Сутність моралі та художнього життя в формуванні особистості

Складова народного  календаря — родинний календар, який охоплює важливі дати, віхи життя сім'ї, кожного її члена (дні  народження членів сім'ї, ювілеї весілля  батька і матері, бабусі й дідуся).

З цього можна  зробитим висновок, що моральна культура характеризується єдністю широких етичних знань, моральних переконань, почуттів, потреби жити відповідно до загальнолюдських моральних норм, допомагати людям, робити добро. Моральний розвиток дитини відбувається через засвоєння нею загально-історичного досвіду людства в процесі предметно-практичної діяльності і засвоєння норм людських взаємовідносин.

Виховання має  будуватися в дусі вірності моральному переконанню, згідно з яким добробут суспільства залежить перед усім від його духовного багатства, а в основі розв’язання всіх соціальних проблем лежить ідея оздоровлення людської особистості.

 

1.2. Роль  художнього життя у формуванні  особистості

 

У сучасних умовах дуже важлива роль культури і. зокрема, художнього життя, на формування духовно  зрілої особистості В науці існують різні точки зору і різні уявлення про художнє життя. А не означає, що постає багато проблем, пов'язаних з аналізом складних процесів розвитку художнього життя в період нової соціокультурної реальності.

Першорядною з  них, такою, що має важливе методологічне значення, виступає, на наш погляд, проблема змісту, структури і функцій художнього життя в сучасних умовах. Ця проблема набуває особливого значення тому, що до нього часу при вивченні художнього життя переважав диференційований підхід. У зв'язку з необхідністю адекватно відповісти на виклики сьогодення (роль культури і, зокрема, художнього життя в ринкових умовах) виникає потреба в цілісному, тобто системному його вивченні. У той же час можливості художнього життя у збагаченні духовного світу людини залишаються були величезними і невикористаними. "Тому конкретизація уявлень про характер дії художнього життя на особистість - нині одна з найактуальніших проблем.

У сучасній науці  здійснено декілька спроб окреслити  чіткі межі і зміст художнього життя як реальності і категорії. Одна з них належить О.К. Улєдову, який розглядає художнє життя як самостійну підсистему духовного життя [1, 154]. Перов ІО.В. пропонує свою дефініцію: „Художнє  життя суспільства - це галузь суспільного життя, основу якої о складає діяльність по виробництву, поширенню та засвоєнню художньої свідомості" [2, 44], У діяльності, що

формує художнє  життя, Перов виділяє два елементи: художнє виробництво і художні  потреби. За визначенням вченого ІО.У. Фохт-Бабушкіна „художнє життя суспільства- це конкретно-історичне буття художньої культури" [3, 3].

Кредитний потенціал  вивчення художнього життя мають  і сучасні українські вчені. Своє бачення поняття „художнє  життя" висловлює професор І.Ф. Ляшенко. який трактує його як „основну  категорію, що характеризує функціонування і розвиток мистецтва у суспільстві" [4. 407]. Розробники курсу лекцій „ Теорія та Істрія світової і вітчизняної культури" вважають, що "художнє життя - це відносини між митцем, публікою, критикою та громадськістю" [5, 387]. Попередньо викладені українськими вченими визначення предметного змісту художнього життя доповнюються у навчальному посібнику світова художня культура", автори якого стверджують, що художнє життя характеризує реальний етап художньої культури в певну історичну епоху " і що якісним масштабом оцінки процесів художнього життя є художня культура" [6, 15-16].

Професор О.М. Семашко за основу художнього життя  пропонує взяти систему „художнє  виробництво - художня потреба - художнє  споживання", де художня потреба  виконує  самоорганізу точу функцію. Семашко найповніше з українських  учених  характеризує  зміни в художньому житті українського суспільства кінця XX століття [7,  253].

Складні процеси  сучасного художнього життя, перетворення його в індустрію, звільнення художнього життя українців від і деологічних  штампів, відкриття вільного доступу до широких пластів національної духовної спадщини і є недостатньо вивчені та обгрунтовані.

Саме з цього і випливає мета визначити ознаки художнього життя в умовах нової соціальної реальності та дослідити його впливу на формування духовко зрілої особистості.

