Проституция

1.2 Типологічні характеристики проституції

Соціально-історичні дослідження підтверджують, що проституція в станово-традиційному суспільстві мала досить детальний поділ, в основі якого було розміщення повій за рівнями якості та вартості «товару» (тобто сексуальних послуг), форми організації «продажу», визнані (або невизнані) з боку адміністративних органів. Перш за все, дослідники виділили дві форми проституції, для позначення, яких використовувалася різна термінологія: офіційно-визнану («піднаглядних», «комісійну», «розрядну») і таємну, неофіційну («громадянську») [19, с. 206].

У першому випадку проституція знаходиться під обліком і контролем з боку державних органів (наприклад, у Греції) і носить професійний характер (тобто це основне заняття і джерело коштів до життя). Вона практикується або в індивідуальному порядку (як «самостійна»), іноді під заступництвом сутенера, або організовано – в будинках терпимості. У більшості сучасних

країн офіційної проституції немає.

Набагато більш широке поширення має таємна, прихована проституція. Більшість дослідників відзначають, що таємна проституція є величезна у порів-нянні з якою, офіційна – крихітна частина явища. Таємна проституція піддаєть-ся лише обмеженому спостереженню і не піддається якому-небудь точному цифрового підрахунку. Відрізняючись в кількісному і в ряді інших особли-востей, обидва види проституції мають в цілому, з точки зору І.А. Голосенко, схожу внутрішню будову насамперед за двома показниками [20, с. 94]:

а) організована або самостійна;

б) за типом споживачів і відповідно доходів повій – вища («аристокра-тична», «камелії»), середня («міщанська») і нижча («панельна») проституція. З цим економічним критерієм класифікації поєднуються національна диференціація повій.

Основні види проституції: чоловіча і жіноча, доросла і дитяча.

Західні дослідники говорять про наступні категорії повій [4, с. 108]:

1) «Дівчата (чи хлопчики) за викликом» - група обслуговує процвітаючих бізнесменів і високо поставлених чиновників і часто пропонують не лише сексуальні послуги, а й своє товариство. Їхні контакти з клієнтом зазвичай засновані на особистих уподобаннях і зв'язках. Вони рідко потрапляють в поле зору громадськості і вкрай рідко поліції. Вони зазвичай респектабельні – це частина їхнього іміджу і стаття витрат. Вони вільно володіють іноземними мовами і можуть супроводжувати клієнтів на заходи, зустрічі, в поїздках.

2) «Дівчата (чи хлопчики) публічних будинків» працюють за посередництва сутенерів або сутенерш. Як правило, вони відносно захищені.

3) «Вуличні» - працівники комерційного сексу, що укладають угоди на вулиці. Вони, найчастіше потрапляють в поле зору громадськості і змушені контактувати з поліцією.

Нараховують більше десятка видів повій. Серед них [7, с. 65]:

- вокзальні, основну масу яких, складають малолітні повії, біженки з сімей алкоголіків і наркоманів;

- автомобільні, які працюють безпосередньо в автомобілях клієнта;

- плечові – жінки, які періодично прикрашають суворий, похідний побут водіїв-далекобійників;

- повітряні або сезонні, які виїжджають в теплу пору року на курорти «підробити».

За дослідженням Л.Іванової, в нинішній час у залежності від психофізич-них особливостей, особистих задатків і соціальних роздумів, які призводять до виходу жінки «на панель», повій можна розділити на 2 категорії [15, с. 83].

1. «Порочні», у яких нахил до проституції закладався ще в сім’ї. Це, як правило, дочки повій. У таких сім’ях існує культ жорстокості, обману, лицемірства, повної соціальної деградації батьків, інших членів родини. Дівчата з таких сімей стають повіями, тому що, на їх думку, ця професія добре оплачується. Але, як правило, вони самі дуже швидко деґрадують, мають певні проблеми з психічним та фізичним здоров’ям, закінчують своє життя в злиднях та самоті, у кращому випадку, в лікарні або тюрмі.

2. «Випадкові». Ця категорія молодих людей стала на шлях проституції з незалежних від них причин. Вони морально деградовані значно менше. Бідність, злидні, безпритульність, дитяча цікавість спонукали до заняття проституцією. «Випадкові» проститутки звертають на себе увагу чоловіків яскравістю та розкішшю свого вбрання. Разом з тим, соромляться знайомих, тому «практикують» у тих частинах міста, де їх не знають.

