Психологія молодшого школяра (зрілого дитинства)

ПСИХОЛОГІЯ МОЛОДШОГО  ШКОЛЯРА (ЗРІЛОГО ДИТИНСТВА)

Загальна характеристика розвитку молодшого школяра (зрілої дитини)

Розвиток самосвідомості молодшого школяра 

Розвиток спонукальної сфери  молодшого школяра 

Особливості пізнавальної сфери  молодшого школяра

   Молодшими школярами  вважають дітей віком від 6/7 до 10/11 років, які навчаються у  1—4 класах сучасної школи.  Цей віковий період завершує  етап дитинства. Опановуючи новий  для себе вид діяльності —  навчання, молодші школярі ще  багато часу й енергії віддають  грі. У цих видах діяльності  розгортаються їх стосунки з  ровесниками і дорослими, особистісне  психічне життя і психічний  розвиток, формуються психічні новоутворення,  завдяки чому діти виходять  на новий рівень пізнання світу  і самопізнання, відкривають нові  власні можливості і перспективи.

   Головною особистісною  характеристикою молодшого школяра  є прийняття і усвідомлення  своєї внутрішньої позиції, що  дає підстави вважати цей вік  зрілим дитинством.

Загальна характеристика розвитку молодшого школяра (зрілої дитини)

   Психічний і особистісний  розвиток дитини у молодшому  шкільному віці зумовлюється  особливістю соціальної ситуації  розвитку — навчанням у початковій  школі. На цьому віковому етапі  провідною діяльністю стає навчання, основою якого є пізнавальний  інтерес і нова соціальна позиція.

  Молодший шкільний  вік, як відомо, охоплює період  життя дитини від 6—7 до 10—11 років. Основою для його визначення  є час навчання дітей у початкових  класах.

   Нижня межа цього  вікового періоду (6—7 років)  пов'язана з переходом до навчання  як систематичної та цілеспрямованої  діяльності. У перші його місяці  ознаки дошкільного дитинства  поєднуються з ознаками школяра.  Часом це поєднання є досить  суперечливим, що проявляється у  невідповідності можливостей дитини  вимогам життя, особливо вимогам  школи і батьків.

   Дошкільний і молодший  шкільний вік розділяє “симптом  утрати безпосередності”, який свідчить, що між бажанням щось зробити  і самою діяльністю виникає  новий момент — з'ясування, що  дасть дитині конкретна діяльність. Цей симптом виявляється як  внутрішня орієнтація в тому, який сенс може мати для  малюка здійснення діяльності: задоволення  чи незадоволення своїм місцем  у стосунках із дорослим, іншими  дітьми. Так уперше виникає емоційно-смислова  орієнтувальна основа вчинку.

   Анатомо-фізіологічні  можливості молодшого школяра.  Протягом молодшого шкільного  віку продовжується ріст і  розвиток організму дитини, змінюються  пропорції тіла, зокрема співвідношення  голови та довжини тіла. Однак  темп росту дітей обох статей  уповільнюється, а збільшення ваги  прискорюється. За цими показниками  хлопчики випереджають дівчаток. Однак за збільшенням грудної  клітки дівчатка у 9 років наздоганяють  хлопчиків, а в 10 — випереджають.

   Кістковий апарат  молодших школярів відзначається  гнучкістю, оскільки в ньому  ще багато хрящової тканини.  На це треба зважати, щоб  запобігти можливому викривленню  хребта, кистей рук, що негативно  позначається на кровообігу, диханні  й тим самим ослаблює організм. Активно розвивається у молодших  школярів м'язова система. Збільшується  вага всіх м'язів щодо ваги  тіла, що сприяє зростанню фізичної  сили, підвищенню здатності організму  до відносно тривалої діяльності. Дрібні м'язи розвиваються повільніше. Діти цього віку добре ходять  і бігають, але ще недосконало  координують здійснювані дрібними  м'язами рухи. Першокласникові важко  писати в межах рядка, спрямовувати  роботу руки, не роблячи зайвих  рухів, які швидко викликають  втому. Тому в 1-му класі слід  проводити фізкультхвилинки, які  розслабляють дрібні м'язи пальців  і кисті. Протягом молодшого  шкільного віку діти набувають  здатності розподіляти навантаження  на різні групи м'язів. їхні  рухи стають координованішими, точнішими,  удосконалюється техніка письма.

   Продовжується ріст  серцевого м'яза. Артерії у  молодшого школяра дещо ширші,  ніж у дорослого, що зумовлює  особливість його артеріального  тиску. Частота серцевих скорочень  у нього стійкіша, ніж у дитини  дошкільного віку. Але під впливом  різних рухів, позитивних і  негативних емоцій вона швидко  змінюється. Діти цього віку дихають  з більшою частотою, ніж дорослі.  Для підтримання їхньої працездатності  особливо важливо, щоб у класі  було чисте повітря.

