Психологія молодшого школяра (зрілого дитинства)

   Пізнавальний інтерес  школярів — виразна інтелектуальна  спрямованість на пошук нового  у предметах, явищах, подіях, супроводжувана  прагненням глибше пізнати їх  особливості; майже завжди усвідомлене  ставлення до предметів, явищ, подій.

   Цей інтерес завжди  є емоційно забарвленим (здивування, захоплення, радість від пошуку, переживання успіху, розчарування  від невдачі), виявляється у вольових  діях, спрямуванні зусиль на пізнання  нових сторін навколишньої дійсності.

   Отже, діти молодшого  шкільного віку спершу надають  перевагу навчанню як суспільно-корисній  діяльності взагалі, потім їх  приваблюють окремі види навчальної  роботи (читання, письмо, малювання), пізніше вони починають самостійно  перетворювати конкретно-практичні  завдання на навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом  навчальної діяльності.

   Педагогові важливо  зберегти та зміцнити інтерес  дітей до навчання. Він повинен  знати, які мотиви є найзначущішими  для молодшого школяра, організовувати  з урахуванням цього навчання. Воно не може здійснюватися  у формі тиску на дитину  чи “витіснення” із її свідомості  дитячих понять поняттями дорослих. Навчальна діяльність передбачає  перебудову під дією педагогічного  впливу ставлення дитини до  навколишньої дійсності.

   У молодших школярів  урок повинен складатися з  кількох об'єднаних спільною метою  частин, їх діяльність має бути  різноманітною. Значне місце в  ній відводиться діям із предметами. Важливо, щоб заняття містили  в собі елементи гри. З допомогою  дидактичної гри дитина засвоює  програму значно легше та успішніше,  особливо якщо вона недостатньо  готова до навчання.

   Важливе завдання  педагога полягає у забезпеченні  розвитку творчої особистості  в процесі навчання. Цього можна  досягти, стимулюючи школярів  до експериментування, якому властиві  перетворення уявлень, образів,  понять, реальних предметів; розкриття  нових властивостей об'єктів;  породження новими знаннями, отриманими  під час експерименту, нових запитань, складніших перетворень. Дбаючи  про ефективність навчання, учитель  повинен ознайомити школярів  з основними компонентами навчальної  діяльності, стимулювати самостійне  їх виконання; продемонструвати  їм послідовність виконання навчальних  дій, чітко розмежувавши ті, що мають здійснюватися у предметному плані, і ті, що в розумовому. Важливо при цьому подбати про опанування школярами загальних способів розв'язування конкретно-практичних завдань, перетворення їх на навчально-теоретичні.

   У 1 класі учні  діють у навчальних ситуаціях  під керівництвом учителя. У  2—4 класах окремі компоненти  навчальної діяльності вони виконують  самостійно, усвідомлюючи свої можливості  при розв'язуванні завдань, маючи  певне уявлення про те, яку  оцінку отримають.

   Керівництво процесом  навчання полягає у спонуканні  зовнішньої і внутрішньої активності  учня, в результаті чого він  засвоює знання, виробляє вміння  і навички, розвивається як  особистість.

   На розвиток особистості  молодшого школяра впливають  й інші види діяльності. Його  інтерес, наприклад, до різних  видів художньої діяльності (мовлення, малювання, заняття музикою, ліплення, виготовлення аплікацій) зумовлений  не тільки доступністю і привабливістю  цих занять, а й віковими особливостями  дітей.

   Одним з найулюбленіших  видів художньо-мовленнєвої діяльності  учнів є розповідь (за картиною, іграшками, словесним зразком). Особливо  охоче вони вигадують історії,  казки. Із задоволенням діти  початкових класів займаються  музичною діяльністю. Не менше  люблять вони малювати, виражаючи  у малюнках своє емоційне ставлення  до світу. Однак їх малюнки  є схематичними, важко їм дається  і зображення динаміки предметів.  На якість малюнків впливає  загальний фізичний та психічний  стан дітей. Ліплення дає змогу  зобразити явище, предмет у  тривимірному просторі, відтворити  форму всього, що оточує дитину. Виготовлення аплікацій передбачає  вміння вирізати з паперу різноманітні  сюжети, орнаменти. Усі види художньої  діяльності сприяють розвитку  уяви, інтелекту, засвоєнню рухів,  виробленню відповідних навичок,  формуванню здібностей та особистісних  якостей.

