Сутність моралі та художнього життя в формуванні особистості

 

                                          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                              ЗМІСТ

 

Вступ _______________________________________________________________3

Розділ 1. Сутність моралі та художнього життя в формуванні особистості ________6

1.1. Поняття моралі, моральності та методологічні засади морального виховання.__6

1.2.   Роль  художнього життя у формуванні  особистості ______________________11

Розділ 2. Моральне виховання засобами театрального мистецтва _______________16

2.1. Специфіка  театру як виду мистецтва у  моральному вихованні молоді________16

2.2. Діяльність театрів ТЮГ та Чернігівського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка____________________________________22

2.3. Завдання театрального менеджменту у площині морального

 виховання  молоді_____________________________________________________32

Висновки_____________________________________________________________36

Список використаної літератури__________________________________________40

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                               ВСТУП

Період оновлення  суспільства — це й час переоцінки моральних цінностей. Адже численні прояви бездушності, моральної безпринципності  і навіть злочинності мають єдиний виток — бездуховність. Причини моральної деградації не стільки у відсутності виховання, скільки у його невідповідності справжнім духовним цінностям та інтересам людей. Виховання, засноване на закликах, гаслах, а також на заборонах і покараннях, не просто безрезультатне,— воно призводить до протилежного ефекту — породжує моральний формалізм.

Демократизація  і гуманізація суспільних відносин — важливі процеси сучасності. Реалізація ідеї видатних гуманістів світу про людину як найвищу цінність пов'язана з проблемами виховання підростаючого покоління в дусі моральних ідеалів. В цьому, на нашу думку, полягає актуальність обраної теми.

Стан розробленості проблеми. Свого часу В. О. Сухомлинський зазначав: «Щоб у людині утвердилась висока ідея, слід дати їй азбуку людської культури» [14]. Моральна культура є основою виховання особистості з перших років життя.' Суть морального виховання полягає у формуванні моральної позиції, ціннісних орієнтацій, інтересів і потреб особистості. У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси. Виховання молоді, на думку О.Вишневського, «має забезпечити формування в них системи моральних цінностей».[10]Заслуговує на увагу дослідження Н. М. Вознюка, який писав: « Специфічним об'єктом моральної самосвідомості людини актуально чи потенційно, цілком чи частково, є вона сама як автор і суб'єкт моральної діяльності в усьому різноманітті її змісту й структури ( моральні знання й перконання, оцінки й почуття, звички й нахили, конкретні вчинки й спосіб життя, окремі особистісні якості, моральне обличчя в цілому). [11].

Таким чином, проблема морального виховання молоді, усвідомлення та засвоєння сутності моральних цінностей знайшла своє відображення в дослідженнях вітчизняних педагогів, соціологів, психологів. Проте аналіз наукових та історичних джерел, особистий досвід роботи свідчить про те, що проблема морального виховання молооді засобами театрального мистецтва на сьогоднішній день недостатньо вивчена і потребує подальших досліджень.

Об'єкт  дослідження курсової роботи – моральне виховання молоді засобами соціально-культурної діяльності.       Предмет дослідження – діяльність театрів як закладів культури в моральному вихованні молоді.         Мета курсової роботи  - визначити особливості діяльності театрів в моральному вихованні молоді.         Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання: 1) визначити поняття моралі, моральності та методологічні засади морального виховання;           2) висвітлити роль художнього життя у формуванні особистості;   3) охарактеризувати специфіку театру як виду мистецтва у моральному вихованні молоді;           4) дослідити основні аспекти діяльності театрів юного глядача (ТЮГів) та Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка;                       5) окреслити загальні завдання театрального менеджменту в площині морального виховання молоді.         В роботі були використані методи теоретичного, історичного аналізу та критичного осмислення питань соціально-культурної практики.    Практичне значення курсової роботи полягає у тому, що її висновки можуть бути опрацьовані і застосовані театральним менеджментом у формуванні політики театру щодо проблеми морального виховання молоді.  Структура курсової роботи обумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів і п'яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел (15 назв). Обсяг роботи - 39 стор. (без списку використаної літератури).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

Сутність моралі та художнього життя  в формуванні особистості

1.1. Поняття  моралі, моральності та методологічні  засади морального виховання.

 

У складному  процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання  — виховна діяльність школи і  сім'ї, що має на меті формування стійких  моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і  принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Результати  морального виховання характеризуються такими поняттями: мораль, моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички і моральна спрямованість.

Мораль —  система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах.

Моральність —  охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей.

Моральна свідомість — одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.