   Вага мозку першокласника  наближається до ваги мозку  дорослої людини. У молодшому  шкільному віці відбувається  морфологічне дозрівання лобного  відділу великих півкуль головного  мозку, що створює можливості  для цілеспрямованої вольової  поведінки, планування і виконання  програм дій. Нервовій системі  властива висока пластичність, що  забезпечує її здатність фіксувати  впливи середовища, готовність реагувати  на них. Підвищується рухливість  нервових процесів, що дає змогу  швидко змінювати поведінку відповідно  до вимог учителя. В молодших  школярів вища, ніж у дошкільнят, урівноваженість процесів збудження  та гальмування, хоча процеси  збудження все-таки переважають.

   Зростає роль другої  сигнальної системи (мови) в аналізі  і синтезі вражень від зовнішнього  світу, утворенні тимчасових нервових  зв'язків, виробленні нових дій  та операцій, формуванні динамічних  стереотипів. У дітей добре  розвинені всі органи чуття,  деякі з них мають певні  особливості. Так, очі завдяки  пластичності кришталика можуть  швидко змінювати свою форму  залежно від пози під час  читання і письма. Якщо не враховувати  цієї особливості органів зору  молодших школярів і не стежити  за їхньою поставою, це може  спричинити підвищення очного  тиску, нечіткість зображень на  сітківці, короткозорість.

   Фізичний розвиток  молодшого школяра зумовлений  дозріванням організму, що відкриває  нові можливості для його діяльності, розгортання та поглиблення зв'язків  із соціальним оточенням. Водночас  дозрівання стимулюється і впливами  зовнішнього середовища, про що  свідчить загальне прискорення  (акселерація) фізичного розвитку  дітей.

   Соціальна ситуація  розвитку молодшого школяра. Початок  шкільного навчання знаменує  собою зміну способу життя  дитини. Це принципово нова соціальна  ситуація розвитку особистості.  Перехід до шкільного життя  пов'язаний зі зміною провідної  діяльності з ігрової на навчальну.  Дитина починає усвідомлювати,  що вона виконує суспільно  важливу діяльність — вчиться  — і значущість цієї діяльності  оцінюють люди, які оточують її. Якщо гра дошкільника була  необов'язковою і батьки могли  будь-коли її припинити, з різних  причин вважаючи, що дитині вже  досить гратися, то навчання  є обов'язковою діяльністю, до  якої дорослі ставляться з  особливою повагою.

   Навчальна діяльність  має яскраво виражену суспільну  значущість і ставить дитину  в нову позицію стосовно дорослих  і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім'ї.  З цього приводу Д. Ельконін  зазначав: “саме тому, що навчальна  діяльність є суспільною за  своїм змістом (у ній відбувається  засвоєння усіх надбань культури  та науки, нагромаджених людством), суспільною за своїм сенсом (вона  є суспільно значущою і суспільно  оцінюючою), суспільною за своїм  виконанням (виконується відповідно  до суспільно вироблених норм), вона є провідною у молодшому  шкільному віці, тобто у період  її формування”.

   У молодшому шкільному  віці відбувається зміна провідної  психічної саморегуляції від  мимовільної до свідомо-вольової. Шкільне життя вимагає систематичного  та обов'язкового виконання дитиною  багатьох правил. Вона повинна  вчасно приходити в школу, дотримуватися  правил шкільного життя, виконувати  завдання на уроці та вдома,  долати труднощі в навчальній  роботі тощо. Дотримання цих правил  вимагає вміння регулювати свою  поведінку, підпорядковувати довільну  діяльність свідомо поставленим  цілям.

   Зміна соціальної  ролі дитини, поява нових обов'язків  позначається на стосунках з  однолітками і вчителями. Спочатку  вона захоплена тільки навчанням,  мало вступає в контакт з  однолітками і певний час відчуває  себе чужою, хоч ще недавно  у дитячому садку постійно  спілкувалася з ними. Стосунки  молодших школярів з однолітками  регламентовані переважно нормами  “дорослої” моралі, тобто успішністю  у навчанні, виконанням вимог  дорослих. Характерною ознакою взаємин  молодших школярів є те, що  їхня дружба заснована, як правило,  на спільності зовнішніх життєвих  обставин і випадкових інтересів  (сидять за однією партою, живуть  в одному будинку, в одному  мікрорайоні тощо).

   Життя в школі  пов'язане з особистістю вчителя.  Його позиція стосовно дитини  відрізняється від позиції батьків  чи вихователя з дитячого садка,  який певною мірою перебирав  на себе функції батьків. Стосунки  школяра з учителем складаються  тільки в процесі навчальної  діяльності, є жорстко регламентованими  організацією шкільного життя,  а відповідно — більш діловими  і стриманішими. У зв'язку з  цим дуже важливими для педагога  є знання особливостей дошкільника,  щоб уже в перші дні навчання  допомогти йому повноцінно включитися  в нове життя.

