Проституция

Запропонований шлях зменшення соціальної небезпеки проституції повністю відповідає вимогам керівних принципів, напрацьованих другою Міжнародною консультацією по ВІЛ/СНІДу та правах людини, яку було організовано Управлінням Верховного комісара ООН із прав людини і ЮНЕЙДС [11, с. 94].

Ними, зокрема, державам пропонується декриміналізувати законодавство, яке стосується роботи дорослих осіб у сфері надання сексуальних послуг, не пов’язаних із заподіянням шкоди. Надалі держави мають шляхом упровадження засобів правового регулювання забезпечити дотримання правил гігієни і безпеки із метою захисту працюючих у цій сфері та їх клієнтів, включаючи підтримання безпечної сексуальної поведінки при наданні сексуальних послуг.

Тільки у такому випадку з'явиться реальна можливість протидіяти цьому явищу, забезпечити дотримання прав і свобод людини у сексуальній сфері. Реалізація такого підходу у повсякденному житті, на наш погляд, надасть можливість не лише упорядкувати проституцію, але й, певною мірою,

допоможе запобігти процесу нелегальної міграції з боку жінок, котрі прагнуть

їхати за кордон, щоб там працювати у будинках розпусти.

 Варто також врахувати й те, що Міжнародна організація праці офіційно визнала роботу у сексуальній “індустрії” одним із видів праці [11, с. 95].

Звичайно, правові заходи запобігання проституції повинні здійснюватися у сукупності із соціально-економічними, культурно-освітніми, а також профілактично-роз'яснювальною роботою про шкоду такої діяльності для здоров'я людини, контрпропагандою культу сексу і насильства, вихованням у підростаючого покоління правильного розуміння питань статевих відносин.

2.3 Сучасні підходи щодо профілактики проституції в Україні

Незважаючи на негативні наслідки проституції, в Україні існують різні підходи щодо її подальшої «долі». Українське суспільство поділилося на прихильників її легалізації і противників цього зла. За дослідженнями В.Вариводи і С.Костянтінова (Національна академія внутрішніх справ України) виявлено, що прибічники «законності» стверджують: узаконення секс-бізнесу сприятиме посиленню контролю за проститутками і проституцією, станом їх здоров’я, виведе з «тіні» великий за розмірами оборот коштів. Активні противники легальної проституції доводять, що ефективного контролю створити неможливо. Так, на думку професора І. Горпинченка, (Український інститут сексології і андрології), легальна проституція – це міф, бо отримати економічну користь від її легалізації буде неможливо тому, що сам по собі цей бізнес є кримінальним, і будуть створені такі схеми, які допоможуть ухилитися від сплати податків [4, с. 65].

Створити ефективну систему медичного контролю буде також проблематичним. За його словами, повії перші усвідомили небезпеку ВІЛ-інфекції і тому постійно використовують презервативи. Медичні картки на повій у медичних закладах стануть джерелом поширення інформації про їх господарів, що не «бажано для трудівниць кохання». Санітарні книжки ніхто з повій заводити не буде, тим більше показувати їх потенціальним клієнтам. Як буде виглядати пенсійне забезпечення екс-повій, також невідомо. Їх вихід на «професійну пенсію» становить 35-40 років. Як і за чий рахунок вони будуть доживати до 55 років?

Зважаючи на вищезазначене, можна сказати, що легалізувати проституцію – значить засвідчити про загальнодержавну моральну деґрадацію. Якщо сьогодні визнаємо проституцію легальною, то недалеко вже й до «узаконення» наркотиків, торгівлі людьми. Але найважливіше, потрібно змінити людську свідомість стосовно глобальної проблеми проституції. Сьогодні все більше людей розуміють негативну значимість цього антисуспільного явища.

Соціальний і моральний збиток, який заподіюють повії суспільству, не визначається кількістю і якістю інтимних послуг, а лише наявністю фізичної (венеричні захворювання, СНІД, гепатит «С») і моральної (розірвані шлюби, психічні розлади тощо) шкоди, проявів суїцидальної поведінки окремих осіб. Тому на суспільство покладається відповідальність за організацію профілактичної роботи як з представницями секс-індустрії, так і з тими, хто регулярно користується їх послугами [7, с. 105].

Позитивним є той факт, що в Україні існують спеціальні благодійні організації які займаються допомогою проституткам, сприяють їх відходу від кримінального бізнесу.

