Загалом, у молодшому
шкільному віці формуються основи
спрямованості спонукальної сфери
(егоїстичної, про-соціальної, гуманістичної).
Особливості пізнавальної сфери
молодшого школяра
У молодшому шкільному
віці продовжують розвиватися
основні пізнавальні властивості
і процеси (сприймання, увага,
пам'ять, уява, мислення і мовлення).
Наприкінці його вони перетворюються
на вищі психічні функції, яким
властива довільність і опосередкованість.
Цьому сприяють основні види
діяльності дитини цього віку
у школі і вдома: навчання, спілкування,
гра, художня діяльність, праця
та ін.
Розвиток сприймання
молодшого школяра. Зі вступом
до школи дитина має достатній
рівень розвитку гостроти зору,
слуху, розрізняє форми і кольори
предметів. Однак процес навчання
пред'являє нові вимоги до її
сприймання, оскільки для засвоєння
навчальної інформації необхідна
довільність і усвідомленість
перцептивної діяльності.
Учні сприймають
різноманітні соціальні зразки,
відповідно до яких повинні
діяти. Спершу їх приваблюють
зовнішні яскраві ознаки предметів,
вони ще не можуть зосередитися
і детально розглянути інші
їх особливості, побачити в
них суттєве. Знаючи це, педагог
повинен розвивати в учнів
сприймання, розкриваючи прийоми
огляду чи прослуховування, порядок
виявлення особливостей предметів.
Завдяки таким старанням розвиваються
довільність, усвідомленість, вибірковість
(за змістом, а не за зовнішньою
привабливістю) сприймання. Вже у
1 класі школяр виробляє вміння
сприймати предмети відповідно
до потреб та інтересів, які
виникають у процесі навчання,
і свого попереднього досвіду. Наприкінці
молодшого шкільного віку спостереження
стає спеціальною діяльністю, розвивається
спостережливість як риса характеру.
Розвиток уваги
молодшого школяра. У молодшому
шкільному віці, особливо у 1—2
класах, провідною залишається мимовільна
увага. На перших порах учнів
приваблюють лише зовнішні аспекти
предметів, подій, явищ, що заважає
проникнути в їх суть, ускладнює
самоконтроль за навчальною діяльністю.
У молодших школярів
уже формується довільна увага.
Цьому сприяє чітка організація
їх дій за зразком, а також
дій, якими вони можуть керувати
і які можуть контролювати. Наприклад,
перевіряючи виконане завдання,
виправляючи допущені особисто
та однокласниками помилки, діти
поступово вчаться керуватися
своєю метою, а їх довільна
увага стає провідною. Одночасно
з нею функціонує та розвивається
мимовільна увага. Пов'язана вона
не з яскравістю і зовнішньою
привабливістю предмета, а насамперед
із потребами та інтересами, що
виникають у навчальній діяльності.
Протягом перших
років навчання у школі увага
дітей ще не стійка. В 1—2
класах її стійкість вища при
виконанні зовнішніх дій і
нижча при виконанні розумових.
Тому в їх навчальній діяльності
мають чергуватися розумові заняття
із заняттями зі складання
схем, малювання, креслення.
Молодшим школярам
ще важко розподіляти увагу.
Особливо це помітно під час
написання диктантів, коли необхідно
одночасно слухати, пригадувати
правила, використовувати їх і
писати. Якщо вчитель добирає
навчальні завдання, які передбачають
одночасне виконання дітьми кількох
дій, уже наприкінці 2 класу можна
спостерігати позитивні зрушення
в розподілі їх уваги.
На початку молодшого
шкільного віку у дітей ще
не сформовані навчальні вміння
та навички, що заважає їм
швидко переходити від одного
виду навчальних занять до
іншого. Це свідчить про недостатній
розвиток такої важливої властивості
уваги, як переключення. Однак
з удосконаленням навчальної
діяльності вже наприкінці 1 —
на початку 2 класу учні легко
переходять від одного етапу
уроку до іншого, від однієї
навчальної роботи до іншої.
Отже, в організації
навчання учнів молодших класів
слід враховувати рівень розвитку
та стійкість, розподіл, переключення
їх довільної уваги.
Розвиток пам'яті
молодшого школяра. Молодший шкільний
вік є сенситивним періодом
для розвитку пам'яті, коли
особливо динамічно змінюється
співвідношення мимовільного й
довільного запам'ятовування. Інтенсивно
розвивається довільна пам'ять,
хоча мимовільна теж активно
використовується. Довільне запам'ятовування
буває найпродуктивнішим тоді, коли
запам'ятовуваний матеріал стає
змістом діяльності школярів. Під
впливом навчання у цьому віці
активно формується логічна пам'ять,
яка відіграє основну роль
у засвоєнні знань.
