Психологія молодшого школяра (зрілого дитинства)

   Для формування  ставлення до свого Я дитині  необхідні зовнішня інформація  про себе, увага до себе тих,  хто її оточує. Тому вона прагне  привернути до себе увагу іноді  найдивнішими (з погляду дорослого)  способами, конфліктуючи з однолітками,  порушуючи дисципліну на уроках.

   Для самооцінки  молодшого школяра властиві стійкість  і недостатня адекватність. Це  зумовлене особливістю його самосвідомості, яка полягає в тому, що Я-образ  для нього невіддільний від  соціально схвалюваних позитивних  рис. Учень творить свій образ  відповідно до соціальних уявлень  про моральні, естетичні та фізичні  якості людини. Його емоційно-ціннісне  ставлення до себе пов'язане  із впевненістю в тому, що він  хороший. Переживання та усвідомлення  школярем себе як такого, що  заслуговує визнання навколишніх,  спонукає його до подальшої  активності.

   У роботі з молодшими  школярами важливо враховувати  їх оптимізм, здатність бачити  в собі передусім добре, високу  самооцінку. Щоб їх прагнення  зберегти позитивний Я-образ,  право на високу самооцінку  не перетворилося на гальмо  розвитку особистості, не стало джерелом необґрунтованих домагань, слід дбати про гармонію між тим, до чого вони прагнуть, на що претендують (оцінка, ставлення тощо), та їх реальними діями, тобто змістом і способом вияву активності в житті. За значного розходження між прагненнями молодшого школяра бути схожим на образ-взірець і його поведінкою, яка має егоїстичне спрямування, але недостатньо засуджується оточенням, у нього поступово формується ілюзорна, далека від об'єктивного уявлення про себе, значно завищена самооцінка. Вона провокує хибні способи його самоствердження серед однолітків, чинить опір педагогічним впливам, дезорієнтує його. Саме тому велике значення слід надавати формуванню правильної самооцінки дитини при підготовці її до школи, у процесі адаптації до систематичного навчання.

   Ще однією особливістю  самооцінки учнів молодшого шкільного  віку є її слабка диференційованість  за змістом. Передусім це проявляється  у перенесенні оцінки своєї  навчальної діяльності на оцінку  моральних чи інших якостей.  Якщо в навчальних ситуаціях  учень отримуватиме переважно  негативний досвід, це може спричинити  формування не тільки негативного  уявлення про себе як про  учня, а й негативну загальну  самооцінку.

   Успішність навчання  школярів та їхні уявлення  про себе взаємопов'язані. Успіхи  в навчанні сприяють розвитку  самооцінки молодшого школяра,  а самооцінка впливає на рівень  успішності через механізми очікувань,  домагань, мотивації та впевненості  у своїх силах. Низька самооцінка  підриває впевненість у своїх  силах і формує низький рівень  домагань і очікувань, а низька  успішність знижує самооцінку. Становище  таких учнів серед ровесників, як правило, буває проблематичним  для них. Завдання вчителя полягає  в залученні дітей із заниженою  самооцінкою до різноманітних  видів діяльності, що допоможе  їм набути впевненості у власних  силах.

   Включення учнів  у різні види діяльності (навчальну,  суспільно корисну, виконання  рольових функцій у класі тощо) має відбуватися на основі  поступового ускладнення завдань  і забезпечення їх доступності.  Непосильні завдання та пов'язаний  з ними неуспіх можуть завдати  самооцінці дитини значної шкоди.

   Для самооцінки  молодших школярів властива також  несамокритичність. Вони швидше  помічають помилки та недоліки  однолітків, ніж власні. За спостереженнями  психологів, самоусвідомлення особистості,  без якого неможливі самокритичність  і самоконтроль як свідомі  вольові процеси, відбувається  опосередковано, через пізнання людей, які її оточують. Усвідомлення іншої людини дається порівняно легше, ніж себе. Тому процес самоусвідомлення особистості дещо відстає від здатності усвідомлювати інших. На ранніх етапах психічного розвитку дитини таке відставання досить помітне. Ця закономірність властива різним формам прояву самосвідомості, передусім самокритичності.

   Важливою складовою  самосвідомості є рівень домагань. У молодшому шкільному віці  він залежить від успіху дитини  в навчальній діяльності, а також  від становища в системі стосунків  з однолітками. Для школярів, які  добре вчаться, мають авторитет  серед однолітків, характерний високий  і водночас реалістичний, не завищений  рівень домагань. Непоодинокими  є випадки значних індивідуальних  відхилень у самооцінці та  рівні домагань молодших школярів, трапляється й істотна відмінність  між самооцінкою учнів різних  класів.

