Психологічні особливості стресу та стресостійкості залежно від фактору професійної підготовки студентів

Ще будучи студентом, Сел'є звернув увагу на той факт, що різні інфекційні захворювання мають схожий початок : загальне погіршення здоров'я, втрата апетиту, температура, озноб, ломота і болі в суглобах. Селье припустив що існує загальна неспецифічна реакція організму на будь-яку "шкідливість", спрямована на мобілізацію захисних сил організму. Цю реакцію він назвав стресом. Вчення про стрес нині здобуло досить широку популярність. Ще дослідження В. Кеннона (19271929) показали, що організм прагне забезпечити постійність (гомеостазис) свого внутрішнього середовища.

Термін "стрес" і його розшифровка спочатку були викладені все тим же Г. Селье (1950,1960), який показав незалежність процесу пристосування від характеру роздратування або навантаження. Дії можуть бути найрізноманітнішими але незалежно від своїх особливостей ведуть до ланцюга однотипних змін, що забезпечують пристосування[7,24].

Відповідно до системного підходу, у наш час, стрес вивчається з позицій фізіологічного, психологічного, і поведінкового підходів. Одна з перших таких спроб була зроблена Р. Лазарусом. Стрес фізіологічної природи є, на думку автора безпосередню реакцію організму, що супроводжується вираженими фізіологічними зрушеннями на дію різних зовнішніх і внутрішніх стимулів фізико-хімічної природи. При цьому величина фізіологічного стресу залежить від інтенсивності впливаючого агента. Значущі особливості психологічного стресу полягають в тому, що він викликається психічними стимулами, які оцінюються як загрозливі. Саме Р. Лазарус, розвиваючи вчення про стрес (1956, 1970), висунув концепцію згідно якої розмежовується фізіологічний стрес і психічний (емоційний) стрес[15].

Узагальнюючи різні погляди на природу стресу в сучасній науковій літературі, можна сказати, що термін "стрес" використовується, принаймні, в трьох значеннях. По-перше, поняття стрес може визначатися як будь-які зовнішні стимули або події які викликають у людини напругу або збудження. Нині в цьому значенні частіше вживаються терміни "стрессор", "стрес-чинник". По-друге стрес може відноситися до суб'єктивної реакції і в цьому значенні він відбиває внутрішній психічний стан напруги і збудження. По-третє, стрес може бути фізичною реакцією організму на вимогу, що пред'являється, або шкідливу дію[17].

Відомий дослідник стресу Г. Селье відмічає, що слово "стрес", так само як "успіх", "невдача" і "щастя", має різне значення для різних людей. Тому дати його визначення досить важко, хоча воно і увійшло до нашої буденної мови.

У 1979 р. була опублікована монографія професора Р. М. Баевского "Прогнозування станів на межі норми і патології", яка розглядає проблему стресу з точки зору науки. Також помітно активізувалися вивчення і спроби систематизації перехідних станів психіатрами і психоневрологами (Н.Д. Лакосина, С. Би. Семітів, В. Я. Семке, Б.В. Шостакович).

Проблемою стресу займаються так само спортивні психологи. Особливо цікаві дослідження тих психологів і психогігієністів, які по своїй роботі зайняті спостереженням практично здорових осіб, чия діяльність проходить в надзвичайно напружених умовах з особливо складними вимогами до механізму пристосування організму[18,4].

          Л. Леви (1967) виявив позитивну кореляцію між інтенсивністю емоційного збудження, виділенням адреналіну і норадреналіну з сечею. Ф. Элмадьян та ін. (1957) вказували на такі ж результати порівнюючи виділення катехоламінів під час напружених ситуацій у хокеїстів і боксерів. У сучасних дослідженнях, оцінюючи травмуючу дію різних несприятливих чинників, що виникають в екстремальних ситуаціях, на психічну діяльність людини виділяють непатологічні психоемоційні реакції і патологічні стани (психогенії)[25].

У роботах, де вивчаються психологічні проблеми стресу доводиться залежність поведінки під час стресу від міри значущості ситуації, від психологічної структури особи (відношення людини до труднощів в роботі, успіху і невдачі упевненості і невпевненості у своїх силах, спрямованості особи, рівня її домагань і реальних можливостей тощо.

З усього вище  сказаного можна зробити висновок, що поняття стресу розглядалося в різний час і у різних напрямах і науках. Саме тому, як нам здається немає одного певного поняття стресу. Стрес в різний час і у різних напрямах визначається по-різному[8,23].

1.2. Причини виникнення психологічного стресу і його класифікація

        Виникнення стресу визначається дією на індивіда екстремальних чинників, пов'язаних зі змістом, умовами і організацією діяльності. Для розвитку інформаційного стресу важливим чинником являється стан мотивационно-потребностной емоційно-вольової і когнітивної сфери суб'єкта діяльності, які обумовлюють суб'єктивну, особову значущість екстремальної ситуації, наявність готовності і можливості до її преодоле¬нию здатність вибору раціональної стратегії поведінки в цих умовах і т. д.

