголя, „Витівки Хануми” А. Цагарелі, „Полум’яні літа” за О. Довженком (режисер – заслужений артист УРСР В. Рудницький), „Вій, вітерець!” Я. Райніса, „Фата моргана” Я. Мамонтова (за М. Коцюбинським), „Украдене щастя” І. Франка, „Святая святих” Й. Друце, „Безталанна” І. Тобілевича, „За двома зайцями” М. Старицького, „Дівчина і море” Д. Шевцова, „Ніна Сагайдак” В. Бойка, „А зорі тут тихі” Б. Васильєва, „Солдатська вдова” М. Анкілова (режисер – заслужений артист УРСР Л. Отрюх), „Американська трагедія” Т. Драйзера, „Підступність і кохання” Ф. Шіллера, „Безприданниця” О. Островського, „Грушенька” за М. Лєсковим, „Слуга двом панам” К. Гольдоні (режисер – Ю. Табурянський), „Тил” М. Зарудного, „Дикий ангел” О. Коломійця (режисер – С. Павлов), „Мартин Боруля” І. Карпенка-Карого, „Поріг” О. Дударєва, „Серце Луїджі” І. Буковчана (режисер – П. Ластівка).

1984 по 2003 рік  художнє керівництво в театрі  здійснював народний артист України та СРСР В. Г. Грипич.

Багато прекрасних постановок здійснив він за своє довготривале творче життя у різних театрах  України, в тому числі і в Чернігівському. Основним напрямком його режисерської діяльності був сценічний літопис народного життя. Ціла галерея поставлених ним спектаклів на чернігівській сцені – це художній літопис історії України, що включає багатовікову визвольну боротьбу українського народу за волю і незалежність, а також історію Чернігівщини.

Двадцять років - з 1988 року по сьогоднішній день - працює в театрі на посаді чергового режисера-постановника В. А. Тимченко. За цей час вона здійснила більше двадцяти постановок різножанрових вистав як для дорослих, так і для підростаючого покоління, серед яких „Закон” В. Винниченка, „Тітка Чарлея” В. Полякова (за Бр. Томасом), „Ваш хід, королево!” Е. Скріба, „Вісім люблячих жінок” Р. Тома, „Весілля з генералом” Є. Птичкіна за творами А. Чехова, „Моя прекрасна леді” Ф. Лоу, „Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського, „Лісова пісня” Лесі Українки, „Сорочинський ярмарок” М. Старицького (за М. Гоголем), „ Вас запрошує оперета” – концерт-вистава за сторінками класичних оперет, „У неділю рано зілля копала” за О. Кобилянською, „Дамських справ майстер” за п’єсою „За двома зайцями” М. Старицького, „Сватання на Гончарівці” Г. Квітки-Основ’яненка, для дітей – „Пригоди Буратіно” В. Дружиніна за О. Толстим, „Білосніжка та семеро гномів” О. Табакова та Л. Устинова, „Попелюшка” та „Червона шапочка” Є. Шварца.

        У діючому репертуарі театру станом на першу половину 2011року налічується більше двадцяти різножанрових вистав, серед яких значне місце посідає українська класична драматургія - „Енеїда” та „Наталка Полтавка” І. Котляревського, „Майська ніч” та „Сорочинський ярмарок” М. Старицького (за творами М. Гоголя), „Лісова пісня” Лесі Українки, „У неділю рано зілля копала” за О. Кобилянською, дума-опера „Сліпий”, „Мати-наймичка” та „Відьма” за творами Т. Г. Шевченка, „Панночка” Н. Садур за повістю М. Гоголя „Вій”, „Сватання на Гончарівці” Г. Квітки - Основ’яненка, „Дамських справ майстер” за п’єсою М. Старицького „За двома зайцями”, а тако ж „Кумир душі моєї...” („Бригадир”) Д. Фонвізіна, „Одружуйтесь, і ну вас к бісу!” А. Чехова („Ведмідь”, „Освідчення”). Серед інших вистав заслуговують на особливу увагу такі, як „Нічні розваги з молодим Козерогом” О. Галіна, „Провінційні анекдоти” О. Вампілова, а також вистави для дітей – „Сестра моя русалонька” Л. Розумовської, „Зимова казка” М. Шуринової, „Чарівна Лампа Аладдіна” С. Лихого та інші, які користуються великим успіхом у глядача

Відзначена в останнє десятиліття  тенденція розділення театрального мистецтва на масове й елітарне торкнулася і Чернігівського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка. Для вузького кола поціновувачів і шанувальників, як правило, ставляться спектаклі експериментальні, оригінально трактується класика, втілюється драматургія, а на широке коло глядачів грають вистави видовищні, музичні, вистави-шоу, розраховані на невибагливого глядача.