   Знання індивідуальних  особливостей самооцінки молодших  школярів є однією з найважливіших  передумов ефективності педагогічного  керування їхньою соціально значущою  активністю в процесі навчання  та виховання. Розвиток емоційно-ціннісного  ставлення дитини до себе, результатом  якого є певна самооцінка, відбувається  через відображення нею реальних  зв'язків з навколишнім світом, які існують лише завдяки активності  особистості. При цьому важливо  врахувати, що самооцінка як  структурний компонент Я-образу  дитини, певний ступінь її емоційно-ціннісного  ставлення до себе є постійно  діючим мотиваційним фактором  у процесі життєдіяльності особистості.  Тому, спрямовуючи активність учня, надаючи їй соціальної значущості, можна впливати не тільки на  сферу його свідомості, а досягти  гармонізації розвитку підростаючої  особистості загалом.

   У процесі формування  в учнів початкових класів  правильного самоусвідомлення важливо  враховувати, що найкраще діти  пізнають себе в діяльності, яку  виконують. А для правильного  розуміння себе, осягнення джерел  свого успіху в навчанні їм  необхідно навчитися бачити себе  з боку. Тому вже в молодших  класах рекомендується спрямовувати  увагу дітей на те, як вони  працюють, чи достатньо старанні  й дисципліновані, чи не марнують  свого часу, чи доцільні прийоми  використовують для досягнення  успіху.

   На формування правильного  самоусвідомлення впливає також  спільна діяльність, що дає змогу  учневі відчути себе учасником  суспільно корисної праці, порівнювати результати своїх старань з успіхами інших, усвідомити свій внесок у загальну справу. Працюючи в колективі, школяр бачить і розуміє, на що він здатний, осмислює не тільки наслідки своєї праці, а й себе в ній. Спільна діяльність формує в дитини уявлення про себе серед інших.

   Правильна самооцінка  стимулює навчальну активність  молодших школярів, їхнє прагнення  поліпшувати досягнуті результати, бути на рівні вимог учителя.  Внаслідок створення сприятливої  моральної атмосфери у школі,  чуйного і водночас вимогливого  ставлення до дитини вчителів  і батьків, позитивного досвіду  школяра у навчальній діяльності  у структурі його Я-образу закріплюються  суспільно значущі властивості,  зростає роль мотивації, спрямованої  на підвищення рівня поваги  до себе як суб'єкта навчання, встановлюється узгодженість між  його домаганнями та можливостями. Завдяки цьому він сам починає  змінювати зовнішні обставини  свого розвитку. За позитивного  спрямування дитячої активності  це є тією психологічною основою  становлення особистості, яка  сприяє формуванню потреби у  постійному самовдосконаленні.

Розвиток спонукальної сфери  молодшого школяра

   Особистість молодшого  школяра характеризується специфічними  особливостями спонукальної сфери.  У цьому віці потреби особистості  розвиваються на основі тих,  що сформувалися в дошкільному  дитинстві. Передусім зберігається  потреба у грі. Тому в перші  дні перебування дитини у школі  важливими засобами пробудження  інтересу до навчання, полегшення  складної навчальної діяльності  є створення ігрових ситуацій, використання дидактичних ігор  на уроці.

   Ігрова діяльність  має велике значення для розвитку  спонукальної сфери учня, в тому  числі й для розвитку свідомого  бажання вчитися. Саме у грі  відбувається перехід від мотивів  як досвідомих, афективно забарвлених,  безпосередніх бажань до спонукань  як узагальнених, тобто найбільш  усвідомлених, намірів. Жодній діяльності  не властиве таке емоційно  захоплене входження дитини в  життя дорослих, як грі, в якій  вона добровільно підкоряється  різним вимогам.

   Потреба молодших  школярів у русі залишається  такою сильною, як і в дошкільників. Часто вона заважає їм зосередитись  на занятті. Стримуючи себе  на уроці, вони нерідко проявляють особливу рухливість на перерві, що втомлює їх і знижує працездатність на наступному занятті. Тому вчитель повинен уміти організувати відпочинок дітей, включаючи їх у рухливі ігри на перервах, даючи їм змогу рухатися на уроках (фізкультхвилинки).

   Особливо значущою  для подальшого розвитку особистості  молодшого школяра, як і дошкільняти,  є потреба у зовнішніх враженнях.  На початку навчання вона є  головною рушійною силою розвитку.

   У зв'язку з розвитком  пізнавальної потреби, під впливом  нової провідної діяльності у  молодших школярів формується  більш стійка структура мотивів,  у якій мотиви навчальної діяльності  стають провідними. Багато з них  зумовлені процесом навчання, інші  пов'язані зі змістом і формами  навчальної діяльності. Такими мотивами  передусім є інтерес до оволодіння  способами діяльності, до процесів  читання, малювання, а на цій  основі й до навчального предмета. Інші мотиви не залежать безпосередньо  від навчального процесу. Ними  є широкі соціальні мотиви (добре  працювати, успішно вчитися, після  закінчення школи вступити в  університет) та вузькоособисті, які втілюють прагнення до  власного благополуччя (заслужити  похвалу дорослих, подарунок, отримати  добру оцінку).