У той же час І.Д Звєрєва і Г.М. Лактіонова зауважують, що більшість жінок стають на шлях проституції не через серйозні економічні чи фінансові труднощі, а через зовнішні неконтрольовані чинники (зґвалтування, статева ненормальність у минулому, ненормальне життя в батьківській сім’ї, труднощі у стосунках з ровесниками, відсутність прагнення до освіти, бажання стати незалежною від сім’ї) [9, с. 180]. Слід також зауважити, що серед повій значна кількість споживачів наркотичних речовин і зароблені ними кошти йдуть на придбання наркотиків.

Різноманітність соціального середовища, майнове розшарування

українського суспільства впливають на типи проституції, які теж змінюються. Сьогодні, на думку соціологів, існують «дорожні», «залізничні», «іподромні», «музичні» проститутки, «клубні», «брючниці». За даними УМВС у Миколаївській області, зустрічаються «вокзальні», «готельні», «квартирні», «банні», «телефонні», ті які діють організовано у бригаді, стихійні, що працюють самостійно на свій страх та ризик. За оперативними спостережен-нями – це в основному жінки від 15 до 40 років. Серед них учні, студентки, працюючі і безробітні, особи без визначеного місця проживання [4, с. 95].

Останнім часом значний розвиток отримала дитяча та підліткова проституція. Заняття проституцією підлітком – це неодноразовий (не менше двох разів) вступ дівчини, якій не виповнилося 17 років, у статеві стосунки за винагороду з особою чоловічої статі. За різними даними в Україні існує 27 тис. малолітніх проституток. Отже, підліткова проституція – особливе соціальне явище, яке характеризується тим, що підлітки, які не досягнули 18 років, мають сексуальний контакт за гроші із чоловіками.

У той же час, проституцією можуть займатися люди, які мають інше джерело засобів на життя, але час від часу практикують проституцію в залежності від наявності вільного часу і потреби в грошах. Наприклад, проституцією можуть займатися заміжні жінки, які шукають кошти для предметів розкоші і поєднують гострі відчуття з матеріальною вигодою. Такі випадки проституції Л.Г.Іонін називає, підсобною проституцією [11, с. 127].

1.3 Причини виникнення проституції

Якщо розглядати проституцію в її сучасному вигляді, то її виникнення в історичному аспекті пов'язане з виникненням і зростанням міст. Уже в Стародавньому Римі налічувалося понад півтора десятка категорій публічних жінок. У Європі проституція різко збільшилася у XVIII-XIX стст. у зв'язку з індустріальною революцією, зменшенням сільського населення, масовою міграцією у міста, що різко змінило спосіб життя населення та стимулювало розрив традиційних родинних зв'язків. Відбулося формування безособового сприйняття людьми один одного, у відриві від емоційних особистісно значущих рис і характеристик. Розширення економічних зв'язків призвело до руйнування натурального господарства та становленню грошей як загального посередника і абстрактного «заступника» всіх речей, властивостей і якостей. На думку … ці процеси відіграли вирішальну роль у відчуженні статі і перетворення її в товар з одного боку, і в функцію, відірвану від її носія-особистості з іншого             [16, с. 102].

Що ж стає причиною того, що сьогодні молоді дівчата стають на слизький та небезпечний шлях проституції? Потрібно погодитися з думкою соціологів, які вважають, що частіше повіями стають дівчата [17, с. 90]:

− відірвані від своєї сім’ї (студентки, учні ПТУ і т. п.);

− з неблагополучних сімей;

− які перенесли у дитинстві психосексуальну травму, після чого у них виникла хвороблива цікавість до статевих відносин;

− схильні до девіантної поведінки. Вони складають основну масу підліткових повій.

Дослідження показують, що мотиви заняття проституцією, шляхи залучення до проституції дівчаток-підлітків можуть бути найрізноманітнішими: бажання вижити в складних економічних умовах; заробити гроші найбільш «простим» і легким способом; насильницькі дії батьків, які спонукають дівчинку до проституції; наслідування прикладу дорослих повій (матері, сестри, знайомих жінок), приклад подруг.

У цій справі їм активно допомагає преса, Інтернет, модельні агентства, участь у фотосесіях. Сьогодні без особливого напруження на шпальтах газет можна знайти оголошення, які запрошують працювати танцівницями у нічних клубах, саунах, масажних кабінетах, казино і т. п., супроводжуючими «прес-секретарями», вчитися на курсах топ-моделей.

