Шпаргалка по "Психологии"

38. Структура вольового  акту та вольові властивості  людини.

Структура вольового акту

Підґрунтя волі, як і активності суб'єкта загалом, складають потреби, які  психологічно виявляються у вигляді  мотивів. Мотиви є не тільки обґрунтуванням постановки певних цілей і відмови  від інших, але й обґрунтовують  необхідність здійснення одних дій  і гальмування (або призупинення) виконання інших для досягнення поставленої мети. Отже, вольовий акт  починається з виникнення потреби, що виявляється у вигляді прагнення.

Прагнення - це мотиви, у яких виявляються  потреби особистості  за умов, що відсутні в найближчій життєвій ситуації, але можуть бути створені як результат  спеціально організованої  діяльності особистості. Причому ця діяльність може бути домінуючою протягом досить тривалого  періоду життя  людини. Так, у діяльності студентів виявляється  прагнення закінчити  ВНЗ, приступити до роботи за своєю спеціальністю. Важливо, що енергія, яка розвивається при цьому, залежить від змісту мети й  міри її усвідомлення. Це усвідомлення може мати різні рівні  й тоді прагнення  набуває форми  потягу або бажання.

Потяг характеризується невисоким рівнем усвідомлення мети. Він переживається як неясний емоційний порив, незадоволеність існуючим станом справ. Щось не влаштовує людину в навколишньому житті, але вона ще не знає точно що, оскільки потяг не має чітко вираженої спрямованості на мету. Тому взяті самі по собі потяги не можуть спонукати цілеспрямовану активність особистості. Вони можуть бути лише підставою орієнтуючої активності, яке змушує суб'єкт хоча б у загальних рисах виявити „зону пошуку" того, чого йому не вистачає, тобто опредметнити свій недиференційований стан, який виявляється у потязі.

Бажання являє  собою більш чи менш чітке усвідомлення мети. У своїх вищих  виявах, які в психології називаються хотіннями, саме вони стають підставою  вольових дій, спрямованих  на досягнення значущих особистісних цілей.

Отже, постановка мети обов'язково передбачає наявність відповідного мотиву цієї постановки.

Другим етапом вольового акту є  прийняття рішення  про вибір певної мети і способу  її досягнення. У  деяких випадках цьому  етапу передує  так звана „боротьба мотивів", яка є результатом зіткнення або протиставлення різних мотивів, коли в людини поряд з одним яким -небудь бажанням або потягом, які відрізняються значною силою і прагненням перейти в дію, виникають інші бажання, протилежні першому, що утруднює його втілення (наприклад, зіткнення між почуттями обов'язку і любові до близьких, між бажанням досягти певної мети і страхом перед небезпекою тощо). При боротьбі мотивів людина нібито роздвоюється: „Розум говорить одне, а серце (почуття) - інше" Якщо перемагає розум, то можуть виникати негативні емоції.

При боротьбі мотивів  людина може розв'язувати  різні задачі: діяти  чи не діяти, бути чи не бути, обіцяти  чи не обіцяти, тобто  сказати собі або  іншим „так" або „ні". Це відповідає внутрішньому мотиваційному конфлікту типу "прагнення — уникнення" ("і хочеться, і колеться"). Інша ситуація - діяти треба, але виникає питання: як? При цьому в одному випадку всі способи задоволення потреби ясні, відомі, але рівнозначні. Це внутрішній мотиваційний конфлікт „прагнення — прагнення". І якщо за першого типу конфлікту вибрана дія найчастіше здається привабливішою, ніж відкинута, то за другого типу - менш привабливою. Найскладнішим вибором є такий, при якому людина розуміє, що „і так погано, і так погано", і їй доводиться вибирати краще з гіршого. Це конфлікт „уникнення — уникнення". Часто в цьому випадку допомагає зробити вибір зовнішній вплив (інша людина), але це залежить від міри референтності (авторитетності) того, хто впливає.

Як правило, у  ситуації вибору виявляються  ціннісні установки  людини: що їй здається більш істотним, головним не стільки в даний  момент, скільки в  житті взагалі.

Рішення про вибір  мети і способу  її досягнення може бути зразу втілено  в життя або  ж дія, яка є  результатом рішення, може бути дещо відстроченою. В останньому випадку  виникає намір. Іноді  намір може так  і залишитися нереалізованим, прийняте рішення  порушеним, почата справа не доведеною до кінця. Систематичне невиконання  прийнятих рішень свідчить про слабовілля людини.