Моральні переконання  — пережиті та узагальнені моральні принципи норми.

Моральні почуття  — запити, оцінки, відношення, спрямованість  духовного розвитку особистості.

Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.

Моральна спрямованість  — стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Методологічною  засадою морального виховання є  етика.

Етика — наука  про мораль, її природу, структуру  та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

На сучасному етапі розрізняють дві етичні (моральні) системи. Перша — домінує в Західній Європі та Америці. Згідно з нею, заради досягнення навіть «великого добра» не можна допускати «мале зло» (скажімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для прихильників другої (вона, зокрема, є панівною на пострадянських теренах) поєднання добра і зла цілком прийнятне.

Абсолютно вічні  цінності— загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).

Національні цінності — є значущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим  народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо.  «Після здобуття Україною незалежності в життя і побут народу входять такі знаменні свята й урочистості, як День Незалежності України (24 серпня), День Конституції

України (28 червня), День Соборності України (22 січня), Свято  Козацької Слави (2—5 серпня) та ін. Народний календар поповнюється загальнонаціональними  святами: День Знань, День Матері, День Батька, День Родини. Передбачає він і регіональні урочистості, приурочені до певних історичних подій в минулому, специфічним видам трудової діяльності (проводи на полонину в Карпатах, наприклад).

Громадянські  цінності— ґрунтуються на визнанні гідності людей і характерні для демократичних суспільств. Це, зокрема, права і свободи людини, обов'язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.

Сімейні цінності—  моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін.

Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все  життя людини, оскільки їх вплив  пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в  них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей. ,

Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін..

Зміст морального виховання зумовлений потребами  і вимогами суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівнем його моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в школі — формування національної свідомості й самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.

Формування  національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім'я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення учнів до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.

У вихованні  почуття національної гідності велике значення має правдиве висвітлення  історії культури та освіти народу, повернення до культурних надбань минулого, відкриття невідомих сторінок нашої  спадщини.

Патріотичні почуття  зміцнює героїко-патріотичне виховання, покликане виробляти глибоке розуміння громадянського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизни, оволодівати військовими знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його Збройних сил.

Наголошуючи на важливості формування почуття національного  в людині, К. Ушинський писав: «Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати  виховання: це те, що ми звемо народність. Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за переконання, сприйняття тільки розумом, або за звичку, вкорінену страхом покарань. У лиходія, в якого погасли всі благородні людські почуття, можна ще дошукатися іскри любові до батьківщини: поля батьківщини, її мова, її перекази і життя ніколи не втрачають незбагненної влади над серцем людини. Є приклади ненависті до батьківщини, але скільки любові буває іноді в цій ненависті!».

У розвитку національної свідомості людини [10], О. Вишневський виділяє щонайменше три етапи, які накладають на цю свідомість помітний відбиток, збагачують її зміст.

Перший етап (етнічне самоусвідомлення) — першооснова, коріння патріотизму. Етнізація  дитини починається з раннього періоду  життя в сім'ї, з маминої колискової, з бабусиної казки, з участі у народних звичаях та обрядах, із народної пісні, причетності до народної творчості. У ранньому дитинстві формується культ рідної оселі, сім'ї, предків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в процесі етнізації має рідна мова, засвоєнню якої до певного часу не повинні заважати інші мови.

Другий етап (національно-політичне самоусвідомлення) — припадає переважно на підлітковий  вік і передбачає усвідомлення себе як частини нації, своєї причетності  до неї як явища політичного, що має чи виборює певне місце серед інших націй. До найважливіших моментів цього етапу національного виховання належать відновлення історичної пам'яті та формування почуття національної гідності.

Третій етап (громадсько-державне самоусвідомлення) — передбачає формування правильного розуміння понять патріотизму й націоналізму, виховання поваги до національно-культурних цінностей інших народів, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності.

Великі можливості для формування національної самосвідомості закладені в неписаних законах лицарської честі, що передбачають: виховання любові до батьків, др рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимство, готовність захищати слабших, піклуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі; непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі та духовності; відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави; турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі; прагнення робити пожертви на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів; цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму, вміння завжди і всюди чинити благородно, виявляти інші чесноти.

Важливим у  моральному вихованні є святкування  дат народного календаря. Народний календар — це система історичних дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які відзначаються протягом року; це енциклопедія знань про життя людей, їх побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища.

Наприклад, дати, пов'язані з релігійними святами: День Андрія, День Миколи, Щедрий Вечір, Святвечір, Різдво, Водохреща, Стрітення, Великдень, Івана Купала, Покрови Матері Божої тощо.