   Становлення і розвиток  особистості у молодшому шкільному  віці охоплює такі фази, як  адаптація (пристосування до нових  соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей  і особливостей) та інтеграція (включення  у групу ровесників). Школяр потрапляє  в зовсім нову для нього  групу ровесників-однокласників,  яка через відсутність спільно  розподіленої навчальної діяльності  є дифузною (взаємопроникненою). Цією  групою керує педагог. Порівняно  з вихователем дитячого садка  він є більш референтним (авторитетним) для дітей, оскільки, використовуючи  арсенал оцінок, впливає на їхні  стосунки з іншими дорослими,  передусім з батьками, формує  ставлення дорослих до дитини  та її ставлення до себе  як до “іншого”. Фактором розвитку  особистості молодшого школяра  є не стільки навчальна діяльність, скільки ставлення дорослих до  успішності, дисциплінованості, старанності  дитини.

   Отже, вступ дитини  до школи, перехід від сімейного  виховання до системи шкільного  навчання і виховання є важливим  і складним процесом, який супроводжується  суттєвими змінами в її житті  й розвитку.

   Провідна діяльність  молодшого школяра. Провідною  діяльністю молодшого школяра  стає навчальна діяльність, яка  з першим кроком до школи  опосередковує систему його стосунків  з навколишнім світом. Але мине  чимало часу, поки молодший школяр  опанує її. Це не відбувається  стихійно, як у минулому під  час оволодіння грою, а потребує  його великих особистісних зусиль, допомоги дорослих, насамперед педагога.

   Навчальна діяльність  — цілеспрямована діяльність  учнів, результатом якої є розвиток  особистості, інтелекту, здібностей, засвоєння знань, оволодіння уміннями  та навичками.

   Компонентами навчальної  діяльності є навчальні завдання, навчальні дії, дії контролю, дії  оцінки. Пов'язана вона передусім  із засвоєнням молодшими школярами  теоретичних знань. Під час  вирішення навчальних завдань  навчальні дії дітей спрямовані  на оволодіння загальними способами  орієнтування у відношеннях між  відомими та невідомими величинами, явищами, складовими предметів,  ситуацій, процесів тощо. Дії контролю  та оцінки дають їм змогу  перевірити правильність виконання навчальних дій, оцінити успішність розв'язання всього навчального завдання.

   Навчальна діяльність  у початкових класах підпорядкована  певним закономірностям. Одна  з них полягає в тому, що  весь процес викладання відбувається  у формі розгорнутого представлення  дітям головних компонентів навчальної  діяльності, в яку вони активно  включаються.

   Відбувається навчальна  діяльність в навчальній ситуації, детальне розкриття вчителем  особливостей якої (труднощів розв'язання  конкретно-практичних завдань, необхідності  пошуку загального способу їх  аналізу) та її ролі є однією  із суттєвих умов розвитку  пізнавальної активності дітей,  їхнього інтересу до навчання.

   Систематичне включення  дитини у навчальні ситуації  починається вже з 1 класу, але  вміння самостійно ставити перед  собою навчально-теоретичні завдання  формується значно пізніше. Виявляється  воно у намаганні школяра, який  отримав серію конкретно-практичних  завдань, знайти загальний спосіб  їх розв'язання, а не розв'язувати  кожне з них окремо. Як правило,  він знаходить цей спосіб, аналізуючи  одне-два завдання, прагнучи з'ясувати  їх загальні зв'язки та умови.  В умінні перетворювати конкретно-практичні  завдання в навчально-теоретичні, що забезпечує розв'язування типових  завдань, пошук ефективних способів  розв'язування нетипових задач,  виявляється найвищий рівень  розвитку навчальної діяльності  школярів. Свідченням його у навчальній  діяльності молодших школярів  є усвідомлені пізнавальні інтереси, прагнення не просто отримати  конкретний, частковий результат,  а знайти загальний спосіб  отримання всіх однотипних результатів,  зрозуміти суттєві зв'язки і  відношення предмета, що вивчається. Це прагнення є основою бажання  і здатності вчитися. У молодшому  шкільному віці воно сформоване  недостатньо, однак надалі ні  сумлінність, ні старанність не  можуть стати психологічним джерелом  радісного й ефективного навчання. Ним є лише прагнення до  розуміння внутрішнього змісту  навчальних предметів. Виникнення  та зміцнення його визначає  зміст основних інтересів школярів 3—4 класів, які значну кількість  часу приділяють читанню спеціальної  літератури про подорожі, вчених, історичні події, пригоди тощо. Обсяг інформації, яка їх зацікавлює, часто виходить за межі шкільних  програм.