Художнє життя  займає особливе, специфічне місце  як у всій системі духовної культури суспільства, так і в здійсненні індивідуального впливу на людину, формування її  як гуманістично-творчої особистості. При аналізі художнього життя соціального об'єкта, зокрема учнів-старпюкдасників чернігівських шкіл, досліджувались такі рівні їх художнього життя. як кількісний аналіз і спілкування учня мистецтвом (кількість прочитаної літератури, частота відвідин установ мистецтва, частка вільного часу, що витрачається на художню діяльність тощо); аналіз споживаних творів мистецтва (їх зміст, художні достоїнства, жанрова різноманітність і т. ін.): вивчення ефективності дії мистецтва на духовний світ підлітка. І хоча сукупність всіх цих трьох рівнів аналізу свідчить, на жаль, про невисокий рівень і зміст художнього життя чернігівських підлітків, але всі вони вказали на важливість значення мистецтва в їхньому житті.

 Слід також відмітити, що в сучасних умовах інтерес до українського мистецтва зростає, розширюється аудиторія багатьох його жанрів і видів, а особливо народного мистецтва. Тобто, соціокульїурна реальність своєю серцевиною має національно-культурний стержень, а це значить, що відроджується національно-культурна самосвідомість, вагомішою стає роль національної та релігійної культур.

Мистецтво є найочевидніший показник духовної сили людей. Здатність творити мистецтво і насолоджуватися мистецтвом красномовно каже про величезний інтелектуальний і емоційний зсув, пережитий людиною в найдавніші часи.

Від пори дитинства, від моменту зародження свідомості у дитини мистецтво входить в життя людей в іграх і піснях, у переказах і танцях, воно сотнями різних шляхів, безперервно поглиблюючи свій вплив, формує людську душу. Тотальна й глобальна міць мистецтва виявляється можливою тому , що воно вбирає в себе всі багатоскладові форми відносин людини з суспільством, з природою, з самим собою.

Народжена всією величчю буття, мистецтво бере свій початок в незліченних перипетіях життя, що розігруються між полюсами народження і смерті, необхідності свободи, волі і громадського обов'язку. Мистецтву підвладний світ і в його космічних катаклізмах, і в мікронах тонких душевних переживань, воно здатне до вільних польотів міркувань і до вивіреної в кожній своїй деталі достовірності.

Мистецтво нескінченно багатолике, віно вбирає в себе прекрасне й потворне, велике і мале, особисте і загальне

Мистецтво діє силою нетлінної жвавості своїх образів, своєю гармонією, моральним впливом. І чим значніше і глибше свідомість людини, чим більш розвинене його художнє почуття, тим більший вплив на нього мистецтва, тим виразніше бачить людина через мистецтво суть буття, перспективи прийдешнього ...

Центральною ланкою художнього життя суспільства є мистецтво. Проте, поняття художнього життя не може бути зведено лише до мистецтва, хоча воно і є його основним структуротворчим елементом. Мистецтво і художнє життя неадекватні, оскільки мистецтво - це сукупність художніх цінностей, а художнє життя останнім часом все більше перетворюється в індустрію. Отже, художнє життя - це широке коло явищ і процесів, складна і динамічна система, функціонування якої включає ряд компонентів властивості соціального об'єкта, тобто здатності до їх створення та сприйняття; діяльність соціального об'єкта по їх створенню, збереженню, розповсюдженню, споживанню; продукти художнього життя; соціальні інститути, що забезпечують художнє життя суспільства.

Таким чином, можна зробити висновок, що художнє життя - це і саме мистецтво, і відображена в ньому соціальна реальність, і споживачі цього мистеціва, що включає численні види художньої діяльності ( в тому числі і театральне мистецтво) виражається у тому, що художнє життя виховує смаки, ідеали, духовні потреби; пропагує в художній формі суспільно-практичний і соціально-історичний досвід, служить способом передачі знань, традицій, морально-етичних вимог суспільства.

 

 

 

 

 

                                   

 

 

 

                                           РОЗДІЛ 2

 

МОРАЛЬНЕ  ВИХОВАННЯ ЗАСОБАМИ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА 

2.1. Специфіка театру як виду мистецтва у моральному вихованні молоді

 

 

«Театр  – це трибуна, театр – це кафедра. Він заявляє про себе голосно  і  сильно. Він має почесну місію  національну, суспільну та загальнолюдську.»

                                                                                                         В. Гюго.

 

Саме театр  з усіх видів мистецтв володіє  найбільшою «ємністю».