Поширення інформації про небезпечний вид діяльності, організація медичної допомоги потерпілим від сексуального, психологічного та фізичного насильства, допомога у працевлаштуванні – основні напрямки діяльності соціальних служб. Останнім часом проявом турботи про повій та їх клієнтів є безкоштовна роздача презервативів і спеціальної літератури про венеричні захворювання, сифіліс, гепатит «С», СНІД, кримінальну відповідальність за зайняття проституцією.

Загалом діяльність соціальних служб спрямовується на [3, с. 172]:

− організацію та надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми

(медична, психологічна, юридична допомога, надання тимчасового притулку,

соціальний супровід, переадресація та ін.), а також членам їх родин;

− організацію та надання допомоги дітям, потерпілим від торгівлі людьми, сексуальної експлуатації та насильства;

− сприяння у пошуку українських громадян, які зникли за кордоном та допомогу поверненним в Україну;

− співпрацю з дипломатичними установами зарубіжних країн в Україні та дипломатичними установами України за кордоном з метою надання допомоги потерпілим;

− роботу з розширення мережі фахівців міжнародних, урядових та неурядових організацій з метою надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми;

− підготовку методичних матеріалів для соціальних працівників та представників неурядових організацій з надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми, проституції;

− підготовку, видання та розповсюдження інформаційних матеріалів для осіб, які постраждали від торгівлі людьми, насильства, проституції [8].

Але найпоширенішими методами профілактичної роботи є тренінгова робота серед молоді (студенти та учні), роздача презервативів як основного і найефективнішого засобу захисту від поширення ВІЛ, лекції про шляхи його передачі. Поруч з соціальними працівниками профілактичною роботою і допомогою тим, хто вже постраждав від секс-бізнесу, займаються неурядові благодійні організації «Час життя», «Юнітус», «Ліга», Обласне відділення Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ, «Нове століття», «Вихід», а також волонтери і добровольці. Неурядові організації з боротьби з поширенням ВІЛ/СНІД в Україні роблять неймовірно багато для того, щоб попередити населення про загрозу поширення хвороби і шляхи її передачі. Основні напрямки їх роботи: видача презервативів; інформаційно-освітня робота; вулична робота; сприяння розвитку груп взаємодопомоги [10, с. 84].

Проституція, як одна з гострих проблем сучасності, потребує до себе

значно більшої уваги, її поширення негативно впливає на суспільство та його життя. Потрібно визнати, що жінки, які змушені продавати власне тіло, розраховують на нашу допомогу, у тому числі допомогу соціологів, педагогів, психіатрів, психологів, соціальних працівників. Повернення до суспільно-корисного життя повій є одним із завдань працівників соціальної сфери. Крім того, потрібно негайно посилити кримінальну відповідальність чоловіків за користування послугами повій.

РОЗДІЛ 3

Дії соціальних служб спрямованих на профілактику проституції

Соціальні проблеми, пов'язані з проституцією, вирішуються кожною державою комплексно на законодавчому та адміністративному рівнях, а також через соціальну роботу.

Соціальна робота з групами девіантної поведінки – це особлива галузь соціальної роботи, сутність якої полягає у профілактиці девіацій, створення умов для успішної соціалізації або ресоціалізації девиантов, створенні умов для подолання їх особистісних проблем і конфліктів з оточуючими. Напрямами соціальної роботи з групами девіантної поведінки, які реалізуються державними установами та організаціями (зокрема центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, управліннями та відділами у справах неповнолітніх, освітніми та медичними закладами), на сьогоднішній день є [2, с. 162]:

- профілактика девіантної поведінки;

- соціальний контроль негативного впливу на дітей і молодь;

- соціальна підтримка та реабілітація дітей та молоді з девіантною поведінкою.

Отже, як показало наше дослідження, однією з основних безпосередніх причин проституції є неблагополуччя в сім'ї, тому потрібна організація спеціальної допомоги таким сім'ям з боку органів соціального захисту.