Художні пошуки сучасного театру підкріплюються наявністю грамотного глядача, якого приваблює в театрі щось більше, ніж знайомство з невідомим сюжетом чи можливістю провести вільний час. Диференціація глядачів на окремих «знавців» і масову «одноразову» аудиторію закладає поділ мистецтва на елітарне, і масові видовища, доступні будь-якому глядачеві і поступово втрачає свої виховні функції. Сучасний театр стає самодостатнім творчим організмом, частиною процесу, під історичною назвою «искуство для искуства», коли глядач із «третьего творца спектакля» (К. С. Станіславський) перетворюється на другорядний компонент, який відходить на періферію уваги режисера та актора.

На нашу думку, щоб уникнути подібного явища та унеможливити замикання театрального мистецтва на самому собі, а від цього уникнути руйнування театру як морально-виховної інституції слід чітко уявляти цілі тетрального руху  та ставити конкретні завдання театральному менеджменту.

2.3 Завдання театрального менеджменту у площині морального виховання молоді

         Аналіз функції театрального мистецтва в житті сучасної театральної аудиторії, трансформація яких спричинена важливими змінами в новій соціально-художній реальності України, виявив певне зниження її потреб порівняно з так званими періодами „застою” і „перебудови”. Головними стали, на думку експертів, функції „розважання, відпочинку, розрядки”, „відходу від повсякденних турбот”, „підвищення тонусу емоційного життя”, „естетичної насолоди”, „задоволення потреб світського спілкування і престижних амбіцій”, а насамкінець – „потреба пізнання життя” та „самовиховання”. Театр цікавий і привабливий для глядачів сьогодні здебільшого традиційним „живим спілкуванням акторів і глядачів”, „виконавцями”, „зірковістю” акторів, режисерів та ін.”, а також – „розважальністю, видовищністю і комедійністю”, „можливістю відійти від щоденних турбот”. І меншою мірою театр приваблює глядачів своїм „високим художнім рівнем”, вважають експерти. Сьогодні український драматичний театр втрачає свої важливі соціально-громадські художні функції, надто „заземлюючись” внаслідок намагання задовольнити вузько особистісні запити, не звертаючись до загальних громадських потреб, не кажучи вже про виховні функції .

           Необхідність використання всіх соціокультурних характеристик театру в точці прийняття управлінського рішення веде до розширення предмету і змісту театрального менеджменту на основі поглиблення його між предметних зв’язків з соціальною психологією, евристикою, а особливо з соціологією театру. Дослідження І.Безгіна, О.Семашка, В.Ковтуненка показали, що такі соціокультурні показники діяльності театру, як стан соціально-театральних відносин суб’єктів театральної діяльності, багатовимірна оцінка стану репертуару, визначення рівнів театрально-професійної компетенції, стратифікація театральної публіки, стан взаємовідносин театру з владою, громадськістю, засобами масової комунікації та ін., визначених у кількісних показниках стосовно кожного театру дозволяють підвищити рівень обґрунтованості та ефективності театрально-управлінських рішень [13].

        Інформаційні технології вносять у звичний уклад нашого життя нові  
символи. Сьогодні зразкам поведінки молодь навчається зі штучно створених -  
віртуальних. Віртуальна культура захопила проведення часу молодих людей.  
Спостерігається конфлікт між цінностями соціально-демографічних груп.  
З усією очевидністю необхідно усвідомити адекватність дій громадянського  
суспільства, органів місцевого самоврядування та держави у вирішенні проблем  
соціалізації особистості, особливо дітей та підлітків, використовуючи центри культури і мистецтва. 
      Одним з завдань тетрального менеджменту в питанні морального виховання молоді є соціологічне вивчення ролі театрального мистецтва у соціалізації особистості, що дозволить визначити практичні завдання розширення глядацької аудиторії.

В межах соціології театру, на нашу думку, відбувається в Україні  інтенсивне формування такого її важливого  між предметного за своїм змістом  розділу як соціологічні проблеми театрально-менеджментної культури, який сприяє реалізації функцій управління в театрі.

Соціально-культурна  ефективність роботи театру визначається як характером соціальної театрально-художньої  реальності в цілому, так і збалансованістю, оптимальністю складових театру як соціокультурного інституту.

Соціологічні засоби дозволяють забезпечити управлінський  процес в театрі необхідною інформацією, особливо стосовно професійно-функціональних характеристик діяльності театру, які  досліджувались українськими вченими [13].

У світлі проведеного узагальнення, на нашу думку, має бути переосмислений зміст театрального менеджменту, доповнений соціо-культурними показниками, що дозволять більш гнучко, обґрунтовано і точно приймати управлінські рішення