Сексуальна революція, яка відбувається у нашому суспільстві, вкрай негативно впливає на свідомість підростаючого покоління. Легкодоступність сексуальних утіх помилково сприймається молодими людьми як позитивний результат демократичних перетворень у країні. Бажання отримати сексуальне задоволення з однієї сторони та гроші швидко і без особливих зусиль з іншої (як говорила одна малолітня повія: «головне, що не треба нічого робити»), стало приманливим для багатьох жінок та чоловіків. До того ж систематичне заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг з метою отримання доходу, не передбачає кримінальної відповідальності, а лише карається штрафом від п’ятдесяти до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів або гро-мадськими роботами на строк до ста двадцяти годин. Лише дії, передбачені ч. 1 або 2 ст. 303 ККУ, вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років [5, с. 87].

Отже, в Україні проституція поширюється значними темпами. Її «полоненими» стає значна кількість молодих дівчат. Сутенери, зводниці, різного роду злочинці шляхом обману, шантажу, змалювання нереальних перспектив (швидке збагачення, цікаві подорожі, корисні знайомства тощо) втягують дівчат, інколи хлопців, у сексуальний бізнес. Вони забезпечують повіям охорону, доставку до місця призначення, пошук клієнтів, і, як правило, отримують дві третини виручки. У більшості випадків сутенерами виступають жінки – колишні проститутки та особи з кримінальним минулим. Сутенери, використовуючи фізичне насилля, психологічний тиск, спонукають молодих дівчат та жінок до заняття проституцією під їх контролем з метою отримання фінансових прибутків.

Таким чином, можна зробити висновки, що проституція в Україні – явище соціальне. Зубожіння населення привело до того, що багато розумних дівчат, майбутні дружини і матері замість облаштування свого життя, пішли на панель – у них просто немає інших шансів заробити гроші. А недосконалість законодавства привела до того, що підпільний бізнес цей криміналізований і

тут діють свої, вовчі закони.

РОЗДІЛ 2

Проблеми соціальної спрямованості профілактичної роботи

з проституцією

2.1 Історичні аспекти профілактики проституції

Розглядаючи проблему проституції в історичному аспекті, можна дійти висновку, що, швидше за все, вона має не набагато меншу історію, ніж саме людство. Перші документальні згадування про проституцію можна зустріти в джерелах, що відносяться до історії становлення найдавніших держав людської цивілізації – Єгипту, Персії, Древній Греції, Древнього Рима, Індії тощо          [13, с. 170].

Багато істориків приходять до висновків, що першим організатором і професіональним сутенером був Солон (між 640 і 635 рр. – біля 559 рр. до н. е.), який купляв жінок і пропонував їх іншим за досить низьку плату. Це древнє розуміння проституції визначає її основні ознаки: віддаватись багатьом, в загальне користування, відсутність бар’єру та байдужість до особи “клієнта”, віддача свого тіла за винагороду [1, с. 56].

Ставлення до проституції із боку державної влади протягом різних часів і в різних країнах було неоднаковим, а іноді навіть – полярним: від офіційного дозволу до заборони, котра супроводжувалася жорстокими репресіями. Зокрема, у 1224 році король Франції Луї IX видав декрет про вигнання з країни усіх проституток. Каралося заняття проституцією у деяких країнах Європи й у середні віки: наприклад, в Італії та Португалії таким особам відрізали носи. Активне переслідування проституції у той час можна пояснити значним поширенням у середньовічній Європі венеричних захворювань, зокрема сифілісу. Саме тому в багатьох країнах були закриті офіційні будинки розпусти.

Нерідко переслідувалися також клієнти і посередники проституток. Але ні репресивні заходи, ні суспільна мораль не змогли знищити проституцію як соціальне явище, хоча й впливали на динаміку її кількісних показників.

Є різні точки зору щодо проституції. Як вважають деякі спеціалісти, це

явище є неминучим, тому повинне лише регулюватися державою. Скажімо, ще в Індії за 300 років до н. е. призначався головний наглядач за проституцією. Він контролював прибутки і витрати проституток, щомісячно збираючи із них до державної казни податки у сумі їх дводенного заробітку. Давньогрецький реформатор Солон у VІ столітті до н.е. також дозволив відкриття будинків розпусти, легалізуючи проституцію як засіб, який мав викорінити позашлюбні статеві відносини мігрантів-чоловіків із заміжніми жінками [10, с. 128].

У Росії до правління Петра I проституція  нещадно переслідувалася. Та й сам Петро вважав за доцільне застосовувати проти неї жорстокі засоби. Про те ж піклувалися і Петро II, і Ганна, і Єлизавета. Навіть за часів Катерини II, яка відзначалася поблажливим ставленням до проституток і заснувала виховні будинки для позашлюбних дітей, проститутки нерідко переслідувалися.