Останнім етапом вольового акту, як слідує із вищезазначеного, є виконання, у  якому рішення  переходить у дію. Саме у виконанні  і виявляється  воля людини. Результатом  виконання прийнятого рішення часто  буває те, що називають  вчинком.

39. Емоції. Загальна характеристика  емоцій.

Емоції — це специфічна форма  взаємодії людини з довколишнім  світом, спрямована на пізнання цього  світу та свого місця в ньому  через саму себе у формі переживань. Ця специфічність виявляється в  суттєвих якостях позитивного й  негативного полюсів емоції, що означає  їх диференціацію. Як зазначав В.Вундт у тримірній теорії емоцій, в останніх присутні полярність приємного й неприємного, протилежності напруження і розрядки, збудження й пригніченості. Поряд зі збудженою радістю (радістю-тріумфом) існують радість спокійна (радість умиротворення, радість зворушлива) і радість напружена (радість палкої, жагучої надії, радість трепетного очікування). Так само існують напружений смуток, як тривога, збуджений смуток, близький до відчаю, і тихий смуток, в якому відчувається розрядка, смуток, близький до меланхолії.

Ці висновки Вундта близькі сучасній теорії диференційованих емоцій К.Ізарда (1980). Так, кожна людина на власному досвіді переконується, що вона відчуває саме щастя, печаль чи страх, а не просто емоцію, що вони розрізняються за внутрішніми переживаннями й за зовнішнім виглядом. Розрізняючись, емоції взаємодіють одна з одною, а також із перцептивними, когнітивними, моторними процесами і впливають як на них, так і одна на одну. Радість послаблює страх, печаль посилює відчай.

40. Емоції. Види емоцій  та їх характеристика.

Емоції — це специфічна форма взаємодії людини з довколишнім світом, спрямована на пізнання цього світу та свого місця в ньому через саму себе у формі переживань.