Опановуючи мнемічні
(грец. mnemonikon — мистецтво запам'ятовування)
дії, школярі спочатку оволодівають
мислительними операціями, які потрібні
для запам'ятовування і відтворення
матеріалу, а потім вчаться
використовувати їх у різних
ситуаціях. Цей процес здебільшого
починається у старшому дошкільному
віці і завершується у молодших
класах. Розвитку пам'яті у перші
роки навчання сприяє розв'язання
спеціальних мнемічних задач
у процесі різних видів діяльності.
Учні початкових
класів засвоюють різні стратегії
(прийоми), які допомагають запам'ятати
матеріал. Найважливішими прийомами
керування пам'яттю є повторення,
організовування матеріалу, семантичне
оброблення інформації, створення
мислених образів, пошук інформації
в пам'яті.
Повторення матеріалу.
Спочатку діти просто повторюють
кілька разів кожне слово, яке
необхідно запам'ятати. Приблизно
у 9 років вони починають повторювати
слова групами.
Організовування матеріалу.
Важливим досягненням молодших
школярів є вміння організовувати
необхідний для запам'ятовування
матеріал. Якщо учні 1—2 класів
зв'язують слова, вдаючись до
простих асоціацій, враховують
близькість їх розміщення у
поданому списку, то учні З—4 класів
організовують слова в групи
за загальними ознаками (наприклад,
яблуко, груша, виноград — це
фрукти). Групуючи слова за категоріями,
вони здатні запам'ятати і відтворити
більше матеріалу, однак до 9-річного
віку рідко використовують цю
стратегію з власної ініціативи.
Семантичне оброблення
інформації. Цей активний процес
передбачає використання молодшими
школярами логічного висновку
для реконструкції події замість
простого відтворення наявної
в пам'яті інформації. З цією
метою їм пропонують, наприклад,
запам'ятати речення типу: “її
подруга підмітала у класі”, а
потім запитують, чи був у
подруги віник. Діти 10—11 років
логічним шляхом доходять висновку
про наявність віника, а 7-річні ще не можуть
сказати нічого певного, посилаючись на
відсутність інформації.
Створення мислених
образів. Молодші школярі краще
запам'ятовують незвичний матеріал,
створюючи на його основі мислений
образ. Учням 3—4 класів легше
створювати такі образи, ніж першокласникам,
їхні образи яскравіші, чіткіші,
тому краще запам'ятовуються.
Пошук інформації
в пам'яті. Часто школярі, намагаючись
розібрати слово за буквами,
шукають у пам'яті правильні
букви. Вони можуть знати, з
якої літери починається слово,
але їм потрібно перевірити
кілька варіантів.
У молодшому шкільному
віці значно зростають здатність
заучувати і відтворювати інформацію,
продуктивність і міцність запам'ятовування
навчального матеріалу. З часом
підвищується точність упізнавання
збережених у пам'яті об'єктів.
Розвитку пам'яті сприяє вивчення
віршів, виконання завдань на
спостереження, розповіді тощо.
Розвиток уяви молодшого
школяра. Основна тенденція розвитку
уяви молодших школярів полягає
в переході від репродуктивної
її форми (простого комбінування
уявлень) до творчої (побудови
нових образів). У формуванні творчої
уяви велику роль відіграють
їх спеціальні знання.
У початкових класах
збагачуються й урізноманітнюються
витвори уяви дитини, збільшується
швидкість утворення образів
фантазії. Однак ще непросто дається
створення учнями образів об'єктів,
яких вона безпосередньо не
сприймала, у процесі засвоєння
географічних, історичних понять, розв'язування
математичних задач.
Протягом молодшого
шкільного віку уява дітей
зазнає змін. Спочатку уявлювані
образи розпливчасті, але згодом
вони стають точнішими і чіткішими.
У 1—2 класах діти відображають
кілька ознак предмета (переважно
несуттєві), а в 3—4 — зосереджують
увагу на значно більшій їх
кількості, серед яких переважають
суттєві. Перетворення образів
уяви на початку молодшого
шкільного віку незначне, а до
3—4 класу, коли учень отримує
значно більше знань, образи
стають узагальненішими та яскравішими.
На початку навчання для виникнення
образу необхідна опора на
конкретний предмет (наприклад,
опора на картинку при описі
чи розповіді), далі розвивається
опора на слово, яке є передумовою мисленого
створення нового образу (написання твору
за розповіддю вчителя, прочитаною книгою).
Завдяки розвитку
здатності керувати своєю розумовою
діяльністю уява дитини теж
стає керованішою, а її образи
пов'язуються із завданнями, які
ставить перед молодшим школярем
зміст навчальної діяльності.