Він вбирає в  себе здатність літератури словом відтворювати життя в її зовнішніх і внутрішніх проявах, але слово це вже не розповідне, а конкретно, безпосередньо діюче. На відміну від літератури театр відтворює дійсність не у свідомості читача, а як об'єктивно існуючі, розташовані в просторі картини життя. І в цьому відношенні театр зближує ся з живописом. Глядач у театрі (як і в картинній галереї) спостерігає створені перед ним дії. Але театральне дійство знаходиться в безперервному русі, воно розвивається у часі - і цим воно близько музиці. Відвідувач театру одночасно і слухач, і його заглибленість у світ хвилювань схожа на той стан, який відчуває слухач музики, занурений у свій світ суб'єктивного сприйняття звуків.

Звичайно, театр  ніяким чином не підміняє собою інші мистецтва.

«Вбираючи»  в себе літературу, він не може досягти широти епічного охоплення життя, всебічного її осмислення, доступних роману; відтворюючи, як і живопис, дійсність в її матеріально-чуттєвому вигляді, театр не здатний відібрати і ідеально зафіксувати єдиний ракурс життя, розкриваючи сферу живих пристрастей, театр не може вийти за межі конкретності переживань, піднятися до ступеня «не людської», всеохоплюючої сили музичних творінь.

Специфіка театру в тому, що він «властивості» літератури, живопису та музики несе через образ живої, діючої людини. Цей безпосередній людський матеріал для живопису і музики є лише вихідним моментом творчості, в той час як для театру «натура» служить не тільки матеріалом творчості, а ще і зберігається у своїй безпосередній жвавості. В цьому і полягає сила театру як особливого виду мистецтва, в якому інші мистецтва, розчиняючись, як би повертаються до своїх життєвих витоків і існують невід’ємно від реального життя.

Але, відтворюючи  життя в її живому вигляді, театр  як втілення драми володіє досконалою поетичною формою, і як видовище, стає всенародним форумом.

 

На всіх етапах театр був могутньою зброєю гуманізма, одним з найбільш потужних інститутів самовдосконалення людства. Істина, проголошена з публічних підмостків, за силою і широтою свого впливу була не порівнянна з істиною, закладеної в інші форми мистецтва. Щоб витягти нову правду про світ і людину з книг, потрібно грамотність, а грамотіїв в масі народу було небагато. Щоб розгледіти нову істину в мальовничому полотні або «почути» її в музичному творі, теж необхідна відповідна естетична підготовка.

А театр був  доступний масової аудиторії. У «дзеркало театру» могла без особливих зусиль дивитися всяка людина, і могла в образах сцени бачити картину світу і власну подобу. У театрі глядач не тільки отримував радість від видовища, різноманітного і динамічного, але найнесподіванішим чином серед натовпу дізнавався нові, нечувані, але кровно близькі йому істини. [12, 21 ]

Всі мистецтва  на висотах свого розвитку, відображаючи життєві катаклізми, зіткнення ідей і боріння пристрасті, містять в собі потужно виражений початок «театру».

Заживши образами театру, глядач непомітно для себе розширює власне духовне буття. Життя, показане зі сцени, не тільки предмет захоплюючого видовища і повчального пізнання, вона ще й частина власного життя глядача, бо він у це «життя» вільно увійшов, воно стало йому близьке і знайоме, це «життя» для нього реальність, колись існувала сама по собі, а нині, в сьогоднішній вечір, втілене у мистецтво.

І відвідувач театру стає театральним глядачем, який сприймає цей подвійний аспект сценічної дії, не тільки спостерігаючи перед собою життєво конкретний акт, але й розуміючи внутрішній зміст цього акту. Те, що відбувається на сцені відчувається одночасно і як правда життя, і як її образне відтворення. При цьому важливо помітити, що глядач, не втрачаючи почуття реальності, починає жити в світі театру, і це його життя надзвичайно насичене. Тому що найчастіше театральна дійсність насичена подіями більш значними, ніж власна життєва практика глядача.

Співвідношення  реальної та театральної дійсності досить складне. У цьому процесі можна виділити три фази:

1. Реальність  об'єктивно показаної дійсності,  втілена уявою поета в драматичний твір.

2. Драматичний  твір, втілений театром у сценічне життя.

3. Сценічне життя,  сприйняте глядачем  стає правдою  їх хвилювань, поєднується з їх життям і повертається до своєї реальності.

Це «Повернення» не аналогічне  споконвічним джерелам, воно збагачене тепер духовно і естетично. Коло не замикається - рух йде по спіралі.