Види емоцій, їх характеристика 
Різні дослідники по різному класифікують емоції в залежності від сфери явищ, що визначають їх виникнення. 
Одним з найбільш загальних є поділ емоцій ( в залежності від модальності переживання ) на позитивні, негативні та нейтральні. 
Якщо певні предмети, явища оточуючого світу відповідають нашим потребам,вони викликають в нас позитивне відношення та, відповідно, виникають позитивні емоції.  
Якщо ж те, що відбувається не відповідає нашим потребам, то виникає негативне відношення та негативні емоції. 
Наступний поділ емоцій відбувається за характером впливу на організм. Тут виділяють стенічні та астенічні емоції. 
Стенічні емоції (від грецького слова «стенос» - сила ) підвищують активність,енергію та життєдіяльність, викликають підйом та бадьористь. Це радість,захоплення, ненависть. 
Астенічні емоції (від грецького слова «астенос» - слабкість, безсилля) зменшують активність та енергію людини, пригнічують життєдіяльність. Це пригніченість, смуток, туга. 
Деякі емоції можна віднести як до астенічних, так і до стенічних (горе, страх). Все залежить від індивідуальних особливостей людини, зокрема типу нервової системи. Наприклад, бурхлива радість - стенічна емоція, бо викликає в людини приток сил. Тиха радість - астенічна емоція, оскільки розслаблює. 
Наступна класифікація є однією з найбільш повних. Вона була розроблена Б.І. Додоновим. У ній виділяють наступні види емоцій: [5] 
Альтруїстичні емоції. Виникають на основі потреби у співпраці, допомозі іншим людям: бажання приносити людям щастя і радість,хвилювання за долю кого-небудь і т.д. 
Комунікативні емоції – виникають на основі потреби у спілкуванні. Це почуття симпатій, прихильності, і т.д. 
Глоричні емоції (від лат. «слава»), пов’язані з потребою в самоствердженні і славі: почуття гордості, переваги. 
Праксичні емоції, що викликаються діяльністю, її змінами, успішністю чи неуспішністю, труднощами здійснення: захоплення роботою, приємна втома, приємне задоволення від того, що справу зроблено. 
Пугнічні емоції (від лат. «боротьба»), визначаються потребою у безпеці, інтересом до боротьби: почуття спортивного азарту, спортивна злість. 
Романтичні емоції: устремління до всього незвичайного, таємного: почуття містичного, почуття особливої значущості того, що відбувається. 
Гностичні емоції (від грецьк. «знання»), пов’язані з потребою в пізнавальній гармонії: бажання проникнути у сутність явищ, подив при зіткненні з проблемою, радість відкриття істини. 
Естетичні емоції, пов’язані з ліричними переживаннями: насолода гармонією і красою об’єкта чи явища, насолода звуками, поетично-споглядальні переживання. 
Гедоністичні емоції пов’язані із задоволенням потреби в тісному та душевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями – від смачної їжі, тепла, сонця, почуття безтурботності. 
Акізитисні емоції (від. франц. «придбання») , що породжуються інтересом, тяжінням до накопичень, приємне відчуття від перегляду своїх накопичень. 
В структурі особистості ступінь представленості окремих видів емоцій може мати велику кількість додаткових відтінків, форм прояву, може бути індивідуальною. 
Психологи нерідко користуються поняттям фундаментальних (базових, первинних) емоцій. Емоція вважається фундаментальною, якщо вона має свій власний механізм виникнення (специфічний внутрішньо детермінований нервовий субстрат), виражається ззовні особливими мімічними чи нервово-мімічними засобами і володіє особливим суб’єктивним переживанням (феноменологічною якістю). 
До фундаментальних емоцій відносяться (згідно К.Є. Ізарду): 
Інтерес – позитивна емоція,що мотивує навчання, розвиток навичок та вмінь, творчі устремління. 
Радість – позитивне емоційне збудження, що виникає при появі можливості досить повно задовольнити актуальну потребу, ймовірність чого до цього моменту була невисокою чи невизначеною. 
Горе – емоція зумовлена комплексом причин, пов’язаних з не відтвореними життєвими втратами. 
Гнів може викликати бажання покарати, наказати. Може сприяти мобілізації сили, викликати відчуття впевненості у правильності власних дій. 
Огида часто виникає разом з гнівом, але має свої власні ознаки і по-іншому переживається. Огида являє собою бажання позбавитись від когось чи від чогось. 
Презирство - емоція,що відображає втрату іншою людиною чи цілою групою своєї значущості для індивіда, переживання останнім своєї переваги в порівнянні з іншими. 
Страх – переживання, зумовлене отриманням прямої чи опосередкованої інформації про реальну чи уявну загрозу, очікування невдачі при здійсненні дій, обумовленої ситуацією, що виникла. Вважається, що страх являється однією з найбільших негативних емоцій. Страх може паралізувати людину, а може і мобілізувати її енергію. 
Подив – різке підвищення нервової стимуляції, що виникає в наслідок несподіваних подій. Виникнення даної емоції сприяє миттєвій орієнтації всіх пізнавальних процесів на об’єкт, що викликав подив. 
Сором – виникає як переживання неузгодженості (дійсного чи тільки уявного ) між нормою поведінки і фактичною оцінкою, прогнозування засуджуючої чи різко негативної оцінки оточуючих. Сором мотивує бажання сховатися, зникнути. 
Провина - емоція, схожа на сором, оскільки також виникає у результаті неузгодження очікуваної та реальної поведінки. Однак сором може з’являтися внаслідок будь-яких помилок, вина ж виникає при порушеннях морального чи етичного характеру, при чому в ситуаціях, в яких людина відчуває особливу відповідальність. 
   Також деякі автори виділяють в окрему групу інтелектуальні емоції. До інтелектуальних емоцій відносять: сумнів,подив, задоволення, впевненість, здогад. Ці емоції можуть бути як позитивними, так і негативними. Зрозуміло, що інтелектуальні емоції пов’язують з процесом творчості.

41. Темперамент. Характеристика  темпераменту. 
Щоденні спостереження за людьми показують, що одні люди збуджуються сильно, діють енергійно, пристрасно, інші - слабко, неенергійно. Одні відзначаються врівноваженістю поведінки, діють стримано, не виявляють різко назовні своїх почуттів, інші ж при аналогічних обставинах одразу спалахують, діють порив часто, нервуються. Є люди, які легко переходять від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються до змінених умов життя; інші ж цю зміну переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов.

Ці особливості людей виявляються  в їх розумовій та практичній діяльності, причому виявляються досить рано: вже немовлята з різною активністю реагують на зовнішні подразники, характеризуються більшою чи меншою збудливістю. З  віком ці особливості ускладнюються  й певним чином змінюються, та все  ж продовжують досить стійко характеризувати  індивіда. Вразлива й легко ранима людина часто залишається такою  до старості.

Такі індивідуальні особливості, що виявляються в динамічних проявах  психіки людини отримали назву "темперамент".