   З неабияким зацікавленням  займаються молодші школярі конструюванням, що потребує оволодіння специфічними  прийомами, способами побудови  конструкцій.

   Важливою умовою  гармонійного розвитку молодшого  школяра є прилучення його  до праці. Найчастіше нею є  самообслуговування і виготовлення  іграшок-саморобок. Самообслуговування, наприклад, сприяє вихованню поваги  до праці дорослих, розумінню  значення праці у житті людини, готовності до фізичного напруження. За правильно організованих психолого-педагогічних  умов дитина усвідомлюватиме важливість відповідального ставлення до своїх обов'язків із самообслуговування, намагатиметься бути чистою, охайною, підтримуватиме порядок на робочому місці, поважатиме працю дорослих, допомагатиме літнім людям. Педагог повинен постійно стимулювати її самостійність, ініціативу, творчість, використовуючи з цією метою педагогічно обґрунтовану оцінку, схвальне, доброзичливе слово. Молодші школярі мають виконувати і корисні для всіх завдання: прибирати у приміщенні, поливати квіти, доглядати молодших тощо. Це привчатиме їх не тільки разом працювати, використовувати необхідні засоби, оцінювати себе, долати труднощі, а й запобігатиме формуванню егоїзму, виникненню лінощів.

   Новоутворення молодшого  шкільного віку. В процесі навчальної  діяльності розвиваються основні  психологічні новоутворення молодшого  шкільного віку: довільність психічних  процесів, внутрішній план дій,  уміння організовувати навчальну  діяльність, рефлексія.

   Довільність психічних  процесів у молодшого школяра.  У цьому віці центром психічного  розвитку дитини стає формування  довільності всіх психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення, організації  діяльності). їх інтелектуалізація,  внутрішнє опосередкування відбуваються  завдяки первинному засвоєнню  системи понять. Довільність виявляється  в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби  їх досягнення, долати труднощі  та перешкоди. Протягом усього  молодшого шкільного віку дитина  вчиться керувати своєю поведінкою, психічними процесами, адже вимоги  до неї з перших днів перебування  у школі передбачають досить  високий рівень довільності. Тому  молодший школяр долає свої  бажання і здатен керувати  своєю поведінкою на основі  заданих зразків, що сприяє  розвитку довільності як особливої  властивості психічних процесів  і поведінки.

   Внутрішній план  дій молодшого школяра. Виконуючи  завдання з різних навчальних  предметів, діти шукають найзручніші  способи, обирають і зіставляють  варіанти дій, планують їх порядок  та засоби реалізації. Чим більше  етапів власних дій може передбачити  школяр, чим старанніше він може  зіставити їх варіанти, тим успішніше  контролюватиме розв'язання завдань.  Необхідність контролю та самоконтролю, словесного звіту, самооцінки  в навчальній діяльності створюють  сприятливі умови для формування  у молодших школярів здатності  до планування і виконання  дій подумки.

   Уміння молодшого  школяра організовувати навчальну  діяльність. Поряд із засвоєнням  змісту наукових понять дитина  оволодіває способами організації  нового для неї виду діяльності  — навчання. Планування, контроль, самооцінювання  набувають іншого змісту, бо дія  в системі наукових понять  передбачає чітке виокремлення  взаємопов'язаних етапів.

   Навчатися вчитися  є одним з основних завдань  молодшого школяра, що передбачає  засвоєння такий дій:

   1) самоконтроль, суть  якого полягає у співставленні  дитиною своїх навчальних дій  та їх результатів із заданими  учителем еталонами і зразками;

   2) самооцінювання, змістом  якого є фіксування відповідності  чи невідповідності результатів  засвоєних знань, опанованих навичок  вимогам навчальної ситуації;

   3) самоорганізація  у вивченні навчального матеріалу,  підготовці до контрольних і  самостійних робіт, виконанні  творчих завдань тощо, що передбачає  уміння планувати час, організовувати  свою діяльність, контролювати й  оцінювати її результати;

   4) усвідомлення мети  і способів навчання у школі  та вдома, що є передумовою  осмисленої, цілеспрямованої й ефективної  навчальної діяльності.

   Засвоєння цих дій  означає, що молодший школяр  із об'єкта навчання стає його  суб'єктом, хоч самодостатнім  у цій діяльності він стане  пізніше.