   Успішна навчальна  діяльність спонукається як зумовленими  нею мотивами, так і мотивами, породженими внутрішньою позицією  школяра. У дітей зі сформованою  на успішне навчання внутрішньою  позицією пов'язані з виконанням  обов'язків учня заняття викликають  позитивні емоційні переживання,  натомість втрачають привабливість  справи, які цікавили їх у дошкільному  дитинстві.

   Однак іноді в  молодших школярів (особливо у  першому класі) сильнішими залишаються  ігрові мотиви. Це виявляється,  зокрема, у відволіканні, неуважності  їх під час виконання завдань,  зосередженості у грі. Для формування  у них навчальної мотивації  необхідна спеціальна педагогічна  робота. Особлива увага вчителя  повинна бути спрямована на  пробудження у дитини почуття  гордості за себе як школяра,  переживання безпосередньої емоційної  привабливості школи, розвиток  вміння учитися, пізнавальних  інтересів, прагнення оволодіти  навчальними навичками не гірше,  ніж однолітки.

   Складніше, коли  у молодшого школяра яскраво  виражені негативне ставлення  до школи та небажання вчитися,  активний опір навчанню. Найчастіше  це буває, якщо дошкільник не був привчений обмежувати свої бажання, долати труднощі. Оскільки школа вимагає від учня постійного долання перешкод, то в нього виникає активна протидія навчанню. Небажання вчитися проявляють також діти, в яких сім'я сформувала страх перед школою або легковажне ставлення до навчання у ній. Зіткнення з реальністю у цих випадках породжує сильне розчарування, негативне ставлення до школи.

   Важливе значення  для мотивації учіння має дієвість  внутрішньої позиції школяра.  Наприкінці молодшого шкільного  віку, а часто й раніше, мотиваційна  функція внутрішньої позиції  вичерпується, втрачає свою спонукальну  силу. Тому виконання обов'язків  школяра все менше приваблює  дитину.

   Це спричинене тим,  що на початку молодшого шкільного  віку дитина виконує шкільні  обов'язки подібно до того, як  раніше виконувала правила гри.  Бажання бути на рівні вимог,  які пред'являє їй позиція школяра,  дуже сильне. Однак воно стає  значно слабшим, якщо учень  звикає до цієї позиції, внаслідок  чого пов'язані з нею переживання  втрачають свій позитивний емоційний  заряд. Це зумовлює необхідність  сформувати у молодшого школяра  вищий рівень довільності, який  відповідав би особливостям навчальної  діяльності як повсякденного  обов'язку дитини, який постійно  ускладнюється.

   Молодший шкільний  вік особливо сприятливий для  розвитку мотивації досягнення  успіхів у навчальній, трудовій, ігровій діяльності дітей. Згодом  цей мотив стає досить стійким,  домінує над мотивом уникнення  невдач, прискорює розвиток різноманітних  здібностей дитини.

   На мотивацію досягнення  успіху впливають такі особистісні  утворення, як самооцінка та  рівень домагань. За даними психологічних  досліджень, для індивідів, які  мають сильну мотивацію досягнення  успіхів і низьку мотивацію  уникнення невдач, характерна адекватна  самооцінка і достатньо високий  рівень домагань. Тому для розвитку  в молодших школярів мотиву  досягнення успіхів необхідно  дбати також про формування  адекватної самооцінки та належного  рівня домагань.

   Зміцнює мотив досягнення  успіхів усвідомлення дитиною  своїх здібностей і можливостей,  а на основі цього — віри  в свої сили. Вона починає усвідомлювати,  що недостатньо розвинені певні  здібності можна компенсувати  збільшенням зусиль, особистими  стараннями.

   У молодшому шкільному  віці розвивається такий мотив  поведінки, як наслідування ідеалів.  В учня початкової школи вони  конкретні. Як і в дошкільному  віці, ідеалами стають переважно  героїчні особистості, про яких  він чув по радіо, дивився  фільм, читав у книгах. Вони  ще нестійкі, швидко змінюються  під впливом нових, яскравих  вражень. Не є вони й сформованими, оскільки не відповідають критеріям  усвідомленості, дієвості. Молодший  школяр наслідує, як правило, лише  зовнішній вияв учинків героїв, яких вважає для себе ідеалом.  Навіть правильно проаналізувавши  зміст вчинку, він не завжди  зіставляє його зі своєю поведінкою.