У США широкого розвитку набули групи самодопомоги або групи підтримки, коли проблемні сім'ї об'єднуються з метою організації допомоги у вирішенні життєвих проблем, дозвілля, для обміну педагогічним досвідом (18, с.340). Це так званий патронажний метод, який базується на принципах людської особистості, активності і свідомої участі клієнтів у подоланні своїх труднощів. Досвід роботи з таким методом в США використовується і в Німеччині серед неблагополучних сімей, підлітків з девіантною поведінкою (18, с.347). Слід зазначити, що рішення сімейних проблем соціальні служби багатьох країн вирішують, пропонуючи сім'ї цілий набір професійних соціальних працівників: сімейне консультування, терапія, послуги з ведення домашнього господарства, фінансова допомога малозабезпеченим сім'ям (24, с.407). Робота з сім'єю нерозривно пов'язана із захистом і підтримкою дітей. Робота з дітьми, як відомо, одна, з найбільш складних, конфліктних, суперечливих сфер діяльності соціальних працівників. Робота з сім'єю тісно пов'язана з роботою з дітьми неповнолітніми.

Мета основних профілактичних заходів у Норвегії – поліпшити життєві умови дітей. Там де діти живуть у неблагополучних умовах, профілактичні заходи соціальних служб Норвегії наступні: сімейний нагляд, економічна підтримка, допомога у вирішенні будь-яких проблем [23, с. 105].

В Ісландії проблеми дітей і підлітків вирішує комітет соціальних послуг (24, с.360). Попереджувальна робота серед підлітків ведеться з метою спрямування потреб дітей «до активних дій з корисним нахилом».

У США робота з підлітками «групи ризику» будується на основі цілого ряду програм. Бюро соціальних послуг молоді, створені в США в 1776 році, виступають в ролі посередників і контролюють діяльність сервісних організацій з метою відповідності її потребам неповнолітніх, деякі такі бюро самі надають послуги [10, с. 69].

У багатьох країнах працюють молодіжні, підліткові клуби.
Наприклад, молодіжні клуби в Норвегії створені за допомогою соціальних служб, організують діяльність молоді (від 10 до 16 років) з метою запобігти злочинність і споживання наркотиків [11, с. 95].

У Німеччині, зробивши висновок про недостатність використання класичних методів соціальної роботи, а також про мале використання терапевтичних методів соціальної роботи, в разі виникнення проблем у підлітка, широко використовують соціальну педагогіку. Якщо соціальна робота пов'язана з допомогою, доглядом і турботою, по відношенню до клієнта, то соціальна педагогіка займається в основному питаннями виховання та освіти клієнтів. Якщо соціальний працівник концентрується на соціальних проблемах клієнтів, на шляхах і засобах, які допоможуть йому вирішити нагальні питання клієнта, то соціальний педагог бере участь у повсякденному житті клієнта, надаючи на нього педагогічний вплив [18, с. 79].

Для неповнолітніх створюються притулки тимчасового проживання. У таких центрах виявляється не лише медична, соціальна, а й психологічна допомога. Існують і діють програми, підготовлені вченими з психологічної підтримки неповнолітніх. Наприклад, «Програма запобігання відхилень у психосексуальном розвитку старшокласників» автор, якої А. А. Рілазон. Дана програма спрямована на подолання соціальної інфантильності, на розвиток здатності брати відповідальність за свій вибір, спрямована на формування етико-моральних норм, цінностей в рамках спілкування межу представниками протилежних статей і т.д.

Ще одним напрямком соціальної роботи в різних країнах є соціальна підтримка жінок. Притулки для жінок, які служать тимчасовим притулком для жінок, які зазнають насильства в сім'ях, функціонують в Норвегії, США, та інших країнах.

Останнім часом значна увага приділяється соціальній підтримці неповнолітніх матерів, які в більшості своїй є малозабезпеченими, іноді самотніми через конфлікту зі своєю сім'єю. О.А. Абрамова розповідає про багаторічний досвід центру «Юні матері» в Алтайському краї, який поєднує інформаційно-консультаційну допомогу [14, с. 76].

Представляє інтерес поширена на Заході робота в громаді. При цьому громада розглядається «як складне і водночас гнучке соціальне утворення, що складається з різноманітних за характером первинних соціальних груп і формальних організацій, тісно взаємозалежних одна з одною» [19, с. 215].

Завдання соціальних працівників зміцнювати, підтримувати або, навпаки, розривати зв'язки між окремими соціальними одиницями, а також формувати нові зв'язки та сприяти виникненню нових соціальних утворень. Робота в громаді, яка спочатку була спрямована проти бідності, в даний час вирішує безліч проблем, в той числі і проблеми девіантної поведінки підлітків та