   Рефлексія молодшого  школяра. У дітей молодшого  шкільного віку виникає усвідомлення  власних дій, психічних станів. Особливість їх навчальної діяльності  полягає в тому, що школярі  повинні обґрунтовувати правильність  своїх висловлювань і дій. Багато  прийомів такого обґрунтування  показує вчитель. Необхідність  розрізняти зразки суджень і  самостійні спроби в їх побудові  сприяють формуванню у молодших  школярів уміння ніби збоку  розглядати й оцінювати власні  думки та дії. Це вміння є  основою рефлексії (лат. reflexio —  відображення) — осмислення своїх  суджень і вчинків з точки  зору їх відповідності задуму  та умовам діяльності; самоаналіз. Свідченням її є здатність  бачити особливості власних дій,  робити їх предметом аналізу,  порівнювати з діями інших  людей. Якщо дошкільник здебільшого  орієнтується на індивідуальний  досвід, то молодший школяр починає  орієнтуватися на загальнокультурні зразки, якими він оволодіває у взаємодії з дорослими та ровесниками.

   Рефлексія змінює  пізнавальну діяльність молодших  школярів, їхнє ставлення до себе  й до оточення, погляд на світ, змушує не просто приймати  на віру знання від дорослих, а й виробляти власну думку,  власні погляди, уявлення про  цінності, значущість учіння. В цьому  віці вона тільки починає розвиватися.

   За концепцією Е.  Еріксона, у молодшому шкільному  віці формуються такі важливі  особистісні утворення, як почуття  соціальної і психологічної компетенції  (за несприятливого розвитку —  соціальної і психологічної неповноцінності,  неспроможності), а також почуття  диференціації своїх можливостей.  На його думку, стимулювання  в цей період компетентності  є важливим фактором формування  особистості.

   У молодшому шкільному  віці всі ці новоутворення  ще недостатньо сформовані, однак  завдяки їм психіка дитини  досягає необхідного для навчання  в середній школі рівня розвитку.

Розвиток самосвідомості молодшого школяра

   Зі вступом дитини  до школи її самосвідомість  набуває нового рівня, проявляється  як внутрішня позиція. Учень  починає самовизначатися як суб'єкт  навчальної діяльності, у нього  формується Я-образ — результат  усвідомлення глибинної суті  людини, що дає змогу відрізнити  себе від інших людей (такої,  яка успішно або не успішно  навчається, яку хвалять чи карають,  з якою хочуть або не хочуть  товаришувати). У молодшому шкільному  віці значно розширюється сфера  соціальних контактів дитини, що  неминуче впливає на її первинну  Я-концепцію — сукупність настанов  щодо себе.

   Школа сприяє самостійності  учня, його емансипації від впливу  батьків, надає йому широкі  можливості для вивчення навколишнього  (фізичного і соціального) світу.  Дії школяра, порівняно з діями  дошкільника, набувають набагато  важливішого для нього значення, оскільки він уже змушений  сам відповідати за себе. У  молодшому шкільному віці вже  оцінюють інтелектуальні, соціальні  й фізичні можливості дитини. Унаслідок цього школа стає  джерелом вражень, на основі  яких починається розвиток самооцінки дитини. Тут її досягнення та невдачі набувають офіційного характеру, постійно фіксуються і стають публічними. Це ставить перед необхідністю прийняти дух оцінного підходу, який з тієї пори пронизуватиме все життя.

   На думку Л. Виготського,  саме в молодшому шкільному  віці починає складатися самооцінка  дитини, яка опосередковує її  ставлення до себе, інтегрує досвід  її діяльності та спілкування  з іншими людьми. Це є найважливішою  властивістю особистості, що забезпечує  контроль за власною діяльністю  з точки зору нормативних критеріїв,  організацію своєї поведінки  відповідно до соціальних норм. Самооцінка відображає не тільки  знання учня про результати  навчальних досягнень, його уявлення  про власні можливості у навчальній  діяльності, а й ставлення до  себе як до виконавця вимог  учителя, батьків, як до носія  нових особистісних якостей (старанність,  наполегливість, акуратність, кмітливість  та ін.). Учні молодших класів  передусім усвідомлюють і оцінюють  у собі якості, які характеризують  їх як школярів. Самооцінка дітей  особливо залежить від оцінки  їхньої діяльності й поведінки  дорослими (батьками, вчителями). Школяр  ніби дивиться на себе очима  дорослого, визнає його авторитет,  незаперечно приймає його оцінки. Тому часто, характеризуючи себе  як особистість, учень початкової  школи повторює лише те, що  чув про себе від дорослих.