         J. E. McGrath  вказує, що стрес може виникнути в тих випадках, коли зовнішня ситуація сприймається індивідом як пред'явлення вимоги, загрозливої перевищити його здібності і ресурси. При цьому він повинен чекати великих відмінностей між витратами на задоволення вимог і наслідками їх задоволення або незадоволення. Цей підхід ілюструє складність стресового процесу з психологічної точки зору і наполегливу потребу в системному підході до вивчення впливу стресу на індивіда[5].

         Психологічний стрес виникає при виконанні людиною продуктивної діяльності і є своєрідною формою віддзеркалення суб'єктом складної ситуації, в якій він знаходиться. Ця ситуація в цілому або її окремі елементи через внутрішні причини стають значимими для людини, що і є найзагальнішою передумовою для виникнення у нього напруженості. У складних умовах мета діяльності зовнішні умови і способи здійснення дій виступають перед суб'єктом не лише у своїх об'єктивних властивостях, але і у своєму значенні або сенсі для нього. Об'єктивний зміст може не співпадати з тим значенням, яке вони мають для цього суб'єкта. Цим значною мірою і пояснюються факти варіативної поведінки різних осіб в одній і тій же складній ситуації. З цієї точки зору психологічна напруженість (стрес) виникає в ситуаціях, які повинні відноситися до значних подій в житті людини що визначається його мотивами[8] .

        За визначенням В. Д. Небиліцина, екстремальні подразники є крайніми (граничними) значеннями тих елементів ситуації, які створюють оптимальний фон для діяльності або в усякому разі не викликають відчуття дискомфорту. Проте оцінка (відчуття) тієї межі, при якій ці елементи при їх зрушеннях в крайні значення стають "граничними", є суто суб'єктивною, індивідуальною величиною. Залежно від індивідуального типу психологічної реактивності характеру емоційно - поведінкового реагування різних індивідів одно і те ж об'єктивно екстремальна дія викликає істотно різні реакції[10].

        У професійній діяльності причини виникнення стресу пов'язані з екстремальними діями передусім чинників робочого процесу, а також з впливом організаційних, соціальних, екологічних і технічних особливостей трудової діяльності. Наприклад інформаційний стрес людини-оператора по механізму його розвитку слід віднести до категорії психологічного стресу, в основі якого лежать порушення інформаційно-когнітивних процесів регуляції діяльності . І в зв'язку з цим все ті життєві події які супроводжуються психічною напруженістю (незалежно від сфери життєдіяльності людини), можуть бути джерелом інформаційного стресу або робити вплив на його розвиток в операторській діяльності.

      Отже, розвиток інформаційного стресу у людини-оператора пов'язаний не лише з особливостями його робочого процесу, але і з найрізноманітнішими подіями в його житті, з різними сферами його діяльності, спілкування, пізнання навколишнього світу. Тому визначення причин виникнення професійного стресу необхідно проводити з урахуванням особливостей впливу різноманітних життєвих подій людини, які можуть бути джерелом стресу[5].

         Життя нині  наповнене внутрішніми стрессорами. Криза існування (экзистенциональный криза) турбує як відносно його значущості в житті, так і значущості самого життя, тих або інших її етапів і проявів. Негативна емоційність також пред-располагает до дистрессу. Високий рівень емоційної реактивності постійно викликатиме розлади, почуття напруженості, страху, приреченості при виникненні навіть незначних життєвих знегод. Життя може стати нестерпним, коли велика частина очікувань і усі мрії не збуваються. Розлади і розчарування з часом при¬водять до озлоблення.

Внутрішні занепокоєння і тривоги дуже часто усилива¬ются передчуттями чогось поганого. Тривоги занепокоєння про майбутні невдачі, нещастя (реальних або уявних, уявних) можуть створювати більший стрес, чим фактична невдача. Страх старості і смерті може затулити радість буття, перекрутити позитивний зміст життя змусити сприймати життя в чорних барвах[7].

Фази і компоненти стресу

Коли людина потрапляє у стресову ситуацію і намагається адаптуватися до впливу стресу, цей процес, згідно з Г. Сельє, проходить три фази:

1.Фаза тривоги. Це перша стадія, що виникає з появою подразника, що викликає стрес. Наявність такого подразника викликає ряд фізіологічних змін: у людини учащається подих, трохи піднімається тиск, підвищується пульс. Змінюються і психічні функції: підсилюється порушення, вся увага концентрується на подразнику, виявляється підвищений особистісний контроль ситуації. Організм мобілізується для зустрічі із загрозою. Відбуваються біологічні реакції, які обумовлюють боротьбу або втечу.