Темперамент (від латинського tempero - змішую в належному співвідношенні)

- індивідуальні особливості людини, що виявляються в певній її  збудливості, емоційній вразливості,  врівноваженості і швидкості  перебігу її психічної діяльності. (Г.С. Костюк).

- індивідуальна , природно обумовлена  сукупність динамічних проявів  психіки.

Темперамент - одне з найдавніших  й найпопулярніших понять психології. Проте, на думку В.Русалова, "навряд чи є ще одне таке фундаментальне поняття, яке було б усім так добре зрозуміле на рівні здорового глузду, але фактично було б так мало вивчене, незважаючи на численні публікації". В історії психології відомо кілька теорій, що пояснюють природу темпераменту.

42. Темперамент. Історія  розвитку поглядів на темперамент.

Темперамент - це ті природжені якості людини, що обумовлюють динамічні  характеристики інтенсивності й  швидкості реагування, ступеня емоційної  збуджуваності і врівноваженості, особливості пристосування до навколишнього  середовища.

1. Гуморальна теорія, якій уже  понад ХХV століть (від латинського  humor -- волога) пов'язує темперамент з особливостями внутрішнього середовища організму.

Перші відомі нам спроби пояснити індивідуальні відмінності людей  здійснив відомий давньогрецький лікар  Гіппократ (V ст. до н. ери). Він вважав, що стан організму залежить від певного  співвідношення рідин, які є в  організмі - кров, лімфа, жовч. Пропорція, в якій змішуються ці рідини називають "красис". Пізніше римські лікарі позначили це поняття лат. temperamentum, що означає "необхідне співвідношення частин" > термін темперамент.

Далі римський лікар та послідовник  Гіппократа Гален дійшов висновку, що ці відмінності зумовлені різним співвідношенням основних видів  рідин в організмі. Якщо переважає  кров - людина - сангвінік (sanguis - кров), слиз - флегматик (phlegma - слиз), жовта жовч ( сhole - жовч) - холерик, чорна жовч - меланхолік (melaina chole). Ця теорія дістала назву гуморальної теорії темпераменту Гіппократа - Галена і довгий час була провідною. До середини XVII ст. всі дослідники вбачали анатомо-фізіологічні основи темпераменту в будові та функціонуванні кровоносної системи. Так, німецький філософ Кант вважав, що природною основою темпераменту є індивідуальні особливості хімічного складу крові.

Близькі до такої точки зору ідеї російського педагога, анатома і  лікаря П. Лесгафта (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.), який розробив теорію, в якій основою темпераменту є особливості системи кровообігу (товщина стінок, діаметр просвіту кровоносних судин, будова і форма серця). Діаметр і товщина стінок визначають швидкість і силу кровообігу, а від цього залежить швидкість обміну речовин, і в підсумку - індивідуальна характеристика темпераменту як міри збудження організму та тривалості реакцій.

2. Соматичні теорії. (гр. soma - тіло) пов'язували якості темпераменту із будовою тіла.Французький лікар Клод Сіго (20 рр. ХХ ст.) створив типологію, за якою кожній системі організму відповідає певне зовнішнє середовище, що впливає на цю систему: повітря - джерело дихальних реакцій, їжа - реакцій травлення, фізичне середовище - моторних реакцій, соціальне середовище - мозкових реакцій. Переважання певної системи призводить до специфічних реакцій індивіда на зміни навколишнього середовища, тобто кожному типу будови тіла відповідають певні особливості темпераменту. Виходячи з цього, К. Сіго вирізнив чотири основних типи будови тіла та, відповідно, темпераменту: дихальний, травний, мускульний та мозковий.

Е. Кречмер у 1921 р. у своїй праці "Будова тіла та характер" стверджував, що "люди з певним типом будови тіла мають певні психічні особливості та схильність до психічних захворювань". Кречмер стверджував, що у здорових людей існує залежність між будовою тіла та психічними якостями і визначав три типи темпераменту, що залежать від типу будови тіла.

1) лептосоматик (leptos - слабкий) - тендітна будова, високий зріст, витягнуте обличчя, довгий ніс - тип темпераменту шизотимік;

2) пікнік (pyknos - товстий) - велика кількість жирової тканини, надмірна повнота, малий або середній зріст, великий живіт, кругла голова - тип темпераменту циклотимік;

3) атлетик (athlon - боротьба) - розвинена мускулатура, міцна будова тіла, високий або середній зріст, широкі плечі, вузькі стегна, випуклі кістки обличчя - тип темпераменту іксотимік;