Розвиток мислення
молодшого школяра. У дітей
молодшого шкільного віку переважає
наочно-образне мислення. Під час
розв'язування задач вони спираються
на реальні предмети або їх
зображення. У них поглиблюється
і розширюється мислення, що виявляється
в глибшому розумінні змісту
засвоєних понять, опануванні нових
та оперуванні ними. Процес навчання
стимулює розвиток абстрактного
мислення, особливо на уроках
математики, оскільки від дій
з конкретними предметами школяр
переходить до розумових операцій
з абстрактними числами.
Зі вступом дитини
до школи відбувається перехід
від безпосереднього чуттєвого
сприймання світу до сприймання,
вираженого в абстрактних поняттях.
Те, що вона раніше фіксувала
у своєму мисленні як об'єкт
із певним набором ознак, отримує
наукове осмислення.
Протягом молодшого
шкільного віку в дітей формуються
такі мислительні операції, як
аналіз, синтез, порівняння, абстрагування,
узагальнення.
Аналіз — мислене
розкладання цілого на частини.
Першокласники та деякі другокласники
використовують переважно практично-дійовий
та образно-мовленнєвий аналіз
предметів, явищ тощо. Із третього,
а інколи навіть із другого
класу він стає систематичним.
Синтез полягає
в об'єднанні частин у ціле
на основі попереднього аналізу,
встановлення зв'язків і відношень
між ними. Першокласники легше
здійснюють синтез у процесі
виконання практичних дій. У
третьому, рідше в другому, класі
він набуває образно-мовленнєвого,
систематичного характеру.
Рівень аналізу
й синтезу у молодших школярів
залежить не тільки від їх
загального розвитку, а й від
предметів, які є об'єктом цих
дій. Аналіз і синтез поєднуються
у порівнянні об'єктів.
Порівняння — встановлення
схожості або відмінності предметів,
явищ. При порівнянні учні початкових
класів легко виокремлюють відмінності
і важче подібності. У процесі систематичного
і тривалого навчання вони поступово опановують
уміння виокремлювати та порівнювати
подібності.
Абстрагування полягає
у виокремленні одних ознак
об'єкта і в одночасному ігноруванні
інших. Учні початкових класів
більше зосереджуються на зовнішніх
ознаках, легше абстрагують властивості
предметів, ніж зв'язки і відношення
між ними.
Узагальнення —
це відображення загальних ознак
і якостей явищ дійсності. У
молодшому шкільному віці воно
полягає в об'єднанні предметів
на основі певної ознаки. Розвитку
узагальнення сприяють систематичне
виконання завдань на групування
наочних предметів, словесно означених
об'єктів, розв'язування математичних
задач.
Учні початкових
класів усвідомлюють власні мислительні
операції, що допомагає їм здійснювати
самоконтроль у процесі пізнання.
У них розвиваються самостійність,
гнучкість, критичність, мислення.
Розвиток мовлення
молодшого школяра. У дітей
молодшого шкільного віку активно
удосконалюються навички усного
мовлення: розширюється словниковий
запас, вони оволодівають все
складнішими граматичними структурами.
З початком навчання
особливого значення набуває
формування грамотності школяра,
передусім читання і письма
— форм символічної комунікації,
які здійснюються з допомогою
уваги, сприймання, пам'яті, асоціацій
з наявними знаннями і конкретного
контексту. Завдяки їм діти
налагоджують зв'язок із зовнішнім
світом, впливають на свій внутрішній
світ. Читання вимагає засвоєння
фонетики, набуття навичок декодування
графем (літер), а письмо — удосконалення
необхідних моторних навичок.
Ці форми комунікації взаємопов'язані,
адже читання є сприйманням
змісту письмового тексту, а письмо
— передаванням змісту в письмовій
формі.
Визнання взаємозв'язку
між процесами оволодіння усним
і писемним мовленням зумовило
розгляд грамотності з точки
зору цілісного підходу до
мови. Прихильники його висунули
концепцію емерджентної (лат. emergere —
з'являтись, виносити на поверхню)
грамотності, відповідно до якої
пов'язані з оволодінням усним
і писемним мовленням навички
розвиваються з періоду немовляти
протягом кількох років, поступово
удосконалюючись. Тому розповіді,
які дитина слухає ще до
того, як навчиться говорити, написи,
які вона залишає всюди, перегляд
улюбленої книжки — все це
можна вважати ранніми проявами
читання і письма. Батьки і
вчителі можуть сприяти формуванню
емерджентної грамотності дитини, створюючи
сприятливе мовне середовище вдома і в
школі.