2. Фаза опору. Настає у випадку, якщо фактор, що викликав стрес, продовжує діяти. Тоді організм захищається від стресу, витрачаючи "резервний" запас сил, з максимальним навантаженням на всі системи організму. Організм намагається опиратися загрозі або справлятися з нею, якщо загроза продовжує діяти і її не можна уникнути. Фізіологічні реакції перевищують норму, і це робить тіло вразливішим для інших стресорів. Наприклад, коли ви захворіли, то гостріше реагуєте на неприємності. Врешті-решт тіло адаптується до стресу і повертається до нормального стану.

3. Фаза виснаження - якщо дія стресу продовжується і людина неспроможна адаптуватися, це може виснажити ресурси тіла. Вразливість до втоми, фізичні проблеми призводять до хвороб і навіть до загибелі організму. Ті самі реакції, які дозволяють опиратися короткочасним стресорам, - підсилення енергії напруження м'язів, недопускання ознак болю, припинення травлення, підйом тиску крові - за тривалої дії шкідливі. Стрес може бути гострим або приймати хронічний характер. Раніш вважалося, що провокатором стресу можуть бути тільки екстремальні ситуації. У цьому випадку, ми маємо справу з гострим стресом. Зараз, особливості існування суспільства, зокрема інформаційне перевантаження, є причиною хронічних форм стресу. У наш час стрес прийняв характер епідемії[7,25].

Пізнішими дослідженнями було встановлено, що не лише біологічні умови можуть спричинити хворобу. По-перше, між стресором і стресом міститься індивідуальна оцінка події - дехто може сприйняти цю подію як неприємну, дехто як приємну або як нейтральну. По-друге, між стресом і його наслідками важливою ланкою є те, як індивід справляється зі стресом. Не кожен у стані стресу поводить себе однаково: не всі хворіють; для декого стрес буде навіть приємним викликом.

Окремі стреси допомагають людині боротися із комплексами (страх спілкування, страх виступати перед великою аудиторією і т.д.), дають можливість зрозуміти, як поводити себе в тій чи іншій ситуації. Та й взагалі, життя саме по собі - це великий стрес, що складається з гігантської кількості більш маленьких. І ті люди, які не тікають від своїх проблем, а вирішують їх, вчаться лавірувати у великому об'ємі всіляких стресових ситуацій[23].

Вміння справлятися зі стресовими ситуаціями допоможе уникнути багатьох захворювань, продовжить життя і уникнути проблем із психікою у наступних поколіннях. Але так чи інакше, зараз більшість всього (якщо не все) залежить тільки від нас самих: наша реакція на те, що відбувається, наші наступні дії і, відповідно, емоційний стан, який утворився. Потрібно знати, що безвихідних ситуацій не буває. Бувають тільки люди, котрі не хочуть змінити себе, своє ставлення до життя і не хочуть вирішувати свої проблеми. Стрес також є складовою частиною життя, у помірних дозах він надає життю смак і аромат, як зазначав першовідкривач цього явища - канадський вчений Г.Сел’є (1982). Стрес є природним побічним продуктом будь-якої діяльності, оскільки відбиває нагальну потребу людини в адаптації, пристосуванні до мінливих умов життя. Це завжди напруга захисних сил, мобілізація внутрішніх ресурсів організму, що виникає задля енергетичного забезпечення рішення нових завдань[1].

Моделі і теорії дії стресу

При вивченні фізичних проявів стресу допускається, що він веде до посилення фізичних проявів і ігноруються випадки, коли стрес призводить до їх зменшення, які часто маскуються статистично значимим переважанням негативних наслідків. Цей ефект визначається тим, що в дослідженнях завжди орієнтуються на встановлення закономірності, і одиничні факти, які їй не відповідають, не піддаються аналізу. Вивчення подібних "аномальних" результатів дії стресу і його наслідків було предметом спеціальних досліджень.

Таким чином, здається невірним припускати, що один і той же стимул веде і до протилежного результату у різних людей і в різних умовах чи у одних і тих же людей, але в різний час. Універсальна модель адаптації повинна враховувати і позитивну, і негативну дію стресу. У літературі по психології описано декілька моделей, які могли б послужити цій меті : модель незалежної позитивної і негативної дії, модель протилежних процесів, теорія посилення відхилень і теорія хаосу[4].

Стрес як чинник розвитку особистості

       Подолання стресу грає функцію гомеостазу, особливо впродовж короткого періоду часу, але воно може також мати трансформаційні функції з точки зору тривалих термінів і особливо віддалених наслідків. Частково ця гомеостатична або трансформаційна функція залежить від типу реакцій і використовуваних стратегій подолання. Якщо, як завжди при стресі і подоланні його, наслідками є негативні емоції або симптоми те деякі стратегії можуть виконувати функцію гомеостазу, але можуть і посилювати стрес . Проте, якщо очікуваними результатами життя і діяльності є досягнення соціального статусу або самоствердження, придбання навички, самовдосконалення і т. п. те подолання виконує трансформаційну роль, тобто розвиток і дозвіл стресу ведуть до деяких функціональних і поведінкових змін. Ці зміни можуть бути незначними або явними, позитивними або негативними, тимчасовими або постійними[5].