Мистецтво саморозвитку особистості

Автор: Пользователь скрыл имя, 15 Декабря 2012 в 11:20, контрольная работа

Описание работы

Спілкування як особливого роду діяльність – це творча гра інтелектуальних та емоційних сил співбесідників, це взаємне навчання партнерів, досягнення ними нових знань під час обговорення предмету розмови, це, нарешті, досягнення встановлених кожною стороною мети переговорів (обмін думками, враженнями).

Содержание

ВСТУП
1. Зони і території в процесі спілкування.
1.1. Особиста територія
1.2. Зональні простори та їх практичне використання
1.3. Зональні простори в різних націй
2. Невербальна комунікація в практиці ділових стосунків
2.1. Кінесичні особливості невербального спілкування
2.2 Жести і пози
2.3. Міміка
3. Техніка ведення ділових індивідуальних бесід
3.1. Види бесід
3.2. Підготовка до бесіди як умова її результативності
3.3.Орієнтування в ситуації та людях
3.4. Обговорення проблеми і прийняття рішення
3.5. Вихід із контакту.
ЛІТЕРАТУРА

Работа содержит 1 файл

Розвиток особистості.doc

— 173.50 Кб (Скачать)

 

На цьому етапі особливого значення набувають вміння слухати співрозмовника, передавати інформацію та обґрунтовувати свою позицію.

Щоб отримати необхідну інформацію, потрібно навчитися ставити співрозмовникові запитання.

Вірне запитання –  це вже половина відповіді.

Вони бувають відкритими та закритими, прямими та непрямими, риторичними і т. ін. Так, на початку і наприкінці бесіди краще задавати відкриті запитання на зразок: "Ви підготували для обговорення відповідні дані?" Звичайно, на таке запитання відповідь має бути "так" чи "ні". Усередині бесіди, щоб зрозуміти позицію партнера і підготуватися до аргументації, бажано поставити запитання закритого типу: "Чому Ви вважаєте, що...?" Я кіно ми хочемо перевірити своє розуміння позиції партнера по спілкуванню, то можна запитати: "Якщо я Вас правильно зрозумів, то Ви хочете...?" Це пряме запитання. Наприклад, щоб перевірити, чи був співбесідник вчора на виставці-продажу товарів, можна запитати в нього: "Яка була вчора вартість японських телевізорів?" Це непряме запитання.

На етапі обговорення  проблеми, як свідчать досвід і аналіз літератури, доцільно дотримуватися деяких правил, які полегшують розуміння співрозмовника і дають змогу обмінюватись інформацією:

• уважно слухати  і чути;

• намагатися перейти  від монологу до діалогу;

• давати змогу  співрозмовникові спокійно висловити  свою думку;

• викладати свою інформацію чітко, коротко й послідовно;

• добирати способи й засоби аргументування залежно від індивідуальних особливостей співрозмовника (рівня його мислення, віку, статі, типу темпераменту тощо);

• викладати докази в  коректній формі.

Аргументуючи свою позицію, доцільно навести цифрові дані, факти, виявити суперечності, розглянути їх, вилучити висновки по частинах. Аргументи треба викладати впорядковано, використовуючи правила та закони логіки, підкріплювати логічні апеляції емоційними. При цьому доцільно вживати порівняння та протиставлення типу "так..., проте". Це приверне увагу співрозмовника до висловленої думки. Певний ефект може дати висловлювання видимої підтримки партнера (наприклад, "Ви переконливо розповіли про ці факти...").

Приймаючи рішення, доцільно керуватися такими рекомендаціями:

• спостерігаючи за співрозмовником, визначити момент для закінчення бесіди;

• заздалегідь сформулювати мінімальну мету й обміркувати альтернативні  варіанти розв'язання проблеми;

• намагатися добитися добровільної згоди партнера;

• не виявляти невпевненості, розгубленості наприкінці бесіди, навіть якщо її мети не було досягнуто;

• закінчуючи бесіду, доцільно використати свій найсильніший аргумент.

3.5. ВИХІД ІЗ КОНТАКТУ.

Роль цього етапу  індивідуальної бесіди – “останнього  враження” — не менш суттєва, ніж  першого, зокрема, для продовження спілкування в майбутньому. Тому прощаючись бажано бути доброзичливим, привітним, взагалі поводитися так, щоб виникло відчуття "ми". Наприкінці бесіди доцільно виказати сподівання на подальше співробітництво, "подати" себе так, щоб лишити у співрозмовника добру згадку про себе. Дотримання правил етикету має велике значення для створення доброго іміджу співрозмовника і продовження ділових відносин.

Якщо співрозмовник  не вирішив своє питання позитивно, треба дати йому змогу зберегти "добрий вираз обличчя при поганій грі". Та й співрозмовник для того, щоб мати змогу ще раз вийти на контакт, не повинен "грюкати дверима".

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

  1. Т.К. Чмут, Г.Л. Чайка, М.П. Лукашевич, І.Б. Осечинська, «Етика ділового спілкування», -- К.: МАУП, 1999. – 208 с.
  2. Фридман Л.М., Кулагина И.Ю., Психологический справочник учителя. –М.: «Просвещение», 1991 г. – 288 с.
  3. Основы менеджмента, Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Пер. с англ. – М.: “Дело”, 1992. – 702 с.
  4. Г.Г. Почепцов. Теорія комунікації. – М.: “Рефл-бук”, К.: “Ваклер” – 2001. – 656с.
  5. В.А. Лабунская. Невербальное поведение. – Ростов-на-Дону: издательство Ростовского университета – 1986. – 135с.
  6. Рюкле Хорст. Ваше тайное оружие в общении: мимика, жест, движение. – М.: Интерэксперт: Инфра – М – 1996. – 227с.
  7. Пиз Аллан. Язык жестов: как читать мысли других людей по их жестам. – М.: Ай-Кью – 1995. – 257с.
  8. Пиз Аллан. Язык жестов: увлекательное пособие для деловых людей. – М.: Ай-Кью – 1992. – 112с.

Информация о работе Мистецтво саморозвитку особистості